Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

справа №638/9782/16-ц

провадження №61-13872св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шефель Денис Сергійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2019 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Пилипчук Н. П.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з позовом, в якому просив розірвати договір довічного утримання від 23 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та відповідачами, відповідно до якого нею передано у власність відповідачів по Ѕ частині кожному, належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 , на підставі пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України, у зв`язку з невиконанням відповідачами своїх обов`язків за зазначеним договором, з набуттям права власності на відчужене нерухоме майно

Позов мотивовано тим, що усічні 2016 року під час перебування на стаціонарному лікуванні в лікарняному закладі ОСОБА_1 познайомилася з відповідачами, які запропонували піклуватись про неї, оскільки вона є літньою самотньою людиною, на що вона надала свою згоду.

26 лютого 2016 року ОСОБА_1 видала відповідачам нотаріально посвідчену довіреність на ведення її справ.

23 березня 2016 року ОСОБА_1 уклала з відповідачами нотаріально посвідчений договір довічного утримання, з умовами якого вона не була у повній мірі ознайомлена, оскільки не розуміла української мови, мала незадовільний зір та стан здоров`я. ОСОБА_1 надала згоду за зазначеним договором передати відповідачам у власність належне їй житлове приміщення у разі надання останніми їй відповідного догляду, допомоги у вирішенні побутових питань, зокрема, оплаті комунальних послуг, придбання ліків та їжі тощо.

Разом з тим, після підписання договору довічного утримання відповідачі не виконують його умов, не надавали ОСОБА_1 будь-якої практичної допомоги, а визначена у договорі щомісячна сума в 700 грн є недостатньою.

Вказані обставини щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань є підставою для розірвання укладеного між сторонами договору довічного утримання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 померла.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2018 року замінено померлого позивача ОСОБА_1 її правонаступником - спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року, у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не доведено невиконання або неналежне виконання набувачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 своїх обов`язків за договором довічного утримання від 23 березня 2016 року.

В пункті 10 договору довічного утримання від 23 березня 2016 року сторони погодили, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання у розмірі 700 грн є достатнім для підтримання повноцінного та життєвого рівня ОСОБА_1 та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору. Згідно з умовами договору на відповідачів не було покладено обов`язок щодо здійснення дій по утриманню позивача, надання останній допомоги, а лише передбачено вчасна оплата щомісячних платежів і довічне право на проживання ОСОБА_5 у квартирі.

Позивачем не доведено порушення відповідачами істотних умов договору з урахуванням обґрунтування, які були предметом розгляду в суді першої інстанції та на які посилалась позивач в обґрунтування своїх вимог.

ОСОБА_1 обґрунтовувала заявлені нею позовні вимоги про розірвання договору не обставинами невиконання або неналежного виконання відповідачами своїх обов`язків, а тим, що вона незадоволена умовами укладеного договору, зокрема, її не влаштовував розмір щомісячного грошового утримання у 700 грн, який для неї замалий, оскільки вона потребує інших видів матеріального забезпечення та догляду, які не зазначені в оскаржуваному договорі довічного утримання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої або апеляційної інстанції на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що предметом позову було розірвання договору утримання у зв`язку з неналежним виконанням його впродовж періоду березня-травня 2016 року.

Всупереч наявності письмового договору, суди послались на певні усні домовленості поза договором, чим порушили норму про письмову нотаріальну форму договору довічного утримання, оскільки за умов недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Усні домовленості, на які посилалися суди та передували укладенню договору, не були обумовлені сторонами у договорі, а отже не могли застосовуватись до правовідносин, що виникли до його укладення, зокрема правовідносин з погашення заборгованості з комунальних послуг. Сторони не розповсюдили дію цього договору на погашення заборгованості.

І у такому випадку будь-які необумовлені у договорі умови (домовленості) до договору, що підлягає нотаріальному посвідченню, є нікчемними в силу норми частини другої статті 215 ЦК України. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, надаючи оцінку будь-яким домовленостям між сторонами нотаріального правочину, і посилаючись на таку домовленість як на одну із підстав для відмови у позові, суд був зобов`язаний застосувати норми статей 215, 216 ЦК про недійсність нікчемного правочину. Однак ці норми не застосував.

Таким чином суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування цієї норми права про нікчемність угод у подібних правовідносинах, зокрема викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18), постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі 646/8585/16-ц.

До предмету та підстав даного позову відносилося невиконання умов договору саме в період з 23 березня 2016 року до моменту звернення до суду 10 червня 2016 року, а тому допустимими доказами у цій справі могли бути лише докази про сплату відповідачами комунальних послуг саме у цей період. Будь-які документи щодо сплати за договором вже в період після звернення позивача до суду, не свідчать про належне виконання істотних умов договору.

Судами не встановлено, що відповідно до пункту 14 договору до істотних умов відноситься саме вчасна проплата щомісячних платежів, а пунктом 8 договору чітко визначено строк виконання цього зобов`язання - до 10 числа поточного місяця.

Отже, відповідно до умов договору, несвоєчасна оплата щомісячних платежів є прямим порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а отже і неналежним виконанням.

Судами не встановлено, чи були виконані саме набувачами зобов`язання щодо своєчасної сплати щомісячних платежі, а саме 10 квітня 2016 року, 10 травня 2016 року, 10 червня 2016 року, а також чи у повному обсязі. Не перевірено, чи відмовлялася позивач у періоді березень-травень 2016 року від отримання грошового забезпечення з урахуванням суми нарахованих комунальних витрат, чи була наявна відповідна згода надана позивачем як стороною договору, на виконання обов`язків не набувачами, а іншими особами.

Таким чином, підлягала обов`язковому застосуванню норма пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України, яка застосовується незалежно від вини набувачів (відповідачів). Незастосування судом вказаної норми з посиланням на відсутність вини відповідачів є грубим порушення норми матеріального права - статті 755 ЦК України.

Судами не були повністю встановлені усі основні суттєві обставини у справі, які мають вирішальне значення для справедливого судового вирішення справи.

Суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі 509/513/16 (провадження 61-6725св18), від 15 травня 2019 року у справі 306/2548/14 (провадження 61-6315св18), від 29 серпня 2019 року у справі 630/83/17 (провадження 61-34968св18), від 17 жовтня 2019 року у справі 333/2936/17 (провадження 61-1156св19), від 28 листопада 2019 року у справі 686/8768/18 (провадження 61-18887св19), від 17 лютого 2020 року у справі 646/113/15 (провадження 61-46358св18), від 31 березня 2020 року у справі 640/5459/17 (провадження 61- 2635св18).

Відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом у зазначених постановах, за змістом частини першої статті 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) підлягає розірванню за рішенням суду на вимогу відчужувана або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від наявності вини набувача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника, заперечує проти доводів заявника та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов.

Фактичні обставини, встановлені судами

23 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір довічного утримання (догляду), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по Ѕ частині кожній належної їй на праві приватної власності квартири, а останні зобов`язались забезпечувати ОСОБА_1 утриманням довічно на умовах цього договору.

За умовами договору ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зобов`язалися довічно утримувати ОСОБА_1 , тобто забезпечувати грошовими ресурсами, на які ОСОБА_1 самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами тощо. Сторони домовились, що утримання оцінюється сторонами за спільною згодою в розмірі 700 грн на місяць, які будуть щомісяця надаватися ОСОБА_1 шляхом банківського або поштового переказу, або готівкою під розписку. Крім зазначеної суми, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зобов`язалися щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені. Кошти на оплату комунальних послуг повинні щомісячно надаватись ОСОБА_1 шляхом банківського або поштового переказу, або готівкою під розписку. У випадку зміни тарифів на вищезазначені послуги ОСОБА_1 зобов`язалася письмово повідомити про це ОСОБА_3 і ОСОБА_4 протягом 5 днів з дня отримання нею квитанцій з новими тарифами. У випадку несвоєчасного повідомлення ОСОБА_1 про зміну тарифів, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не несуть відповідальності за виникнення заборгованості за відповідний місяць по сплаті комунальних послуг.

Сторони домовилися, що у випадку виникнення в майбутньому потреби забезпечення ОСОБА_1 іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, остання самостійно, на свій розсуд, несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого цим договором, згідно обумовлених сум.

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зобов`язалися здійснити поховання ОСОБА_1 після її смерті або компенсувати вартість ритуальних послуг особі, яка здійснила поховання, у разі неможливості здійснити поховання останньої самостійно через поважні причини (п. 7 Договору).

Сторони договору домовилися, що грошове утримання буде щомісячно виплачуватись, починаючи з моменту укладення договору до 10 числа поточного місяця поштовим переказом з доставкою додому за адресою: АДРЕСА_2 , або на рахунок банківської установи, або готівкою на руки під розписку.

У випадку зміни способу отримання щомісячного грошового утримання ОСОБА_1 зобов`язана вчасно (за п`ятнадцять днів до сплати наступного платежу ) в письмовій формі повідомити про це одного з набувачів за адресою: АДРЕСА_3 , або за адресою: АДРЕСА_4 . Сума грошового щомісячного утримання підлягає індексації та нараховується щорічно в лютому місяці чергового року за попередній рік з урахуванням річного індексу інфляції споживчих цін за інформацією Державної служби статистики України. Несвоєчасна сплата індексації не є порушенням істотних умов договору (пункт 8 договору).

Одноразове грошове утримання визначене сторонами за спільною згодою у розмірі 20 000 грн, яке ОСОБА_1 отримала повністю від ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в рівних частках від кожної перед підписанням договору. Одноразове грошове утримання не підлягає перегляду та не індексується, надається ОСОБА_1 для забезпечення себе всім необхідним для повноцінного життя (пункт 9 договору).

При надходженні грошового переказу на поштове відділення за місцем проживання ОСОБА_1 відповідно до пунктів 7, 8 цього договору, зобов`язання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за відповідний місяць вважаються виконаними в повному обсязі (пункт 11 договору).

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 гарантують, що ОСОБА_1 залишає за собою довічне право на проживання у квартирі. ОСОБА_1 не має права вселяти та реєструвати в квартиру інших осіб (пункт 12 договору).

Істотними умовами договору вважатимуться вчасна проплата щомісячних платежів і довічне право на проживання ОСОБА_1 у вказаній квартирі. Разом з правом проживання в квартирі, ОСОБА_1 приймає на себе обов`язок її зберігання та підтримання в належному стані та несе повну відповідальність за шкоду, спричинену її діями третім особам в процесі використання квартири для свого проживання (пункт 14 договору).

Сторонами у пункті 15 обумовлено, що цей договір може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однією зі сторін - у судовому порядку.

У пункті 31 сторони засвідчили, що договір не носить характеру уявного та удаваного правочину. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не визнані недієздатними чи обмежено недієздатними, не страждають на психічний розлад, не вживають наркотичні засоби, токсичні речовини тощо, не стоять на обліку психоневрологічних та наркологічних закладах тощо, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим та відповідає їхній внутрішній волі, умови договору зрозумілі, відповідають реальній домовленості сторін, текст цього договору прочитано і схвалено ними до його посвідчення, договір не приховує іншого правочину і спрямований на настання наслідків які обумовлені у ньому (п. 28 Договору). Сторони підтверджують, що вони однаково розуміють значення, умови правочину та правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на договорі. Встановлення дійсних намірів кожної із сторін правочину було здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони.

Текст договору до підписання прочитаний сторонами вголос, кожною окремо. Після прочитання договору сторони підтвердили нотаріусу, що його зміст повністю відповідає їх дійсним намірам (пункт 33 договору).

У вступній частині вказаного договору зазначено, що сторони уклали цей договір, діючи добровільно та перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, без будь-якого примусу і погроз, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину).

Договір містить власноручно виконані підписи сторін договору, а саме відчужувача ОСОБА_1 та набувачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а також підпис та печатку нотаріуса, яким вчинено нотаріальну дію щодо посвідчення договору.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 746 ЦК Українивстановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до договору довічного утримання істотними умовами договору є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку (квартирі), здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг, виконання різних видів ремонтних робіт, забезпечення медичною допомогою, забезпечення харчуванням.

Відповідно до частини першої статті 749 ЦК України, у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Статтею 751 ЦК України передбачено, що матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

За змістом частини першої статті 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

У справі, яка переглядається судами встановлено, що за умовами укладеного між сторонами договору, крім надання позивачу права безоплатного довічного проживання у відчужуваній квартирі, відповідачі зобов`язалися забезпечувати грошовими ресурсами, на які ОСОБА_1 самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами тощо. Загальна вартість вказаного матеріального забезпечення становить 700 грн на місяць. Також набувачі зобов`язались щомісячно оплачувати комунальні послуги, до яких належать послуги по утримання будинку, плата за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання (у обсязі: гаряча вода - до 4 куб. м, холодна вода - до 4 куб.м) та електроенергія у обсязі до 100 кВт год, абонентська плата за телефон (крім міжнародних, міжміських розмов та розмов з абонентами мобільного зв`язку), послуги соціального пакету кабельного телебачення та оплати омофону.

Тобто, у договорі довічного утримання обов`язки набувача є конкретно визначеними сторонами і обмежуються конкретно визначеними видами догляду (опікування), якими набувачі мають забезпечувати відчужувача та матеріальна вартість яких становить 700 грн на місяць з урахуванням індексації, а також оплату комунальних послуг зазначеного у договорі житлового приміщення у визначених ними межах.

Звернувшись до суду з позовом за життя, ОСОБА_1 обґрунтовувала підстави розірвання договору довічного утримання неналежним виконанням його умов, а саме: відсутність догляду та незгода з розміром матеріального утримання, обумовленого в сумі 700 грн.

У справі, яка переглядається, установлено, що в пункті 10 договору довічного утримання від 23 березня 2016 року сторони погодили, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання у розмірі 700 грн є достатнім для підтримання повноцінного та життєвого рівня ОСОБА_1 та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору.

За умовами договору на відповідачів не було покладено обов`язок щодо здійснення дій по утриманню позивача, надання останній допомоги, а лише передбачено вчасна оплата щомісячних платежів і довічне право на проживання ОСОБА_5 у квартирі.

Судами встановлено, що відповідачі забезпечували ОСОБА_5 за її життя згідно з обумовленими у договорі умовами, порушення або неналежне виконання яких стороною позивача під час розгляду справи не доведено.

Так, після укладення договору довічного утримання ( догляду ) відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до умов договору щомісячно сплачували ОСОБА_1 грошове утримання в сумі 700 грн та вносили на відповідні рахунки кошти на комунальні послуги по утриманню житлового приміщення.

При цьому, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, як кожного окремо, так і у їх сукупності, суд установив, що наявність незначної заборгованості по поточним платежам по утриманню житла та комунальним послугам, а також внесення зазначених платежів відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 безпосередньо на рахунки житлово-комунальних підприємств була обумовлена необізнаністю відповідачів щодо місця перебування ОСОБА_1 , відсутністю з останньою зв`язку та ненадання нею відповідної інформації щодо зміни тарифів по даним послугам. Саме ОСОБА_2 перешкоджав ОСОБА_1 користуватись зазначеним у договорі житловим приміщенням, встановити зв`язок з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яким в свою чергу не було відомо місце перебування ОСОБА_1 .

Встановивши належне виконання відповідачами своїх обов`язків за договором довічного утримання, які є конкретно визначеними, а також недоведеність факту невиконання або неналежного виконання умов цього договору або порушення його істотних умов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для розірвання вказаного правочину.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на незастосування норм щодо нікчемності правочину та неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) та постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №646/8585/16-ц, оскільки, у справі, яка переглядається, предметом позову є саме розірвання договору довічного утримання, а не визнання його недійсним з підстав відсутності волевиявлення або встановлення його нікчемності. Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 за своє життя предмет позову не змінювала та на нікчемність окремих умов договору довічного утримання не посилалась.

Крім того, спори, які вирішувались у вказаних справах та які наведеними постановами направлено на новий розгляд, мають різний предмет, підстави і встановлені судами фактичні обставини, а також інше нормативно-правове регулювання правовідносин, у порівнянні зі справою, яка переглядається.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи касаційної скарги на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі 509/513/16 (провадження 61-6725св18), від 15 травня 2019 року у справі 306/2548/14 (провадження 61-6315св18), від 29 серпня 2019 року у справі 630/83/17 (провадження 61-34968св18), від 17 жовтня 2019 року у справі 333/2936/17 (провадження 61-1156св19), від 28 листопада 2019 року у справі 686/8768/18 (провадження 61-18887св19), від 17 лютого 2020 року у справі 646/113/15 (провадження 61-46358св18), від 31 березня 2020 року у справі 640/5459/17 (провадження 61- 2635св18), оскільки висновки у зазначених справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У касаційній скарзі заявник фактично посилається не на конкретні висновки щодо застосування норми права у вказаних постановах, а у якості такого висновку наводить зміст частини першої статті 755 ЦК України, на яку є посилання у мотивувальних частинах цих постанов, та якою передбачено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від вини.

Проте, у справі, яка переглядається, з урахуванням установлених у ній конкретних обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність визначених у цій нормі підстав для розірвання договору довічного утримання є обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються доведення необхідності здійснення переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, у тому контексті, який на думку заявника свідчить про невиконання відповідачами умов договору довічного утримання, укладеного з ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте такі аргументи були предметом належної перевірки судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з посиланням на факти і обставини, установлені на підставі оцінки зібраних у справі доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко