ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/6676/20

провадження № 2/753/452/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі ПОСТАНОГОВІЙ І.О.

за участю сторін:

позивач не з`явився;

представники позивача не з`явились;

відповідачі не з`явились;

представники відповідачів не з`явились;

третя особа не з`явилась;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Середи Вікторії Георгіївни, про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрацій

ВСТАНОВИВ:

До Дарницького районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач 1), ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3 , відповідач 2), ОСОБА_4 (далі по тексту - ОСОБА_4 , відповідач 3), ОСОБА_5 (далі по тексту - ОСОБА_5 , відповідач 4) про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем 1 були укладені договори позики на суму 32 000,00 доларів США та 100 000,00 грн., що підтверджується відповідними розписками від 05.08.2012 року, 10.09.2012 року, 20.09.2012 року та 30.09.2012 року.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08.04.2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в розмірі 355 776 (триста п`ятдесят п`ять тисяч сімсот сімдесят шість) грн., проценти за користування позикою в розмірі 248 260 (двісті сорок вісім тисяч двісті шістдесят) грн. 44 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 5 315 (п`ять тисяч триста п`ятнадцять) грн. 63 коп.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27.10.2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за донарахованими відсотками за порушення грошових зобов`язань, сумою інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 2 278 847,25 грн., а також судовий збір у розмірі 6 890 грн.

25 лютого 2020 року позивач - ОСОБА_1 дізнався про те, що Відповідач 1 - ОСОБА_2 подарував належні йому домоволодіння відповідачам 2, 3, 4 ( ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) на підставах договорів дарування. Вказуючи, що на переконання позивача укладені між відповідачами правочини є фіктивними та такими, що порушують його законні права, оскільки дії сторін під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на квартири, з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на нього в рахунок виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 боргу, що є підставою для визнання договору дарування недійсним, у зв`язку з чим просив суд:

визнати недійсним та скасувати реєстрацію договору дарування, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , за яким він, як дарувальник, передав у власність обдарованої квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого 25.09.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Середа В. Г. та зареєстрованого за № 3630;

визнати недійсним та скасувати реєстрацію договору дарування, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , за яким він, як дарувальник, передав у власність обдарованої квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , посвідченого 21.09.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Середа В. Г. та зареєстрованого за № 3690;

визнати недійсним та скасувати реєстрацію договору дарування, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , за яким він, як дарувальник, передав у власність обдарованої квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , посвідченого 05.10.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Середа В. Г. та зареєстрованого за № 3782.

Ухвалою суду від 22 травня 2020 року відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мороз Руслану Дмитрівну, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін для розгляду справи по суті в судовому засіданні на 07 жовтня 2020 року.

05 жовтня 2020 року надійшли відзиви від відповідачів, в яких вони зазначили, що позовні вимоги не визнають та просили суд в задоволенні позову відмовити. Також просили суд застосувати строк позовної давності.

В судовому засіданні, яке відбулось 07 жовтня 2020 року, за клопотанням представника позивача, виключено з числа третіх осіб Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мороз Руслану Дмитрівну, залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Середу Вікторію Георгіївну та відкладено розгляд справи на 24 лютого 2021 року, про що повідомлено учасників судового процесу під розписку.

В судове засідання, яке відбулось 24 лютого 2021 року, позивач та його представник не з`явились, при цьому 11 лютого 2021 року від представника позивача - ОСОБА_6 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням останньої на навчальній сесії з 22.02.2021 року по 07.03.2021 року, однак жодного доказу про навчання представника позивача, а також відповідних викликів на навчальну сесію, представником позивача не надано, відтак причини щодо відкладення розгляду справи не є поважними.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, надали клопотання про розгляд справи у їх відсутність, проти позовних вимог заперечили. Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Середа Вікторія Георгіївна, будучи повідомленою про розгляд справи належним чином, також в судове засідання не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суд зобов`язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Частиною 3 ст. 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Суд бере до уваги, що позивач та його представник були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, причини їх неявки судом не визнані поважними, а враховуючи строки розгляду справи, суд визнає за можливе проводити судовий розгляд справи у відсутності сторони позивача та його представника, які була належним чином повідомлена про день та час судового засідання, а свою правову позицію по справі висловили у позовній заяві.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За правилом частини третьої статті 203 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).

Як вказує ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно положень ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13.09.2012 року між ОСОБА_2 (Відповідач 1) та ОСОБА_5 (Відповідач 2) було укладено Договір дарування квартири АДРЕСА_4 .

Відповідно до зазначеного Договору, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_5 прийняла в дар вищезазначене нерухоме майно.

З моменту укладення Договору Дарування, ОСОБА_5 постійно проживає в квартирі АДРЕСА_4 та сплачує комунальні платежі, отримує за цією адресою поштову кореспонденцію, що підтверджується Актом, підписаним сусідами і засвідченим Головою ОСББ «Мишуги1» та квитанціями про сплату комунальних платежів.

21.09.2012 року між ОСОБА_2 (Відповідач 1) та ОСОБА_4 (Відповідач 3) було укладено Договір дарування квартири АДРЕСА_5 .

Відповідно до зазначеного Договору, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар вищезазначене нерухоме майно.

ОСОБА_7 зареєстрована та постійно проживає в квартирі АДРЕСА_5 з 31.03.2005 року, сплачує комунальні платежі, отримує за цією адресою поштову кореспонденцію, що підтверджується штампом в паспорті, Договором про надання телекомунікаційних послуг та квитанціями про сплату комунальних платежів.

05.10.2012 року між ОСОБА_2 (Відповідач 1) та ОСОБА_5 (Відповідач 4) було укладено Договір дарування квартири АДРЕСА_6 .

Відповідно до зазначеного Договору, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_5 прийняв в дар вищезазначене нерухоме майно.

З 2011 року ОСОБА_5 постійно проживає в квартирі АДРЕСА_6 та сплачує комунальні платежі, отримує за цією адресою поштову кореспонденцію, що підтверджується Довідкою ЖБК Голосіївського району м. Києва «Весна», Договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню; Договором про користування електричною енергією та квитанціями про сплату комунальних платежів.

На момент укладення оспорюваних Договорів дарування, прийняття відповідачами 2, 3, 4 дару, реєстрації права власності на нерухоме майно за обдарованими, позивач, ОСОБА_1 не звертався до ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості за договорами позики та реалізував таке своє право лише у 2013 році.

На момент дарування вищезазначених квартир будь-яких обмежень, обтяжень чи заборон у ОСОБА_2 щодо розпорядження належними йому квартирами не було.

Доказів на підтвердження того, що до укладення договорів дарування ОСОБА_1 висував ОСОБА_2 вимогу щодо повернення позики в усній чи письмовій формі позивачем не надано.

Сукупність наведених обставин спростовує той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача.

Будь-яких інших фактичних даних, які б надавали суду підстави вважати, що укладання договорів дарування проведено відповідачами без наміру настання відповідних правових наслідків та з наміром завдати шкоди інтересам ОСОБА_1 , зловживати правом чи уникнути сплати боргу, позивачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд вважає, що будь-яких належних та достатніх доказів, які б свідчили про те, що оспорюванні договори дарування укладені без наміру настання відповідних правових наслідків у вигляді передання права власності на майно. Отже підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Оскільки відсутні підстави вважати, що права позивача можуть бути захищені у запропонований ним спосіб, тож судом не розглядається питання застосування позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача.

Судові витрати відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України у разі відмови в задоволені позову покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись стст. 253, 256, 265, 267 Цивільного кодексу України, стст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Середи Вікторії Георгіївни, про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрацій - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.