РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 року

м. Рівне

Справа № 570/3124/20

Провадження № 22-ц/4815/223/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Хилевича С.В., Шимківа С.С.,

учасники справи:

позивач: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна",

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового провадження в м. Рівне апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2020 року, ухвалене в складі судді Красовського О.О., у справі № 570/3124/20,

в с т а н о в и в :

У серпні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позов мотивовано тим, що 20 грудня 2017 о 11:20 год. в смт. Клевань Рівненського району Рівненської області з вини водія ОСОБА_1 мала місце дорожньо-транпсортна пригода за участю автомобілів «VolkswagenTransporter», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_2 на час скоєння ДТП була застрахована у ПрАТ «УТСК».

25 липня 2018 року ПрАТ «СК Провідна» письмово повідомило ПрАТ «УТСК» про ДТП, та подало заяву про відшкодування шкоди в порядку регресу/суброгації.

Вартість відновлювального ремонту автомобіля потерпілого, пошкодженого внаслідок ДТП, склала 56 700 грн., що підтверджується рахунком СТО №002-18 від 04 січня 2018 р.

ПрАТ «УТСК» було сплачено ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» - 27 427,00 грн., розмір страхового відшкодування з врахуванням зносу автомобіля.

Враховуючи, що фактичний розмір шкоди становить 56700 грн., а страхові виплати 27427 грн., позивач на підставі ст.ст.1166, 1194 ЦК України просив стягнути різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 29273 грн.

Просить про задоволення позовних вимог.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2020 року позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Провідна" - 29 273 грн. непокриту суму сплаченого страхового відшкодування щодо дорожньо-транспортної пригоди від 28.02.2017 року; та 2102,00 грн. судового збору, а всього 31 375 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Зазначає, що позивач за наявності майнових претензій або недостатності суми страхового відшкодування зобов`язаний звернутися до страховика відповідача ПрАТ «УТСК».

Покликається на відсутність звіту (акту) про оцінку майна в підтвердження суми виплаченого страхового відшкодування.

У відзиві на апеляційного суду позивач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення відповідає.

Установлено, 20 грудня 2017 о 11:20 год. в смт. Клевань Рівненського району Рівненської області сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю автомобіля «VolkswagenTransporter», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . Зіткнення відбулося в результаті порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 21 лютого 2018 р.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «VolkswagenTransporter» державний номерний знак НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень.

Вартість відновлювального ремонту автомобіля потерпілого, пошкодженого внаслідок ДТП, склала 56 700 грн., що підтверджується рахунком СТО №002-18 від 04 січня 2018 р.

На підставі заяви ОСОБА_3 , страхового акта №2300158237 позивачем було виплачено страхове відшкодування заподіяної шкоди внаслідок ДТП у розмірі 56 700 грн.

Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 21 лютого 2018 р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована за договором-полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/2053515 в ПрАТ «УТСК».

ПрАТ «УТСК» було сплачено ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» - 27 427,00 грн., розмір страхового відшкодування з врахуванням зносу автомобіля.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речову право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використанням, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до статті 22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Підпунктом «г» пункту 38.1.1 частини 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим, правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України.

Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов`язана, зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу (абз.2 ч.1 ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

За змістом статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави стверджувати, що у разі настання страхового випадку, страховик особи, з вини якої пошкоджено транспортний засіб потерпілого, зобов`язаний відшкодувати особі, якій завдано таку шкоду витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, але у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика).

Тобто, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року по справі №910/5001/17.

З матеріалів справи вбачається, щоПрАТ «УТСК» здійснила на користь позивача страхове відшкодування в порядку регресу в межах страхової суми з урахуванням зносу, розрахованого у порядку встановленому законодавством та вирахуванням встановленої в полісі франшизи в розмірі 27427 грн.

Колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку регресу є правильними, оскільки позивачем надано суду докази, які підтверджують порушення відповідачем Правил дорожнього руху та наявності причинного зв`язку між порушеннями цих правил та наслідками у вигляді дорожньо-транспортної пригоди. При цьому факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, відповідач як особа, винна в дорожньо-транспортній пригоді, притягнутий до адміністративної відповідальності, страховик сплатив страхове відшкодування, отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Зокрема, постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 21 лютого 2018 року у справі № 570/61/18 встановлено, що ОСОБА_1 порушив п. 12.1 Правил дорожнього руху України, відповідальність за які передбачена статтею 124 КУпАП та під час розгляду адміністративного матеріалу визнав себе винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. При цьому вказане судове рішення набрало законної сили та не оскаржувалося у апеляційному порядку.

Зважаючи на те, що страховик відповідача відшкодував позивачеві оцінену шкоду не в повному обсязі, тоді як позивач у відповідності до умов договору добровільного комплексного автострахування наземного транспорту№ 06/0684838/2014/17 від 28 лютого 2017 рокувиплатив на відшкодування завданих ОСОБА_3 збитків вартість відновлювального ремонту автомобіля в сумі 56700 грн., відповідач як винуватець ДТП в порядку суброгації зобов`язаний відшкодувати позивачеві невідшкодовану його страховиком різницю, яка становить відповідно 29273 грн.

Місцевий суд, належно оцінивши надані сторонами докази та встановивши, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 , що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, правильно застосував норму підпункту «г» пункту 38.1.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення у порядку регресу із відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування, яка виплачена останнім потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді особі.

Доводи заявника про те, що при розрахунку суми, яка підлягає відшкодуванню, місцевий суд взяв до уваги розрахунок №738-17 розміру страхового відшкодування по пошкодженому ТЗ від 10 вересня 2018 року та страховий акт №738-17, колегія суддів відхиляє, оскільки доказів на спростування визначеного позивачем розміру суми відшкодування заявником не надано, а відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України це є його процесуальним обов`язком.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Витрати, за подання апеляційної скарги слід віднести за відповідача.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 17 листопада 2020 року залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 25 березня 2021року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Хилевич С.В.

Шимків С.С.