ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 року                                   м.Чернігів                              Справа № 620/503/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді    - Клопота С.Л.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області щодо не здійснення нарахування з 17.07.2018 та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 17.07.2018 та нарахувати і виплачувати щомісячну доплату, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом №796-ХІІ.

Позов мотивовано тим, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», він має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.

Ухвалою судді від 29.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому ГУПФУ в Чернігівській області просило відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та зазначило, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати принцип незворотності дії закону у часі, у зв`язку із чим не може застосовуватись стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону до 01.01.2015. Крім того, зазначив, що на даний час є чинним Закон №987-VIII, який неконституційним не визнався. Враховуючи наведене, вважає, що, починаючи з 01.01.2016, стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє в редакції Закону №987-VIII, яка передбачає встановлення доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження, а позивач до цієї категорії осіб не належить.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач є громадянином, який постійно проживає в селі Мньов, Чернігівського району Чернігівської області. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 вказаний населений пункт відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

У зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач звернувся до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про виплату йому підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Листом від 25.01.2021 за №461-471/Р-02/8-2500/21 відповідач відмовив ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті вказаного підвищення до пенсії, оскільки Законом України від 04.02.2016 №987-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016, включено до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39, відповідно до якої громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Зміни, внесені Законом №987-VIII, на предмет неконституційності Конституційним Судом України не розглядались та неконституційними не визнавались. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 у справі №1-11/2018 (3830/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII. Однак, частина 2 статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон №796).

Так, стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі – Закон №76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Надалі, з 01.01.2016 набрав чинності Закон від 04.02.2016 №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон №987-VIII), яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

При цьому, стаття 39 (у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016), врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.

Суд звертає увагу, що за результатами розгляду справи №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 дійшла висновку, що із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом №987-VIII. В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІ діє у редакції Закону №987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

З приводу розміру підвищення до пенсії, суд зазначає, що Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набрав чинності з 01.01.2015, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.

Постановою Кабінету Міністрів України №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі – Порядок) відповідно до пункту 15 якого визначено, що підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах: що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні; що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.

Зазначені положення Закону №79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення постанови №1210 є також чинними.

Разом з тим, оскільки з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом №987-VIII.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі зазначила, що надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає на території гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

У відповідності до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул.П`ятницька, 83-А, м.Чернігів,14005) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що полягає в не призначенні із 17 липня 2018 року ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення – зоні гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із 17 липня 2018 року призначити ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення – зоні гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України,  подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 25.03.2021.

Суддя                                                                                           С.Л. Клопот