Постанова

Іменем України

22 березня 2021 року

м. Київ

справа № 520/11818/17

провадження № 61-9728св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2018 року в складі судді Калашнікової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу і поділ спільного майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з період з 2008 року до 2016 року позивач та відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільні права та обов`язки. Під час перебування у фактичних шлюбних відносинах у сторін народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, у 2009 році на ім`я ОСОБА_2 придбано автомобіль марки «Misubitsi Pajero», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Оскільки сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період придбання спірного автомобіля, позивач вважав спірний транспортний засіб об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2008 року до 2016 року, визнати за ним право власності на 1/2 частини автомобіля марки «Misubitsi Pajero», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стверджувала, що спірний автомобіль не є спільним майном сторін в справі, оскільки придбаний нею особисто до того, як вони з ОСОБА_1 стали проживати однією сім`єю.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просила задовольнити її зустрічні вимоги про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні автомобілем шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути їй спірний автомобіль.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з весни 2008 року до 2016 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автомобіля марки «Misubitsi Pajero», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив висновок про наявність правових підстав для встановлення факту спільного проживання позивача та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу в спірний період, оскільки сторони проживали в одній квартирі, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обов`язки.

Судом першої інстанції також визнано доведеним факт придбання спірного автомобіля сторонами в період їх перебування у фактичних шлюбних відносинах. Посилаючись на наведене, а також на те, що ні позивач, ні відповідач не бажають отримувати грошову компенсацію вартості 1/2 частини спірного автомобіля, суд першої інстанції визнав за кожною зі сторін право власності на 1/2 частини зазначеного вище автомобіля.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2018 року залишено без змін.

Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позову ОСОБА_1 та існування правових підстав для його задоволення, оскільки сторони проживали в одній квартирі, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також взаємні права та обов`язки.

Крім того, апеляційним судом визнано правильним висновок суду першої інстанції щодо доведеності вимог позивача за первісним позовом про визнання за останнім права власності на 1/2 частини спірного автомобіля, придбаного сторонами під час перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Також, колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилась з висновком районного суду щодо необґрунтованості зустрічного позову ОСОБА_2 та відсутності правових підстав для його задоволення.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У травні 2019 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд позбавив представила ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 , яка вступила в справу восени 2018 року, надати докази, які не були надані попереднім представником позивача за зустрічним позовом, до суду першої інстанції.

Апеляційним судом також не надано належної правової оцінки поясненням ОСОБА_3 до апеляційної скарги ОСОБА_2 , в яких адвокат спростувала всі встановленні судом першої інстанції обставини щодо наявності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , та додала відповідні докази на підтвердження своїх пояснень.

Стверджує, що судами не надано належної правової оцінки доказам, поданих ОСОБА_2 на спростування первісних вимог ОСОБА_1 , натомість висновка про обґрунтованість позову останнього зроблено на підставі неналежних доказів.

Звертає увагу на те, що зміст постанови апеляційного суду є ідентичним змісту рішення суду першої інстанції. Тобто, на думку заявника, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не зробив жодного власного висновку.

Наполягає, що суди не надали належної правової оцінки показанням свідків зі сторони ОСОБА_2 про те, що остання не проживала спільно з ОСОБА_1 .

Вказує на те, що судами не прийнято до уваги показання свідка ОСОБА_7 який є колишнім чоловіком ОСОБА_2 , про те, що саме він надавав останній 35 000,00 доларів США на придбання спірного автомобіля, з метою забезпечення комфорту їхніх спільних дітей.

Також стверджує, що в матеріалах справи відсутність будь-які докази на підтвердження факту спільного проживання сторін, ведення ними спільного господарства та наявність спільного бюджету.

Відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У травні 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 передано судді Кузнєцову В. О.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, витребувано зазначену вище цивільну справу із Київського районного суду м. Одесита надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2021 року справупризначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин касаційна скарга представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правиламиЦивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги).

Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з весни 2008 року.

09 червня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль марки «Misubitsi Pajero», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін в справі народилась дочка ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду із первісним позовом, ОСОБА_1 стверджував, що на придбання спірного автомобіля він з особистих грошових коштів надав 30 000,00 доларів США. Автомобіль було придбано для потреб сім`ї, тому позивач за первісним позовом визнає право ОСОБА_2 на 1/2 частини спірного автомобіля. Вважає, що первісні позовні вимоги підтверджуються довіреністю, виданою ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 в день придбання автомобіля. А також, доказами, що свідчать про майновий стан позивача за первісним позовом та підтверджують його здатність надати грошові кошти на придбання спірного автомобіля.

Також судами встановлено, що ОСОБА_2 , не визнаючи позов ОСОБА_1 , стверджувала, що з останнім вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2010 року. Наполягала, що спірний автомобіль є її особистим майном, оскільки придбаний у 2009 році за грошові кошти, надані колишнім чоловіком.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За своєю природою принцип змагальності судового процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства: суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність ОСОБА_1 факту його спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 в період з 2008 року до 2016 року, оскільки суду надані належні та допустимі докази які б підтверджували цей факт.

За таких обставин, суди вважали, що наявні і правові підстави для визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 його частини. Оскільки суди зробили висновок про наявність підстав для задоволення первісного позову, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних вимог ОСОБА_2 за недоведеністю.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд позбавив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка вступила в справу восени 2018 року, надати докази, які не були надані попереднім представником позивача за зустрічним позовом до суду першої інстанції, спростовуються записом судового засідання апеляційного суду від 03 квітня 2019 року. Так, представник позивача за зустрічним позовом звернулась до суду із клопотанням про витребування доказів, яке було частково задоволено апеляційним судом. ОСОБА_3 надано час для надання відповідних доказів до 10 квітня 2019 року.

Не заслуговують на увагу аргументи заявника про те, що суд для підготовки доказів надав лише два дні, що є недостатньо для підготовки відповідних доказів, оскільки докази, з відповідними поясненнями, були надані представником ОСОБА_2 вчасно - в день наступного судового засідання, тобто 10 квітня 2019 року.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд позбавив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 можливості викласти в судовому засіданні зазначені вище пояснення, не заслуговують на увагу, оскільки остання в судовому засіданні почала доповідати викладенні в поясненні на апеляційну скаргу обставини, проте апеляційний суд, встановивши, що ці самі обставини вказані в апеляційній скарзі та на ці обставини посилалась представник ОСОБА_2 в попередньому судовому засіданні, зробив висновок, що суду буде достатнім ознайомитись із цими поясненнями в письмовому вигляді.

Доводи касаційної скарги про те, апеляційним судом в оскаржуваній постанові не надано належної правової оцінки зазначеним вище поясненням на апеляційну скаргу, відхиляються Верховним Судом, оскільки відсутність посилання в постанові апеляційного суду на вказані вище пояснення, не свідчать про те, що апеляційний суд не надавав оцінки викладеним в цих поясненнях обставинам.

Є безпідставними також посилання заявника на те, що суди не надали належної правової оцінки показанням свідків зі сторони ОСОБА_2 про те, що остання не проживала спільно з ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 не заперечувала факт спільного проживання с ОСОБА_1 , спірним був лише період такого проживання. З наведених вище підстав підлягають відхиленню доводи касаційної скарги заявника про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту спільного проживання сторін, ведення ними спільного господарства та наявність спільного бюджету.

Підлягають відхиленню також твердження заявника про, що судами не прийнято до уваги показання свідка ОСОБА_7 , який є колишнім чоловіком ОСОБА_2 , про те, що саме він надавав останній 35 000,00 доларів США на придбання спірного автомобіля, з метою забезпечення комфорту їхніх спільних дітей, оскільки письмові показання ОСОБА_7 подані до суду з порушенням стоків на їх подання, при цьому не підтвердженні жодними доказами.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги

Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак

Г. І. Усик