АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2006 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Александрової М.А.
суддів Расевича С.І., Русинчука М.М.
при секретарі Царук О.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі -продажу недійсним за апеляційними скаргами позивачки на основне і додаткове рішення Луцького міськрайонного суду від 3 квітня 2006 року і 30 травня 2006 року відповідно.
Особи, які беруть участь у справі:
позивачка - ОСОБА_1,
представник позивачки - ОСОБА_4,
відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ОСОБА_5.
Колегія суддів
ВСТАНОВИЛА:
В поданій до суду 25 листопада 2005 року ОСОБА_1 позовній заяві зазначається, що 4 листопада 2004 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 належну йому квартиру АДРЕСА_1, в якій на той час проживала позивачка, як колишня дружина названого продавця, і їхня малолітня дочка ОСОБА_6.
Відповідач перед цим 23 жовтня 2004 року без відома позивачки виписав дочку із вказаного жилого приміщення, зареєструвавши її спочатку в квартирі своєї матері по АДРЕСА_2, а пізніше 10 листопада 2004 року в ІНФОРМАЦІЯ_1. З 5 серпня 2005 року за заявою відповідача дитина знову була зареєстрована в квартирі його матері.
Вважаючи, що згаданим договором порушені інтереси дочки та позбавлено її конституційного права на житло, позивачка просила визнати цей договір недійсним.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 3 квітня 2006 року в позові відмовлено.
Справа № 22-Ц-734/06 Головуючий у 1 інстанції Барчук В.М.
Категорія- 10 Доповідач Русинчук М.М.
Додатковим рішення цього ж місцевого суду від ЗО травня 2006 року постановлено стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 51 гривні.
В своїх апеляційних скаргах позивачка просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні розглядуваного позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 був єдиним власником спірної квартири, а його колишня дружина і малолітня дочка не мали права власності на неї, у зв'язку з чим відповідач мав право відчужувати вказане майно без звернення до органу опіки і піклування за дозволом на продаж квартири.
Однак, такі висновки суду зроблені з порушенням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини
З наявних в справі письмових доказів та пояснень сторін встановлено, що 04 листопада 2004 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу 2004 року ОСОБА_2 продав належну йому квартиру АДРЕСА_1, в якій на той час проживали його колишня дружина ОСОБА_1 (позивачка в дані справі) та малолітня дочка ОСОБА_6, 1994 року народження, а відповідачка ОСОБА_3 купила цю квартиру за 3805 грн. (а.с.4, 10-12,29-32).
Відповідач та позивачка не мають в місті Луцьку іншого житла, де б могла проживати їхня малолітня дитина, яка продовжує мешкати в спірній квартирі і навчатись в школі в цьому населеному пункті.
Відповідно до частини 6 статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 статті 215 вказаного Кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 176 СК України батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.
Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюється законом.
Звідси випливає, що батьки не вправі відчужувати належне комусь із них житло, яким користується їх дитина без придбання іншого, не менш благоустроєного, оскільки цим порушується її право на житло, яке є одним із основних для забезпечення нормального виховання та розвитку дитини.
В розглядуваному випадку внаслідок продажу спірної квартири, яка є єдиним житлом в місті Луцьку для дочки позивачки, її батьком ОСОБА_2 було порушене право дитини на житло, гарантоване ст.47 Конституції України та підпунктом 4 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року у зв'язку з чим оспорюваний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсним право чин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Виходячи з правил наведеної норми права за наслідками визнання згаданого правочину недійсним, відповідачку ОСОБА_3 слід зобов'язати повернути ОСОБА_2 спірну квартиру, а з останнього - стягнути в її користь сплачену за це суму-3805 грн.
Висновок суду першої інстанції про те, що право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним належить лише особам, які його уклали, суперечить положенням частини 3 ст. 215 ЦК України, за змістом якої таке право належить не лише сторонам правочину, а й іншим заінтересованим особам, якою в розглядуваному випадку є позивачка, що звернулась до суду з даним позовом в інтересах своєї малолітньої дитини.
Оскільки оскаржуване рішення суду постановлене з порушенням наведених норм права, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
На підставі ст.ст. 203 ч.б, 215 ч.ч.І, 3, 216 ч.І ЦК України, ст. 47 Конституції України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 3 квітня 2006 року та додаткове рішення цього ж суду від 30 травня 2006 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 04 листопада 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і посвідченого приватним нотаріусом.
Зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 3085 (три тисячі вісімдесят п'ять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 по 31 (тридцять одній) гривні 50 копійок судових витрат з кожного.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий /-/ Александрова М.А.
Судді /-//-/ Расевича С.І., Русинчук М.М.
Оригіналу відповідає:
Суддя апеляційного суду М.А. Александрова