АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року липня 27 дня місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Александрової М.А.,
суддів Расевича С.І., Русинчука М.М.
при секретарі Гордійчук І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом колективного підприємства «Промбуд-6» про виселення за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 27 квітня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі: позивач - колективне підприємство «Промбуд-6», представник відповідача - ОСОБА_2, відповідач - ОСОБА_1.
Колегія суддів
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2006 року колективне підприємство «Промбуд-6» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про виселення з гуртожитку у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди житла.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що колективне підприємство є власником гуртожитку ІНФОРМАЦІЯ_1. 28 листопада 2002 року з відповідачем був укладений договір оренди житла - кімнати НОМЕР_1 в гуртожитку. Додатковими угодами строк дії договору продовжувався до 31 серпня 2005 року. Оскільки виникла потреба в забезпеченні житлом працівників підприємства, договір оренди з відповідачем не продовжувався, однак звільнити займане житло вона відмовляється. Просив позивач виселити відповідача без надання іншого жилого приміщення.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 27 квітня 2006 року позов задоволено, постановлено визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - кімнатою НОМЕР_1 гуртожитку ІНФОРМАЦІЯ_1 та підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Справа № 22-Ц-652/06 Головуючий у 1 інстанції Барчук В.М.
Категорія 28 Доповідач Александрова М.А.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Відповідач вважає, що відносини з оренди житла, що виникли між нею і позивачем, регулюються нормами Цивільного кодексу України, а не нормами Житлового кодексу щодо користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду, а саме в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності. Крім того, після закінчення строку дії договору позивач продовжує користуватися жилим приміщенням за усною домовленістю з відповідачем, а тому вважає, що договірні відносини продовжують існувати.
Представник відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримує з наведених в апеляційній скарзі підстав.
Представник позивача апеляційну скаргу заперечує з посиланням на ст.826 ЦК України і п.7.7 договору оренди, які передбачають виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач надав відповідачу в оренду жиле приміщення, строк договору закінчився, а тому відповідач підлягає виселенню на підставі ст.ст. 168, 169 ЖК України.
Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 28 листопада 2002 року укладений договір оренди жилого приміщення - кімнати НОМЕР_1 в гуртожитку ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5, 6). Додатковими угодами строк оренди жилого приміщення продовжено до 31 серпня 2005 року (а.с.9, 10, 11, 12, 13).
Власником жилого приміщення, яке є предметом договору оренди, є позивач на підставі свідоцтва про право власності на гуртожиток ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 лютого 2001 року (а.с.4).
З пояснень сторін вбачається, що відповідач не перебувала і не перебуває в трудових відносинах з позивачем.
Отже, між сторонами виникли договірні зобов'язання, які регулюються главою 59 ЦК України - найм (оренда) житла.
Тому суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що між сторонами існують житлові правовідносини, що регулюються ст.ст. 168, 169 ЖК України.
Рішення суду першої інстанції в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ст.810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Згідно ст.821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років. До договору найму житла, укладеного на строк до одного року (короткостроковий найм) не застосовуються положення ст.822 ЦК України, а саме про переважні права наймача житла: переважне право на укладення договору найму житла на новий строк; про попередження наймодавцем наймача про відмову від укладення договору; про переведення прав наймача та відшкодування збитків, завданих відмовою укласти з ним договір на новий строк, у разі якщо наймодавець відмовився від укладення договору на новий строк, але протягом одного року уклав договір найму житла з іншою особою; про переважне право на придбання житла у разі його продажу.
З договору оренди від 28 листопада 2002 року вбачається, що він укладений на три місяці. Договором передбачено, що для продовження договору оренди орендар зобов'язаний за 5 днів до закінчення строку оренди подати заяву на продовження оренди, відсутність такої заяви у вказаний термін вважається відмовою від продовження договору оренди (а.с.5). Відповідачем подавалися заяви про продовження оренди і між сторонами укладалися додаткові угоди до договору на продовження оренди до 31 серпня 2005 року (а.с.7, 9-130).
Пунктом 7.7 договору передбачено, що в разі закінчення строку його дії орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди із сплатою орендної плати до моменту фактичного відселення.
Оскільки договір оренди укладений на строк до 1 року, то позивач згідно ст.821 ч.2, ст.822 ч.І ЦК України не зобов'язаний був попереджати відповідача про відмову від укладення договору на новий строк. Однак, як ствердила відповідач, вона була попереджена позивачем про відмову від укладення договору на новий строк.
Згідно ст.826 ЦК України у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.
Отже, відповідно до ст.8 ч.7 ЦПК України слід застосувати до даних відносин аналогію закону, тобто закон, що регулює подібні за змістом відносини -ст.826 ЦК України.
Таким чином, позов підлягає задоволенню, а відповідач - виселенню без надання іншого житла.
Керуючись ст.ст.209, 309, 313, 316 ЦПК України, на підставі ст.ст.810, 821, 826 ЦК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 27 квітня 2006 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити повністю.
Виселити ОСОБА_1 з кімнати НОМЕР_1 гуртожитку ІНФОРМАЦІЯ_1 без надання іншого жилого приміщення.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили. Головуючий /-/ Александрова М.А. Судді /-/ /-/ Расевич С.І., Русинчук М.М.
Оригіналу відповідає:
Суддя апеляційного суду М.А.Александрова