КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/11947/19

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2935/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Мостової Г.І., Рейнарт І.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2020 року у складі судді П`ятничук І.В.,

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2019 року акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Банк посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 28.07.2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 18 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору надаласвою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Також зазначає, що Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Відповідач, в свою чергу зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме згідно до п.п. 2.1.1.12.3 Договору.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 31.05.2019 року заборгованість становить 412 137 грн 94 коп., що складається з 18 182 грн 73 коп. - заборгованість за кредитом, 390 486 грн 66 коп. - заборгованість по процентам за користуванням кредитом, 3 468 грн 55 коп. - заборгованість за пенею та комісією.

Між тим, у позові позивач просить стягнути лише заборгованість у сумі 126 257 грн. 42 коп., з яких: 18 182 грн.73 грн. - заборгованість за кредитом, 108 074 грн. 69 коп. - заборгованість по процентам за користуванням кредитом з 28.07.2011 року по 30.12.2017 року та 1 921 грн. - судовий збір.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04.09.2019 року позовні вимоги задоволено.

30.10.2019 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Вітер С.В. звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29.11.2019 року заяву про перегляд заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04.09.2019 року та справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2020 року у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції в порушення положень ст.ст. 213-215 ЦПК України, належним чином не перевірив доводів, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, умовам договору щодо його дії, не перевірив належним чином строку дії кредитної картки та помилково відмовив у стягненні заборгованості за кредитом у зв`язку з пропуском строку позовної давності, помилково рахуючи строк позовної давності від дня останнього платежу за кредитом.

Вказано, що відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності ст. 257 ЦК України щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Враховуючи зазначене, представник банку просив апеляційну скаргу задовольнити.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що строк позовної давності до заявлених позовних вимог сплинув, оскільки позов подано до суду 02.07.2019 року, а позичальник припинив виконувати зобов`язання по поверненню тіла кредиту з 30.06.2015 року.

Між тим, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися неможливо, враховуючи наступне.

Відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

У відповідності до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Матеріали справи містять інформацію про те, що у користуванні позивача було 5 карток, остання з яким мала термін дії до 06.2017 року, тобто до 30.06.2017 року (а.с.155).

Відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності ст. 257 ЦК України щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Отже, строк дії останньої кредитної картки, виданої боржнику, сплинув у червні 2017 року, а з позовом у суд позивач звернувся в липні 2019року, що свідчить звернення у суд за захистом прав у межах строків, визначених положеннями ст.257 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів визнає поспішними висновки районного суду про наявність правових підстав до відмови у позові з причин звернення банку у суд зі спливом строку позовної давності.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції, як ухвалене неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню, а по справі слід ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, враховуючи таке.

Як убачається з матеріалів справи, 28.07.2011 рок ОСОБА_1 підписана анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 8).

За змістом анкети-заяви ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна» (а.с. 8 на звороті).

До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс (а.с.9-32).

Згідно з наданими банком розрахунком (а.с.4-7), заборгованість ОСОБА_1 , за вказаним кредитним договором станом на 30.06.2017 року становить 18 182 грн. 73 коп. у вигляді заборгованості за тілом кредиту.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Кредитний договір є різновидом договору позички, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позички.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Встановлено, що позивач свої зобов`язання виконав, зворотне відповідачем не спростовано, боржник ж у свою чергу порушив визначені договором зобов`язання, в результаті чого виникла заборгованість.

Відповідно до матеріалів справи, боржником факт отримання платіжної картки, грошових коштів не оспорюється, як і не спростовується факт користування отриманими в кредит коштами.

Матеріалами справи доведено, що боржник зобов`язання не виконав, отримані у кредит кошти не повернув, в результаті чого виникла заборгованість за тілом кредиту, яка станом на 30.06.2017 року, тобто закінчення строку дії картки, становить 18 182 грн. 73 коп. (а.с.4-6), а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав до стягнення заборгованості за кредитом, у сумі 18182грн.73коп.

Разом з тим, у задоволенні вимог про стягнення заборгованості по процентах, у сумі 108 074 грн. 69 коп., нарахованої позивачем за період з 28.07.2011 року по 30.12.2017 року, слід відмовити, враховуючи наступне.

Убачається, що в анкеті-заяві від 28.07.2011 року розмір процентної ставки не зазначений.

Наведені Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку не підписані.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови кредитування розумів відповідач, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

За таких обставин, правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку відсотків за користування кредитними коштами, які не визначені в підписаній відповідачем в заяві, відсутні.

У частинах 1, 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.07.2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомив і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019року (справа 342/180/17ц) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Також у анкеті-заяві позичальника № б/н від 28.07.2011 року не встановлена процентна ставка, комісія та штрафи, не містять матеріали справи й доказів повідомлення відповідача про їх розмір.

З урахуванням висновків Великої Палата Верховного Суду, викладених у зазначеному судовому рішенні, також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (01 грудня 2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом - 18 січня 2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

З урахуванням викладеного, правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі 14-131цс19, колегія суддів визнає безпідставними, необґрунтованими, твердження апеляційної скарги про те, що відповідач, підписавши анкету-заяву, погодився з встановленими банком у розрахунку умовами договору в частині стягнення з відповідача відсотків, пені та штрафів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, в розмірі 18 182 грн. 73 коп.

У задоволенні позову у іншій частині слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем було сплачено судовий збір у сумі 4 802,50 грн. (1921+2881,50), позовні вимоги задоволено частково, що в сумі складає 18 182 грн. 73 коп. (14,91% від 126 257 грн. 42 коп.)

Відповідно до задоволених позовних вимог, судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції, який повинен бути покладений на відповідача, складає 716 грн. 05 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитом, у розмірі 18 182 грн. 73 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в сумі 716 грн. 05 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач:

Судді: