ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року

м. Черкаси  

справа № 705/2607/20, провадження № 22-ц/821/452/21 категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Бородійчука В.Г.,

суддів: Карпенко О.В., Нерушак Л.В.

учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»

відповідач: ОСОБА_1

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Годік Л.С., дата складання повного тексту не вказана.

в с т а н о в и в :

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» Гребенюк О.С. (далі - Банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що  ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 17.08.2006 року.

Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8 000 грн.

У порушення умов кредитного договору, а також норм цивільного права, відповідач зобов`язання, за вказаним договором, належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 02.04.2020 року виникла заборгованість у сумі 21647,41 грн., яка складається із:

14005,29 грн. – заборгованість за тіло кредиту,

в т.ч. 0,00 грн. – заборгованість за поточним кредитом;

14005,29 – заборгованість за простроченим тілом кредиту;

0,00 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками;

5076,36 грн. – заборгованість за простроченими відсотками;

958,74 грн. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625.

100,00 грн. – нарахована пеня;

0,00 грн. – нараховано комісії;

а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг:

500 грн. – штраф (фіксована частина);

1007,02 грн. – штраф (процентна складова).

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 21647,41 грн. за кредитним договором № б/н від 17.08.2006 року та судові витрати в сумі 2102,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк не надав жодного доказу, що надані ним Умови та Правила надання банківських послуг дійсно є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Крім того, суду не надано документальних підтверджень того, що Розрахунки заборгованості за договором № б/н від 17.08.2006 року, які долучені до позовної заяви, дійсно стосуються кредиту, яким користувалася відповідач, так як в Розрахунках та в Анкеті-заяві немає посилань на відомості, за допомогою яких можливо ідентифікувати боржника, зокрема посилань на номер карткового рахунку.

А тому, враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У січні 2021 року представник АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О.Л. подала до Черкаського апеляційного суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.11.2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі.

Судові витрати покласти на відповідача.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтоване та незаконне, прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Вказує, що відповідач отримала платіжну картку, яка є лише спеціальним засобом для отримання та перерахування коштів.

З виписки чітко вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами, знімала кошти в банкоматі, розраховувалася за товари та послуги та інше. Крім цього, відповідач часткового погашала наявну заборгованість та продовжувала користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 153/1334/16, суду слід перевірити факт виконання кредитного договору, на що посилався скаржник, що може свідчить про визнання договірних правовідносин.

Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих відповідачем грошових коштів у повному обсязі, заявлений розмір, яких підтверджується випискою по картковому рахунку та розрахунком заборгованості.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленої ВП ВС у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, в частині задоволення вимог позивача про стягнення фактично отриманих коштів позичальником, і на яку посилається й суд першої інстанції.

Суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту), порушив норми матеріального та процесуального права.

Так, позичав просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту (фактично отриманих коштів) у розмірі 14005,29 грн., що складається з двох складових: заборгованість за поточним тілом кредиту та заборгованість за простроченим тілом кредиту.

Таким чином, сума заборгованості за поточним тілом та простроченим тілом кредиту постійно змінюється в залежності від використання відповідачем кредитних коштів та внесення нею платежів на погашення заборгованості.

Виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту, зобов`язання клієнта вважаються простроченими.

Прострочене тіло кредиту – це частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем, але не погашено, або погашено частково не у повному обсязі.

Однак суд першої інстанції на це уваги не звернув.

Позивач наголошує, що суму, які він просить стягнути, належним чином обґрунтовані та підтверджені.

Стосовно наявності доказів про приєднання відповідача до Умов та Правил надання банківських послуг та безпідставної відмови в стягненні заборгованості за простроченими процентами, неустойкою.

Звертає увагу, що розмір базової процентної ставки зазначено у заяві – 3% на місяць (36% на рік), крім того сторони погодили у Довідці, що розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості. Отже, сторони при укладені кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору.

Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягнені фактично отриманих коштів (тіла кредиту) за кредитом та відсотками.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом встановлено, що 17.08.2006 відповідачем було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. Також, клієнт ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.

При цьому, Анкета-заява, копія якої додана позивачем до позовної заяви, не містить посилань на розмір кредиту, умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов Договору.

До позовної заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку. При цьому, до позовної заяви не додані документи, які б підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви відповідач був ознайомлений саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та тими Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, витяги з яких долучено до позовної заяви. В Анкеті-заяві також не вказана обумовлена сторонами сума кредиту, яку бажав отримати відповідач.

Крім того, суду не надано документальних підтверджень того, що Розрахунки заборгованості за договором б/н від 17.08.2006, які долучені до позовної заяви, дійсно стосуються кредиту, яким користувався відповідач, так як в Розрахунках та в Анкеті-заяві немає посилань на відомості, за допомогою яких можливо ідентифікувати боржника, зокрема посилань на номер карткового рахунку боржника.

2.Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до часткового задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було.

Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду повністю відповідає.

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості по простроченому тілу кредиту, заборгованості за простроченими відсотками, пенею та штрафів.

У відповідності до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи міститься Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 17.08.2006 року, що підписана відповідачем. При цьому, копії додатків, а саме Витяг з умов та правил надання банківських послуг, що долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, підписів ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) не містять, що свідчить про недоведеність факту ознайомлення відповідачем саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Водночас, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, а також те, що вказаний документ станом на 17.08.2006 року містив вказані умови.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що АТ КБ «Приватбанк» не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 була ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів, погоджується із висновками суду першої інстанції, що із наявної в матеріалах справи та дослідженої судом Анкети-заяви про приєднання до Умов не можливо дійти висновку, що дана Анкета-заява містить істотні умови властиві для даного типу договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається із Анкети-заяви від 17 серпня 2006 року № б/н зазначено базову відсоткова ставка кредиту 36 відсотків із розрахунку 360 днів в рік (а.с. 34 на звороті.). Отже, сторони погодили сплату відсотків за користування кредитними коштами.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) нараховані відсотки відповідно до ст. 625 ЦК України, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за пенею, а також штрафи за користування кредитними коштами.

Колегія суддів погоджується з посиланням суду на те, що позивачем не підтверджено укладення кредитного договору на тих умовах, які заявлені банком у позові, оскільки в Умовах та Правилах надання банківських послуг відсутній підпис відповідача.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Разом з тим, матеріали справи не містять підписані відповідачем інші документи, що є обов`язковими складовими договору надання банківських послуг. Так, Умови та Правила надання банківських послуг, пред`явлені банком в додатку до позовної заяви, не містять підпису клієнта банку.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 17.08.2006 року станом на 02.04.2020 року становить 21647,41 грн. і складається із: 14005,29 грн. – заборгованість за тіло кредиту,в т.ч. 0,00 грн. – заборгованість за поточним кредитом; 14005,29 – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками; 5076,36 грн. – заборгованість за простроченими відсотками; 958,74 грн. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625., 100,00 грн. – нарахована пеня; 0,00 грн. – нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. – штраф (фіксована частина); 1007,02 грн. – штраф (процентна складова).

Крім того, в скарзі Банк посилається на постанови Верховного Суду від 08 липня 2019 року по справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року по справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року по справі № 127/7543/17, в яких зазначено, що підпис позичальником Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку не є обов`язковим. Часткова сплата заборгованості, користування кредитними коштами свідчить про те, що позивальник погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг.

Однак, зазначені АТ КБ «Приватбанк» обставини не є підставою для задоволення позову, оскільки у матеріалах справи відсутні докази заборгованості по тілу кредиту.

Отже, як вбачається з розрахунків, які надав Банк, заборгованість відповідача по договору № б/н від 17.08.2006 року станом на 02.04.2020 року становить за поточним тілом кредиту -0,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками – 0,00 грн.

Крім того, колегія суд звертає увагу, що як у вказаних Умовах правилах надання банківських послуг, в Умовах і правилах обслуговування банківських послуг, так і в Анкеті-заяві відсутнє поняття «Прострочене тіло кредиту» та «Заборгованість за простроченими відсотками».

З наведених підстав колегія суддів приходить до висновку про відмову у стягненні з ОСОБА_1 на користь Банку суми простроченого тіла кредиту є вірним.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, банк повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та, відповідно, на умовах встановлених договором.

Однак банком це зроблено не було, внаслідок чого колегія суддів погоджується з  висновком суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору, саме на тих умовах які заявлені позивачем та заборгованості за кредитним договором.

Таким чином суд першої інстанції розглянув позовні вимоги саме в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих позивачем.

Частина 2  ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини  є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Колегія суддів зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відсутня заборгованість по кредитному договору, строк кредитування не сплив, правові підстави для стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України в розмірі 958,74 грн. відсутні.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення штрафів та пені, колегія судді приходить до наступного.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане.

Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Отже, позивач має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18.

Колегія суддів не знаходить підстав для стягнення на користь Банку нарахованої пені в сумі 100 грн., а також штрафи в розмірі – 1507,02 грн., за кредитним договором № б/н від 17.08.2006 року, оскільки, як вбачається з розрахунку заборгованості, відсутня заборгованість за поточним тілом кредиту та заборгованість за відсотками, які передбачені договором, а саме Анкетою-заявою, яку підписала відповідачка.

Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Отже, звертаючись до суду з позовом ПриватБанк довів факт отримання кредитної карти ОСОБА_1 користування нею, також банк довів право на стягнення поточного тіла кредиту, однак в силу відсутності боргу у вказаний позивачем період, що підтверджено випискою по рахунку відповідача (а.с. 21-31), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в позові, проте за невірних мотивів, адже не врахував та не дослідив всі надані банком докази.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором № б/н від 17.08.2006 року.

Ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги частково, та зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення щодо мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення не призвела до іншого результату вирішення справи, то розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в  :

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити в частині правового обґрунтування.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 25 березня 2021 року.

Головуючий                                                                В.Г. Бородійчук

Судді                                                                                О.В. Карпенко

                                                                        Л.В. Нерушак