Провадження № 2/641/31/2021 Справа № 641/8187/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого у справі судді - Боговського Д.Є.,

за участю секретаря судового засідання – Павленко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним заповіту, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори 27.08.2016, реєстровий № 6-17; відновити попередній заповіт ОСОБА_4 , складений на користь позивача, відшкодувати судові витрати.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 71 рік померла його рідна тітка – ОСОБА_5 , яка мешкала та була зареєстрована разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 . За життя позивач із своєю тіткою мали добрі стосунки, він періодично допомагав їй матеріально, а з 2014 року та до моменту її смерті фактично забезпечував її усім необхідним, оскільки 30.05.2014 ОСОБА_5 була госпіталізована до лікарні із діагнозом: ішемічний інсульт та інфаркт міокарда, сахарний діабет 2 типу тяжкої форми, інші супутні захворювання, перебувала в реанімації, потім проходила довгострокову реабілітацію в кількох медичних закладах. Всі витрати на лікування та догляд своєї тітки позивач взяв повністю на себе, оскільки вона була одинока пенсіонерка, ані дітей, ані чоловіка не мала, інші родичи їй не допомагали, розмір її пенсії не забезпечував необхідне для неї лікування. 06.06.2014 ОСОБА_5 була переведена до іншої лікарні, де продовжувала проходити реабілітацію та стаціонарне лікуванні до 23.06.2014. В цей же час ОСОБА_5 виявила бажання та, перебуваючи в лікарні, склала заповіт на ім`я позивача, яким заповіла йому усе належне їй майно. Після курсу реабілітації ОСОБА_5 була переведена для подальшої реабілітації до кардіологічного відділення іншої лікарні, через місяць була виписана та перебувала на амбулаторному лікуванні за місцем проживання. Після виписки з лікарні ОСОБА_5 проживала близько двох місяців у своєї сусідки, оскільки позивач був у відрядженні та не міг здійснювати догляд за нею. В подальшому догляд за ОСОБА_5 здійснював позивач разом із своєю цивільною дружиною ОСОБА_6 та сусідкою ОСОБА_5 – ОСОБА_7 , грошову допомогу надавав саме позивач. З липня 2016 року стан здоров`я ОСОБА_5 почав різко погіршуватися, вона захворіла на дисциркулярну діабетично-атекосклеротичну енцефалопатію 3 ступеню з вираженими когнітивними порушеннями з вертебро-базилярною недостатністю, астенічний синдром, що було пов`язано із перенесеним інсультом та інфарктом у 2014 році та діабетом у тяжкій формі, внаслідок чого ОСОБА_5 періодично впадала в тяжкий хворобливий стан, виявляла порушення поведінки внаслідок її хронічних судинних розладів головного мозку. За результатами обстежень ОСОБА_5 лікарем-неврологом у період з липня по вересень 2016 року в неї були виявлені порушення у поведінці та нестабільний неврологічний стан, призначено консультацію психіатра та ряд сильнодіючих медичних препаратів, в тому числі антидепресивні препарати, виявлено дизорієнтацію її в часі та просторі, ОСОБА_5 тривалий час приймала ліки, призначені неврологом, лікувалась від діабету інсуліновими ін`єкціями, потребувала цілодобового догляд за нею, а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, однак позивач не зміг здійснити поховання своєї тітки та організувати її помини, оскільки з 25.12.2016 був госпіталізований до лікарні із ішемічним інсультом, знаходився на лікуванні до 04.01.2017 та проходив реабілітацію в період з 13.01.2017 по 30.01.2017 та з 27.02.2017 по 03.03.2017, у цей період мав дотримуватися постільного режиму. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, яка складається з трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач прийняв спадщину. Оскільки був зареєстрований із заповідачем на час відкриття спадщини, та звернувся до нотаріуса для оформлення спадкових справ та дізнався про наявність складеного ОСОБА_5 27.08.2016 заповіту на ім`я її племінником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позивач вважає, що під час вчинення заповіту ОСОБА_5 не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати внаслідок тих хвороб, якими страждала, а через прийом сильнодіючих ліків не могла в повній мірі розуміти роз`яснення нотаріуса. Волевиявлення заповідачки не могло бути вільним, адже лікар невролог констатував у ОСОБА_5 ряд тяжких неврологічних захворювань та призначив лікування, а даний діагноз був поставлений саме в момент складання спірного заповіту. Відповідачі, розуміючи хворобливий стан ОСОБА_5 , скористались її безпорадним станом і вмовити скласти заповіт на їх користь, достовірно знаючи, що догляд і матеріальне забезпечення з 2014 року здійснював саме він. Твердження позивача щодо стану здоров`я ОСОБА_5 на час складання заповіту можуть бути підтверджені висновками судово-медичної експертизи, яка має бути призначена в ході розгляду справи. При цьому, відповідно до положень ст. 1254 ЦК України, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду відзив на позов, в якому просили відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх безпідставність.

Так, ОСОБА_5 є їх рідною тіткою, мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , була одинокою, дітей не мала. Позивач ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, йому було необхідно отримати посвідку на проживання, для чого він мав зареєструвати свої місце проживання на території України. Із даним питанням він звернувся до ОСОБА_5 , яка дала згоду на його реєстрацію у своїй квартирі. Позивач разом із ОСОБА_5 в квартирі не мешкав, не працює, є пенсіонером, отримує пенсію як громадянин РФ. В 2014 році ОСОБА_5 була госпіталізована до лікарні № 8 з діагнозом: ішемічний інсульт та інфаркт міокарда, її відвідували як позивач, так і вони, одна оскільки вони працювали, могли відвідувати лише в неробочий час та вихідні, ліки допомагали купувати працівники диспансера, в якому ОСОБА_5 працювала. Після виписки з лікарні ОСОБА_5 продовжила працювати до квітня 2015 року, звільнилась у зв`язку із виходом на пенсію. В продовж тривалого періоду часу та по день смерті ОСОБА_5 перебувала на обліку у терапевта за місцем мешкання, приймала ліки, які призначались лікарем від ішемічної хвороби серця та інфаркту, при загостренні хвороби викликала дільничного лікаря, жодних ознак психічного розладу при спілкуванні із лікарями поліклініки за місцем мешкання у ОСОБА_5 не виявлено та лікарських препаратів від психічних розладів лікарями їй не призначалось. Відповідачі постійно відвідували ОСОБА_5 , привозили продукти, надавати матеріальну допомогу у придбанні ліків. ОСОБА_5 скаржилась їм, що ОСОБА_1 не допомагає сплачувати за комунальні послуги, вона не може оформити субсидію. 27.08.2016 ОСОБА_5 оформила заповіт на ім`я відповідачів в нотконторі, про що повідомила їм лише через місяць. Відповідачі вказують, що волевиявлення ОСОБА_5 було вільним та відповідало її внутрішній волі. До моменту смерті ОСОБА_5 відповідачі спілкувалися із тіткою, жодних ознак психічного розладу в неї не було. В ОСОБА_5 не було підстав для звернення для обстеження до лікаря невролога Мереф`янської лікарні, вона працювала в системи охорони здоров`я близько 50 років, мала велике коло знайомих лікарів в м. Харкові, а тому жодних підстав для звернення до лікаря в м. Мерефа не було. Наданий позивачем консультаційний висновок лікаря невропатолога з Мереф`янської лікарні викликає сумнів в його об`єктивності, оскільки період обстеження ОСОБА_5 співпадає з періодом оформлення оскаржуваного заповіту.

Від третьої особи – Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори, яка є правонаступником Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, надійшли пояснення, з яких вбачається, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіти фізичних осіб посвідчує нотаріус, який роз`яснює заповідачу зміст ст.ст. 1241, 1307 ЦК України. При цьому, нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи, дійсні наміри сторін до вчинення правочину. У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою особою. При посвідченні заповіту 27.08.2016 заповідач ОСОБА_5 чітко розуміла значення своїх дій, діяла добровільно і перебувала у здоровому розумі та ясній пам`яті, заповіт було посвідчено з додержанням усіх норм діючого законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Кундіус Г.В. у судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Тирон Л.В., яка також представляє інтереси відповідача ОСОБА_3 , заперечували проти заявлених позовних вимог, просили відмовити в їх задовольнити, вважали, що наявний у справі висновок експерта викликає сумнів в його правильності та не дає підстав для визнання заповіту недійсним.

Від третьої особи - Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника нотаріальної контори.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши в якості свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично мешкала та була зареєстрована з 02.10.1974 у належній їй на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ВПЖФ УКМтаП ГУЕтаКМ ВК Харківської міської ради 21.10.2004, реєстраційний № 8-04-254003, квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_5 працювала на посаді начальника відділу кадрів КЗОЗ «Харківський обласний клінічний онкологічний центр» з 01.07.1993, звільнена із займаної посади 06.04.2015 за власним бажанням (у зв`язку із виходом на пенсію).

Позивач ОСОБА_1 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований з 20.11.2015 та по теперішній час.

18 червня 2014 року ОСОБА_5 , перебуваючи в КУОЗ «Харківська міська клінічна лікарня № 27» за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська,41, на стаціонарному лікуванні, склала заповіт, яким усе своє майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Даний заповіт 18.06.2014 було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шишко В.А., реєстровий № 756.

27 серпня 2016 року державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, правонаступником якої є Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, посвідчено заповіт, яким ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усі її права та обов`язки, які їй належать на момент складення цього заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати їй у майбутньому, та усе її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла в рівних частках ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; правочин зареєстровано в реєстрі за № 6-17.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 померла, про що Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 20.02.2017 складено відповідний актовий запис № 2715.

25 лютого 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Дванадцятої ХДНК заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_5 , заведена спадкова справа № 167/2017.

Постановою державного нотаріуса Дванадцятої ХДНК від 20.01.2018 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , із посиланням на наявність іншого заповіту, складеного заповідачкою пізніше на інших осіб.

Позивач ОСОБА_1 , оспорюючи заповіт ОСОБА_5 від 27.08.2016 вказує, що волевиявлення заповідачки не було вільним, ініціатива вчинення заповіту виходила від відповідачів, які, розуміючи хворобливий стан тітки, скористались її безпорадним станом і вмовили скласти заповіт на їх користь, достовірно знаючи, що з 2014 року саме позивач забезпечував матеріально та здійснював догляд ОСОБА_5 , оскільки з моменту складання заповіту між ними існувала така домовленість.

Щодо стану здоров`я ОСОБА_5 позивач вказує, що 30.05.2014 ОСОБА_5 була госпіталізована до КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня № 8» із діагнозом: ішемічний інсульт та інфаркт міокарда, сахарний діабет 2 типу тяжкої форми, інші супутні захворювання, перебувала в реанімації, проходила довгострокову реабілітацію в кількох медичних закладах. 06.06.2014 ОСОБА_5 виписана з КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня № 8», того ж дня переведена до інфарктного відділення КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня № 27», де продовжувала проходити реабілітацію на стаціонарному лікуванні до 23.06.2014, коли і склала заповіт на ім`я позивача.

Після курсу реабілітації ОСОБА_5 була переведена для подальшої реабілітації до кардіологічного відділення КЗОЗ «Харківська міська лікарня № 28», через місяць була виписана та перебувала на амбулаторному лікуванні за місцем проживання в КУОЗ «Міська поліклініка № 3» Немишлянського району м. Харкова.

Після виписки з лікарні ОСОБА_5 проживала близько двох місяців у своєї сусідки ОСОБА_7 , оскільки позивач ОСОБА_1 був у відрядженні та не міг здійснювати догляд за нею.

З липня 2016 року стан здоров`я ОСОБА_5 почав різко погіршуватися, тричі була обстежена лікарем-неврологом КЗОЗ «Мереф`янська центральна районна лікарня», а саме 22.07.2016, 29.08.2016 та 27.09.2016, вже після першого прийому лікарем були виявлені порушення у поведінці, нестабільний неврологічний стан, призначено консультацію психіатра та ряд сильнодіючих препаратів, в тому числі антидепресивні препарати, постановлено діагноз: дисциркулярна діабетично-атекосклеротична енцефалопатія 3 ступеню з вираженими когнітивними порушеннями з вертебро-базилярною недостатністю, астенічний синдром, що лікарі пов`язували із перенесеним інсультом та інфарктом у 2014 році та діабетом у тяжкій формі. ОСОБА_5 періодично впадала в тяжкий хворобливий стан, виявляла порушення поведінки внаслідок її хронічних судинних розладів головного мозку, виявлено дизорієнтацію її в часі та просторі, ОСОБА_5 тривалий час приймала ліки, призначені неврологом, лікувалась від діабету інсуліновими ін`єкціями, потребувала цілодобового догляд за нею.

За клопотання учасників судового процесу ухвалою суду від 23.09.2019 у справі було призначено посмертну комісійну судово-медичну єкспертизу, проведення якої доручено експертам Відділу комісійних судово-медичних експертиз Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи.

03.03.2020 на адресу суду надійшов висновок експерта № 08-248/2019, складений судово-медичною експертною комісією, згідно підсумків якого встановлено, що на час вчинення правочину ІНФОРМАЦІЯ_7 існуюча у ОСОБА_5 хронічна соматична патологія призвела до такого зниження інтелектуальної і мнестичної (пам`ять) діяльності, яка не дозволяла їй повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, в тому числі розуміти зміст документу, адекватно реагувати на оточення. Лікарські препарати, які призначались ОСОБА_5 у суміжній із підписанням документу час, не могли негативно впливати на її центральну нервову систему та розумову діяльність.

Ухвалою суду від 28.07.2020 за клопотанням позивача було призначено у справі додаткову посмертну комісійну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Відділу комісійних судово-медичних експертиз Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи.

16.12.2020 на адресу суду надійшов висновок експерта № 08-261/2020, складений судово-медичною експертною комісією, згідно підсумків якого комісією не встановлено підстав стверджувати, що на час підписання документа 27.08.2016 інтелектуальна і мнестична (пам`ять) діяльність ОСОБА_5 дозволяли їй усвідомлювати свої дії та керувати ними, в тому числі повністю розуміти зміст документу. Скарги ОСОБА_5 , зафіксовані лікарем-терапевтом (з медичної карти амбулаторного хворого міської поліклініки № 3), не можуть виключати зниження інтелектуальної та мнестичної діяльності, прояви яких були зафіксовані неврологом під час суміжних за часом огляді хворої. Поняття абсолютної неспроможності в судово-медичній практиці не існує, судово-медична експертна комісія може надати оцінку психічного стану особи, який обумовлений клінічною течією хронічних соматичних захворювань та їх ускладненнями.

Допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_8 , яка є знайомою позивача, а також сусідки померлої ОСОБА_5 – ОСОБА_7 та ОСОБА_9 підтвердили, що витрати на лікування після інфаркту та інсульту у ОСОБА_5 здійснював її племінник - позивач ОСОБА_1 , він же допомагав в оплаті комунальних послуг, проживав в спірній квартирі. Після проходження курсу лікування ОСОБА_5 вийшла на роботу, однак вже не могла повноцінно працювати, а тому звільнилась. З того часу стан її здоров`я став погіршуватися, постійно змінювався її настрій, проявлялась апатія, іноді вона не впізнавала сусідів. Інші її племінники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відвідували її рідно, станом здоров`я ОСОБА_5 не цікавились. Невролога з Мереф`янської лікарні їй рекомендував хтось із знайомих ОСОБА_5 , даний невролог призначив ряд ліків та рекомендував звернутися за консультацією до психіатра, однак ОСОБА_5 в категоричній формі відмовилась від цього.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_11 , із якою тривалий час працювала ОСОБА_5 , сусідка останньої - ОСОБА_12 та лікар-терапевт ОСОБА_13 , повідомили, що ОСОБА_5 перебувала із ними у довірчих відносинах, ніколи не повідомляла, що зверталась за медичною допомогою до невролога КЗОЗ «Мереф`янська центральна районна лікарня», їм відомо, що ОСОБА_5 не страждала ніякими захворюваннями, пов`язаними з неадекватністю її поведінки, до дня смерті була товариською, розважливою, розуміла значення своїх дій.

Аналогічні показання у судовому засіданні надала і допитана в якості свідка ОСОБА_10 , яка є представником відповідачів у даному судовому провадженні. Так, свідок вказувала, що 27.08.2016 вона мала телефону розмову із ОСОБА_5 , мова останньої була чітка, пам`ять ясна, вона скаржилась, що ОСОБА_1 їй не допомагає матеріально, питала щодо можливості змінити заповіт на користь її племінників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Зазначені правовідносини регулюються нормами ст.ст. 1216-1218 ЦК України, пов`язані з набуттям права власності в порядку спадкування.

У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також, відповідно до ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 ст. 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Законодавець визначив пріоритет спадкування за заповітом над спадкуванням за законом, зазначивши у ч. 2 ст. 1223 ЦК України, що спадкування за законом має місце лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також неохоплення заповітом всієї спадщини.

Згідно ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1248 ЦК України, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини; у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Цивільний кодекс України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Але свобода заповіту має певні межі: не можна позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині. Свобода заповіту стосується не лише визначення кола спадкоємців, а й визначення обсягу спадкової маси, яку заповідають. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Можна скласти заповіт щодо усієї спадщини або лише щодо її частини.

Однією з особливостей цього правочину є забезпечення його таємниці. Таємниця заповіту може мати для заповідача велике значення, тому нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Крім того, відповідно до положень ст. 202 ЦК України заповіт є правочином і до нього застосовуються загальні положення та вимоги, визначені ст.ст. 203-236 ЦК України, у том числі і підстави недійсності правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом.

У відповідності з ч. 3 ст. 203 ЦК волевиявлення особи, яка вчиняє правочин, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 1257 ЦК визначено підстави нікчемності заповіту та визнання його недійсним, які не виключають застосування загальних норм § 2 глави 16 ЦК відповідно до встановлених судом обставин, якщо вони узгоджуються з правовими підставами та наслідками нікчемності або недійсності заповіту, зазначеними у ст. 1257 ЦК. На підставі ст. 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

За змістом ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

За правилами, встановленими ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст. 225, ч. 2 ст. 1257 ЦК України суд відповідно до п. 2 ст. 105 ЦПК України, для встановлення психічного стану особи зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу, висновок якої у даному випадку є належним доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають інше побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними відбувається з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи (в тому числі посмертної), так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Аналогічний висновок зроблений і в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 523/14606/13-ц, від 20.06.2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12.09.2018 року у справі № 522/25597/13-ц.

Зазначене також роз`яснено у п. 18постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 16.10.2019 року по справі № 530/1349/16-ц.

Проведеною у справі посмертною судово-медичною експертизою було визначено, що за результатами вивчення наданих медичних документів щодо ОСОБА_5 комісією не встановлено підстав стверджувати, що на час підписання документа 27.08.2016 інтелектуальна і мнестична (пам`ять) діяльність ОСОБА_5 дозволяли їй усвідомлювати свої дії та керувати ними, в тому числі повністю розуміти зміст документу. Скарги ОСОБА_5 , зафіксовані лікарем-терапевтом (з медичної карти амбулаторного хворого міської поліклініки № 3), не можуть виключати зниження інтелектуальної та мнестичної діяльності, прояви яких були зафіксовані неврологом під час суміжних за часом огляді хворої.

В даному висновку було додатково зазначено, що поняття абсолютної неспроможності в судово-медичній практиці не існує, судово-медична експертна комісія може надати лише оцінку психічного стану особи, який обумовлений клінічною течією хронічних соматичних захворювань та їх ускладненнями.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем ОСОБА_1 вимог про недійсність заповіту.

При цьому, відповідно до положень ст. 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ст.. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторін (ст. 81 ЦПК України).

       Враховуючи викладене, суд вважає, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наявних у справі та досліджених у судовому засіданні доказів

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись  ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268  ЦПК України,  суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 27 серпня 2016 року державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, реєстровий № 6-17.

Відновити попередній заповіт ОСОБА_14 , складений нею на користь ОСОБА_1 , посвідчений 18 червня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шишко В.А., реєстровий № 756.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1280,00 грн.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .

Третя особа - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02900653, м. Харків, вул. Біблика,57.

Повне судове рішення складено 25 березня 2021 року.

Суддя: Д. Є. Боговський