Ухвала

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/21430/18

провадження № 61-4661ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача та повернення депозитних коштів,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», у якому посилався на те, що 25 грудня 2013 року між ними було укладено депозитний договір, згідно умов якого ОСОБА_1 поклав на особовий депозитний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», грошові кошти у сумі 5 000,42 грн строком до 25 червня 2014 року включно. Дана обставина підтверджується копією договору, оформленого у вигляді заяви від 25 грудня 2013 року. Згідно умов договору на суму вкладу щомісячно нараховуються відсотки за ставкою 19 % річних.

На початку березня 2014 року у зв`язку із нестабільною ситуацією в АР Крим, викликаною окупацією півострова з боку Російської Федерації, позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням перевести рахунки за договорами до Києва.

02 грудня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення суми вкладу та нарахованих на неї відсотків у зв`язку із закінченням строку дії договору. Однак на вказану заяву позивача банком було надано відповідь, з якої вбачається, що банк не знайшов жодної інформації за реквізитами, вказаними позивачем у заяві, з огляду на що АТ КБ «ПриватБанк» не може виконати вимог ОСОБА_1 про повернення коштів.

Враховуючи викладене, позивач, зменшивши розмір позовних вимог під час розгляду справи, просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму вкладу 5 000,42 грн, суму несплачених відсотків згідно умов договору за період з 25 грудня 2013 року до 01 березня 2018 року у розмірі 4 433,52 грн, 3 % річних за період прострочення зобов`язання у розмірі 243,87 грн, інфляційні втрати за період прострочення грошового зобов`язання у розмірі 544,44 грн та пеню у розмірі 41,70 грн, а всього суму коштів у розмірі 10 263,95 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 депозит в сумі 5 000,42 грн, проценти за депозитним договором в сумі 4 433,52 грн, інфляційні втрати в розмірі 544,44 грн, пеню в розмірі 41,70 грн, а всього стягнуто 10 020,08 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в сумі 4 687,44 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року змінено в частині розміру судового збору, стягнутого з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави, зменшивши цей розмір до 704,80 грн.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року залишено без змін.

19 березня 2021 року Бригинець А. А., яка діє від імені АТ КБ «ПриватБанк», за допомогою засобів поштового зв`язку звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову є захист прав споживачів та повернення депозитних коштів, ціна позову у даній справі становить 10 263,95 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн).

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що судами проігнорована усталена судова практика, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики, а також дана справа має виняткове значення для заявника.

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове значення для банку не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Враховуючи, що розмір заборгованості за депозитним договором становить 10 263,95 грн, доводи щодо виняткового значення справи для банку не є достатньо обґрунтованими.

Доводи щодо порушення судами попередніх інстанцій, внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, формування єдиної правозастосовчої практики не дають підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктами 1, 5 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача та повернення депозитних коштів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко