Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа 361/1379/17

провадження № 61-6352 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Земельно кадастровий центр»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Сердинського В. С., та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області (далі - Великодимерівська селищна рада), Товариства з обмеженою відповідальністю «Земельно кадастровий центр» (далі - ТОВ «Земельно кадастровий центр») про захист права власності на земельну ділянку, визнання незаконним та скасування рішення, визначення меж земельної ділянки та усунення перешкод

у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилася спадщина у виді житлового будинку з надвірними будівлями, який розташовано

на АДРЕСА_1 (далі - с. Шевченкове). Спадкоємцями за законом першої черги є: позивач та його брат - ОСОБА_7 .

Позивач вказував, що успадкував 1/2 частини вказаного вище житлового будинку з надвірними будівлями. Інша частина спадкового майна успадкована дочками померлого брата: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

18 жовтня 2016 року позивач на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з племінницями, набув право власності на 1/2 частини житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , внаслідок чого став одноособовим власником будинку.

Позивач стверджував, що згідно з довідкою Шевченківської сільської ради Броварського району Київської області (далі - Шевченківська сільська рада) від 16 січня 2017 року, № 61 за належним йому будинком рахувалася присадибна ділянка розміром 0,15 га, яка перейшла у його користування разом з житловим будинком, відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та 120 Земельного кодексу України (далі -

ЗК України). Однак він не може отримати у власність цю земельну ділянку, оскільки із суміжними землекористувачами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у нього виник спір щодо розмежування суміжних ділянок, встановлення меж та облаштування проїзду для спільного користування.

Вказував, що фактично не міг заїхати на свою земельну ділянку через двір унаслідок щільної забудови. Між будинком та сараєм проміжок не більше

2-х метрів, навколо земельної ділянки зовнішня огорожа майже прилягає до будівель і всі суміжні ділянки забудовані та обнесені огорожею. Цей спір виник ще в 1984 році, однак досі не вирішено. Згідно з планом забудови земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, ширина фасаду від АДРЕСА_3 складала 22 метри.

Відповідно до графічних матеріалів, що містяться в експертному висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ), фактична ширина по фасаду земельної ділянки позивача складає 17,08 м, що на 4,92 м менше, а відповідно для встановлення суміжної межі необхідно саме ці дані. Разом з тим, ширина земельної ділянки відповідачів є значно ширшою від плану забудови, наданому разом із запереченнями на позов від фактичних розмірів - 36,21 м.

Рішенням Шевченківської сільської ради від 29 серпня 1990 року та

від 26 червня 1992 року вилучено з користування ОСОБА_2 60 кв. м земельної ділянки для обладнання проїзду для спільного користування та зобов`язано її перенести хлів та приміщення для утримання домашніх птахів на відстань, яка відповідає санітарним нормам та правилам архітектурної забудови.

Позивач стверджував, що 21 березня 2016 року письмово звертався до Шевченківської сільської ради з проханням визначити межі земельних ділянок, облаштувати проїзд та визначити порядок користування, однак отримав відповідь про те, що встановлені між домогосподарствами межі не порушено, у разі незгоди рекомендовано звернутися до суду.

Земельний спір по суті не вирішено.

Шевченківська сільська рада, за поданням землевпорядника сільської ради ОСОБА_12, прийняла рішення від 21 вересня 2016 року № 119 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відновлення та встановлення меж земельної ділянки, яким передано у приватну власність присадибну земельну ділянку громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка накладається на земельну ділянку позивача та на

АДРЕСА_3 , а проїзд для спільного користування взагалі не виділявся та не враховувався при винесенні рішення та оформленні землі.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Шевченківської сільської ради від 21 вересня 2016 року № 119 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відновлення та встановлення меж земельної ділянки та передачу їх у приватну власність;

- визнати недійсною технічну документацію із землеустрою щодо відновлення та встановлення меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку розміром 0,18 га на

АДРЕСА_2 громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та передачу її у приватну власність;

- визначити зовнішні межі земельної ділянки розміром 0,15 га, розташованої на АДРЕСА_2 , на якій розміщений належний позивачу на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, згідно з висновком землевпорядної будівельно-технічної експертизи,

- визначити проїзд спільного користування до присадибних земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Шевченківської сільської ради Броварського району Київської області від 21 вересня 2016 року № 119 «Про затвердження технічної документації щодо відновлення та встановлення меж на земельні ділянки та передачу їх у приватну власність».

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Великодимерської селищної ради та ТОВ «Земельно кадастровий центр» на користь

ОСОБА_1 витрати за проведення судової земельно-технічної експертизи та топозйомки земельної ділянки у розмірі по 3 045,60 грн

з кожного.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Шевченківська сільська рада спірне питання щодо розмежування земельних ділянок не розглядала, заміри не проводила, попередні рішення сільської ради не враховувала, протоколи, акти обстежень та встановлення меж не складала, а відповідно земельний спір сільською радою як органом місцевого самоврядування не вирішено, тому оскаржуване рішення підлягало скасуванню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною технічної документації із землеустрою щодо відновлення та встановлення меж земельної ділянки, складеної на замовлення відповідачів; визначення зовнішніх меж земельної ділянки, на якій розміщений будинок позивача з надвірними будівлями; визначення проїзду спільного користування, суд першої інстанції вказав, що питання затвердження технічної документації, встановлення меж земельної ділянки та визначення проїзду спільного користування не входить до компетенції суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що внаслідок допущених сільською радою порушень, оскаржуване рішення Шевченківської сільської ради від 21 вересня

2016 року № 119 прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягало скасуванню, і в цій частині позовні вимоги підлягали задоволенню.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 в апеляційному порядку не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області

від 10 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 04 березня 2020 року в частині задоволення позову, та, ухвалити судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови

в задоволенні позову ОСОБА_1 не оскаржються, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Сімоненко В. М. касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

05 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Сімоненко В.М., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Броварського міськрайонного суду Київської області.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У листопаді 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з обранням судді Сімоненко В. М. до Великої Палати Верховного Суду, справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І.,

Луспенику Д. Д.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неналежну оцінку зібраним доказам, та дійшли помилкових висновків.

Заявник посилається на постанову Верховного Суду України

від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14 та вказує, що позивач оскаржує рішення органу місцевого самоврядування, однак не оскаржує правовстановлюючий документ, який видано на підставі цього рішення. Тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не забезпечує їх реального захисту.

Вважає неправомірним посилання суду першої інстанції на пояснення свідка ОСОБА_12 , які вона 22 січня 2018 року надавала у кримінальному провадженні, оскільки ці пояснення є недопустимим доказом та не можуть бути використані судом як доказ, оскільки він одержаний з порушенням порядку, встановленого ЦПК України.

Заявник стверджує, що суди не надали належну оцінку тому, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення, накладення земельних ділянок було усунуто. Таким чином, підстави для задоволення позову були відсутні.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом касаційної інстанції строк не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з актом про виділення в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 06 вересня 1974 року та акту державного прийому в експлуатацію індивідуального житлового будинку від 24 листопада 1979 року ОСОБА_13 виділено для перебудови індивідуального житлового будинку присадибну ділянку розміром

1 500 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської сільської ради народних депутатів від 29 серпня 1990 року № 36 вилучено із земельної ділянки ОСОБА_2 60 кв. м для обладнання проїзду шириною три метри для спільного користування ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

З довідки Шевченківської сільської ради від 18 серпня 1999 року № 57, яка складена на підставі записів у погосподарській книзі № 3 встановлено, що особовий рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_6 , налічує 0,15 га землі, особовий рахунок № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , налічує 0,18 га землі.

Із акта, складеного Шевченківською сільською радою 15 квітня 1992 року встановлено, що на межі двох господарств ОСОБА_2 та ОСОБА_6 знаходиться хлів, який належить ОСОБА_2 , на відстані 4,3 м від житлового будинку ОСОБА_6 . Поруч з хлівом обладнане приміщення для утримання домашніх птахів на відстані 4,3 м від житлового будинку, що суперечить санітарним та протипожежним нормам.

Рішенням Виконкому Шевченківської сільської ради від 26 червня 1992 року зобов`язано ОСОБА_2 перенести хлів та приміщення для утримання домашніх птахів на відстань, яка відповідає санітарним, протипожежним нормам та правилам архітектурної забудови.

Рішенням Виконкому Шевченківської сільської ради від 30 травня 2011 року № 23 дозволено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_15 будівництво гаража за індивідуальним проектом загальним розміром 4,0 х 6,0 м, розташованого на АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,18 га, яка рахується за ними згідно запису в земельно-кадастровій книзі. Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_15 оформити в архітектурно-планувальному бюро при головному архітекторі району технічну документацію на будівництво гаражу.

Встановлено, що спір між сторонами виник у 1984 році за життя матері позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , який не вирішено дотепер.

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 листопада 2011 року серії ВРО №058361, договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 18 жовтня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за

№ 2-2114 встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з відповідними надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

За належним позивачу ОСОБА_1 на праві власності житловим будинком, згідно з довідкою Шевченківської сільської ради від 16 січня 2017 року № 61, значиться присадибна ділянка розміром 0,15 га, яка перейшла у користування позивача разом з житловим будинком, відповідно до статей 377 ЦК України та 120 ЗК України.

21 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до сільського голови із заявою про встановлення межі його господарства з сусідкою - ОСОБА_2 .

Листом від 20 квітня 2016 року № 234 Шевченківська сільська рада рекомендувала ОСОБА_1 звернутися до суду.

Листом від 22 червня 2016 року № 312 Шевченківська сільська рада повідомила ОСОБА_1 про те, що комісією встановлено, що між його господарством та господарством ОСОБА_2 межі не порушено. У разі незгоди з рішенням комісії, рекомендувала ОСОБА_1 звернутися до суду.

Рішенням Шевченківської сільської ради від 21 вересня 2016 року №119 «Про затвердження технічної документації щодо відновлення та встановлення меж на земельні ділянки та передачу їх у приватну власність» затверджено виготовлену ТОВ «Земельно-кадастровий центр» технічну документацію із землеустрою щодо відновлення та встановлення меж на земельну ділянку, передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 площею 0,18 га (кадастровий номер 3221289501:01:026:0027), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області

від 06 грудня 2017 року КНДІСЕ проведено судову земельно-технічну експертизу та 16 липня 2018 року складено висновок № 24520/17-41, відповідно до якого, земельна ділянка, що належить громадянам

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 (кадастровий номер 3221289501:01:026:0027), що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 , частково накладається на земельну ділянку, належну ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 , на якій розміщений належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями. Суміжна межа між земельними ділянками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 та земельною ділянкою ОСОБА_1 , на яких розміщені існуючі будівлі та споруди, повинна проходити в місці, визначеному документацією із землеустрою, за якою сформована земельна ділянка (кадастровий номер 3221289501:01:026:0027). При цьому зазначено, що північно-східна межа земельної ділянки (кадастровий номер 3221289501:01:026:0027) відповідно до документації із землеустрою не співпадає з фактичною північно-східною межею земельної ділянки та проходить через господарчу будівлю (сарай), який належить ОСОБА_1 Технічно можливі варіанти проїзду спільного користування між землекористувачами суміжних земельних ділянок ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , (кадастровий номер 3221289501:01:026:0027), що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 та земельною ділянкою ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , можливо визначити тільки після приведення меж земельної ділянки (кадастровий номер 3221289501:01:026:0027), розташованої на

АДРЕСА_2 у відповідність.

Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції експерт

ОСОБА_16 показала, що вся земельна ділянка відповідачів зміщена, фактична межа проходить по будівлі, і щоб вирішити спір, необхідно дослідити технічну документацію та виміряти земельні ділянки.

З протоколу допиту свідка - землевпорядника Шевченківської сільської ради ОСОБА_12 від 22 січня 2018 року встановлено, що під час здійснення 25 березня 2016 року виходу на місцевість узгоджувальною комісією із земельних спорів Шевченківської сільської ради використовувалися технічні засоби для вимірювання відстаней, встановлення координат земельних ділянок тощо, оскільки комісія розглядала питання чи перенесено паркан, на підставі якого вставлена межа, що в судовому засіданні 26 листопада

2019 року, у своїх поясненнях, підтвердила представник Великодимерської селищної ради - ОСОБА_12 .

З акта обстеження земельної ділянки від 02 липня 2019 року, складеного начальником відділу земельних ресурсів, містобудування та екології Виконкому Великодимерської селищної ради та інспектором відділу, встановлено, що земельна ділянка площею 0,18 га, що належить

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у земельно-кадастровій базі дійсно накладається на фактичне землекористування ОСОБА_1 .

На замовлення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як співвласниками земельної ділянки (кадастровий номер 1289501:01:026:0027), що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 , ТОВ «Земельні рішення» у 2019 році виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з даною технічною документацією приведено у відповідність дані Державного земельного кадастру до фактичних меж земельної ділянки. Площа земельної ділянки зменшена з 0,1800 га на 0,1690 га. Вказані дані внесені до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що підтвердив листом від 27 серпня 2019 року № 2040 Виконком Великодимерської селищної ради.

Цим листом повідомлено відповідачів про те, що згідно каталогу координат, взятого з технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої ТОВ «Земельні рішення», земельна ділянка ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 площею 0, 1 690 га (кадастровий номер 32212809501:01:026:0027), яка розташована на

АДРЕСА_2 , з боку суміжного землекористувача ОСОБА_1 розміщена по існуючій огорожі та не перетинає її. Після оновлення Публічної кадастрової карти України у серпні 2019 року зміни в розміщенні вищевказаної земельної ділянки відображені в електронній версії карти.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, в оскаржуваних частинах, прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Виходячи з положень статті 152 ЗК України та роз`яснень, які містяться

у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав,

і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Статтею 118 ЗК України встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, громадянин, зацікавлений

у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається

у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України (частина друга статті 50 Закону України «Про землеустрій»).

З висновку судової земельно-технічної експертизи від 16 липня 2018 року та пояснень експерта суди встановили, що земельна ділянка, кадастровий номер 3221289501:01:026:0027, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , частково накладається на земельну ділянку, належну ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 , на якій розміщений належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями. Тобто, вся земельна ділянка відповідачів зміщена, фактична межа проходить по будівлі, і щоб вирішити спір, необхідно дослідити технічну документацію та виміряти земельні ділянки.

Вказані висновки судової земельно-технічної експертизи підтверджено технічною документацією із землеустрою, складеною ТОВ «Земельні рішення» у 2019 році на замовлення відповідачів. Розробник рекомендував внести відомості до Державного земельного кадастру фактичних меж земельної ділянки, при цьому площа земельної ділянки відповідачів зменшується з 0,1800 га до 0,1690 га, про що вони письмово не заперечували. Вказані відомості у серпні 2019 року відображено в Публічній кадастровій карті України.

Суди попередніх інстанцій встановили, що приймаючи 21 вересня 2016 року оскаржуване рішення, Шевченківська сільська рада знала про існування спору щодо розмежування земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , однак не провела заміри щодо фактичного їх використання, що встановлено висновком експертизи та поясненнями землевпорядника ОСОБА_12 ; не врахувала чинні рішення Виконкому Шевченківської сільської ради від 29 серпня 1990 року про вилучення із земельної ділянки ОСОБА_2 60 кв. м для обладнання проїзду, та

від 26 червня 1992 року про зобов`язання ОСОБА_2 перенести хлів та приміщення для утримання домашніх птахів; не склала протоколи, акти обстежень та встановлення меж спірних земельних ділянок.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що Шевченківська сільська рада як орган місцевого самоврядування, до ухвалення оскаржуваного рішення, мала вирішити спір між землекористувачами у відповідності до вимог статті 158 ЗК України.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що рішення Шевченківської сільської ради від 21 вересня 2016 року № 119 «Про затвердження технічної документації щодо відновлення та встановлення меж на земельні ділянки та передачу їх у приватну власність» прийнято з порушенням вимог статей 118, 122, 186-1 ЗК України, статті 50 Закону України «Про землеустрій», а тому підлягало скасуванню, і в цій частині позовні вимоги підлягали задоволенню.

Посилання у касаційній скарзі на те, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав шляхом оскарження рішення органу місцевого самоврядування без оскарження правовстановлюючого документа, виданого на його підставі, не забезпечує реального захисту порушених прав - колегія суддів спростовує, оскільки Велика Палата Верховного Суду

у своїй постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18) відступила від висновків, викладених

у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі

№ 21-405а14 та вказала, що вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Посилання ОСОБА_4 на порушення норм процесуального права судом першої інстанції внаслідок залучення доказу, отриманого з порушенням норм ЦПК України, а саме - проколу допиту

в кримінальному провадженні землевпорядна ОСОБА_12 , колегія суддів до уваги не бере, оскільки пояснення, отриманні під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, ОСОБА_12 підтвердила у суді першої інстанції, надавши пояснення у судовому засіданні 26 листопада 2019 року як представник відповідача, які є важливим, однак не єдиним доказом порушень, допущених Шевченківською сільською радою під час виконання вимог статті 186-1 ЗК України.

Доводи ОСОБА_4 про те, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції було усунуто накладення земельних ділянок шляхом внесення відомостей до Публічної кадастрової карти України про новий розмір земельної ділянки (кадастровий номер 32212809501:01:02660027), колегія суддів спростовує, оскільки внесення нових відомостей про розмір земельної ділянки відповідачів до Публічної кадастрової карти України не спростовує тих висновків, що оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування, яке стало підставою для видачі правовстановлюючого документа на земельну ділянку, ОСОБА_4 ,

ОСОБА_3 . ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку більших розмірів, чим є у їх фактичному користуванні та з серпня 2019 року визначено у Публічній кадастровій карті України.

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник