Справа № 127/1415/20

Провадження № 22-ц/801/808/2021

Категорія: 46

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 рокуСправа № 127/1415/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Матківської М.В., Міхасішина І.В.,

за участю секретаря судового засідання Кузьменка Б.І.,

за участю сторін: ОСОБА_1 , представника позивачів - адвоката Якименко-Шевчук Ю.О., представника ОСОБА_2 - адвоката Новака Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/1415/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої смертю особи,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 січня 2021 року та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2021 року, які ухвалені суддею Дерновою В.В. в Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст рішення складено 08 лютого 2021 року, повний текст додаткового рішення складено 15 лютого 2021 року,

в с т а н о в и в :

В січні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що при дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася 01 вересня 2019 року за участі джерела підвищеної небезпеки - автомобіля марки (моделі) «MERCEDES VITO», державний номерний знак НОМЕР_1 , якому належить та яким керував ОСОБА_2 , загинув їх син ОСОБА_4 , внаслідок чого позивачам завдано непоправної моральної шкоди, а також ними понесено значні матеріальні витрати на лікування, а у подальшому і на поховання сина.

Відповідно до змінених позовних вимог просили стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13211,66 грн майнової шкоди, 5795 грн витрат на поховання ОСОБА_4 та 15250 грн витрат на надгробний пам`ятник; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 479969 грн моральної шкоди; стягнути з АТ «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 20030,40 грн моральної шкоди.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2020 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , АТ «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, завданої смертю особи - залишено без розгляду.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до АТ «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, завданої смертю особи - залишено без розгляду.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 січня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15250 грн витрат на спорудження надгробного пам`ятника та 13211,66 грн майнової шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50000 грн моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 50000 грн моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1284,67 грн судового збору.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7559,75 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10059,75 грн витрат на професійну правничу допомогу.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій зазначили, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 січня 2021 року оскаржують в частині відмови в стягненні моральної шкоди у повному обсязі з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також через неправильне застосування судом норм матеріального права. Просили рішення суду в частині стягнення моральної шкоди змінити та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачів моральну шкоду в розмірі 479969 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції помилково встановлено перебування потерпілого ОСОБА_4 на час ДТП в стані алкогольного сп`яніння, оскільки ця обставина є недоведеною належними та допустимими доказами, а отже без відповідних правових підстав суд зменшив розмір моральної шкоди позивачам. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу, які душевні, моральні страждання переживають позивачі, у зв`язку зі смертю сина ОСОБА_4 .

Також, вважають, що додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2021 року підлягає зміні з підстав порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга в цій частині мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення, порушив вимоги ч.4 ст.137 та ч.4 ст.141 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його адвокат Новак Д.М. зазначили, що рішення суду від 28 січня 2021 року та додаткове рішення від 15 лютого 2021 року є законними та обґрунтованими, тому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15250 грн витрат на спорудження надгробного пам`ятника та 13211,66 грн майнової шкоди, оскільки рішення в цій частині не оскаржується.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що з постанови про закриття кримінального провадження від 03 грудня 2019 року (ЄРДР № 12019020120000338 від 01 вересня 2019 року) вбачається, що 01 вересня 2019 року, близько 02.00 год водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «MERCEDES VITO», д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись зі швидкістю близько 80-90 км/год автодорогою Вінниця - Турбів - Велика Михайлівка, у напрямку від м. Гайсин до м. Ладижин, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який у цей час раптово вибіг попереду автомобіля «MERCEDES VITO» з боку зустрічної смуги руху (т.1 а.с.21 - 24).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 10 вересня 2019 року (т.1 а.с.13).

Згідно Висновку експерта від 02 жовтня 2019 року № 94, травми такого характеру, які виявлено при судово-медичній експертизі трупа громадянина ОСОБА_4 утворились від контактів з твердими тупими предметами, можливо 01 вересня 2019 року під час дорожньо-транспортної пригоди, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, по критерію небезпеки для життя під час скоєння, знаходяться у безпосередньому причинному зв`язку з настанням смерті; смерть громадянина ОСОБА_4 наступила від комбінованого травматичного шоку, порушення функцій життєво-важливих органів внаслідок важкої комбінованої політравми; при судово-медичній експертизі трупа громадянина ОСОБА_4 не виявлено патологічних змін в тканинах і органах, вад розвитку, які свідчили б про хвороби, які могли впливати на настання смерті (т.1 а.с.14 - 17).

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 09 жовтня 1990 року (т.1 а.с.12).

Відповідач ОСОБА_2 є власником джерела підвищеної небезпеки - автомобіля марки (моделі) «MERCEDES VITO», ДНЗ НОМЕР_1 , щодо якого 29 жовтня 2018 року між ним та АТ «Страхова компанія «Країна» було укладено Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/6528906 (т.1 а.с.132).

Постановою слідчого СВ Гайсинського ВП ГУНП у Вінницькій області ст. лейтенанта поліції Ковалевської О.І. про закриття кримінального провадження від 03 грудня 2019 року кримінальне провадження № 12019020120000338 було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України (т.1 а.с.21 - 24).

Як вбачається з Висновку експерта від 11 листопада 2019 року № 654, в ситуації, яка склалася, при технічних параметрах, вказаних в постанові про призначення експертизи, водій автомобіля «MERCEDES VITO» ОСОБА_2 не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода шляхом термінового гальмування, з зупинкою автомобіля «MERCEDES VITO» до смуги руху пішохода, тобто шляхом виконання вимог ПДР України; в ситуації, яка склалася, при технічних параметрах, вказаних в постанові про призначення експертизи, з технічної точки зору причиною виникнення даної пригоди стало виникнення небезпеки для руху (поява рухомого об`єкту, що наближається до смуги руху автомобіля) на відстані меншій, ніж необхідній для зупинки автомобіля «MERCEDES VITO» (т.1 а.с.234 - 237).

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відповідач ОСОБА_2 , як особа, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, повинна нести відповідальність за моральну шкоду, завдану таким джерелом, незалежно від наявності його вини.

Відповідно до вимог частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Отже, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, з Висновку експерта від 02 жовтня 2019 року № 94, при судово-токсикологічній експертизі крові від трупа громадянина ОСОБА_4 , 1990 року народження (№ 2626 від 30 вересня 2019 року) етилового спирту, інших спиртів та їх ізомерів не виявлено, що може свідчити про тверезий стан під час настання смерті.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначене не свідчить про тверезий стан громадянина ОСОБА_4 (потерпілого) на момент дорожньо-транспортної пригоди з огляду на таке.

Згідно Висновку експерта від 02 жовтня 2019 року № 94, при судово-токсикологічній експертизі крові від трупа громадянина ОСОБА_4 , 1990 року народження (№ 2626 від 30 вересня 2019 року) етилового спирту, інших спиртів та їх ізомерів не виявлено, що може свідчити про тверезий стан під час настання смерті (06 вересня 2019 року), а не на момент дорожньо-транспортної пригоди (01 вересня 2019 року) (т.1 а.с.14 - 17).

З повідомлення Комунального підприємства «Ладижинська міська лікарня Ладижинської міської ради» від 24 квітня 2020 року № 476 вбачається, що у зв`язку з важким станом пацієнта, освідування на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння не проводилось; лабораторія КП «ЛМЛ» не має технічної можливості проводити дослідження крові для визначення стану алкогольного чи наркотичного сп`яніння (т.1 а.с.229).

Як вбачається з Карти виїзду бригади екстреної медичної допомоги № 155953 від 01 вересня 2019 року, у розділі «попередній діагноз» зазначено - «підозра на алкогольне сп`яніння», а у розділі «місцева симптоматика та спеціальні обстеження» - «із ротової порожнини присутній запах алкоголю» (т.1 а.с.88).

З Медичної карти стаціонарного хворого № 2521 вбачається, що у бланку «Первинний огляд хворого при поступленні черговим лікарем» зазначено, що «відчувається виражений запах алкоголю з ротової порожнини».

Згідно довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 3019250344825653, у розділі «Пішоходи» зазначено, що пішохід ОСОБА_4 перебував у стані алкогольного сп`яніння (1,5 до 2,5 проміле) (т.1 а.с.153 - 154).

Ураховуючи наведене колегія суддів, погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачам моральної шкоди, завданої загибеллю їх сина ОСОБА_4 . При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції вірно виходив із засад розумності та справедливості, з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивачів та з урахуванням матеріального стану відповідача, який отримує пенсію за віком та обставин, що він не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода шляхом термінового гальмування, з зупинкою автомобіля «MERCEDES VITO» до смуги руху пішохода, що підтверджується висновком експерта від 11 листопада 2019 року № 654.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 жовтня 2019 року №352/342/17 (провадження №61-40790св18).

Колегія суддів, звертає увагу, що не встановлено порушення водієм ОСОБА_2 правил безпеки дорожнього руху, вчинення ДТП мало місце в нічну пору доби (02:00 год), характеру дій потерпілого ОСОБА_4 , який раптово вибіг попереду автомобіля «MERCEDES VITO» (під керуванням ОСОБА_2 ) з боку зустрічної смуги руху, що є підставою для зменшення розміру відшкодування.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо збільшення моральної шкоди до 479969 грн, колегія суддів вважає безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги позивачів не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2021 року.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19).

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено на 25% від заявлених вимог.

Позивачем ОСОБА_1 було сплачено адвокату Якименко-Шевчук Ю.О. за надання правничої допомоги 10 000 грн, оскільки позов задоволено на 25%, то стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає 2500 грн витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні; у такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

01 лютого 2021 року відповідачем ОСОБА_2 було подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 26826 грн.

Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат стороною відповідача було заявлено 12000 грн витрат на правничу допомогу.

Як вбачається з Додатку № 1 до Договору № б/н від 14 квітня 2020 року, Розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла в зв`язку із розглядом справи, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу (загальний) від 01 лютого 2021 року, квитанцій від 14 квітня 2020 року (8000 грн), від 22 вересня 2020 року (8000 грн), від 28 жовтня 2020 року (6770 грн), від 04 грудня 2020 року (1135 грн), від 28 грудня 2020 року (1135 грн) та від 01 лютого 2021 року (1786 грн), відповідачем ОСОБА_2 було сплачено адвокату Новаку Д.М. за надання правничої допомоги 26826 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7559,75 грн (10059,75 грн - 2500 грн) витрат на професійну правничу допомогу та з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10059,75 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки суд вірно виходив з того, що позов задоволено на 25%, то стягненню з позивачів на користь відповідача підлягають витрати на правничу допомогу, які останній поніс. Підстав для зменшення розміру, документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, апеляційний суд не вбачає, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Таким чином, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх зміни немає.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 січня 2021 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 березня 2021 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Матківська М.В.

Міхасішин І.В.