Справа  №  2-99/10

ЗАОЧНЕ  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25  травня  2010  року   Широківський  районний  суд  Дніпропетровської  області  у  складі: головуючого  судді:               Шевченко О.В.,  

при  секретарі:                                     Гетьманенко О.І.,

за  участі:

позивача:                                              ОСОБА_1,

розглянувши  у відкритому  судовому  засіданні в  залі  суду в  смт. Широке  цивільну  справу  за  позовною  заявою  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2  про  стягнення матеріальних збитків  та  відшкодування  моральної  шкоди,

   ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася  до  суду  з  позовною заявою   до  ОСОБА_2,  яку  в  подальшому  змінила  та  просила  суд  стягнути  з  останнього  на  її  користь  матеріальні  збитки  в  сумі  6 600  грн.  та  відшкодування  моральної  коди  в  сумі  5000  грн.,  судові  витрати  в  сумі  83  грн,  120  грн.  

В  обґрунтування  позову  позивач  посилається  на  те,   що  29.10.2007  року  вона  за  письмовими  розписками  позичила  відповідачу  100  доларів  США  та  1000  грн.,  які  відповідач  повинен  повернути  їй  в  листопаді  2007  року,  однак  не  повернув.  Їй  відповідачем  внаслідок  неповернення  боргу  заподіяно  майнову  шкоду  в  сумі  6 600  грн.  (800  грн.  (100  доларів  США за  курсом  НБУ)  +  1000  грн. = 1800  грн.;  10%  за  кожен  місяць  прострочення:  180  грн. х 27  місяців прострочення = 4860  грн.;  1800  грн. + 4860 грн. = 6600  грн.).  Моральну  шкоду  позивач  оцінила  в  5000  грн.,  оскільки  через  неповернення  боргу  весь  час  перебувала  в  постійному  стресі,  переживала  душевні  страждання,  що призвело  до погіршення  стану  її  здоров’я.  

Позивач  в  судове  засідання  просила  позов  задовольнити.  

В  установленому  законом  порядку  відповідач  був  повідомлений  про  час  та  місце  судового  засідання, про  що  свідчать  відповідні  повідомлення  про  вручення  поштового  відправлення, до судового  засідання  не  з’явився,  про  причини  неявки  суд  не  повідомив.  Зі  згоди  позивача  суд  ухвалює рішення  при  заочному  розгляді  справи,  що відповідає  положенням  ст.  224  ЦПК України.

Суд,  вислухавши  пояснення позивача,  дослідивши  матеріали  справи  в  сукупності,    приходить  до  висновку,  що  вимоги  позивача  не   підлягають  задоволенню,  оскільки:    

Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором  позики  одна  сторона  передає у власність другій стороні грошові кошти  або  інші  речі,  визначені  родовими   ознаками,   а   позичальник   зобов'язується  повернути позикодавцеві таку ж суму грошових  коштів  або  таку  ж  кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Ст. 1049  ч. 1  ЦК  України  встановлює, що  позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.  Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Ураховуючи положення зазначеної норми, ч. 2 ст. 59 ЦПК України та абз. 2 ч. 1             ст. 218 ЦК України, факт укладення договору позики та його умов повинен бути підтверджений письмовими або іншими доказами, крім показань свідків.

          у  даній справі  29.10.2007  року  відповідач  написав  від  свого  імені  дві  розписки  про  одержання  від  позивача  в  позику  відповідно  за  кожною  з  них  1000  грн.  і  100  доларів  (в  розписці  відсутні  будь-які  вказівки  на  те,  доллари  якої  саме  країни).

    Між сторонами в простій письмовій формі 29.10.2007  року  були  укладені  договори  позики  на  загальну  суму 1000  грн.  і  100  доларів  (невідомої  країни).

В розписках  зазначено,  що  відповідач  повинен  повернути  позивачу  за  першою  розпискою  з  відсотками  1100  грн.  і  110  доларів  відповідно.  Однак  в  розписках  не  зазначено  розмір  відсотків,  не  зазначено  відсотки  повинні  нараховуватися  за  день,  місяць,  чи,  можливо,  рік,  10  років  тощо.

    Зважаючи  на ту  обставину,  що  в  кожній  з  розписок  строк  повернення  позики  зазначено,  як  «вернуть  в  ноябре»,  тобто  без  зазначення  конкретного  року  повернення  позики,  суд  приходить  до  висновку,  що  має  місце  укладеня  між  сторонами  письмовго договору  позики  без  встановлення  строку  повернення  позики.

    Рішення  суду  не  може  грунтуватися  на  припущеннях  щодо  валюти  позики  та  року  повернення  позики.

З  аналізу  ст.   1049   ЦК  України   випливає,  що  порушення  зобов’язання позичальником-відповідачем  (при  договорі  без  встановлення  строку  повернення  позики  позивачу)  матиме  місце  лише  через  30  днів   з   моменту пред'явлення позивачем  вимоги  про повернення  відповідачем  позики.

У  даній  справі  відсутні  об’єктивні  дані  про  пред'явлення  позивачем вимоги  про  повернення  позики  відповідачем  на  час  звернення  до  суду  з  даним  позовом,  тому  суд  приходить  до  висновку  про  відсутність  з  боку  відповідача  порушення  зобов’язання  за  двома  договорами  позики  від  29.10.2007  року  на  час  звернення  позивача  до  суду  з  даним  позом.

Крім  того,  відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансовий кредит – кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Однак, пунктом 5 розділу VIII прикінцевих положень Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (далі – Закон) передбачено, що до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом.    

Відповідно до пункту 6 статті 4 Закону надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою.

Фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (пункт 5  частина перша статті 1 Закону).

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом.

В інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається.

Отже,  вимоги  позивача  щодо стягнення  10%  за  кожен  місяць  прострочення  також  є  безпідставними.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача процентів від суми позики судом не звернуто уваги на  зазначені вище положення Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” і не застосовано його до спірних правовідносин.

Також,  позивач  просить  стягнути з  відповідача на  її  користь  відшкодування  моральної  шкоди  в  сумі  5000  грн.,  заподіяну  їй  внаслідок  неповернення  позики  за  двома  договорами  позики  від  29.10.2007  року, посилаючись  на  ст.  1167  ЦК України.

Ст.  1167  ЦК  України  регулює  правовідносини,  що  виникають  із  заподіяння  позадоговірної  шкоди, а тому  не  поширюються  на  спірні  договірні  відносини.

Відповідно  до  ст.  611  ЦК  України у  разі  порушення  зобов’язання  настають  наслідки,  встановлені  договором  або  законом,  зокрема  і  відшкодування  моральної  шкоди.

Наслідки  порушення  договору  позичальником  встановлені  ст.ст.  625,  1050  ЦК  України,  які  не  передбачають  відшкодування  моральної  шкоди.  Не  передбачають  таких  наслідків  порушення  і  розписки,  відтак  відсутні  підстави  для  задоволення  позову  в  цій  частині.

В  порядку  ст.  88  ЦПК  України  позивачу  судові  витрати  не  відшкодовуються.

На  підставі  викладеного,  керуючись  ст. ст.  22, 526, 611, 1050, 1167 ЦК  України,   ст.ст.  212,  213, 224-226   ЦПК  України,  суд

ВИРІШИВ :

      У  задоволенні  позову  ОСОБА_1  відмовити.  

Рішення  може  бути  оскаржене   в  апеляційному  порядку  через  суд  першої  інстанції  шляхом  подачі  в  10-денний  строк  з  дня  проголошення  рішення  заяви  про  апеляційне  оскарження  і  подання  після  цього  протягом  20  днів  апеляційної  скарги.    

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження  не було подано.  Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але  апеляційна  скарга  не  була  подана  у   строк, встановлений  статтею  294  ЦПК  України,  рішення  суду набирає законної сили  після  закінчення  цього  строку.  У  разі  подання апеляційної  скарги  рішення,  якщо  його  не  скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне  рішення  може  бути  переглянуте  судом,  що  його  ухвалив,  за  письмовою  заявою  відповідача,  поданою  протягом  10  днів  з  дня отримання  його  копії.

        СУДДЯ                                                                                 О.В.ШЕВЧЕНКО