Справа № 2-а-329
2010 рік
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2010 року Енергодарський міський суд
Запорізької області
у складі головуючого судді: Бульби О.М.,
при секретарі: Малихіній І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Енергодар адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області, про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та про оскарження бездіяльності Управління Пенсійного фонду України і здійснення перерахунку та виплати недоплаченої щомісячної суми допомоги «Дітям війни», -
ВСТАНОВИВ:
18.02.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області (надалі – відповідач), в якому просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та невиплати надбавки до пенсії згідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (надалі – Закон), зобов’язати відповідача перерахувати та виплатити надбавку до пенсії, згідно з вищезазначеним Законом за той самий період, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Вимоги мотивовані тим, що позивач має статус «Дитини війни» та згідно з положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни», органами Пенсійного фонду України зазначені виплати не здійснювалися у 2006-2009 роках, в наслідок чого він звернувся до суду за захистом порушеного права.
Позивач в судове засідання не з’явився, в позові зазначив про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача – начальник Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області Гостєва Л.І. в судове засідання не з’явилась та надіслала заяву (а.с. 18) в якій повідомила, що проти позовних вимог заперечує та просила розглянути справу у порядку письмового провадження. У обґрунтування своїх вимог надіслала письмові заперечення (а.с. 19-20), в яких зазначила, що ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визначено джерело фінансування соціальних виплат, а саме – за рахунок коштів державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного Фонду України. Вважала, що пункт 9 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою КМУ від 24.10.2007 року №1261, передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів ПФУ, які використовуються винятково за призначенням і вилученню не підлягають. Крім того, на її думку законодавством України до 01.01.2008 року не був визначений механізм розрахунку підвищення пенсій, передбачених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто вважала про відсутність законних підстав щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії. З 01.10.2008 року, та у продовж 2009 року відповідно до діючого законодавства підвищення до пенсії позивачу виплачувалося у розмірі 49,80 грн. Також вважає, що позивач пропустив строк звернення з позовом до суду. Наполягала на відмові у задоволенні зазначеного адміністративного позову відповідно до ст. 100 КАС України.
Дослідивши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
В судовому засіданні встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується його паспортом (а.с.8), має пенсійне посвідчення з відповідною відміткою в ньому, у зв’язку з чим відноситься до категорії громадян, які мали право на отримання підвищення пенсії, яке передбачено Законом України «Про соціальний захист дітей війни» (а.с.9).
У ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла у 2006-2009 роках, було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»).
20.11.2008 року та 15.01.2010 року позивач звертався до відповідача стосовно нарахування недосплаченої щомісячної надбавки до пенсії, у зв’язку тим, що має статус «дитини війни» (а.с.10, 11). Однак отримав письмові відповіді від 12.12.2008 року та 28.01.2010 року, де йому було відмовлено в нарахуванні та виплаті зазначених сум (а.с. 12-15).
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави. У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії) визнано такими, що не відповідають Конституції України ст.111 та п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення щодо обмежень соціальних виплат законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік».
У відповідності до ст.152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» встановлений у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Згідно ч 1 ст. 1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» встановлений прожитковий мінімум, в тому числі для осіб, які втратили працездатність: з 1 листопада 2009 року – 573 грн., з 1 січня 2010 року – 695 грн. В подальшому Законом України №1715 від 06.11.2009 року внесено зміни до ст.54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» і встановлені вищезазначені розміри прожиткового мінімуму.
Враховуючи, що будь-яких обмежень дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не приймалося, вимоги позивача за 2009 рік підлягають задоволенню.
Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть бути прийняті до уваги. Суд вважає необхідним зазначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Статтею 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач не надав суду доказів того, що він пропустив строк позовної давності з поважних причин. Не можна визнати поважною ту причину, що позивач не звернувся до суду за захистом своїх прав, тому, що про належні йому, як дитині війни виплати не було повідомлено Відповідачем. Поряд з цим 20.11.2008 року позивач звертався до відповідача стосовно нарахування недоплаченої щомісячної надбавки до пенсії, у зв’язку тим, що має статус «Дитини війни» (а.с.11) тобто йому було відомо про порушення його прав. Посилання позивача на те, що його законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили є безпідставними, оскільки вони були визнані неконституційним, та відповідно, втратили чинність 09.07.2007 року та 22.05.2008 року. Відповідно до п.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Оскільки позивач звернувся до суду 18.02.2010 року, суд вважає, що позовні вимоги слід розглядати по суті лише в межах річного строку, а в поновленні пропущеного строку з 01.01.2006 року по 17.02.2009 року слід відмовити.
Враховуючи наведене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню частково за період з 18.02.2009 року по 31.12.2009 року.
Керуючись ст.ст. 19, 124, 152 Конституції України, ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 61, 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішеннями Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 року, ст.ст.9, 11, 60, 69-70, 86, 99, 122, 158, 160, 163, 186, 254 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області щодо не здійснення перерахунку та не виплати ОСОБА_1 надбавки до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 18.02.2009 року по 31.12.2009 року.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до його пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 18.02.2009 року по 31.12.2009 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом 10 днів із дня її складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги.
Суддя: О.М. Бульба