Ухвала

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 761/33403/17

провадження № 61-12551св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», публічне акціонерне товариство «Златобанк»,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Технотранссервіс», приватне підприємство «Профіт плюс 2015», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»), публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі - ПАТ «Златобанк») про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позов мотивований тим, що між ПАТ «Златобанк» та ПП «Кіровоградспецтранс», правонаступником якого є ПП «Профіт плюс 2015», 22 березня 2013 року укладено Кредитний договір № 72/13/13-KL.

Зобов`язання за цим кредитним договором були забезпечені порукою ОСОБА_1 згідно із Договором поруки № 72/13/13-KL від 22 березня 2013 року.

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда у справі № 405/3371/14-ц, зміненим рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 липня 2015 року, стягнуто солідарно з позичальника та поручителя 2841546,40 грн заборгованості за кредитним договором.

26 червня 2017 року відбулись електронні торги з реалізації права вимоги за кредитним договором № 72/13/13-KL та договорами забезпечення, переможцем на цих торгах є ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», яке запропонувало ціну 577 252,00 грн.

14 липня 2017 року між ПАТ «Златобанк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги № У-72/13/13-KL за кредитним договором № 72/13/13-KL, відповідно до якого до нового кредитора перейшло право вимоги на суму 5 727 931,65 грн., що є більшим, ніж стягнуто за судовим рішенням.

Відступлення права вимоги по нарахованим відсоткам та пені після припинення кредитних відносин є неправомірним, оскільки вимогою від 18 листопада 2013 року № 629 банк повідомив про необхідність дострокового повернення коштів, а в подальшому подав позов до суду, чим змінив строк кредитування.

Раніше банк вже відступив право вимоги за цим кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Домініон» згідно із Договором про відступлення права вимоги від 31 грудня 2014 року № 3 і такі обставини призводять до існування двох кредиторів.

ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» не має ліцензії на підписання та обслуговування правочинів, що виникають у кредитних правовідносинах.

Звіт з незалежної оцінки майна, яким визначались активи банку, а відтак і початкова ціна лоту, був чинним протягом 9 місяців з дня складення 09 серпня 2015 року, а торги розпочалися 22 травня 2017 року. Окрім того, всупереч Положенню щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, початкова ціна реалізації прав вимоги була нижчою за розмір заборгованості.

Від імені банку договір укладений уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію, призначеною рішенням від 13 лютого 2015 року № 30, яке рішенням суду у справі № 826/2184/17 визнано недійсним. Також скасовано і рішення про визнання банку неплатоспроможним.

За наявною інформацією 01 грудня 2017 року на виконання постанови у справі № 826/2184/17 виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 5270 «Про тимчасове призупинення виконання рішень виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Комітету фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів», у зв`язку із чим результати окремих торгів скасовано та учасникам повернуто гарантійні внески.

З урахуванням заяви про зміну підстав позову, просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № У-72/13/13- KL від 14 липня 2017 року між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів, що договір укладений між новим кредитором (Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Довіра та гарантія») та первісним кредитором «ПАТ «Златобанк» від 14 липня 2017 року є таким, що підпадає під ознаки договору факторингу. А тому такий договір слід оцінювати як договір про відступлення права вимоги, який не вимагає отримання спеціального дозволу на здійснення факторингових операцій. Отже, судом не встановлено підстав для визнання правочину недійним на цій підставі. У Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Довіра та гарантія» була відсутня ліцензія на надання фінансових послуг з кредитування. Чинне законодавство не вимагає у нового кредитора наявності дозвільних документів при заміні кредитора у зобов`язанні, оскільки банківська ліцензія потрібна при здійснені банківської діяльності. Всі конкретні терміни дії звітів, що наведені у законодавстві не застосовуються до оцінки активів неплатоспроможних банків, тому вживання терміну дії звіту - це лише ініціатива оцінювача. Тому не встановлено підстав недійсності правочину, укладеному між сторонами під час його вчинення.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 травня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції не надано оцінки всім підставам заявленого позову.

При укладенні договору уповноважена особа Фонду діяла від імені Фонду та в межах своїх повноважень, такі дії не можна уважати незаконними на момент їх вчинення з мотивів подальшого скасування рішень, що були підставою призначення цієї особи, та, як наслідок, вказане не є підставою для визнання цього правочину недійсним. Процедура проведення аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, складається з певних етапів її організації, з яких завершальними є безпосередньо проведення аукціону та оформлення його результатів. Установлення порушень порядку організації на будь-якому етапі аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, може бути підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому.

Відомостей про те, що результати відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів №UA-EA-2017-06-13-000015-b із реалізації активів АТ «Златобанк» шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором № 72/13/13-KL, визнано в установленому порядку недійсними матеріали справи не містять; у цій справі вимог про визнання результатів аукціону недійсними, в межах розгляду яких повинна бути установлена обставина наявності або відсутності дотримання порядку організації аукціону, не заявлено, отже аргументи позивача щодо неправомірного використання Звіту з незалежної оцінки майна, яким визначались активи банку, а також в частині встановлення всупереч Положенню щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, початкової ціни реалізації прав вимоги нижче за розмір заборгованості, самі по собі не є підставами для визнання недійсним правочину з відступлення права вимоги, який укладено за наслідками цього аукціону.

Передача новому кредитору права вимоги у розмірі, який боржник уважає більшим ніж фактично існуюче, не створює беззаперечного обов`язку боржника щодо відповідальності за зобов`язанням у розмірі, що визначений як відступлений у договорі, оскільки заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов`язків, при цьому боржник у такому зобов`язанні не позбавлений права звернутись до нового кредитора з пропозицією реструктуризації заборгованості або вимагати обґрунтованого розрахунку заборгованості.

В частині відступлення права вимоги на користь ТОВ «ФК «Домініон» суд апеляційної інстанції доводи відхилив, оскільки такі ґрунтуються на припущеннях, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять.

Висновок суду в частині наявності відповідної ліцензії у особи, яка набуває прав вимоги за кредитним договором, у зв`язку із відступленням таких банківською установою доводами апеляційної скарги не спростовується.

Суд першої інстанції зазначив про те, що позивач вказував на відсутність у договорі про відступлення прав вимоги посилання на те, якого боржника він стосується, проте таких підстав позову позивачем також не зазначалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду від 30 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 14 липня 2017 року № У-72/13/13-КL.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.

Для визнання недійсним спірного договору було порушення первісним кредитором ПАТ «Златобанк» вимог статті 514 ЦК України.

ПАТ «Златобанк» 14 липня 2017 року передав право недійсної вимоги (нереального боргу), а також були недотримані умови, на підставі яких він мав право визначити дійсний обсяг прав у зобов`язанні за кредитним договором.

Предмет спірного договору про відступлення права вимоги від 14 липня 2017 року це передача первісним кредитором ПАТ «Златобанк» свого права вимоги повернення боргу від боржників, вказаних у Додатку 1 Договору про відступлення права вимоги, у сумі 5 727 931 грн на умовах, що виникли внаслідок кредитних взаємовідносин банку з боржниками (у тому числі із ОСОБА_1 ), що існували і були дійсними на момент підписання договору на користь нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» за правочином (відступлення права вимоги пункт 1 частина перша статті 512 ЦК України). Цей предмет договору сторони детально визначили у Додатку № 1 до Договору від 14 липня 2017 року № У-72/13/13-KL. Предмет цього договору є його істотною умовою, але даний предмет договору визначено сторонами на момент передачі прав вимоги у незаконний спосіб, оскільки стаття 514 ЦК України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. А обсягу зобов`язання за кредитним договором у сумі 5 727931 грн на момент переходу прав вимоги у первісного кредитора не існувало.

Зміст спірного правочину суперечить статті 514, частині першій статті 1048, частині другій статті 1050, частині першій статті 1054, пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України в частині незаконного визначення сторонами правочину предмету договору, а тому недодержання сторонами договору вимог наведених норм цивільного законодавства є підставою для визнання такого договору нечинним.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Отже, відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2020 року матеріали цивільної справи № 761/33403/17 надійшли до Верховного Суду та 19 грудня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)

В ухвалі Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц; від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц; від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12; від 01 липня 2020 року у справі № 456/4028/16-ц; від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 та у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі 6-459цс17.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

Суди встановили, що заборгованість обрахована станом на 03 квітня 2014 року в сумі 2 841 546,40 грн. та складається з заборгованості за основним боргом в сумі 2 500 000 грн.; заборгованості за процентами в сумі 313418,49 грн.; пені в розмірі 23127, 91 грн.; штрафу 5000 грн.

09 серпня 2015 року оцінювачем ОСОБА_2 на замовлення АТ «Златобанк» складений звіт з незалежної оцінки майна КП 7/3-2 кредитів АТ «Златобанк», що надані юридичним особам відповідно до переліку наведеного в додатку № 1 до Договору № 27/07/15-3 від 27 липня 2015 року про здійснення незалежної оцінки (станом на 01 серпня 2015 року).

14 липня 2017 року між ПАТ «Златобанк» (первісний кредитор), в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славкіною М. А., яка діяла на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 травня 2015 року № 99, рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 391, рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15 травня 2017 року № 1977 та наказу Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15 травня 2017 року № 241, та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (новий кредитор), у зв`язку із результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів №UA-EA-2017-06-13-000015-b із реалізації активів АТ «Златобанк» шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором № 72/13/13-KL, укладений Договір про відступлення прав вимоги № У-72/13/13-KL, відповідно до умов якого та згідно із додатком №1 Реєстром договорів, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами, відповідно до яким загальна сума права вимоги, що відступається, станом на 14 липня 2017 року становить 5 727 931,65 грн., що складається з:

- 2 500 000 грн заборгованості за основним боргом;

- 2 362 992,42 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом;

- 623374,86 грн заборгованості по пені;

- 236564,37 грн 3 % річних від простроченої суми заборгованості;

- 5000 грн штрафу за неналежне виконання зобов`язань.

Реалізація лоту відповідно до Протоколу електронних торгів № UA-EA-2017-06-13-000015-b від 26 червня 2017 року відбулася за ціною 577 252,00 грн.

Відповідно до даних листів-повідомлень ПАТ «Златобанк» від 12 січня 2015 року № 22 на адресу ОСОБА_1 , від 12 січня 2015 року № 21 на адресу ПАТ «ТТС», банк повідомляє, що у зв`язку із неналежним виконання кредитних зобов`язань банк прийняв рішення про відступлення права вимоги та 31 грудня 2014 року на підставі рішення кредитного комітету банку укладено Договір про відступлення права вимоги № 3, відповідно до якого відбулась заміна кредитора за кредитним договором № 72/13/13-KL, яким є ТОВ «Фінансова компанія «ДОМІНІОН». Лист підписано директором відділення «Кіровоградська регіональна дирекція» АТ «Златобанк», підпис скріплено печаткою.

19 серпня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 506/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Златобанк» шляхом призначення куратора».

04 грудня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №777/БТ «Про віднесення АТ «Златобанк» до категорії проблемних».

13 лютого 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 105 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних». Цією ж постановою визнано такими, що втратили чинність постанови № 506/БТ та № 777/БТ.

На підставі постанови від 13 лютого 2015 року № 105 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в цей же день прийнято рішення № 30 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду Славінського В. І. на здійснення тимчасової адміністрації.

12 травня 2015 року Національним банком України прийнято постанову № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк».

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17 вказано, що: «відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України). Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору».

Тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

по-друге, наявність підстав для оспорення правочину;

по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Аналіз пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України дозволяє стверджувати, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору; форми договору.

При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:

наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно частини п`ятої статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом);

якщо зі змісту акту цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною);

якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе тільки за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Колегія суддів вважає, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідок відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Тому колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17.

Керуючись статтями 260, 403, 404, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати справу № 761/33403/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов