УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/3306/19 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 76 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого – судді: Миніч Т.І.

суддів:                         Трояновської Г.С.,

Павицької Т.М.

секретаря

судового засідання Лісової Т.С.

з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України

на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Сингаївського О.П.

у цивільній справі №296/3306/19 за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. З урахуванням уточнень до позовної заяви просив поновити строк на оскарження наказу №253-к від 25.04.2016 року про звільнення його за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з посади заступника начальника управління - начальника відділу з питань оздоровлення дітей та позашкільного обслуговування управління з питань надання соціальних послуг Виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; визнати незаконним та скасувати наказ №253-к від 25.04.2016 року про звільнення його за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з посади заступника начальника управління - начальника відділу з питань оздоровлення дітей та позашкільного обслуговування управління з питань надання соціальних послуг Виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та поновити його на роботі на посаді у Виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України, як правонаступника Фонду Соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; стягнути з Фонду соціального страхування України на його користь 129 833,25 грн. невиплаченої заробітної плати при звільненні, 8 877,44 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, у тому числі з 25.04.2016 по 04.04.2019 в сумі 279 081,88 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу 279 081,88 грн.; стягнути із Фонду соціального страхування України на його користь невиплачену при звільненні компенсацію за невикористану відпустку, за період 15.05.2013 року по 14.05.2014 року у сумі 4 342,65 грн. та за період з 15.05.2014 року по 31.12.2014 року у сумі 5 322,15 грн., а всього 9 664,80 грн.; стягнути із Фонду соціального страхування України 4 888,44 грн. невиплаченої йому при звільненні допомоги, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю за період з 29.01.2015 року по 06.02.2015 року. В обґрунтування поданого позову зазначав, що 23.05.2012 року його було прийнято на посаду заступника начальника управління – начальника відділу фінансування санаторіїв-профілакторіїв та соціальних послуг у сфері позашкільної роботи управління надання соціальних послуг Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Наказом №253-к від 25.04.2016 його було звільнено із займаної посади за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Вважав, що звільнення відбулось з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 29 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто із Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні компенсацію за невикористану відпустку, за період 15.05.2013 року по 14.05.2014 року, у сумі 4 342,65 гривень, за період з 15.05.2014 року по 31.12.2014 року, у сумі 5 322,15 гривень, а всього 9 664 (дев`ять тисяч шістсот шістдесят чотири) грн. 80 коп. та 4 888 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн. 44 коп. невиплаченої при звільненні допомоги у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю за період з 29.01.2015 року по 06.02.2015 року. Цим же рішенням стягнуто із Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 307 156 (триста сім тисяч сто п`ятдесят шість) грн. 85 коп.

У задоволенні позову в частині визнання незаконним і скасування наказу №253-к від 25.04.2016 року та поновлення на роботі на посаді заступника начальника управління з питань надання соціальних послуг Виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1 - відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Фонд соціального страхування України просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції помилково вирішив, що Фонд соціального страхування України, як правонаступник виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України винний у затягуванні прийняття рішення у справі та безпідставно стягнув з Фонду соціального страхування України кошти в сумі 307 156.85 гривень, обраховуючи спірний період з дати звільнення по дату винесення рішення, що становить 1105 робочих днів. Проте саме позивач неодноразово звертався по суду з позовами до відповідача (справа № 296/3659/18; №296/8139/18). Крім того вказує, що у рішенні суду першої інстанції жодним чином не зазначено підстав для поновлення строку на подання позову ОСОБА_1 та не надано жодного обґрунтування відмови заяви Фонду соціального страхування України щодо підстав порушення строків позовної давності при поданні позовної заяви. Також апелянт вважає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки листу виконавчої дирекції Фонду від 15.12.2017 № 4-14/Д-348з-451, в якому зазначено, що 03 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою щодо призначення та виплати допомоги по листкам непрацездатності і комісією соціального страхування ВД ФССзТВП 13.04.2017 прийнято рішення, оформлене протоколом №13. На підставі зазначеного протоколу було проведено виплати ОСОБА_1 за його заявою, поданою 03.04.2017 року. На думку апелянта, суд безпідставно вирішив, що Фонд соціального страхування України порушив права позивача щодо невиплати по листку непрацездатності №858176, адже позивач не надавав роботодавцю вказаний листок непрацездатності. Також вважає, що обчислення компенсації за невикористану відпустку на підставі попередньо розрахованої середньої заробітної плати не відповідає вимогам постанови КМУ №100. Крім того апелянт вказує, що судом першої інстанції не з`ясовано, що позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 23.05.2012 року позивача прийнято на посаду заступника начальника управління – начальника відділу фінансування санаторіїв профілакторіїв та соціальних послуг у сфері позашкільної роботи управління надання соціальних послуг Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. 20.08.2013 року ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу з питань оздоровлення дітей та позашкільного обслуговування управління з питань надання соціальних послуг Виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 міститься запис за підписом В.о начальника відділу кадрів Запорожець Т.В. від 25.04.2016 «Звільнений за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України. Нак.252 від 25.04.2016». За вказаним записом міститься запис під №19 за підписом головного спеціаліста ВК від 25.04.2016 «Звільнено за угодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України. Запис за №18 недійсний. Нак.253к від 25.04.2016» (а.с.7).

Проте, постановою Житомирського апеляційного суду від 23.01.2019 у справі №296/8139/18 було задоволено позов Фонду соціального страхування України до ОСОБА_1 та вирішено: «Внести зміни до запису №18 трудової книжки ОСОБА_1 , а саме вказати підставою звільнення наказ №253-к від 25.04.2016, визнати недійсним та скасувати запис у трудовій книжці ОСОБА_1 №19, внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 » (а.с.38-40).

Із змісту наказу №253-к від 25.04.2016 року вбачається, що підставою звільнення ОСОБА_1 слугували: «службові записки начальника управління з питань соціальних послуг від 18.12.2014 №Вн-639, від 22.12.2014 №Вн-647, від 09.06.2015 №Вн-356; від 17.06.2015 № Вн-380; службова записка начальника відділу кадрів від 15.06.2015 №Вн-376; лист слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 20.07.2015 3020-6302; лист управління охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації від 13.08.2015 №004-7019; рекомендовані листи з повідомленням Виконавчої дирекції Фонду, повернуті Укрпоштою в зв`язку з тим, що отримувач не з`явився (від 29.10.2014 №11-49-2849, від 10.07.2015 311-49-1147); службова записка в.о. начальника відділу кадрів від 22.04.2016 №Вн-252; акт про відсутність на робочому місці від 22.04.2016; акт про відсутність на робочому місці від 25.04.2016; погодження профспілкового комітету (протокол засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації апарату Виконавчої дирекції фонду від 25.04.2016 №37), лист від 25.04.2016 3121-3409» (а.с.74).

За клопотанням відповідача копії зазначених документів були долучені до матеріалів справи.

Рішення суду в частині вимог про поновлення на роботі апелянтом не оскаржується. А тому його законність апеляційним судом не перевіряється.

Крім того, представник апелянта під час апеляційного розгляду справи пояснив, що на даний час змінилися обставини щодо правонаступництва відповідача у спірних правовідносинах. А тому ФССУ є належним відповідачем у даній справі.

Розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Судом першої інстанції враховано, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, одноразова допомога при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, виплати за листками непрацездатності, сума щорічної винагороди за вислугу років, індексація заробітної плати тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України.

Зокрема, вирішуючи позов в частині стягнення невиплачених при звільненні компенсації за невикористану відпустку за період з 15.05.2013 по 14.05.2014 рік, за період з 15.05.2014 по 31.12.2014 рік судом встановлено, що 22 травня 2017 року Фондом соціального страхування України було нараховано позивачу 28 607,92 грн. і за вирахуванням податку з громадян та військового податку, виплачено 23 029,38 грн. за листками непрацездатності №952978 за період з 01.10.2014 по 24.10.2014 рік, №953632 за період з 25.10.2014 по 23.11.2014 рік, №906369 за період з 24.11.2014 по 19.12.2014 рік.

Крім цього, з наказу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 16.08.2013 року №321-в «Про надання відпустки ОСОБА_1 » вбачається, що йому надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 2 календарні дні за робочий рік з 15.05.2013 по 14.05.2014 року з 23 серпня по 25 серпня 2013 року (а.с.165).

Згідно наказу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 16.07.2014 №239-в «Про надання відпустки ОСОБА_1 » позивачу було надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 3 календарні дні за робочий рік з 15.05.2013 по 14.05.2014 року з 23 липня по 25 липня 2014 року (а.с.166).

Наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 29.08.2014 №393 -в «Про надання відпустки ОСОБА_1 » ОСОБА_1 було надано невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 19 календарних днів та додаткову відпустку тривалістю 7 днів відповідно до постанови правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 14.05.2002 №28 за робочий рік з 15.05.2013 по 14.05.2014 року з 04 вересня по 29 вересня 2014 року (а.с.167).

Відповідно до ст.6 ЗУ «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 12.09.2014 №415-в «Про відкликання з відпустки ОСОБА_1 », позивача було відкликано із щорічної відпустки з 15.09.2014 року. Вирішено невикористані 8 календарних днів щорічної основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки за робочий рік з 15.05.2013 по 14.05.2014 року надати до кінця робочого року (а.с.168).

Зазначені невикористані 8 календарних днів щорічної основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки за робочий рік з 15.05.2013 по 14.05.2014 рік не були надані ОСОБА_1 до кінця робочого року.

Оскільки відповідачем не надано доказів, що позивачу була виплачена компенсація за невикористану частину вказаної відпустки, то судом обгрунтовано ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача спірні суми, виходячи з наступного розрахунку: 289,51 гривень середньоденного заробітку помножити на 15 днів невикористаної відпустки - дорівнює 4 342,65 грн. Середньоденний заробіток позивача вбачається із розрахунку відпустки за період з 04.09.2014 по 29.09.2014 (а.с.180).

Наявність вказаного боргу відповідача перед позивачем також вбачається із розрахунків нарахувань та виплат за 2014 рік (а.с.182), наданих відповідачем - Фондом соціального страхування на запит адвоката. Із наданого відповідачем розрахунку відпустки позивача за період з 04.09.2014 по 29.09.2014 рік вбачається, що йому нараховано 7 527,26 грн. заробітку за цей період (а.с.180). А згідно розрахунку виплат за 2014 рік, наданих відповідачем вбачається, що у вересні 2014 року, ОСОБА_1 нараховано за основну відпустку 3 184,61 гривень, вказано про наявність боргу (а.с.182). Різниця між нарахованим середнім заробітком за щорічну відпустку за робочий рік з 15.05.2013 по 14.05.2014 рік (7 527,26 грн.) та нарахованим до виплати середнім заробітком за цей же період (3 184,61 грн.) становить ті ж 4 342,65 грн. (7 527,26 – 3 184,61).

Крім того судом встановлено, що при звільненні позивачу не була виплачена компенсація за невикористану відпустку за період з 15.05.2014 по 31.12.2014 рік із розрахунку 2 дні відпустки за місяць, а всього за 15 календарних днів невикористаної щорічної відпуски за вказаний період.

Так, відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу (а.с.189) заробіток позивача за період з 15.05.2014 по 31.12.2014 повинен був становити 4 837,47 грн. за 17 днів травня, 11 124,47 грн. за червень, 14 744,11 грн. за липень, 9 678,00 грн. за серпень, 10 310,16 грн. за вересень, 12 736,49 грн. за жовтень, 9 864,80 грн. за листопад, 7 602,28 грн. за грудень, а всього 80 897,78 грн. Кількість днів за вказаний період (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством за цей період – 3 дні) становить 228 днів. Середньоденний заробіток за вказаний період становить 354,81 гривень (80 897,78 грн.: на 228 днів). Відповідно - компенсація за невикористану відпустку за період 15.05.2014 по 31.12.2014 року становить 5 322,15 грн. (354,81 грн. х 15 днів). Зазначене узгоджується із Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року N100.

А всього компенсація за невикористану частину відпустки за період з 15.05.2013 по 14.05.2014 (15 днів) та за період з 15.05.2014 по 31.12.2014 (15 днів) становить 9 664,80 грн. (4 342,65+5322,15) і дана сума підлягала стягненню з відповідача Фонду соціального страхування України.

Відповідно до ст.9 ЗУ «Про відпустки» , до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст.6 цього Закону),  зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Листом Міністерства соціальної політики України від 06.09.2017 №2339/0/101-17, роз`яснено, що відповідно до абзацу 3 п.3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та виплати компенсації за невикористані дні відпустки, крім виплат, які передбачені абзацом першим цього пункту, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Таким чином розмір допомоги у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю належний позивачу за період з 15.05.2014 по 31.12.2014 рік включається при обчисленні компенсації за невикористані дні відпустки.

Враховуючи те, що період роботи позивача в 2014 році, відповідачем не оспорюється і те, що періоди непрацездатності позивача у 2014 році зараховувалися до стажу роботи, що давали право на щорічну відпуску, відповідач - Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності була зобов`язана провести розрахунок та виплатити компенсацію за частину невикористаної щорічної відпуски при звільненні ОСОБА_1 . При цьому відповідач Фонд соціального страхування України зобов`язаний був виплатити таку компенсацію, як правонаступник Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його Виконавчої дирекції.

Обов`язок виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки, узгоджується з положеннями ст.24 З.У. «Про відпустки», згідно яких, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Як вбачається із змісту наказу про звільнення ОСОБА_1 , у ньому відсутні відомості про проведення з ним розрахунків при звільненні, самі розрахунки, або відомості, що розрахунки слід провести. Такі розрахунки не були з ним проведені, що узгоджується з іншим документом наданим відповідачем – розрахунком нарахувань за 2016 рік, де у графах нарахувань та виплат стоять нулі (а.с.185). Не проведення розрахунків при звільненні вбачається з Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 10.12.2019 року, згідно якої виплати позивачу при звільненні 25.04.2016 року становили 0 (нуль) гривень (а.с.186).

За наведених обставин, судом першої інстанції обгрунтовано стягнуто на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку. Підстав для зміни чи скасування рішення суду в цій частині вимог апеляційний суд не вбачає.

Разом з тим, суд дійшов помилкового висновку про стягнення на користь позивача допомоги, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю за період з 29.01.2015 по 06.02.2015 рік.

В порушення вимог ст.ст.78,81 ЦПК вимоги в цій частині належним чином не підтверджені. Зокрема, позивачем не надано сам листок непрацездатності, на підставі якого можливе проведення виплати. В даному випадку повідомлення Комунального підприємства «Лікарня №1», про те, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в уронефрологічному центрі (КУ ЦМЛ №1) в період з 29.01.2015 по 06.02.2015 року не може бути підставою для проведення виплати по тимчасовій непрацездатності (а.с.188).

Тому в цій частині вимог рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову в цій частині позову.

Неможливо в повній мірі погодитися також із висновками суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зокрема судом не враховано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

В даному випадку матеріали справи достеменно підтверджують ту обставину, що в день звільнення позивач не працював, оскільки був звільнений саме за прогул (а.с.117).

Вимогу про виплату належних йому від роботодавця сум вперше було пред`явлено позивачем: про оплату листків непрацездатності 3 квітня, а всіх сум, належних при звільненні, – 2 жовтня 2017 року (а.с.47).

За наведених обставин безпідставним є висновок суду в тій частині, що початок періоду затримки розрахунку при звільненні слід обраховувати з наступного дня після звільнення.

Крім того суд не врахував, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати працівник.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Тобто, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Виходячи із встановлених обставин справи, а саме, що в даному випадку дії самого працівника носили неправомірний характер – ним був вчинений тривалий прогул, вимогу про розрахунок ним подано лише через рік після звільнення, із врахуванням співмірності заявленого розміру коштів до стягнутого розміру задоволених сум (6%), апеляційний суд вважає, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути зменшений пропорційно розміру задоволеної суми - до 20000 грн.

У зв`язку з наведеним рішення суду в цій частині вимог підлягає зміні.

Разом з тим, на думку апеляційного суду, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Так, ст. 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

У ч. 1 зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у ч.2 цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст ч.2 ст. 233 КЗпП України, слід дійти висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

За наведених обставин відсутні підстави вважати про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок позивача понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України задоволити частково.

Скасувати рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29 вересня 2020 року в частині стягнення з Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 4888,44 коп. допомоги по тимчасовій непрацездатності, ухваливши в цій частині вимог нове рішення – про відмову в позові.

Змінити рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29 вересня 2020 року в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнутого з Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 , з 307 156 грн. 85 коп. до 20000 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фонду соціального страхування України 5903 грн.67 коп. понесених судових витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий:                        Судді:

Повний текст постанови складений 19.03.2021 року.