Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/26027/18-ц

провадження № 61-5541св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «ВФ Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Литвинової І. В.,

від 19 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

від 26 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) «ВФ Україна» про захист прав споживача, відшкодування моральної шкоди та стягнення упущеної вигоди.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що є споживачем послуг мобільного зв`язку, які йому надає відповідач. У період з 20 по 25 червня 2017 року він перебував за кордоном України і отримував від відповідача повідомлення про використання мобільного інтернету в роумінгу,

а 26 червня 2017 року, після повернення до України, його номер телефону ( НОМЕР_1 ) було відключено оператором у зв`язку з наявною заборгованістю в розмірі 549 870,31 грн.

Позивач вказував, що дії відповідача щодо відключення його телефонного номеру від обслуговування та вимагання коштів за послугу, яку він не замовляв є порушенням його прав як споживача послуг, що призвело до збитків у виді упущеної вигоди в розмірі 1 500 000 грн за договором

№ 01.19.06/17, укладеним між ним та товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фермер-2007». Зазначені кошті він не отримав, оскільки договір № 01.19.06/17 було розірвано ТОВ «Фермер-2007» у зв`язку з відсутністю його на телефонному зв`язку.

Також ОСОБА_1 зазначав, що весь приватний та діловий зв`язок здійснювався саме через відключений відповідачем номер телефону, що належить йому більше 15 років, цей номер був зазначений в укладених ним як керівником юридичної особи та бізнесменом договорах та в багатьох випадках був єдиним засобом зв`язку. Через відключення телефонного номеру від обслуговування позивачу довелось змінити звичний спосіб життя, витрачати час на спілкування з працівниками відповідача та написання звернень.

Вказував, що його емоційний стан значно погіршився, коли він дізнався про розірвання договору на суму 1 500 000 грн, що спричинило підрив довіри до його діяльності та приниження ділової репутації.

Крім того позивач стверджував, що відповідач уклав із ТОВ «Кредитекспрес Юкрейн ЕЛ.ЕЛ.СІ.» договір про стягнення останнім заборгованості, яка нібито виникла, та зазначене товариство погрожувало направити своїх представників до нього додому для виявлення, огляду та реалізації майна, що також негативно вплинуло на його емоційний стан.

Наголошував на тому, що душевних страждань зазнав не тільки він, а й близькі йому люди, які значний проміжок часу не могли зв`язатися з ним за звичним номером телефону.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь упущену вигоду в розмірі 1 500 000 грн та 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем спричинення матеріальної та моральної шкоди саме діями або бездіяльністю відповідача. Також судом встановлено, що право відповідача на призупинення надання послуг мобільного зв`язку за номером телефону в зв`язку з виникненням заборгованості на особовому рахунку абонента (позивача) передбачене пунктом 8 статті 38 Закону України «Про телекомунікації», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року залишено без змін.

Приймаючи постанову від 26 лютого 2020 року, апеляційний суд погодився із висновками районного суду про необґрунтованість заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважала такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 18 березня 2020 року, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва

від 19 листопада 2019 року, постанову Київського апеляційного суду

від 26 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

У червні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах

(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник звертає увагу на те, що долучені до відзиву на позову заяву Умови користування мережами мобільного зв`язку ПрАТ «ВФ України» йому не були знайомі, а надані відповідачем в судовому засідання 19 грудня

2019 року докази того, що останній є правонаступником закритого акціонерного товариства «Український мобільний зв`язок» (далі -

ЗАТ «УМЗ) та Умови користування мережами мобільного зв`язку ЗАТ «УМЗ», не є належними доказами, оскільки подані до суду з порушенням приписів статті 83 ЦПК України.

Стверджує, що відповідачем не було доведено факту надання послуг, факту існування заборгованості та правомірності призупинення надання послуг мобільного телефонного зв`язку, а висновки судів про наявність заборгованості на його особистому рахунку є припущенням.

Вказує, що між ним та ПрАТ «ВФ Україна» не укладалися письмові угоди чи договори стосовно надання послуг мобільного зв`язку, тому відповідач був позбавлений права надавати йому кредитний ліміт, а крім того його не було повідомлено про закінчення коштів на основному рахунку та подальше надання послуг у борг.

Зазначає, що судами не надано оцінки пунктам 35, 64 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року, відповідно до яких споживач має право на відмову від оплати послуги, яку він не замовляв та відповідно провайдер не має права стягувати плату за такі послуги.

Вважає, що апеляційний суд помилково застосував пункт 12.1 Умов користування мережами мобільного зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» щодо самоусунення відповідача від відповідальності за прямі збитки, втрачену вигоду, оскільки даний пункт суперечить приписам частини третьої статті 40 «Про телекомунікації».

Наголошує на тому, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо визнання відповідачем факту використання номеру телефону на контрактній основі, оскільки саме по собі використання номеру телефону не свідчить про укладення відповідного договору, контракту.

Посилається на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та фактично оспорюваним рішенням встановив, що договір ОСОБА_1 із ТОВ «Фермер-2007» №01.19.06/17 є фіктивним, що суперечить положенням статті 204 ЦК України, які передбачають презумпції правомірності правочину.

Вважає, що ним доведено факт завдання моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 1 000 000 грн.

Доводи особи, що подала відзив на касаційну скаргу

У поданому в червні 2020 року відзиві на касаційну скаргу

ПрАТ «ВФ Україна», посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

Зазначає, що позивач 03 жовтня 2005 року уклав основний договір про надання послуг мобільного зв`язку із ЗАТ «УМЗ», а зміна найменування юридичної особи не є підставою для переукладення даного договору. При цьому, докази щодо зміни найменування та Умови користування мережами мобільного зв`язку ЗАТ «УМЗ» були надані на вимогу суду.

Вказує, що питання розміру заборгованості судами не досліджувалося, оскільки розмір заборгованості не є предметом даного позову, а позивачем не доведено спричинення майнової та моральної шкоди діями відповідача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «УМЗ» (UMC) укладено договір № 2480043/1.11298406, згідно з яким позивач, зокрема обрав тарифний пакет GSM «UMC 150 хвилин» та замовив наступні послуги: міжнародна лінія, міжнародний роумінг, SMS, голосова пошта, UMC WAP GPRS, додатковий пакет мережі, MMS GRPS. Телефонний номер НОМЕР_2 , номер SIM карти НОМЕР_3 .

Цього ж дня позивач звернувся до ЗАТ «УМЗ» із письмовою заявою, у якій просив перевести картку передплаченої послуги стільникового зв`язку

SIM-SIM, якій присвоєно номер НОМЕР_4 , на контрактні умови обслуговування на підставі договору про надання послуг стільникового радіотелефонного зв`язку № 2480043/1.11298406.

01 січня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «МТС Україна» із письмовою заявою, у якій просив змінити тарифний пакет на «Супер МТС без ПЗС 0-50».

27 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «МТС Україна» із письмовою заявою, у якій просив змінити номер SIM-картки та, серед іншого, замовив послугу мобільного інтернету GPRS.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Статуту ПрАТ «ВФ Україна», затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ПрАТ «МТС Україна» № 38

від 28 квітня 2017 року, ПрАТ «МТС Україна» (попередня назва ЗАТ «УМЗ») перейменовано у ПрАТ «ВФ Україна».

Також судом встановлено, що під час перебування позивача за кордоном 20-22 та 24 червня 2017 року, останній отримував повідомлення

від ПрАТ «ВФ Україна», які містили інформацію щодо використання ним мобільного інтернету в міжнародному роумінгу.

26 червня 2017 року відповідач у зв`язку з виникненням заборгованості на особовому рахунку абонента ( ОСОБА_1 ) призупинив надання послуг мобільного зв`язку за його телефонним номером.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах

(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи ? наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.

Вищевказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 липня 2019 року в справі № 200/14946/16-ц.

Пред`являючи позов про відшкодування збитків ОСОБА_1 пов`язував упущену вигоду у розмірі 1 500 000 грн із неодержанням грошових коштів по договору про надання послуг № 01.19.06/17 від 19 червня 2017 року, укладеного між ним і ТОВ «Фермер-2007», який був розірваний з ініціативи товариства.

Оцінюючи доводи позивача щодо доведеності факту наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) у зв`язку із призупиненням надання послуг мобільного зв`язку, суд першої інстанції правильно вказав, що ОСОБА_1 не було надано доказів реальності таких доходів за договором № 01.19.06/17 від 19 червня 2017 року.

При цьому суд першої інстанції звернув увагу на відсутність доказів початку виконання договору № 01.19.06/17 від 19 червня 2017 року.

Також Верховний Суд враховує, що пунктом 3.2. договору про надання послуг № 01.19.06/17 від 19 червня 2017 року між ОСОБА_1 і

ТОВ «Фермер-2007» було узгоджено, що конкретний перелік послуг, їх вартість, термін виконання і оплата узгоджуються сторонами шляхом підписання заявок на надання послуг. Разом із тим вказані у договорі письмові заявки, або їх копії, в матеріалах справи відсутні.

Повідомлення про розірвання договору № 01.19.06/17 від 19 червня

2017 року складено ТОВ «Фермер-2007» 30 червня 2017 року. Разом із тим з`ясувавши 26 червня 2017 року, що надання послуг по його номеру телефону призупинено, ОСОБА_1 , за необхідності, міг повідомити

ТОВ «Фермер-2007» про вказані обставини та надати інші засоби зв`язку своєму контрагенту.

Зважаючи на викладене, за відсутності доказів реальності неодержаних доходів та причинного зв`язку між призупиненням послуг мобільного зв`язку і можливістю отримання позивачем доходів за договором № 01.19.06/17

від 19 червня 2017 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення упущеної вигоди.

Оскаржені судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення упущеної вигоди необхідно залишити без змін.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у позивача була наявна заборгованість на особовому рахунку за надані послуги мобільного зв`язку, а право оператора на припинення надання телекомунікаційних послуг передбачене Законом України «Про телекомунікації», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими Постановою КМУ № 295 від 11 квітня 2012 року.

ОСОБА_1 пов`язував завдану йому моральну шкоду із неправомірним припиненням надання послуг мобільного зв`язку за його номером телефону.

Відповідач свої дії по припиненню надання телекомунікаційних послуг ОСОБА_1 обґрунтовував наявністю заборгованості за надані послуги в сумі 549 870,31 грн

Разом із тим постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі № 172/637/20 у задоволенні позову ПрАТ «ВФ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги в розмірі 549 870,31 грн відмовлено з посиланням на те, що позивач не надав доказів, які б підтверджували укладення ним з відповідачем договору про надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку

№ 395376389145 від 03 жовтня 2005 року та доказів, які б свідчили про замовлення відповідачем послуги «Міжнародний роумінг», заборгованість за використання якої зазначена у рахунку за телекомунікаційні послуги, та те, що споживачу було завчасно надано всю вичерпну інформацію про послугу, на підставі якої споживач замовив таку послугу, зокрема на суму 549 870,31 грн.

Таким чином при вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, обставини справи встановлено неповно, а висновок апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є передчасним та недостатньо обґрунтованим.

При вирішенні вказаних вимог необхідно перевірити правомірність дій відповідача щодо припинення надання телекомунікаційних послуг

ОСОБА_1 , наявність моральної шкоди, причинний зв`язок між шкодою та діянням відповідача і вину останнього в її заподіянні, звернувши увагу на висновки викладені у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.

Доводи касаційної скарги вказують на існування підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, судами встановлені не повно, в цій частині постанову апеляційного суду необхідно скасувати та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Питання про судові витрати має бути вирішено за результатами ухвалення у справі остаточного рішення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про відшкодування моральної шкоди скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва

від 19 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 26 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович