У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 17 серпня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженогоОСОБА_1 на вирок Сєверодонецького міського суду Луганської області від 9 вересня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 7 жовтня 2005 року.

         Вироком місцевого суду:

ОСОБА_1,

                   ІНФОРМАЦІЯ_1року народження,

уродженця АДРЕСА_1

Одеської області, жителя м. Сєверодонецька Луганської області,

раніше судимого:

- 24 листопада 1995 року Сєверодонецьким міським судом

за ст. 140 ч. 3 КК України на 3 роки позбавлення волі

з конфіскацією майна;

- 25 січня 2001 року Сєверодонецьким міським судом

за ст. 196¹ ч. 2 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 24 жовтня 2002 року Рубіжанським міським судом

Луганської області за ст. 198 КК України на 1 рік позбавлення волі,

- засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України на десять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.

         Постановлено стягнути зОСОБА_1 на користь держави 79 грн.           38 коп. судових витрат.

         Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 7 жовтня 2005 року апеляції засудженого залишено без задоволення, а вирок Сєверодонецького міського суду від 9 вересня 2003 року - без зміни.

         Як визнав суд, 5 березня 2003 року, приблизно о 3 годині 15 хвилин, ОСОБА_1 та особа невстановлена слідством, за попередньою змовою між собою, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, біля будинку АДРЕСА_2 у м. Сєверодонецьку, а пізніше у під¢їзді цього будинку, вчинили розбійний напад на ОСОБА_2 та заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, заволоділи грошима потерпілого у сумі 20 грн.

         У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, як видно із її змісту, просить судові рішення щодо нього скасувати. Вважає, що його винність у вчиненні злочину не доведена, на досудовому слідстві він визнав себе винним внаслідок застосування до нього працівниками міліції незаконних методів. Крім того зазначає, що не був ознайомлений з матеріалами справи у повному обсязі та про те, що йому не повідомили про час слухання справи щодо нього в апеляційній інстанції.

         Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

         Висновок суду першої інстанції, щодо доведеності винності           ОСОБА_1 у вчиненні розбою, відповідає матеріалам справи, й підтверджений сукупністю доказів, досліджених у судовому засіданні, і є правильним.

На  обґрунтування  свого  висновку,  суд  послався у вироку  на  показання потерпілого ОСОБА_2, який у судовому засіданні детально розповів з яких обставин було вчинено злочин щодо нього, та про участь кожного із нападників у його скоєнні. Показання потерпілого є послідовними і повністю узгоджуються з іншими доказами у справі, а саме, із поясненнями свідка ОСОБА_3, яка підтвердила показання потерпілого, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, .ОСОБА_6., ОСОБА_7, ОСОБА_8.

Суд, як на доказ винності ОСОБА_1, також підставно послався на дані, що є у протоколах огляду місця події, вилученням одягу потерпілого, впізнання та висновку судово-медичної експертизи.

Так, зокрема, із протоколу впізнання особи видно, що свідок ОСОБА_3 впевнено впізнала ОСОБА_1, як особу, яка вчинила злочин щодо ОСОБА_2 У судовому засіданні потерпілий також впізнав ОСОБА_1 і пояснив суду, що 5 березня 2003 року, приблизно о 3 годині, невідома особа та засуджений, біля будинку АДРЕСА_2у м. Сєверодонецьку, напали на нього вимагаючи гроші. Коли він почав тікати, нападники наздогнали його і спочатку невідома особа завдала йому удар ножем у живіт, а коли він вибив ніж із рук невідомого, його підхопив ОСОБА_1 та продовжив завдавати йому удари ножем у ліву частину тулубу. 

Суд, дослідив усі обставини, що могли мати значення для прийняття  рішення і його висновок, щодо доведеності винності та кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187 КК України, є правильним.

Посилання ОСОБА_1 про те, що на досудовому слідстві він зізнався у вчиненні злочину через застосування до нього незаконних методів, нічим не підтверджується, оскільки, як видно зі справи, ні у суді першої інстанції ні в апеляційному суді, він такої заяви не робив.

Щодо посилань засудженого на те, що його не у повному обсязі ознайомили із матеріалами справи та протоколом судового засідання, чим було порушено його право на захист, то їх не можна визнати підставними.

         Так, зі справи видно, що на досудовому слідстві засуджений особисто ознайомився зі справою, про що складено відповідний протокол (а. с. 203 - 204). Після виготовлення протоколу судового засідання ОСОБА_1 неодноразово надавалася можливість знайомитися зі справою.

         Оскільки засуджений умисно затягував ознайомлення, суд на підставі ст. 88 КПК України встановив графік, а пізніше підставно припинив ознайомлення           (а. с. 405, 406).

Що стосується посилання ОСОБА_1 на те, що йому не повідомили про час слухання справи щодо нього у суді апеляційної інстанції, то воно не відповідає дійсності, оскільки засуджений був присутній у судовому засіданні під час розгляду його апеляції на вирок Сєверодонецького міського суду від 9 вересня 2003 року і особисто давав суду пояснення (а. с 417).

Призначаючи покарання ОСОБА_1, суд, керуючись ст. 65 КК України, урахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого та інші обставини справи і належним чином умотивувавши своє рішення, призначив покарання, саме у виді позбавлення волі, яке є необхідним та достатнім. Підстав для пом'якшення покарання засудженому, чи застосування ст. 69 КК України, не знайдено.

Суд апеляційної інстанції перевірив доводи засудженого, аналогічні доводам касаційної скарги, і не знайшов підстав для їх задоволення. З таким рішенням погоджується і колегія суддів Верховного Суду України.

Підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, а також для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у               ст. 384 КПК України,  не вбачається.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

у задоволенні касаційних скарг засудженому ОСОБА_1 - відмовити.

С у д д і:

Пивовар  В.Ф.                       Кравченко К.Т.                     Самелюк  П.О.