Провадження № 2/522/5061/21

Справа № 522/9668/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 березня 2021 року                         м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Бойко А.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСТОРГ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участі третьої особи: Державний реєстратор Комунального підприємства «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Новак Сергій Сергійович, про скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування запису про державну реєстрацію прав, визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ОДЕСТОРГ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участі третьої особи: Державний реєстратор Комунального підприємства «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Новак Сергій Сергійович, в якому просить скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обяжень номер 33846731 від 25.10.2019 року на нежитлове приміщення загальною площею: 11,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1936627451101; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 11,9 кв.м. під АДРЕСА_2 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 25.10.2019 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Товариству з обмеженою відповідальністю «ОДЕСТОРГ» на праві власності належать машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 у підземному паркінгу, який розташований у будинку за адресою: АДРЕСА_3 . В грудні 2019 року приміщення паркінгу було силовим шляхом захоплено Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕЛРУМ», а всіх власників місць у паркінгу поставили перед фактом про необхідність укласти договори про надання послуг з ТОВ «БЕЛРУМ». Під час спілкування мешканців будинку з представником ТОВ «БЕЛРУМ» стало відомо, що 15.10.2019 року допоміжне приміщення підземного паркінгу, яке було спроектовано для розміщення посту охорони підземного паркінгу та фактично використовувалось для розміщення посту охорони, було зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1 у якості нежитлового приміщення площею 11,9 м2 під АДРЕСА_2 . Пізніше, 25.10.2019 року вказане приміщення було відчужено на користь засновника ТОВ «БЕЛРУМ» ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 25.10.2019 року.

ТОВ «ОДЕСТОРГ» вважає, що оформлення вказаного допоміжного приміщення у власність фізичної особи із подальшими його відчуженням є незаконним.

Ухвалою суду від 17.06.2020 року по справі відкрито загальне позовне провадження з призначенням підготовчого засідання на 15.07.2020 року.

Ухвалою суду від 25.06.2020 року відмовлено у задоволенні заяви представника ТОВ «ОДЕСТОРГ» про забезпечення позову.

15.07.2020 року за клопотанням відповідача ОСОБА_2 підготовче засідання відкладено на 10.08.2020 року.

07.08.2020 року ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що позивач не є уповноваженою особою виступати від імені усіх мешканців багатоквартирного будинку по АДРЕСА_3 , а з позовної заяви не вбачається в чому конкретно полягає порушення прав та інтересів позивача, що не є власником спірного об`єкту, який в свою чергу не є об`єктом спільної власності мешканців будинку, а є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Крім того, будь-яких доказів щодо підстав недійсності спірного договору позивач не надає.

10.08.2020 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 09.09.2020 року.

27.08.2020 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якій представник посилається на те, що позивач, як власник двох машиномісць у підземному паркінгу по АДРЕСА_3 , разом із усіма іншими власниками машиномісць у цьому паркінгу, має законний інтерес щодо належної експлуатації спірного допоміжного приміщення підземного паркінгу площею 11,9 кв.м. під №15н. яке призначено для забезпечення експлуатації усього паркінгу як допоміжне приміщення посту охорони підземного паркінгу, а тому зміна правового статусу спірного приміщення та виведення його зі складу об`єктів спільної сумісної власності у приватну власність, порушує права та інтереси позивача щодо безпечного користування своїми машиномісцями.

09.09.2020 року у судовому засіданні оголошено перерву до 05.11.2020 року.

29.10.2020 року представником позивача подано до суду висновок №079/2020 будівельно-технічної експертизи експерта Скибінської Т.М. від 12.10.2020 року, відповідно до якого: 1) відповідно до наданих Замовником документів, а саме: копії аркуша з проекту будівництва 7-10-11ти поверхового житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та гаражем по  АДРЕСА_4 , виконаного ТОВ «Главбуд», затвердженого ТОВ «Центр-Будінвест» з відображенням плану підземної автостоянки на відмітці -3.300 (див. Додаток №3) та копії Висновку №199/07 (див. Додаток №4), на верхньому рівні паркінгу житлового будинку, розташованого по  АДРЕСА_4 (будівельна адреса), було запроектовано приміщення охорони з санвузлом; 2) відповідно до вимог нормативних актів, діючих в будівництві, а саме: п. 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів», затвердженого наказом Мінбуду від 07.02.2007р. №44, в складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути приміщення для чергових; 3)виходячи з результатів проведеного візуального огляду, експертом було встановлено, що на верхньому рівні паркінгу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) фактично наявне приміщення охорони з санвузлом, яке на момент огляду використовується за своїм функціональним призначенням.

03.11.2020 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду заперечення, в яких зазначив, що спірний об`єкт нерухомості є ізольованим приміщенням та не належить до нежитлового і є самостійним об`єктом нерухомого майна, таким чином, будь-яких доказів порушення прав та інтересів позивача в позові не зазначено.

05.11.2020 року за клопотання ОСОБА_2 розгляд справи відкладено на 02.12.2020 року.

02.12.2020 року за клопотання представника позивача, оголошено перерву до 09.02.2021 року.

09.02.2020 року у судовому засіданні оголошено перерву до 10.03.2021 року.

У судовому засіданні 10.03.2020 року представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав, просив задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні повністю.

Інші учасники справи, що сповіщені належним чином про час, дату і місце судового засідання, в суд не з`явилися, будь-яких клопотань чи заяв не подали.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, приходить до наступного.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСАТОРГ» (ЄДРПОУ 38848127) є власником машиномісця № НОМЕР_1 (площа 17,5 кв.м.) та машиномісця № НОМЕР_2 (площа 17,6 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_3 .

Право власності на нежитлове приміщення №15н за адресою: АДРЕСА_3 08.10.2019 року було зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі акту приймання передачі від 24.06.2014 року, та договору № 24/05/13-1 купівлі продажу майнових прав при будівництві нежитлового приміщення, укладеному між ТОВ «Центр-Будінвест» (ЄДРПОУ 26276099) та ОСОБА_1 , відповідно до якого останній сплатив вартість паю, що складав, відповідно до п. 3.2 Договору, окреме нежитлове приміщення в паркінгу житлового будинку, розташованому в АДРЕСА_4 , нежитлове приміщення №15н «-1» поверх, загальною площею 11,9 кв.м.

25.10.2019 року за договором купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом ОМНО Білоусовою Н.В. (реєстр. № 2269), ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купив нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та в цілому складається з нежитлового приміщення загальною площею 11,9 кв.м.

Право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , 25.10.2019 року було зареєстроване за ОСОБА_2 , що вбачається з інформаційної довідки з Держапвного реєстру речових прав на нерухоме майно № 210698224 від 29.05.2020 року.

ТОВ «ОДЕСАТОРГ» вважає, що спірне приміщення підземного паркінгу площею 11,9 кв.м. під АДРЕСА_2 , призначено для забезпечення експлуатації усього паркінгу як допоміжне приміщення посту охорони підземного паркінгу, а тому зміна правового статусу цього приміщення та виведення його зі складу об`єктів спільної сумісної власності власників машиномісць у вказаному паркінгу у приватну власність, порушує права та інтереси, зокрема, і позивача щодо безпечного користування своїми машиномісцями.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Більш того, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.

Вирішуючи переданий на розгляд суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів;

3)показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Однак, на підтвердження факту порушення відповідачами прав та інтересів ТОВ «ОДЕСТОРГ», позивачем не надано суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, а висловлені лише припущення щодо можливих порушень через зміну правового статусу спірного приміщення.

При цьому, з наданого суду позивачем висновку №079/2020 будівельно-технічної експертизи експерта Скибінської Т.М. від 12.10.2020 року на підтвердження тих обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги, навпаки, вбачається що спірне приміщення продовжує експлуатуватися як приміщення охорони з санвузлом, яке на момент огляду використовується за своїм функціональним призначенням.

Щодо тверджень Позивача, що оформлення у приватну власність спільного допоміжного приміщення, яке призначено для забезпечення функціонування багатоквартирного будинку порушує права всіх власників місць у паркінгу будинку, то суд враховує наступн.

Відповідно до ч.2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Законодавство України розрізняє поняття допоміжного приміщення та нежитлового приміщення житлового комплексу будинку. Стаття 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає поняття допоміжних приміщень та нежитлових приміщень: допоміжні приміщення призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні, шлюзи, кладові, горища , підвали тощо). Нежитлові приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»:

допоміжні приміщення багатоквартирного будинку — приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та обслуговування його мешканців. До них належать комори, колясочні, сміттєкамери, підвали, горища, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення;

нежитлове приміщення — ізольоване приміщення у багатоповерховому будинку, що не належить до житлового і є самостійними об`єктом нерухомого майна;

спільне майно багатоквартирного будинку — приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), огороджувальні, несучі та несучо-огороджувальні конструкції будинку, електричне, механічне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також споруди і будівлі, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоповерхового будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно з визначенням, наведеним у додатку Б ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів»: машино-місце — площа, необхідна для встановлення автомобіля, що складається з площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажу з додаванням розривів наближення до сусідніх екіпажів або будь-яких перешкод;

паркінг — на практиці — наземні автостоянки та підземні гаражі для тимчасового зберігання легкових автомобілів.

З наведених термінів можна зробити висновок, що спірне приміщення, площею 11,9 кв. м під АДРЕСА_2 , є ізольованим приміщенням у вказаному багатоповерховому будинку, що не належить до житлового і є самостійними об`єктом нерухомого майна.

Також, у Договорі купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.10.2019 року (реєст. №2269), укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна зазначено, що приміщення площею 11,9 кв. м під АДРЕСА_2 , значиться, як нежитлове приміщення.

Таким чином, твердження Позивача про те, що приміщення площею 11,9 кв. м під АДРЕСА_2 є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, не відповідає дійсності та належним чином не доведено суду, а отже немає підстав вважати, що оформлення у приватну власність ОСОБА_2 нежитлового приміщення, площею 11,9 кв. м під АДРЕСА_2 є порушенням прав всіх власників місць у паркінгу у вказаному будинку та зокрема, позивача.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Щодо тверджень Позивача, що Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 11,9 м2 під АДРЕСА_2 , який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суперечить положенням ст. ст. 369, 382 ЦК України, п. б ч. 1 ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним, то суд враховує наступне.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3,15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження .4 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14- 90цс19).

Стаття 228 ЦК України визначає, що нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочинами, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні,, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Отже, спрямованість правочину, що порушує публічний порядок, визначається встановленням мети відповідного волевиявлення на момент його здійснення. Для віднесення правочину до тих, що порушують публічний порядок, достатньо встановлення в особи, яка його здійснила, мети щодо настання неправомірних наслідків уже на стадії укладення договору, а не його виконання.

При цьому у зазначених випадках особі не можна повертати все, що вона передала за недійсним правочином (частина перша статті 216 ЦК України).

У такому разі настають наслідки, передбачені публічним законодавством (у тому числі й повернення майна власнику).

Отже, на відміну від положень частини першої статті 203 ЦК України, яка передбачає, що правочин не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, тобто актам, які регламентують приватноправові відносини, при вчиненні правочину, що порушує публічний порядок, відбувається перш за все порушення вимог актів, що закріплюють окремі елементи публічного порядку, такі як, зокрема, Конституція України, що в цілому не виключає того, що одночасно порушуються вимоги інших актів, регламентують приватноправові відносини.

Абзацом п`ятим пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога і визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину не бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, суд робить висновок, що доказів, які б давали суду підставу вважати Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.10.2019 року (реєст. №2269) таким, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з порушенням норм ст. 203 ЦК України, суду не надано, а тому підстави визнати цей договір недійсним відсутні.

За таких обставин, суд робить висновок про необгрунтованість позову ТОВ «ОДЕСТОРГ» та залишає його без задоовлення.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСТОРГ» (код ЄДРПОУ 38848127, м. Одеса, вул. Левітана, 79) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_5 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_6 ), за участі третьої особи: Державний реєстратор Комунального підприємства «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Новак Сергій Сергійович (код ЄДРПОУ 4035474, Одеська обл., Біляївський р-н, смт Хлібодарське, вул. Маяцька дорога, буд. 20), про скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування запису про державну реєстрацію прав, визнання недійсним договору купівлі-продажу – залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 19.03.2021 року.

Суддя:                                                                                В.Я. Бондар