Дата документу 16.03.2021 Справа № 329/1176/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 329/1176/16-ц

Провадження №22-ц/807/434/21

Головуючий в 1-й інстанції – Ломейко В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року                                                         місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,

суддів:Крилової О. В., Полякова О. З.,

секретарСеменчук О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2020 року, ухвалене у смт Чернігівка у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 13028,78 доларів США. В позовній заяві позивач вказав, що 04 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 210/06/кд/33. Відповідно до умов договору банк надав відповідачу кредит в сумі 44 572 долара США 28 центів зі сплатою відповідачем 8,88% річних та кінцевим строком погашення заборгованості до 03 березня 2015 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити за його користування відсотки та комісійну винагороду в сумі, в строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Банк свої зобов`язання виконав надавши ОСОБА_1 кредит в сумі 44 572 долара США 28 центів. 04 березня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, було укладено Договір застави № 210/06/ДЗ/22 між банком та відповідачем, відповідно до п.1.1 предметом застави є рухоме майно, а саме: автомобіль марки TOYOTA CAMRY № кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . 03 вересня 2009 року між сторонами було укладено договір № 1 про внесення змін до договору кредиту № 210/06/кд/33 від 04 березня 2008 року, відповідно до якого сторонами узгоджено новий графік погашення кредиту і 03 вересня 2009 року укладено договір № 1 про внесення змін до Договору застави № 210/06/ДЗ/22 від 04 березня 2008року, відповідно до якого сторонами узгоджено внесення змін до договору застави. Проте, відповідачем не дотримано умов вищезазначеного договору, внаслідок чого станом на 31.08.2016р. відповідач має заборгованість на загальну суму 13028,78 доларів США.

Заочним рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 16.03.2017 року справа № 329/1176/16-ц позовну заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто заборгованості у розмірі 13028,78 доларів США та судовий збір у розмірі 5013,26 грн.

Ухвалою Чернігівського районного суду Запорізької області від 23.03.2020 року заочне рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 16.03.2017 року № 329/1176/16-ц скасовано, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2020 року, позовну заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрована адреса: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ: 23494714, МФО 300346, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) заборгованість за кредитним договором № 210/06/кд/33 від 04.03.2008 року у розмірі 9 276 (дев`ять тисяч двісті сімдесят шість) доларів США 80 центів, з яких: 7 591,00 доларів США – заборгованість за кредитом та 1 685,80 доларів США – заборгованість за відсотками.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрована адреса: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ: 23494714, МФО 300346, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 569 (три тисячі п`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 44 коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та залишити позовну заяву без розгляду у відповідності до п.9 ст.257 ЦПК України.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що розмір заборгованості встановлений судом не відповідає дійсності, оскільки відповідачем вносились кошти на погашення заборгованості, які не враховані банком. Під час судового розгляду судом витребовувались у позивача докази, а саме оригінали кредитних договорів та виписки з банку про рух коштів, між тим вимоги суду виконані частково, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За положенням ч. 1 п. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу – без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного договору кредиту № 210/06/кд/33 від 04.03.2008 року, банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 44 572 долара США 28 центів, зі сплатою 8,88 % річних та кінцевим строком погашення заборгованості до 03 березня 2015 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити за його користування відсотки та комісійну винагороду в сумі, в строки та на умовах, що передбачені кредитним договором (а.с.8-13).

04 березня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, було укладено Договір застави № 210/06/ДЗ/22 між банком та відповідачем, відповідно до п.1.4.3 предметом застави є рухоме майно, а саме: автомобіль марки TOYOTA CAMRY сірого кольору, 2007 року випуску, № шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 13-15).

03 вересня 2009 року між сторонами було укладено договір № 1 про внесення змін до договору кредиту № 210/06/КД/33 від 04 березня 2008 року, відповідно до якого сторонами узгоджено новий графік погашення кредиту і 03 вересня 2009 року укладено договір № 1 про внесення змін до Договору застави № 210/06/ДЗ/22 від 04 березня 2008року, відповідно до якого сторонами узгоджено внесення змін до договору застави (а.с.16-20).

Проте, відповідачем не дотримано умов вищезазначеного договору, внаслідок чого станом на 31 серпня 2016р. відповідач має заборгованість на загальну суму в 13 028,78 доларів США, яка складається з наступного: 7 591,00 доларів США – заборгованість за кредитом; 1 685,80 доларів США – заборгованість за відсотками; 3 196,66 доларів США – пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 555,32 долар США – пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Факт надання кредитних коштів 04.03.2008 в сумі 44 572,28 долар США у користування позичальнику підтверджується наявною у матеріалах справи заявою на видачу готівки № 02-013 на придбання авто на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 21).

Отже, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором кредиту, укладеним з відповідачем ОСОБА_1 .

Відповідач зобов`язався за договором повертати кредит, сплачувати проценти періодичними платежами до 03.03.2015 включно.

З наданого суду представником позивача розрахунку заборгованості за Договором кредиту, укладеним з відповідачем 04.03.2008, вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами, останній раз погашення заборгованості за кредитом та відсотками відбулось 07.04.2014 року. За таких обставин обґрунтованими є вимоги позивача, щодо стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 7591,00 доларів США.

З матеріалів справи та розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що останнім розраховано розмір заборгованості зі сплати процентів в сумі 1 685,80 доларів США у строк, передбачений договором, тобто до 03.03.2015р., а тому суд першої інстанції дійшов до висновку, що в цій частині вимоги позивача також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З приводу вказаних у розрахунку пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 3196,66 доларів США, пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 555,23 доларів США, суд зазначив наступне.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 затверджено перелік населених пунктів, на території яких проводилася АТО. Згідно з Додатком до зазначеного переліку м. Хрестівка відноситься до населених пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція.

Згідно копії витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, місце проживання відповідача ОСОБА_1 з 29.12.2011р. зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та несвоєчасне погашення відсотків нарахована позивачем за період з 30.08.2015 по 30.08.2016, тобто після 14 квітня 2014 року.

Однак, статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено мораторій на нарахування пені та штрафів, починаючи з 14.04.2014 року і до закінчення антитерористичної операції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не мав права нараховувати відповідачу пеню на основну суму заборгованості за Договором кредиту, починаючи з 14 квітня 2014 року, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 3196,66 доларів США та пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі – 555,32 доларів США, задоволенню не підлягають.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, як це передбачено ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

За визначенням ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

04.03.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 210/06/кд/33, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 44 572 долара США 28 центів, зі сплатою 8,88 % річних та кінцевим строком погашення заборгованості до 03 березня 2015 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити за його користування відсотки та комісійну винагороду в сумі, в строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Банк свої зобов`язання за вказаними кредитними договорами виконав, що не оспорюється скаржником.

Відповідачка ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договорами у повному обсязі не виконала, та має заборгованість за вказаним кредитним договором.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Положеннями частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.    

Відповідачем ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами наявність іншого меншого розміру заборгованості, ніж пред`явлений до стягнення Банком.

Доводи апеляційної скарги з приводу невиконання Банком вимог суду щодо надання відповідних документів є хибними, оскільки на виконання ухвали суду про витребування доказів Банком було надано оригінал кредитного договору (а.с.151-156), оригінал договору про зміну умов договору кредиту (а.с.162-164), виписку про детальний рух коштів відповідно до якого у розрахунку заборгованості враховано в тому числі платежі здійснені відповідачем у 2014-2015 роках (а.с.186-188).

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу необхідності залишення позову без розгляду, то слід зазначити, що відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Таким чином, положення частини десятої статті 84 ЦПК України містять альтернативні варіанти дій суду першої інстанції в разі ухилення від виконання учасником справи вимог щодо надання доказів. Залишення позову без розгляду є лише одним з них і може застосовуватися тільки в разі неможливості здійснення судом розгляду справи за відсутності таких доказів.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 18 березня 2021 року.

Судді:                                                                С. В. Кухар

                                                               О.В. Крилова

О.З. Поляков