Постанова

Іменем України

11 березня 2021 року

м. Київ

справа № 236/1409/17

провадження № 51-3798км20

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,

прокурора Сингаївської А.О.,

захисників (у режимі відеоконференції) Сухиніна А.О.,

Грецького В.Г.,

засудженої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Сухиніна А.О. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вироки Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року та Донецького апеляційного суду від 27 травня 2020 року і засудженої ОСОБА_1 на вирок Донецького апеляційного суду від 27 травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 220170500000000135, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Жовте Софіївського району Дніпропетровської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судиму 31 жовтня 2019 року Слов`янським міськрайонним судом Донецької області за ч. 2 ст. 369-2, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна та до штрафу в сумі 12750 грн, який відповідно до ч. 3 ст. 72 КК виконувати самостійно. На підставі ст. 75, 76 КК звільнену від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на неї відповідні обов`язки.

та

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК, і призначено покарання:

- ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 110 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю2 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 жовтня 2019 року, більш суворим покаранням за цим вироком, остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю2 роки та покладено на неї відповідні обов`язки, передбачені ст. 76 КК;

- ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 110 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього відповідні обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Так, у квітні-травні 2014 року, точної дати не встановлено, у приміщенні БК ім. Горького, розташованого за адресою: Донецька область, м. Лиман, вул. Незалежності, буд. 17, було утворено так звану територіальну виборчу комісію, до складу якої увійшли невстановлені досудовим розслідуванням особи. З указаного періоду часу представниками зазначеної так званої територіальної виборчої комісії здійснювався набір бажаючих для участі у роботі дільничних виборчих комісій, формування їх складу та подальше координація їх діяльності.

На початку травня 2014 року, ОСОБА_1 з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а саме виведення з-під юрисдикції України окремих адміністративно-територіальних одиниць Донецької області, діючи з власних політичних міркувань, дала свою добровільну згоду на надання допомоги представникам так званої територіальної виборчої комісії в організації у підготовці та проведенні так званого "референдуму", спрямованого на створення самостійної держави "Донецька народна республіка".

10 травня 2014 року до ОСОБА_1 зателефонувала невідома жінка, яка представилася головою передвиборчого штабу та повідомила їй, що вона буде головою виборчої комісії у с. Щурове Лиманського району Донецької області. Виборча дільниця в с. Щурове мала розташовуватись у приміщенні кафе "Спокуса", за адресою: Донецька область, Лиманський район, с. Щурове, вул. Соборна (колишня Карла Маркса). Зазначена невідома особа також повідомила, що ОСОБА_1 необхідно прибути о 07:00 до виборчої дільниці у с. Щурове. В цей же день, ОСОБА_1 залучила до участі у проведенні зазначеного референдуму на виборчій дільниці у с. Щурове Лиманського району Донецької області наступних осіб: ОСОБА_2 , у якості заступника голови дільничної комісії, ОСОБА_3 у якості секретаря дільничної комісії. ОСОБА_1 запропонувала ОСОБА_2 11 травня 2014 року прийняти участь у так званому народному референдумі, який буде проводитись у кафе "Спокуса" за адресою: Донецька область, Лиманський район, с. Щурове, вул. Соборна (колишня Карла Маркса), щодо визначення державної самостійності "Донецької народної республіки" у якості заступника голови дільничної комісії та повідомила, що вона буду виконувати функції голови. ОСОБА_2 , з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а саме виведення з-під юрисдикції України окремих адміністративно-територіальних одиниць Донецької області, діючи з власних політичних міркувань, надав свою добровільну згоду на участь у якості заступника голови вказаної дільничної комісії.

11 травня 2014 року, в період часу з 07:00 до 20:00, ОСОБА_1 на виконання завдань, що були їй поставлені представниками так званої територіальної виборчої комісії, які не встановлені органом досудового розслідування, спільно з ОСОБА_2 , який виконував завдання, поставлені йому ОСОБА_1 , та іншими особами, в приміщенні кафе "Спокуса" за адресою: Донецька область, Лиманський район, с. Щурове, вул. Соборна (колишня Карла Маркса), діючи умисно, за попередньою змовою, організували роботу виборчої комісії та керували її діяльністю щодо проведення незаконного референдуму.

ОСОБА_1 , виконуючи функції голови дільничної комісії та, отримавши від невстановлених учасників терористичної організації "ДНР" бюлетені для голосування, разом із ОСОБА_2 , який виконував функції заступника голови дільничної комісії, організовували, контролювали та координували роботу громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інших невстановлених досудовим розслідуванням осіб, залучених у якості "членів дільничної виборчої комісії", які за їх вказівкою обладнали в приміщенні кафе "Спокуса" за адресою: Донецька область, Лиманський район, с. Щурове, вул. Соборна (колишня Карла Маркса) місця для голосування; видавали останнім так звані бюлетені для голосування; розподілили між ними обов`язки в частині формування списків громадян, які завершили вказане незаконне голосування та виконували інші організаційні заходи. В подальшому, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та іншими особами, залученими в якості "членів дільничної виборчої комісії", здійснили підрахунок бюлетенів за результатами проведення так званого "референдуму", про що склали та підписали відповідний протокол, який разом із бюлетенями передали невстановленим органом досудового розслідування представникам терористичної організації "ДНР".

Донецьким апеляційним судом вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 скасовано в частині призначеного покарання і постановлено свій вирок від 27 травня 2020 року, яким призначено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 110 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 369-2, ч. 1 ст. 209 КК постановлено виконувати самостійно.

ОСОБА_2 призначено за ч. 2 ст.110 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

У решті вирок залишено без зміни.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник Сухинін А.О. порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень щодо ОСОБА_2 та просить на підставі ст. 284 КПК кримінальне провадження щодо останнього закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. В обґрунтування своєї касаційної скарги захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення через суворість. Вказує, що вироки судів є незаконними, необґрунтованими, невмотивованими та ухвалені з порушенням вимог статей 370, 373, 374 КПК. Зазначає, що вину його підзахисного не доведено та нічим не підтверджено. Свідки давали суперечливі показання в частині питання, з якого нібито проводився референдум. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК не врахував, що він є особою похилого віку, також судом не взято до уваги досудову доповідь органу пробації та характеризуючи дані про його підзахисного. Крім того зазначає про те, що судові засідання в апеляційному суді 13 та 27 травня 2020 року проведено в порушення вимог ст. 336 КПК, оскільки згоди на проведення відеоконверенції під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції він не давав, а бажав особисто бути присутнім. Також вказує на те, що було порушено право на захист його підзахисного у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції захищали два захисника, один за дорученням про надання безоплатної правової допомоги, а другий за договором про надання правової допомоги. Крім того зазначає, що ОСОБА_2 не було вручено копії апеляційної скарги прокурора, оскільки в матеріалах провадження відсутнє належне підтвердження факту її вручення.

Засуджена ОСОБА_1 у касаційній скарзі порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та просить кримінальне провадження щодо неї закрити на підставі ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. Вказує, що апеляційним судом неправильне застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість. Зазначає, що апеляційним судом при призначенні покарання не взято до уваги її характеризуючи дані про її особу, не в повній мірі враховано стан її здоров`я та ряд хронічних захворювань. Вважає, що у провадженні відсутні будь-які докази на підтвердження її винуватості, а кримінальне правопорушення було нею вчинено під впливом погроз застосування насильства з боку невідомих озброєних осіб. Вказує, що ані судами, ані стороною обвинувачення не було встановлено фактичне місце проведення референдуму. Також зазначає, що в порушення вимог ч. 3 ст. 31 КПК їй не було роз`яснено право на розгляд кримінального провадження судом присяжних.

Позиції учасників судового провадження

Захисники та засуджена ОСОБА_1 підтримали подані касаційні скарги, а прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зі змісту касаційних скарг захисника Сухиніна А.О. в інтересах засудженого ОСОБА_2 та засудженої ОСОБА_1 вбачається, що вони, надаючи оцінку доказам, по суті заперечують достовірність окремих із них та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка, відповідно до ст. 433 КПК, до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого ним кримінального правопорушення зроблено з дотриманням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 КПК.

Так, колегія суддів встановила, що висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК, суд дійшов на підставі ґрунтовного аналізу даних, що містяться в показаннях: свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , які пояснили, що саме в кафе «Спокуса» с. Щурове Лиманського району, в травні 2014 року проводився референдум, де вони, будучи членами дільничної комісії виконували розпорядження голови виборчої комісії ОСОБА_1 та її заступника ОСОБА_2 і вирішували з ними поточні питання, що виникали при проведенні означеного референдуму. Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проводили з членами комісії відповідний інструктаж, а після голосування вони члени комісії здійснювали підрахунок бюлетенів за результатами проведення так званого «референдуму», складали та підписували протокол. Після чого озброєні чоловіки забрали бюлетені і поїхали. Свідка ОСОБА_5 , яка пояснила, що є власницею кафе «Спокуса» та у травні 2014 року, точну дату не пам`ятає, бачила на території свого кафе кабінки для голосування та урни. Свідка ОСОБА_6 , який пояснював, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є членами ініціативної групи мікрорайону Щурове і завжди разом приймали участь в усіх заходах, що проводилися на території села. Референдум проводився у кафе «Спокуса», оскільки це велике приміщення. В ньому стояли урни та кабінки. Свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які у судовому засіданні підтвердили, що 11 травня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходились в кафе «Спокуса» в с. Щурове Лиманського району, де саме і була розташована виборча дільниця по проведенню так званого «референдуму». Обставин, які б ставили під сумнів достовірність цих показань, за результатами судового розгляду, не встановлено.

Окрім того, судом першої інстанції обгрунтовано зазначено, що винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також підтверджується даними, які містяться: у протоколах про проведення слідчих експериментів з фототаблицями від 20 квітня 2017 року за участю свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в ході яких вони підтвердили факт розміщення 11 травня 2014 року виборчої дільниці по проведенню незаконного референдуму на території с. Щурове в приміщенні кафе "Спокуса" за адресою: Донецька область, Лиманський район, с. Щурове, вул. Соборна (Карла Маркса), яку очолювали ОСОБА_1 та її заступник ОСОБА_2 ; в протоколі огляду з фототаблицями від 13 травня 2017 року; в протоколі огляду від 03 травня 2017 року; у висновку експертно-картографічного дослідження від 15 березня 2016 року №1, що «територіальні межі, які контурно зображені на так званому бюлетені для голосування на незаконному референдумі 11 травня 2014 року, повністю співпадають із адміністративними кордонами Донецької області, визначені 03.06.1938 по її утворенню»; у висновку судової семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення № 4237 від 26 травня 2016 року, що у своїй сукупності тексти «Акта про проголошення державної самостійності Донецької Народної Республіки» та «Бюлетеня для голосування на референдумі» мають іллокуцію заклику до певних територіальних змін, а саме - до створення на території Донецької області України суверенної держави, яка матиме назву «Донецька народна республіка»; в протоколі огляду відеозаписів з мережі Інтернет на відеохостингу «YouTube» від 18 серпня 2016 року зі стенограмою відеоматеріалу під назвою «Провозглашение акта независимоти Донецкой Народной Республики».

Доводи захисника Сухиніна А.О. та засудженої ОСОБА_1 про те, що ані місцевим судом, ані стороною обвинувачення не встановлено, де саме проводився референдум 11 травня 2014 року, оскільки в кафе «Спокуса» с. Щурове проводилися поминки по чоловіку ОСОБА_1 , а референдум згідно копії з газети «Зоря» від 07 травня 2014 року повинен проходити в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за адресою: АДРЕСА_2 , є необґрунтованими та спростовуються вищевказаними доказами.

Доводи ОСОБА_1 про відсутність в її діях суб`єктивної сторони інкримінованого злочину з посиланням на рішення Краснолиманської міської ради від 30 квітня 2014 року № 6\32-2884 щодо проведення референдуму на цій території 11 травня 2014 року не є слушними. Відповідно до статей 72, 73, 92 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України. Організація і порядок його проведення визначаються виключно законами України. Таких рішень державою України не приймалось, що є загально відомим фактом. З встановлених судами фактичних обставин, засуджена надала добровільну згоду бути головою дільничної комісії по проведенню так званого «референдуму» 11 травня 2014 року, отже діяла умисно.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведене та дослідивши в судовому засіданні вказані докази, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що вони спростовують доводи засудженої ОСОБА_1 та сторони захисту в інтересах засудженого ОСОБА_2 про недоведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інкримінованому їм злочині. Тобто, сукупність зібраних судом доказів підтверджує, що ОСОБА_1 в якості голови дільничної комісії, а ОСОБА_2 в якості її заступника, приймали безпосередню участь у проведені так званого «референдуму» в с. Щурове Лиманського району 11 травня 2014 року та вірно кваліфікував їх дії за ч. 2 ст. 110 КК, оскільки вони вчинили умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб.

Відсутність у кримінальному провадженні протокола про результати проведеного так званого «референдуму», на що вказує сторона захисту, не спростовують вищевказаних висновків про доведеність винуватості засуджених.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК, ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до положень ст. 94 КПК.

Твердження захисника у касаційній скарзі про те, що органом обвинувачення безпідставно не притягнуто до відповідальності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є необґрунтованими. Так, з матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК лише стосовно осіб яким висунуто обвинувачення, та у межах висунутого їм обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Що стосується посилань засудженої ОСОБА_1 про порушення вимог ч. 3 ст. 31 КПК, оскільки їй не роз`яснено право на суд присяжних, то вони є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону. Згідно ч. 3 ст. 31 КПК кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, та за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох професійних суддів і трьох присяжних. Пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення за злочин, передбачений ч. 2 ст. 110 КК, санкція якого не передбачає покарання у виді довічного позбавлення волі, а тому ч. 3 ст. 31 КПК не підлягала застосуванню. Обвинуваченим було вручено пам`ятку про їх права та обов`язки, передбачені ст. 345 КПК. Після чого головуючим з`ясовано думку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які на запитання відповіли, що права та обов`язки їм зрозумілі і додаткового роз`яснення вони не потребують (т.2 а.п. 116), у зв`язку з чим доводи захисника Сухиніна А.О. в цій частині є безпідставними.

Необґрунтованими є й доводи касаційних скарг засудженої ОСОБА_1 та захисника Сухиніна А.О. в інтересах засудженого ОСОБА_2 про явну несправедливість та невідповідність призначеного засудженим покарання тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення та даним, які характеризують їх особи.

Так, переглянувши вирок суду першої інстанції в апеляційному прядку, апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду про можливість звільнення засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК належним чином не мотивовано, підстав, з яких суд дійшов висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання, належним чином не обґрунтовано. З таким висновком погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 420 КПК, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення засудженого від відбування покарання.

Так, Донецький апеляційний суд 27 травня 2020 року вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасував в частині звільнення їх від відбування покарання на підставі ст. 75 КК та визначив вважати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засудженими за ч. 2 ст. 110 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Своє рішення апеляційний суд обґрунтував тим, що при звільненні засуджених від покарання суд першої інстанції не врахував тяжкість вчиненого злочину, його наслідки та особи винуватих, внаслідок чого призначив покарання, яке є явно несправедливим та не є співмірним протиправному діянню.

У свою чергу, колегія суддів апеляційного суду зважила на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили тяжкий злочин проти основ національної безпеки України, що за своїм видом носить особливо велику суспільну небезпечність для держави та громадян, за місцем проживання характеризуються позитивно, є особами пенсійного віку. Обставин, що пом`якшують покарання, не встановлено.

Твердження про те, що судом не враховано досудову доповідь органу пробації та похилий вік засуджених, то сам по собі факт пенсійного віку та досудова доповідь органу пробації не можуть бути достатніми підставами для звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, оскільки це не завадило їм вчинити тяжкий злочин, а отже жодним чином не знижує її суспільної небезпеки.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду прийшла до обґрунтованого висновку про те, що застосування до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 положень ст. 75 КК слід визнати неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність і призначила їм відповідне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 110 КК, без звільнення від його відбування, що буде сприяти їх виправленню та попередженню вчинення нових злочинів.

Колегія суддів касаційного суду вважає призначене апеляційним судом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання справедливим, необхідним та достатнім для їх виправлення, таким, що відповідає меті покарання, співрозмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам.

Сторона захисту у своїх касаційних скаргах на навела переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному провадженні судових рішень.

Твердження захисника Сухиніна А.О. про те, що апеляційним судом повторно не досліджено обставини, встановлені під час кримінального провадження, є безпідставним, оскільки апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК, розглянув справу в межах поданої прокурором апеляційної скарги. Будь-яких клопотань з приводу повторного дослідження доказів учасниками судового розгляду в апеляційному суді не заявлялося.

Доводи захисника Сухиніна А.О. про те, що судові засідання в апеляційному суді 13 та 27 травня 2020 року проведено в режимі відеоконференції за участю засуджених у порушення вимог ст. 336 КПК, оскільки такої згоди вони не давали, а бажали бути присутнім в судових засіданнях особисто, є необґрунтованими. З матеріалів провадження вбачається, що відеоконференцію з місцевим судом було призначено за проханням захисника, куди за власним бажанням прибули обвинувачені. ОСОБА_2 та засуджена ОСОБА_1 під час судових засідань в суді апеляційної інстанції 13 та 27 травня 2020 року не заперечували про проведення апеляційного розгляду в режимі відеоконференції та не заявляли клопотання про особисту їх участь в судовому засіданні, також в провадженні відсутні їх письмові клопотання з цього приводу.

Що стосується доводів захисника про порушення права на захист його підзахисного, оскільки в судовому засіданні ОСОБА_2 захищали два захисника, а саме захисник Савченко Є.О. за дорученням про надання безоплатної правової допомоги та ОСОБА_10 за договором про надання правової допомоги, то вони є безпідставними, оскільки участь двох захисників в судовому розгляді не є порушення права на захист особи відповідно до вимог кримінального процесуального закону та тим істотним порушенням вимог КПК, яке би давало підстави для скасування судового рішення відповідно до ст. 412 цього Кодексу. Інших доводів щодо порушення права на захист ОСОБА_2 захисник у касаційній скарзі не навів.

Твердження захисника про те, що ОСОБА_2 не було вручено копії апеляційної скарги прокурора, оскільки в матеріалах провадження відсутнє належне підтвердження факту її вручення є необґрунтованими та не узгоджуються з матеріалами провадження. Так, ОСОБА_2 був присутнім під час судового розгляду в апеляційному суді в режимі відеоконференції і особисто висловлював свою думку з приводу апеляційної скарги прокурора, надавав пояснення по суті цієї скарги, що свідчить про його обізнаність з її змістом. Клопотань щодо не отримання ним копії апеляційної скарги прокурора він не заявляв.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а тому судові рішення слід залишити без зміни, а касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 та захисника Сухиніна А.О. - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року та Донецького апеляційного суду від 27 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 та захисника Сухиніна А.О. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк О.П. Марчук С.С. Слинько