ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 лютого 2021 рокум. Ужгород№ 260/3641/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Микуляк П.П.,

при секретарі Петрус К.І.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 - не з`явилася,

відповідача: Територіальне управління ДСА України в Закарпатській області, представник - не з`явився,

третьої особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, представник - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошується вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 26 лютого 2021 року.

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, яким просить суд:

- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а саме, із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320 грн.;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди, нарахування та виплату судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі ч.2,3, 5, 6 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з урахуванням доплати за вислугу років за наявності стажу більше 5 років - 20 відсотків посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 204662,31 грн. без застосування будь-яких обмежень, передбачених ч.3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 року №553-ІХ;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Позовна заява мотивована тим, що Наказом в.о. голови суду Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.02.2014 року №24 позивачку було зараховано до штату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з 18 лютого 2014 року з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-1X, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст.29, згідно з якою встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

На підставі зазначеного з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачка отримувала суддівську винагороду з врахуванням зазначених змін.

Позивачка вважає, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом та Конституцією порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, відтак право позивачки на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету.

Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки відповідно до ч.1 та 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX) у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Отже, виплата суддівської винагороди позивачу здійснювалось із застосуванням щомісячного обмеженням максимальним розміром 47230,00 гривень на місяць.

Відповідач зазначає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) та діяло у чіткій відповідності до законодавства, що діяло на час відповідних правовідносин.

Рішенням Конституційного Суду України (№10-р/2020) від 28.08.2020 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України положення ч.1, 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ від 14 листопада 2019 року зі змінами, абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

В період 18.04.2020р. по 28.08.2020р. положення ч.1, 3 ст.29 Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ), на підставі яких ТУ ДСА у Закарпатській області здійснювало нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, були чинними, таким чином відповідач діяв у відповідності до норм законодавства України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Від третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області жодних клопотань, пояснень, до суду не надходило.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із перебуванням у відпустці.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи вказане, суд вважає, що вжито всіх заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання та не вбачає причин для відкладення розгляду справи, оскільки, враховуючи наявність достатньої кількості доказів у справі, а також строки розгляду вказаної справи, наявність правової позиції учасників справи щодо спірних правовідносин судом вирішено проводити розгляд справи у відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, ОСОБА_1 займає посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

З квітня 2020 року по серпень 2020 року, ОСОБА_1 нараховано та виплачено суддівську винагороду із застосуванням обмежень встановлених Законом України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року. (а.с.19)

Вважаючи дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року із застосуванням обмежень її розміру - протиправними, позивачка звернулася до суду з даною позовною заявою.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон №1402).

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.135 Закону №1402, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 ч.3 ст.135 Закону №1402, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.4, 5 ст.135 Закону №1402, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років- 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до ч.9 ст.135 Закону №1402, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У Рішенні по справі №1-8/2016 від 08.04.2016 року, Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади у механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч.1 ст.55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні по справі №1-2/2013 від 03.06.2013 року, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч.1 ст.55 Конституції України.

У Рішенні по справі №1-7/2018 (4062/15) від 04.12.2018 року, Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у ст.130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом ч.2 ст.130 Конституції України.

Разом з тим, суд зазначає, що 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року, набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13 квітня 2020 року, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29.

Так, ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у ч.1 цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно, народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до 2 другої цієї статті).

Судом встановлено, що суддівська винагорода позивачки складається з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 69366,00 грн. та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 13873,20 грн. (а.с.23).

Довідкою про нараховану та виплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року, судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 підтверджено, що суддівська винагорода позивачки у період з квітня по серпень 2020 року, була нарахована та виплачена з урахуванням обмежень, встановлених Законом України №553-ІХ від 13.04.2020 року.

Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України (№10-р/2020) від 28.08.2020 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ від 14 листопада 2019 року зі змінами, абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

Зокрема, у рішенні Конституційного Суду України (№10-р/2020) від 28.08.2020 року зазначено, що вирішуючи питання конституційності оскаржуваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз.8 п.4 мотивувальної частини Рішення №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року).

Крім того, оскільки предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п.1 ч.2 ст.92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні №3-р/2020 від 27 лютого 2020 року дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз.8 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України наголошував, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19 та ст.130 Конституції України.

У рішенні Конституційного суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 року, поміж іншим, вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абз.5 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини Рішення №1-р/2020 від 23 січня 2020 року).

Встановлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України (ч.1, 3 ст.29 Закону №294), є невизначеним щодо дії у часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з ч.1 ст.113 Конституції України , ч.1 ст.1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оскаржуваними положеннями ст.29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади були поставлені у залежність від виконавчої влади.

Однак, Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (п.14 ч.1 ст.92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (ч.1, 2 ст.126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення ч.1, ч.2 ст.130).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження, як інструмент впливу на судову владу (абз.7, 8 пп.4.1 п.4 мотивувальної частини Рішення № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії, втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи положення Конституції України та юридичні позиції Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження, як інструмент впливу на судову владу.

Відповідно до ч.1-4 ст.7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд дійшов висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи, що ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.

Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України положення ч.1, 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-ІХ від 14 листопада 2019 року зі змінами; абз.9 п.2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року - виключається необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ст.29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».

Суд погоджується із доводами відповідача про те, що територіальне управління має проводити нарахування і виплати лише у рамках законодавства України у межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, однак вони не спростовують висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону №1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

На думку суду, обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та всупереч вимогам законодавства та юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, у якій розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України вимушені були вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів вимог чинного законодавства, а дії територіальних органів Державної судової адміністрації розглядаються як дії держави у цілому, то такі дії за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що здійснивши нарахування та виплату позивачці суддівської винагороди з квітня по серпень 2020 року з обмеженнями, передбаченими ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.

У свою чергу, суд зазначає, що відповідно до ст.53 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яку ратифіковано Верховною Радою України Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, ніщо у цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує чи уневажливлює будь-які права людини та основоположні свободи, які можуть бути визнані на підставі законів будь-якої Високої Договірної Сторони чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є.

Суд зазначає, що виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У даному випадку, розрахунок та виплата суддівської винагороди відноситься до компетенції Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, а тому суд не може втручатися у вказані дискреційні повноваження та зобов`язувати відповідача обчислити розмір суддівської винагороди у відповідності до вимог Конституції України, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, на виконання вимог ст.371 КАС України, суд зазначає про наявність підстав для негайного виконання рішення суду у частині виплати позивачу недоотриманої суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо клопотання позивачки про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, шляхом зобов`язання відповідача подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках.

Суд зазначає, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення, відтак, підстави для встановлення судового контролю - відсутні.

Згідно ст. 8 КАС України, всі учасники адміністративного процесу є рівними, а згідно ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

На підставі наведеного та керуючись ст.2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» -протиправними.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) без застосування обмежень встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням вже виплачених сум.

Допустити до негайного виконання рішення суду у частині стягнення недоотриманої суддівської винагороди ОСОБА_1 в межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.П.Микуляк