КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-4195/09 Головуючий у 1 інстанції Маркова О.М.
Суддя-доповідач О.Г. Хрімлі
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого
суддів
при секретарі О.Г. Хрімлі,
Н.М. Літвіної,
О.Ф. Ситникова,
К.В. Черняк,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про зобов’язання виплатити недоотриману суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення , -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_6 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про зобов’язання виплатити недоотриману суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2008 року позов задоволений частково.
Визнано дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області неправомірними та стягнуто на користь позивача недоотриману суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік у розмірі 1775 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 48 закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом 2 групи.
Частиною 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам І і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії - три мінімальні заробітні плати, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей - у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу відповідач виплачував допомогу на оздоровлення в розмірі, що був визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 562 від 12.07.2005р.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію частини четвертої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також Закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Тому, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у розмірі 120 грн., встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.
Колегія суддів зазначає, що орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що були встановлені законодавством, чинним на момент їх здійснення.
Відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2006 рік у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Крім того, суд першої інстанції припустився помилки, стягнувши певну суму з відповідача на користь позивача, оскільки нарахування таких сум належить виключно до повноважень органів Управління праці та соціального захисту населення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів прийшла висновку про те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області – задовольнити.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2008 року – скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 – відмовити.
Повний текст постанови виготовлений 18 травня 2010 року.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді Н.М. Літвіна
О.Ф. Ситников