РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У  Х  В  А  Л  А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

15 березня 2021 року м. Рівне              №460/800/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є., після одержання позовної заяви

  ОСОБА_1  

до  Кузнецовського міського суду  

про визнання відомостей протиправними та зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Кузнецовського міського суду (далі – відповідач), в якому позивач просить суд про визнання відомостей про справу №565-347-17 протиправними та зобов`язання відповідача внести зміни до відомостей про справу №565-347-17 відповідно до ухвали від 31.03.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 31.03.2017 ухвалою судді Кузнецовського міського суду прийнято самовідвід головуючого судді та передано справу на розгляд Володимирецькому районному суду Рівненської області, далі у позовній заяві вказано дослівно:  « 05.02.2021 ОСОБА_1 встановив, що в Інтернет сторінці судової влади - Відомості про справу, Кузнецовський міський суд Рівненської області в розділі, пункті: Стадія розгляду (Назва): протиправно зазначено: Повернуто.».

У відповідності до вимог пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Також згідно статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України). Індивідуальним актом є акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є зокрема перевірка законності рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), прийнятих ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Отже, обов`язковою вимогою для визначення підсудності справи до адміністративної юрисдикції є участь у спорі в якості однієї із сторін суб`єкта владних повноважень та наявність публічно-правового спору між сторонами.

Вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикцій:

понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у пункті 1 частини 1 статті 4 КАС України;

визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов`язані з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень), зазначених у частині 1 статті 19 КАС України;

встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (частина 1 статті 19 КАС України);

встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (частина 2 статті 19 КАС України).

За правилами пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 4 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює публічно-владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Суб`єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору), то такий суб`єкт не знаходиться «при здійсненні управлінських функцій», та не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України необхідних ознак суб`єкта владних повноважень.

Положеннями Закону України «Про судоустрій і статус судів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) встановлено, що судоустрій в Україні побудований, зокрема, на засадах незалежності, спеціалізації та інстанційності судів, відповідно до яких один суд першої інстанції не має право втручатися в діяльність іншого суду чи суддів у зв`язку з їх рішеннями чи діями, пов`язаних з розглядом справ.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд в системі судоустрою, який здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів чи суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається.

Так, положеннями статті 23 Закону №1402-VIII передбачено, що суддя місцевого суду здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом.

Відповідно до статті 14 Закону №1402-VIII учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (стаття 6 Закону №1402-VIII).

Відтак, Закон №1402-VIII допускає оскарження рішень, дій чи бездіяльності судді чи суду лише у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом.

Конституційний Суд України у пункті 4.2 рішення від 23.05.2001 № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Отже, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Суд зазначає, що усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Вказана правова позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.12.2018 у справі №804/285/16 (провадження №11-669апп18), у постанові від 06.02.2019 у справі №705/748/17, у постанові від 26.02.2020 у справі №280/1334/19.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Відповідні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 462/32/17 (провадження № 14-5цс19), які суд враховує при розгляді клопотання.

Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

При розгляді справи суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №815/110/16 (провадження №11-547апп19).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що питання щодо визнання відомостей про справу розміщених на сайті судової влади та зобов`язання відповідача внести зміни до відомостей про справу 565-347-17 відповідно до ухвали від 31.03.2017 по суті не являється діяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним саме владних управлінських функцій, а суд в такому випадку не може бути відповідачем у справі про оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ, а тому його рішення, дії чи бездіяльність, вчинені у зв`язку з розглядом судових справ, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому КАС України.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

У цьому пункті закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975, заява № 4451/70 § 36). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини у справі Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) від 17.01.2012, заява №36760/06, § 230).

У рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2016 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною шостою статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Разом з тим, суд зазначає, що відмова у відкритті провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України з підстав, зазначених вище, являється винятковою, оскільки дії або бездіяльність суддів (судів) у питаннях здійснення правосуддя (пов`язані з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, постановленням рішень, зверненням рішень до виконання, оскарженням рішень, дотриманням строків розгляду справ, тощо) регулюються нормами відповідного процесуального законодавства. Правовідносини, які виникають у зв`язку зі здійсненням судами (суддями) правосуддя, носять виключно процесуальний, а не управлінський характер, а тому юрисдикція адміністративних судів на такі відносини не поширюється. Натомість, визначення юрисдикції суду, до якого віднесено розгляд такої справи, є неможливим, оскільки вказані відносини регулюються нормами відповідного процесуального законодавства.

Керуючись статтями 170, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Х В А Л И В :

У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кузнецовського міського суду про визнання відомостей протиправними та зобов`язання вчинення певних дій - відмовити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до частини п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію даної ухвали надіслати ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Апеляційна скарга подається до  Восьмого апеляційного адміністративного суду  через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст ухвали складений 15.03.21

Суддя                                                                                                              Д.Є. Махаринець