ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
______________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2010 р. Справа № 2-а-5398/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Федчука Віталія Володимировича,
Суддів: Гонтарука Віктора Миколайовича
Вільчинського Олександра Ванадійовича
при секретарі судового засідання: Афанасьєвій Зінаїді Володимирівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_2
ОСОБА_3 - представник на підставі доручення
відповідача : Арустамян Анаїт Едвардівна - представник на підставі доручення
третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет
спору: Арустамян Анаїт Едвардівна - представник на підставі доручення
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи
за позовом: ОСОБА_2
до: Головної державної інспекції з карантину рослин України Міністерства аграрної політики України
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет
спору: Державна інспекція з карантину рослин по Вінницькій області
про: визнання противоправним та скасування наказу
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головної державної інспекції з карантину рослин України Міністерства аграрної політики України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна інспекція з карантину рослин по Вінницькій області про визнання противоправним та скасування наказу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до наказу головної державної інспекції з карантину рослин України Міністерства аграрної політики України від 25.08.2009 року за № 142-ОС ОСОБА_2 - начальника Державної інспекції карантину рослин по Вінницькій області головного державного інспектора карантину рослин по Вінницькій області 25 серпня 2009 року звільнено згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. В позовній заяві позивач зазначив, що заява за угодою сторін була написана позивачем під тиском, крім цього під час перебування позивача на стаціонарному лікуванні та у зв'язку з тим, що у разі відмови написати заяву за згодою сторін проти позивача будуть порушені кримінальній справи.
Також ОСОБА_2 вказав, що 25.08.2009 року був виданий ще один наказ начальника головної Державної інспекції з карантину рослин України Міністерства аграрної політики України за № 142-ОС (Про звільнення ОСОБА_2), яким позивача було звільнено з посади начальника Державної інспекції з карантину рослин по Вінницькій області - головного державного інспектора з карантину рослин по Вінницькій області згідно п. 6 ст. З0 Закону України «Про державну службу» за порушення присяги державного службовця на підставі акту позапланової комплексної документальної ревізії з питань виробничо-фінансової діяльності Державної інспекції з карантину рослин по Вінницькій області за період з 01.01.2009 року по 30.06.2009 року.
Крім цього звільнення позивача не було погоджено з головою місцевої державної адміністрації, як це передбачено ч. 2 ст. 36 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" - а саме керівники підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються та звільняються з посад за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних сил та інших військових формувань України, а також керівників навчальних закладів, що призначаються на посаду за умови конкурсу.
В позовній заяві позивач також просить поновити строки звернення до суду, оскільки вважає поважними причинами пропуску строку звернення до суду факт перебування на стаціонарному лікуванні.
Ухвалою суду від 23.12.2009 року провадження у справі було відкрито та призначено судове засідання.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали свої позовні вимоги та просили суд задовольнити його в повному обсязі.
Представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору заперечувала проти задоволення даного адміністративного позову та надала суду письмові заперечення від 05.01.2010 року (а.с. 36-39). В судовому засіданні представник відповідача та третьої особи наголосила, що існування ще одного наказу № 142-ОС від 25.08.2009 року, яким нібито було звільнено ОСОБА_2 з посади у зв'язку з порушенням присяги державного службовця, не відповідає дійсним обставинам, оскільки є єдиний існуючий наказ № 142-ОС від 25.08.2009р. свідчить про звільнення позивача на підставі ст. 36 п.1 КЗпП України, про що позивачеві було доведено 26.08.2009р. наказом № 37-ОС (а.с. 48) в.о. начальника Державної інспекції з карантину рослий по Вінницькій області.
Також представник відповідача зазначила, що погодження місцевої адміністрації при звільненні позивача не потребується, оскільки Державна інспекція з карантину рослин по Вінницькій області є територіальним органом Міністерства агарної політики України, як органу державної виконавчої влади, а не підприємством, установою, організацією в розумінні ст. 36 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».
Одночасно, представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору просить застосувати при розгляді справи строк звернення до адміністративного суду, встановлений законом, оскільки спір між ним та позивачем стосується відновлення трудових відносин у сфері публічної служби. Враховуючи, що законодавство України у сфері публічної служби не містить порядку та строків оскарження рішень щодо проходження та звільнення з публічної служби, відповідач просить застосувати спеціальний строк позовної давності, встановлений ст.233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Отже, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.
В період 03.02.2006 року по 25.08.2009 року ОСОБА_2 працював на посаді начальника Державної інспекції з карантину рослин по Вінницькій області (а.с. 21).
25.08.2009 року ОСОБА_2 був звільнений з посади начальника Державної інспекції з карантину рослин по Вінницькій області, відповідно до наказу Головної державної інспекції з карантину рослин України № 142-ОС від 25.08.2009 року (а.с. 7).
В судовому засіданні було встановлено, що 25.08.2009 року ОСОБА_2 власноруч написав заяву про звільнення (а.с. 47) за згодою сторін з 25.08.2009 року.
Вважаючи наказ № 142-ОС від 25.08.2009 року, ОСОБА_2 звернувся до суду вимогою про його скасування.
У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування , їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності зі ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про державну службу” державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Посилання позивача на існування ще одного наказу про звільнення № 142-ОС, згідно п.6 ст. 30 Закону України "Про Державну службу" за порушення присяги державного службовця, не знайшли свого підтвердження під час слухання справи по суті. В судовому засіданні представником відповідача та третьої особи було надано журнал реєстрації наказів особового складу за 2009 рік (а.с. 108), де зазначений лише один наказ № 142-ОС від 25.08.2009 року про звільнення ОСОБА_2
Також представник позивача вказував на те, що під час писання заяви про звільнення, він був під тиском керівництва, яке змушувало його написати дану заяву. Однією з форм тиску було проведення ряду перевірок діяльності Державної інспекції з карантину рослин по Вінницькій області, а саме за період з 01.03.2009 року по 30.06.2009 рік Акт від 04.07.2009 року (а.с. 110-115). Однак в даному акті лише описано порушення, які були виявленні під час перевірки, даний акт ніяким чином не зобов'язував ОСОБА_2, як керівника Державної інспекції з карантину рослин по Вінницькій області, до вчинення будь-яких дій.
В позовній заяві ОСОБА_2, також вказує, що відповідач порушив норми чинного законодавства не дотримавши вимоги передбачені ч. 2 ст. 36 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” - а саме: керівники підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються та звільняються з посад за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних сил та інших військових формувань України, а також керівників навчальних закладів, що призначаються на посаду за умови конкурсу.
Але позивач невірно трактує дану норму, тому що вона стосується лише підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Натомість Державна інспекція з карантину рослин по Вінницькій області є органом державної виконавчої влади, а не підприємством, установою, організацією в розумінні ст. 36 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” є територіальним органом Міністерства агарної політики України, як.
При розгляді даної адміністративної справи, суд враховує наступне.
На державних службовців законодавство про працю поширюється у повному обсязі, з урахуванням особливостей, встановлених спеціальними законами, насамперед, Законом України «Про державну службу».
Але, з огляду на те, що законодавство України у сфері публічної служби не містить порядку та строків оскарження рішень щодо проходження та звільнення з публічної служби, в даному випадку необхідно застосувати спеціальний строк позовної давності, встановлений загальними нормами чинного законодавства у сфері трудових відносин, а саме: норм ст. 233 Кодексу законів про працю України (ВР УРСР від 10.12.71; далі - КЗпП України).
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вищезазначені норми закону кореспондуються з п.13 постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 6 березня 2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ", яким визначено, що відповідно до частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду. Зокрема, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Як встановлено судом, позивач звільнений з державної служби 25 серпня 2009 року, ознайомлений він був з наказом 26 серпня 2009, що підтверджується підписом ОСОБА_2 на наказі № 37-ОС від 26.08.2009 року (а.с. 48), тоді як до суд ОСОБА_2 звернувся лише 21 грудня 2009 року. Посилання позивача на те, що він перебував на амбулаторному (стаціонарному) лікуванні також не є достатньою підставою для поновлення строку звернення. Адже відповідно до виписки з медичної карти (а.с. 150) ОСОБА_2 перебував на лікуванні з 17.09.2009 року по 28.09.2009 рік; з 19.10.2009 року по 29.10.2009 рік; 09.11.2009 року по 18.11.2009 рік, навіть якщо враховувати останній вихід ОСОБА_2 з лікування, а саме 18.11.2009 року, то строк звернення до суду в нього закінчився 18.12.2009 року.
Згідно ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні правові наслідки.
Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
Як убачається з матеріалів справи, представник відповідача та третьої особи наполягала на відмові у задоволенні адміністративного позову на підставі пропуску позивачем строку для звернення до суду без поважних причин.
Позивачем не надано доказів поважності причин пропуску ним строку звернення до суду.
А, відповідно до пункту 14 Постанови № 2 Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 06.03.08 року "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" у разі відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку.
Таким чином, є очевидним факт пропущення ОСОБА_2 строку звернення до суду, який не може бути поновлено судом, оскільки на цьому наполягають відповідач та третя особа.
Згідно ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови;
7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи зазначене, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Згідно частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони — суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 23.04.10
Головуючий суддя: Федчук Віталій Володимирович
Судді: Гонтарук Віктор Миколайович
Вільчинський Олександр Ванадійович