Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
Справа № 5020-11/480-3/291
22.03.10 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Єланської О.Е. ,
Іщенко Г.М.
секретар судового засідання Зелінська С.В.
за участю сторін:
представник позивача, Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів- Кухарєнко Віра Миколаївна, посвідчення №18 від 04.05.2006 року, довіреність № 04-01 від 11.01.10
представник відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзстрой"- не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку,
розглянувши апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 07.07.2009 у справі № 5020-11/480-3/291
за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, 20-а, місто Севастополь, 99011)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзстрой" (вул. Ген. Крейзера, 5, місто Севастополь, 99008)
про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 07.07.2009 у справі № 5020-11/480-3/291 про стягнення адміністративно-господарських санкцій, у задоволенні адміністративного позову Севастопольському міському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.
Не погодившись з зазначеною постановою суду, представник Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів подав на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 07.07.2009 у справі № 5020-11/480-3/291 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Ухвалою колегії суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2009 розгляд справи відкладено до 08.02.2010.
Ухвалою колегії суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2009 розгляд справи відкладено до 22.03.2010.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду сповіщені належним чином та своєчасно.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з’явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності неявившогося відповідача.
На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.
Позивач –Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2136,79 грн.
Позов мотивовано том, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Союзстрой" не виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що виразилось у недотриманні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено, що відповідачем порушені встановлені правила здійснення господарської діяльності.
Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до Положення про Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом директора Фонду соціального захисту інвалідів №16 від 01.03.2007, це відділення є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, на яке покладений контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та за своєчасним перерахуванням адміністративно-господарських санкції, що надходять від підприємства за недодержання ними цього нормативу.
Згідно зі Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів, наданого ТОВ «Союзстрой»до Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 12.02.2008, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача 2007 року склала 8 чоловік. Норматив для працевлаштування інвалідів складає 1 робоче місце. Фактично 2007 року в ТОВ «Союзстрой»не працював жоден інвалід, тобто середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом на 1 одиницю. Середня річна заробітна плата штатного працівника на підприємстві за рік складала 3962,50 грн.
Недотримання відповідачем нормативу робочих місць для працівників-інвалідів і стало причиною для звернення позивача до суду з позовними вимогами щодо сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1981,25 грн. та пені у розмірі 155,54 грн. за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.
Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів України (далі - Фонд) не носять характер обов'язкових платежів, а є санкцією за те, шо кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, не залежать від наявності або відсутності прибутку.
У постановах від 20.07.2004 у справі № 2-23/9789-03, від 29.03.2005 у справі № 13/403 та від 29.03.2005 у справі № 3/118 Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають з'ясовувати, зокрема, Верховний Суд України зазначив наступне.
У частині 1 статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII “Про систему оподаткування”, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У зв’язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження Товариства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону, лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання вимог статей 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»товариство з обмеженою відповідальністю «Союзстрой»подавало 06.02.2008 Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік.
Відповідач протягом 2007 року інформував органи працевлаштування про наявність у нього вільних робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у формі звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (форма ЗПН).
Відповідно до довідки Севастопольського міського центу зайнятості від 10.12.2008 №5825/03 жодного інваліда протягом 2007 року Севастопольським міським центром зайнятості для працевлаштування не направлялось за відсутністю бажаючих, а також з урахуванням нозології та рекомендацій МСЕК (арк.с. 56).
Згідно з частиною першою статті 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведених норм статей 18, 19 Закону вбачається, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 Закону.
У статті 18 Закону зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами:
- безпосереднє звернення інваліда до підприємства;
- звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Отже, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
У частині третій статті 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006) чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю:
виділяти та створювати робочі місця для працевлаштуванні інвалідів, у том' числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів,
звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач, посилаючись на порушення з боку відповідача правил господарської діяльності, встановлених Законом, не надав доказів того, що підприємством відповідача не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку підприємства відповідача за зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що інваліди на підприємство для працевлаштування не направлялися ні державним органом зайнятості, ні позивачем.
Отже, сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів, ще не є безспірною ознакою наявності відповідальності відповідача, яка могла настати лише у випадку здійснення останнім прямо передбачених законодавством заходів.
Оскільки відповідач вчинив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має правових підстав накладати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів.
Частиною четвертою статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
Згідно зі статтями 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
До суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом,, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Види адміністративно-господарських санкцій передбачені статтею 239 Господарського кодексу України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому" законом. можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Статтею 241 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Таким чином, позивачем не доведено, що відповідачем порушені встановлені правила здійснення господарської діяльності та суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність позовних вимог.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія Севастопольського апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини, що мають значення для справи, викладені в судовому рішенні висновки відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а отже, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом першим частини першої статті 198, статтею 200, пунктом першим частини першої статті 205, статтею 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів –залишити без задоволення.
2. Постанову Господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 07.07.2009 у справі № 5020-11/480-3/291 –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 29 березня 2010 р.
Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська
Судді підпис О.Е.Єланська
підпис Г.М. Іщенко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя О.А.Щепанська