Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 квітня 2010 р. справа № 2а-5814/10/0570
час прийняття постанови: 19-33
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Чучко В.М.
при секретарі Васнєві Д.Г.
за участю позивача – ОСОБА_1, представників позивача - ОСОБА_5. (довіреність від 09.07.2009 року № 4347), відповідача – Конакової В.О. (довіреність від 18.03.2010 року № 05/1-403вих), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до прокуратури Донецької області про визнання дій незаконними,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 (далі – позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом про визнання незаконними дій прокуратури Донецької області (далі – прокуратура, відповідач), що виразилися в порушенні строків розгляду заяви, ненаданні відповіді у встановлений законом строк.
У ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги, та просив визнати дії прокуратури Донецької області при розгляді скарги від 18.01.2010 року незаконними, що знайшло свій вираз у: порушенні відповідачем вимог ст. 40 Конституції України, ст.ст. 15, 19 Закону України «Про звернення громадян», наказів Генерального прокурора України № 9 від 28.12.2005 року, № 69 від 21.02.2001 року, Указу Президента України № 109 від 07.02.2008 року, а саме у проведенні неякісної перевірки по заяві; наданні неповної, необґрунтованої, юридично безграмотної, необ’єктивної, немотивованої відповіді, неякісного вирішення кожного доводу, викладеного у заяві; умисному відхиленні від проведення службового розслідування відносно співробітників Добропільскої прокуратури; незаконній передачі розгляду моєї заяви в Добропільську прокуратуру; не видачі відповіді на мою заяву; навмисному невиконанні працівниками всіх вимог заяви в частині присутності при розгляді заяви й прийняття участі в перевірці викладених у ній обставин.
Під час судового засідання позивач усно (що знайшло своє відображення у технічному записі судового процесу) просив також зобов’язати відповідача надати відповідь на питання, викладені у скарзі від 18.01.2010 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що прокуратурою надана неповна, необґрунтована відповідь на скаргу, без перевірки викладених в ній обставин та з порушенням строків її розгляду, встановлених ст. 20 Закону України «Про звернення громадян». З урахуванням наведеного, позивач просить у судовому поряду визнати наведені дії прокуратури незаконними.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.
Відповідачем позову не визнано, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим що при наданні відповіді прокуратурою дотримані вимоги Законів України «Про звернення громадян» та «Про прокуратуру». Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
18.01.2010 року ОСОБА_4 звернулася до прокуратури Донецької області зі скаргою на неправомірні дії робітників міліції Добропільського району м. Білозерське. Дана скарга отримана прокуратурою 18.01.2010 року, вхідний номер 126, що підтверджується відповідним штампом.
У даній скарзі ОСОБА_4 зокрема просить:
1) провести перевірку викладених доводів;
2) провести службове розслідування відносно прокурора м. Добропілля;
3) згідно наказу Генерального прокурора України № 69 від 21.02.2001 року провести службове розслідування відносно прокурора м. Добропілля;
4) відкрити дисциплінарне провадження відносно слідчого Литовченка та начальника райвідділу міліції м. Добропілля;
5) відсторони від подальшого ведення розслідування у справі слідчого Литовченка;
6) встановити, чому по факту побиття її сина кримінальну справу було закрито;
7) опротестувати судове рішення м. Добропілля про зміну запобіжних заходів та відновити порушені конституційні права її сина;
8) виконати всі вимоги ст. 18 Закону України «Про звернення громадян».
Виходячи із пояснень позивача у ході судового розгляду справи, друге та третє питання, викладені у скарзі, є тотожними, отже, третє питання вказано помилково.
26.02.2010 року ОСОБА_4 звернулась зі скаргою до відповідача (отримана 26.02.2010 року вхідний номер 767), у якій зазначає, що нею не отримана відповідь на скаргу від 18.01.2010 року, чим на її думку порушені приписи Закону України «Про звернення громадян», а тому просить: провести службове розслідування відносно винних осіб, та за результатами прийняти відповідні заходи; надати відповідь на скаргу від 18.01.2010 року (вхідний номер 126).
Згідно відповіді відповідача від 25.03.2010 року № 19-588 вих., прокуратурою розглянута скарга від 26.02.2010 року порушень вимог Закону України «Про звернення громадян» не встановлено.
18.02.2010 року позивачу прокуратурою направлений лист за № 4/2/1 – 9396-10, яким у відповідності до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» було подовжено термін розгляду скарги до 45 діб у зв’язку із великою кількістю доводів, наведених у зверненні, а також необхідністю вчинення значного обсягу перевірочних робіт. Строк продовжений заступником прокурора Донецької області у відповідності до рапорту від 15.02.2010 року.
03.03.2010 року на адресу позивача відповідачем направлена відповідь на заяву від 18.01.2010 року за № 04/2/1-952510, у якій зокрема зазначено, що доводи відносно порушення робітниками міліції Добропільського району м. Білозерське перевірені, ГУ УМВС України у Донецькій області проведене службове розслідування, винних притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Дана відповідь зареєстрована 03.03.2010 року у книзі обліку заяв, скарг громадян за 2010 рік, під номером 135.
Преамбулою до Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
За нормами ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 3 цього ж Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, при цьому скарга, у розумінні цієї норми Закону, це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Статтями 4, 5 вказаного Закону передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Права громадянина, який звернувся із заявою чи скаргою встановлені ст. 18 вказаного вище Закону, зокрема: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Згідно ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Статтею 20 вказаного Закону встановлені терміни розгляду звернень громадян, зокрема звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З огляду на наведені норми даного Закону слідує, що громадяни наділені правом на звернення, що у свою чергу кореспондується із обов’язком органів влади об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти такі звернення, та повідомляти про результати такої перевірки.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За нормами ст.ст. 121, 123 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і цим Законом.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Статтею 19 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є:
1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам;
2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;
3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.
Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.
Виходячи із аналізу скарги позивача від 18.01.2010 року (№ 126) та відповіді прокуратури від 03.03.2010 року за № 04/2/1-952510 слідує, що фактично відповідачем не перевірені всі доводи, що викладені у скарзі, та не надана відповідь позивачу на питання: 2, 4, 6 та 7, чим порушені приписи ст. 19 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про звернення громадян». При цьому зважаючи на те, що ненадання відповіді на вказані питання є бездіяльністю (пасивною поведінкою), суд вважає таку бездіяльність протиправною.
За таких обставин, суд вважає законною вимогу позивача щодо зобов’язання прокуратури перевірити всі доводи, та надати ОСОБА_4 відповіді на питання 2, 4, 6 та 7, викладені у скарзі від 18.01.2010 року, у відповідності до норм Закону України «Про звернення громадян».
В частині позовних вимог стосовно визнання незаконними дій з видачі юридично безграмотної відповіді суд зазначає, що дана категорія є суто оціночною, та може бути застосована за внутрішнім переконанням відповідної особи. Отже, виходячи із відсутності законодавчо обґрунтованих критеріїв кваліфікації будь-яких дій на предмет їх безграмотності, суд за власним переконання не вбачає у наданій відповіді ознаків її юридичної безграмотності, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову у цій частині.
Відносно дій з надання, на думку позивача, неякісної, немотивованої, необґрунтованої та необ’єктивної відповіді суд зазначає, що у ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивача відносно невмотивованості, необґрунтованості, тощо, наданої відповіді, а тому позов у цій частині є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Позовні вимоги в частині умисного невиконання відповідачем норм ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» в частині прийняття участі при розгляді заяви, оскільки у ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження факти наявності умислу у відповідача на невиконання вимог цього Закону, при цьому виходячи з пояснень представника відповідача, службове розслідування не проводилося, оскільки прокуратурою не знайдено підстав для його проведення, проте ці доводи не знайшли свого відображення у відповіді на скаргу від 18.01.2010 року.
Судом не приймаються доводи позивача відносно порушень з боку відповідача строків розгляду скарги від 18.01.2008 року, оскільки відповідь надана через 45 днів з моменту направлення скарги (відповідь датована 03.03.2010 року, що підтверджується журналом реєстрації заяв, скарг), при цьому строк розгляду заяви був продовжений до 45 діб на підставі рапорту від 15.02.2010 року, що узгоджується з нормами ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».
Суд не приймає посилання позивача на накази Генерального прокурора України від 28.12.2005 року № 9гн та від 21.02.2001 року № 69, оскільки дані накази є локальними правовими актами, що регламентують діяльність підпорядкованих прокурорів, мають обмеження за колом осіб (стосуються виключно співробітників прокуратури), та за їх невиконання відповідні працівники органів прокуратури несуть дисциплінарну відповідальність перед вищестоящими прокурорами.
Доводи позивача про незаконну передачу розгляду заяви відповідачем до Добропільської прокуратури не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, а тому позовна вимога з приводу визнання незаконними дій відповідача у цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо позивних вимог в частині визнання дій відповідача незаконними з приводу ненадання відповіді позивачу особисто суд зазначає, що Закон України «Про звернення громадян» не передбачає такого обов’язку суб’єкта владних повноважень, а тому для задоволення цих вимог у суду відсутні правові підстави.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах є доведеними факти бездіяльності відповідача в частині надання відповіді на питання 2, 4, 6 та 7 скарги.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В силу ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б у повному обсязі спростували доводи позивача, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки адміністративний позов задоволено частково суд, у порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, присуджує судові витрати, здійснені позивачем, відповідно до задоволених вимог. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України судові витрати (судовий збір) у розмірі 1,70 (одна грн., 70 коп.).
Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Позов ОСОБА_4 до прокуратури Донецької області про визнання дій незаконними – задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність прокуратури Донецької області із ненадання відповіді на питання 2, 4, 6 та 7, викладені в скарзі від 18.01.2010 року № 126.
Зобов’язати прокуратуру Донецької області перевірити всі доводи та надати ОСОБА_4 відповіді на питання 2, 4, 6 та 7, викладені у скарзі від 18.01.2010 року № 126 у відповідності до норм Закону України «Про звернення громадян».
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1) 1,70 грн. (одну грн. 70 коп.) судових витрат.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 29 квітня 2010 року.
Повний текст постанови виготовлений 04 травня 2010 року.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Чучко В.М.