ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2010 рокуСправа № 2а-1301/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мачульського В. В.,
при секретарі судового засідання Кузику Р.В.,
за участю представника позивача Зізюкіної Ю.Л.,
прокурора Рибака А.І.,
представника відповідача Палюх-Ільчук О.О.,
представника третьої особи Олейник І.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Луцьку адміністративну справу за позовом Головного управління Державного казначейства України у Волинській області до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТзОВ «Кромберг енд Шуберт Україна» про визнання дій неправомірними та скасування постанови про накладення штрафу,
ВСТАНОВИВ:
Головного управління Державного казначейства України у Волинській області звернулося з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТзОВ «Кромберг енд Шуберт Україна» про визнання дій неправомірними та скасування постанови про накладення штрафу ВП № 14953649 від 15.04.2010 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 23.04.2010 року до Головного управління державного казначейства України у Волинській області надійшла постанова державного виконавця Департаменту ДВС МЮ України Бондара В.М. від 15.04.2010 року про накладення штрафу щодо невиконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2009 року в справі за позовом ТзОВ «Кромберг енд Шуберт Україна» до Луцької ОДПІ та Головного управління Державного казначейства України у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов’язання перерахувати суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Вважають дії державного виконавця неправомірними, а дану постанову незаконною, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.09.2009 року була скасована Львівським апеляційним адміністративним судом 16.02.2010 року, однак державним виконавцем Бондаром В.М. 15.04.2010 року винесено постанову про накладення штрафу, яка не затверджена начальником органу ДВС.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, з підстав викладених в позовній заяві. Просить суд визнати дії державного виконавця неправомірними та скасувати постанову про накладення штрафу.
Згідно повідомлення від 06.05.2010 року вих. № 05-439 у розгляд даної адміністративної справи на стороні позивача вступив прокурор. В судовому засіданні прокурор надав пояснення які співпадають з позицією викладеною представником позивача. Прокурор просив позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, оскільки вважає, що штраф винесено на законних підставах. Також зазначила, що про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження стало відомо відповідачу 23.04.2010 року, тобто після винесення постанови про накладення штрафу. Просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.
Представник третьої особи проти позову заперечила, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що державний виконавець діяв в межах Закону України «Про виконавче провадження», крім того посилається на те, що з постановою апеляційного суду незгідні, дана постанова оскаржена до касаційної інстанції. Повторно звертається з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке судом відхилено з огляду на наступне.
Клопотання третьої особи мотивовано тим, що їй необхідний час для подання заперечення на адміністративний позов та доказів, що спростовують позовні вимоги позивача.
Проте, суд звертає увагу представника третьої особи на те, що ухвала суду про призначення справи до судового розгляду справи на 06.05.2010 року разом з позовною заявою та доданими матеріалами вручено їй особисто під розписку 30.04.2010 року. Отже, було достатньо часу для підготовлення заперечень та подання суду доказів, що на думку третьої особи мають спростувати позовні вимоги.
Також при вирішенні даного клопотання суд зважає на те, що в силу ч. 5 ст. 181 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Заслухавши пояснення представника позивача, прокурора, представника відповідача та третьої особи, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, з наступних підстав.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (надалі Закон України № 606-XIV) встановлено, що виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб Державної виконавчої служби, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених чинним законодавством України, а також рішеннями, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.
Судом встановлено, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бондарем В.М. 25.09.2009 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа Волинського окружного адміністративного суду № 2-а-206/08 від 04.09.2009 року.
Згідно ст.5 Закону України № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право: накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Судом також встановлено, що позивачем вище вказана постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, була оскаржена до Волинського окружного адміністративного суду. Постановою суду від 23.10.2009 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2010 року, апеляційну скаргу Головного управління задоволено, скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.10.2009 року та прийнято нову за якою постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 25.09.2009 року скасовано. В постанові апеляційним судом зазначено, що відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України № 606-XIV виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України “Про виконавче провадження ” державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Статтею 87 Закону України № 606-XIV встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника –фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів громадян і на боржника –юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Постанова державного виконавця про накладення штрафу може бути оскаржена до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець або до суду в 10-денний строк.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.
Даний порядок накладення штрафу передбачений пунктом 10.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року.
Суд не погоджується з думкою позивача про те, що постанова про накладення штрафу повинна бути затверджена начальником органу ДВС, оскільки ні Законом «Про виконавче провадження» ні Інструкцією про проведення виконавчих дій не передбачено, що постанова про накладення штрафу затверджується начальником органу державної виконавчої служби.
Як встановлено судом 15.04.2010 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бондарем В.М. на позивача було накладено штраф у розмірі 340 грн., оскільки рішення суду в добровільному порядку не виконано.
Суд не приймає твердження представника відповідача про те, що постанова про накладення штрафу винесена на законних підставах тому, що відповідачу не було відомо про скасування апеляційним судом постанови про відкриття виконавчого провадження у справі, оскільки при накладенні штрафу державний виконавець повинен вивчити обставини, та причини з яких рішення суду не виконано. Крім того, в постанові про накладення штрафу від 15.04.2010 року державним виконавцем не призначено нового строку для виконання.
Таким чином, оскільки постанова державного виконавця Бондара В.М. про відкриття виконавчого провадження, скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду, яке набрало законної сили з моменту проголошення то, не виконання рішення суду відбулося не з вини позивача.
А отже суд враховує, що при винесенні постанови про накладення штрафу від 15.04.2010 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бондар В.М. не в повній мірі вивчив обставини, та причини з яких рішення суду не виконано, а тому державний виконавець при винесені постанови не дотримався вимог ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», щодо з'ясування неповажності причин невиконання рішення, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про те, що дана постанова винесена з порушенням вимог закону, а тому підлягає скасуванню.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованого винесення постанови про накладення штрафу на Головне управління Державного казначейства України у Волинській області в розмірі 340 грн. від 15.04.2010 року, після скасування постанови про відкриття виконавчого провадження 16.02.2010 року.
Відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, надаючи оцінку діям та рішенням суб'єкта владних повноважень, які є предметом оскарження, суд перевіряє чи прийняті (вчинені) вони на підстави, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Зважаючи на вище викладене, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бондар В.М. діяв не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень визначених ч.2 ст. 162 КАС України, де передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про скасування рішення, попередньо визнавши його протиправним. Отже, суд визнає постанову ВП № 14953649 від 15.04.2010 року, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бондара В.М., щодо накладання штрафу необґрунтованою і протиправною. При цьому, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій державного виконавця Бондара В.М., щодо винесення постанови про накладення штрафу від 15.04.2010 року до задоволення не підлягають, оскільки публічно-правовий спір між сторонами фактично виник з приводу винесення постанови про накладення штрафу, якій суд дав правову оцінку, а визнання протиправним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень не потребує визнання протиправними дій, щодо його прийняття. Крім того, як встановлено судом постанова апеляційного суду від 16.02.2010 року направлена відповідачу ГУ ДКУ у Волинській області листом від 16.04.2010 року.
Керуючись ст.ст.11,17,158,160,162,163,186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про виконавче провадження ”, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бондара В.М., про накладення штрафу ВП № 14953649 від 15.04.2010 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Копію постанови направити Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого ст.186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у строк, встановлений ст.186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі - з 12 травня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий
Суддя В.В.Мачульський