Номер провадження: 22-ц/813/3554/21

Номер справи місцевого суду: 522/19824/16-ц

Головуючий у першій інстанції Поліщук І.О.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2021 року                                                                 м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.

                        за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова Олега Вікторовича, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Поліщук І.О., 06 лютого 2020 року в м. Одеса, -

встановила:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова О.В., ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення (т.1 а.с. 2-8).

В обгрунтування позову ОСОБА_2 посилалась на те, що рішенням державного реєстратора Овідіопольського районного управління юстиції Марущак Ю.В. від 25 червня 2013 року було зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі – продажу №771 від 01 березня 2006 року. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2011 року, визнано недійсним договір купівлі – продажу №771. 13 квітня 2016 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , що діяла на підставі довіреності, звернулась до відповідача – Державного реєстратора Управління ДР ГТУЮ Іскрова О.В. із заявою про скасування прав на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаної заяви, державний реєстратор Управління ДР ГТУЮ Іскров О.В. прийняв рішення про скасування державної реєстрації права власності №29245603 від 13 квітня 2016 року на вищевказаний житловий будинок, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 . Позивач вважав вказане рішення протиправним та просив його скасувати.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2019 року позов ОСОБА_2 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова О.В., ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення передано за підсудністю до Малиновського районного суду м. Одеси (т. 2 а.с. 207-208).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 було задоволено. Скасовано державну реєстрацію скасування права власності (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 5254167, номер запису про право власності № 1420637) шляхом скасування запису про скасування права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який було внесено на підставі рішення державного реєстратора Іскрова О.В. від 13 квітня 2016 року індексний номер: 29245603, про скасування права власності на будинок житловий з господарчими будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 436,7 кв.м., житловою площею 148,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 53-58).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що наявність у Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято (т. 3 а.с. 69-79).

Сторони у справі, відповідно до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України, про час, дату і місце слухання справи 02 березня 2021 року сповіщались належним чином, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, через обмеження доступу до зали судового засідання Одеського апеляційного суду внаслідок поширення в Україні коронавірусної інфекції COVID-19, не подавали.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1  підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням державного реєстратора Овідіопольського районного управління юстиції Марущак Ю.В. від 25 червня 2013 року було зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі – продажу №771 від 01 березня 2006 року.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2011 року, було визнано недійсним договір купівлі – продажу від 01 березня 2006 року.

13 квітня 2016 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , що діяла на підставі довіреності, звернулась до відповідача із заявою про скасування прав на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаної заяви, державний реєстратор Управління ДР ГТУЮ Іскров О.В. прийняв рішення про скасування державної реєстрації права власності №29245603 від 14 квітня 2016 року на вищевказаний житловий будинок.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 2, ст. 9 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

-    відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

-   відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

-   наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

-  наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об`єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8 1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов`язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

За частиною тринадцятою статті 15 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 22 червня 2011 року № 703 затвердив Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок), який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 7, 10 Порядку).

Під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями та приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Як вірно вказано у рішенні суду, державний реєстратор Управління ДР ГТУЮ Іскров О.В. прийняв рішення про скасування державної реєстрації права власності №29245603 від 13 квітня 2016 року у момент, коли в Єдиному реєстрі заборон були наявні записи про арешт нерухомого майна на підставі ухвали Овідіопольського районного суду Одеській області від 18 березня 2015 року №509/3983/14-ц.

Тобто, на момент винесення рішення вказане нерухоме майно знаходилось під арештом та державний реєстратор не мав права приймати рішення про скасування державної реєстрації.

Вказане у повному обсязі спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що наявність у Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна не є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято.

Крім того, судом враховано, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року було визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Рєкою Л.А. 01 березня 2006 року за реєстраційним номером 771 договір купівлі-продажу жилого будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . При прийнятті даного рішення суд керувався положеннями ст.215 ЦК України. Як вбачається зі змісту рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року, судом наслідки недійсності правочину не застосувалися, а тому суд дійшов до висновку, що рішення від 12 травня 2011 року про визнання договору купівлі-продажу недійсним, неправомірно було прийнято державним реєстратором в якості підстави для прийняття рішення про скасування права власності ОСОБА_2 на житловий будинок адресою: АДРЕСА_1 , оскільки порушувало право ОСОБА_2 , яка позбавлялася права власності на об`єкт нерухомості, придбаний за оплатним договором, без отримання відповідної грошової компенсації. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції також обгрунтовано не прийнято до уваги позицію сторони відповідачів про те, що відповідно до п.1 ч.4 ст.24 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частин 1 цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, оскільки підставою для прийняття рішення про припинення права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , стало рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а не рішення суду про визнання права власності, тому державним реєстратором правила п.1ч.4ст.24 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», враховані помилково.

Враховуючи те, що державний реєстратор Управління ДР ГТУЮ Іскров О.В. прийняв рішення про скасування державної реєстрації права власності №29245603 від 13 квітня 2016 року у момент, коли в Єдиному реєстрі заборон були наявні записи про арешт нерухомого майна на підставі ухвали Овідіопольського районного суду Одеській області від 18 березня 2015 року №509/3983/14-ц, те, що рішення суду про визнання договору недійсним без застосування наслідків недійсності правочину, не могло бути підставою для скасування реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова Олега Вікторовича індексний номер: 29245603 від 13 квітня 2016р. про припинення права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , - є незаконним, а тому позовні вимоги підлягали задоволенню.

Рішення суб`єкта державної реєстрації прав про скасування державної реєстрації прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому, після внесення такого запису, скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту або інтересу позивача. За певних умов належним способом може бути скасування запису про скасування державної реєстрації права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора є тотожними з позовними вимогам про скасування запису, який вчинено на підставі незаконного рішення, а тому є підстави для задоволення позову та скасування запису про скасування права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який було внесено на підставі рішення державного реєстратора Іскрова О.В. від 13 квітня 2018 р. індексний номер: 29245603, про скасування права власності на будинок житловий з господарчими будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 436,7 кв.м., житловою площею 148,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2020 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування  немає. 

Керуючись п. 1 ч. 1 ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2020 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 12 березня 2021 року.

Головуючий                                                        С.О. Погорєлова

Судді                                                        А.П. Заїкін

                                                       О.В. Князюк