Справа № 509/318/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       12 березня 2021 року смт. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

при секретарі судового засідання Поведьонкова І.А.,

за участю учасників судового провадження:

прокурора Маричевої О.Г.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

потерпілого ОСОБА_2 ,

законного представника потерпілого ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020165380001397 від 09.10.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт.Овідіополь Овідіопольського району Одеської області, українець, громадянин України, має середньо-спеціальну освіту, офіційно не працює, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

19.07.2020 року приблизно о 16 годині 30 хвилин обвинувачений ОСОБА_1 , знаходячись біля свого домоволодіння АДРЕСА_1 , де на ґрунті раніше виниклих неприязних стосунків, які склалися в результаті конфлікту, що мав місце на початку липня 2020 року, між обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з неповнолітнім потерпілим ОСОБА_7 , умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, наніс удари предметом, схожим на биту для гри у бейсбол, по правій руці потерпілому ОСОБА_2 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому основи 1- ї п`ясткової кістки правої кисті зі зміщенням, що спричинили за собою розлад здоров`я тривалістю понад 21 день, тому з цим критерієм, згідно п. 2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.1 ст.122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчинені кримінального правопорушення, за обставин викладених в обвинувальному акті, визнав повністю, надавши показання, що вчинив кримінальне правопорушення при викладених вище обставинах, докази, що маються в матеріалах кримінального провадження не оспорює, як і не оспорює фактичні обставини вчиненого ним злочину.

У вчиненому щиро розкаявся, попросив вибачення у потерпілого.

Неповнолітній потерпілий ОСОБА_2 та його законний представник ОСОБА_3   в судовому засіданні встановлені досудовим розслідуванням обставини вчинення кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, не оспорювали, визнали недоцільним дослідження доказів, які ніким не оспорюються. Цивільний позов не заявляли.

За згодою учасників судового провадження, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, з врахуванням свідчень обвинуваченого, судом було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому, суд впевнився у правильності розуміння  обвинуваченим ОСОБА_1 та іншими учасниками судового провадження змісту цих обставин, відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також судом було роз`яснено обвинуваченому, учасникам судового провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Заслухавши обвинуваченого, потерпілого, його законного представника, думку прокурора, дослідивши письмові докази в частині характеризуючих матеріалів, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину є встановленою і доведеною належними і допустимими доказами, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно із ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_1 одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ніде не працює, має середньо-спеціальну освіту, не перебуває на «Д» обліках у лікаря-нарколога та лікаря психіатра, раніше не судимий.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , суд визнає його щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Зваживши у сукупності викладені обставини, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вчинення обвинуваченим умисного нетяжкого злочину, позицію потерпілого та його законного представника, якими не заявлено цивільний позов, що свідчить про відсутність матеріальних претензій до обвинуваченого, особу винного, його сімейний стан, зокрема наявність на утриманні двох малолітніх дітей, обставину, що пом`якшує покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд приходить до висновку про те, що покарання обвинуваченому ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КК України слід призначити у межах мінімальної санкції даної статті у виді обмеження волі, та із застосуванням ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням, так як, на думку суду, виправлення обвинуваченого можливе без відбування призначеного виду покарання.

Таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим.

У зв`язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, на обвинуваченого ОСОБА_1 слід покласти обов`язки, передбачені п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Речові докази відсутні.

Процесуальні витрати на залучення експертів відсутні.

Захід забезпечення кримінального провадження  відносно обвинуваченого не обирався, підстав для обрання до набрання вироком законної сили, суд не вбачає, так як останній своєчасно являвся на всі виклики суду.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374 КПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначити йому покарання  за ч.1 ст.122 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбуття покарання з випробовуванням і встановити іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

На підставі п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

       Головуючий:                                 Є.М. Панасенко