УХВАЛА

11 березня 2021 року

м. Київ

справа № 380/633/20

адміністративне провадження № К/9901/5503/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року в справі №620/898/20 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, за участю третьої особи - Первинної професійної спілки "Правозахисники країни" - про визнання протиправним і скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Національної поліції України, за участю третьої особи - Первинної професійної спілки "Правозахисники країни", у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила визнати протиправним і скасувати наказ від 05 листопада 2019 року №1126 "Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції".

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

19 лютого 2021 року до Верховного Суду надіслано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року в справі №620/898/20.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).

Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

У цій справі суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

У касаційній скарзі скаржниця посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосової практики, справа має виняткове значення для неї.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи з огляду на те, що скаржниця жодним чином не обґрунтувала в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням засадничих, раніше ґрунтовно недосліджуваних питань права, відповідь суду касаційної інстанції на які мала б надати уніфікованого тлумачення та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного кола суб`єктів правовідносин.

Не підтвердженим є те, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.

Наведені скаржницею в касаційній скарзі обставини є загальними і в контексті обставин справи не дають підстав для висновку, що саме ця справа має виняткове значення для неї, чи стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

У касаційній скарзі скаржниця посилається на те, що підставою касаційного оскарження судових рішень є відсутність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Водночас скаржницею не конкретизовано щодо яких норм відсутній висновок Верховного Суду. Доводи касаційної скарги зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Оскільки скаржниця, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, не вказала випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження цих рішень, встановлених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин відсутні підстави для вирішення питання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Керуючись статтями 12, 13, 248, 257, 328, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року в справі №620/898/20.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко