СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2021 р. Справа № 922/3059/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Геза Т.Д., суддя Шевель О.В.

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників:

ліквідатора боржника (апелянта) - арбітражного керуючого Гриценко І.І. - на підставі свідоцтва від 04.07.2013р. №1216,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ліквідатора ФОП Довженка О.С., арбітражного керуючого Гриценка І.І. (вх.№2975 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 08.10.2020р. у справі №922/3059/16 (суддя Міньковський С.В., постановлену в м.Харків о 12:38год, дата складення повного тексту постанови - 13.10.2020р.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро", м. Обухів Київської області,

до Фізичної особи-підприємця Довженка Олександра Сергійовича, смт. Орілька Лозівського району Харківської області,

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою господарського суду Харківської області від 22.11.2016р. фізичну особу-підприємця Довженко Олександра Сергійовича визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором у справі призначено арбітражного керуючого Гриценко І.І.

30.12.2019р. ліквідатор боржника арбітражний керуючий Гриценко І.І. звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про визнання недійсним договору дарування частки 4/5 комплексу нежитлових будівель від 07.11.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Завадою М.В. за №4598, укладеного між фізичними особами ОСОБА_2. та ОСОБА_1 .

В обґрунтування наявності підстав для задоволення вказаної заяви ліквідатор посилався на те, що боржник здійснив відчуження нерухомого майна шляхом укладання договору дарування з метою не виконання в наступному рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2014 у справі №922/4748/13 про стягнення на користь ТОВ "Спектр-Агро" заборгованості та для можливості продовжувати використовувати вищевказану територію у своїй господарській діяльності, що підпадає під приписи частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Тому, цей правочин, на думку арбітражного керуючого Гриценко І.І., має бути визнаний недійсним.

У відзиві на заяву про визнання недійсним договору дарування, поданому представником боржника до господарського суду Харківської області 28.09.2020р., висловлено заперечення проти її задоволення. Представник боржника зазначав, що арбітражний керуючий звернувся до суду після спливу строку позовної давності, та просив суд застосувати наслідки пропуску позовної давності.

29.09.2020р. ліквідатором боржника арбітражним керуючим Гриценко І.І. подано до господарського суду Харківської області уточнення до заяви про визнання недійсним договору дарування.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.10.2020р. у справі №922/3059/16 відмовлено у задоволенні заяви керуючого реалізацією про визнання недійсним договору дарування частки 4/5 комплексу нежитлових приміщень від 07.11.2013р.

Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статті 42 Кодексу України про банкрутство мотивовані тим, що через безоплатне укладення 07.11.2013р. (тобто у "підозрілий" період за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство ФОП Довженко О.С. - 10.10.2016) договору дарування 4/5 частини комплексу нежитлових будівель, боржник фактично зменшив свої активи, тим самим створив умови неможливості виконання (повністю або частково) грошових зобов`язань перед кредитором ТОВ "Спектр-Агро", заборгованість перед яким у ФОП Довженко О.С. існувала за договором поставки №1612/01-Х від 16.12.2011р. на момент укладання спірного правочину.

За наведених обставин, господарським судом першої інстанції було встановлено порушення прав та охоронюваних законом інтересів кредитора ТОВ "Спектр-Агро".

Місцевим господарським судом було зазначено про те, що арбітражний керуючий Гриценко І.І. міг дізнатися про порушене право кредитора з моменту його призначення ліквідатором, а саме з 22.11.2016р., проте, ліквідатор боржника починаючи з 22.11.2016р. не вживав заходів для визнання недійсним правочину, укладеного за три роки до порушення провадження у справі про банкрутство та скористався правом на його оскарження лише 30.12.2019р., тобто поза межами строку позовної давності.

На підставі вищенаведеного, господарським судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні заяви ліквідатора про визнання недійсним договору дарування частки 4/5 комплексу нежитлових приміщень, у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Ліквідатор боржника арбітражний керуючий Гриценко І.І. з ухвалою місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 08.10.2020р. у справі №922/3059/16 та направити справу для продовження розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ліквідатор боржника посилається на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, що призвело до передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ліквідатора боржника арбітражного керуючого Гриценко І.І. про визнання недійсним договору дарування частки 4/5 комплексу нежитлових будівель від 07.11.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Завадою М.В. за №4598, укладеного між фізичними особами ОСОБА_2. та ОСОБА_1 з підстав пропуску строку позовної давності.

Зокрема, ліквідатор посилається на те, що термін на оскарження спірного правочину не виходить за межі строку, вказаного в статті 42 Кодексу з процедур банкрутства, оскільки вказаною статтею визначено, що саме протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство у межах провадження у справі про банкрутство, господарським судом за заявою арбітражного керуючого можуть бути визнані недійсними договори дарування укладені боржником.

На думку апелянта, місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про те, що даний термін починається з моменту визнання боржника банкрутом, що свідчить про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт наголошує, що Цивільний кодекс України визначає загальні підстави для визнання недійсними правочинів за участі боржника, а положення Кодексу з процедур банкрутства є спеціальними по відношенню до загальних, встановлених Цивільним Кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними.

Тобто стаття 42 Кодексу з процедур банкрутства, якою врегульовано питання визнання недійсними правочинів боржника, встановлює специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

З наведеного, на думку апелянта, випливає закріплений Кодексом процесуальний строк для звернення до господарського суду із заявою про визнання недійсним правочину боржника, а також склад суб`єктів такого звернення.

При цьому, апелянт зауважує, що датою відрахування трирічного строку, встановленого частиною першою статті 42 Кодексу, є саме дата постановлення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство. Тобто, відрахування даного процесуального строку слід здійснювати у зворотньому напрямку з дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Отже, враховуючи приписи статті 42 та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, апелянт вважає, що судом безпідставно та необґрунтовано було застосовано позовну давність до заяви про визнання договору дарування недійсним.

Апелянт також звертає увагу суду на те, що дізнався про наявність оскаржуваного правочину та відповідно порушення прав кредитора саме у 2018 році, під час розгляду клопотання представника боржника про виключення майна із складу ліквідаційної маси.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2020р. у справі №922/3059/16 залишено без руху апеляційну скаргу ліквідатора ФОП Довженка О.С., арбітражного керуючого Гриценка І.І. з тих підстав, що апелянтом не надано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. встановлено заявнику десятиденний строк з дня вручення йому копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

24.11.2020р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду документи на підтвердження усунення недоліків, що стали підставою для залишення апеляційної скарги без руху (вх.№11549).

26.11.2020р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання з обґрунтуванням причин пропуску строку апеляційного оскарження, яке не містило прохальної частини (електронною поштою - вх.№11626 та в паперовому вигляді - вх.№11679).

27.11.2020р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання (вх.№11697), в якому заявник просить суд поновити строк на апеляційне оскарження ухвали господарського суду від 08.10.2020р. у даній справі в порядку п.2 ч.2 ст.256 ГПК України, посилаючись на те, що копію ухвали ним було отримано 20.10.2020р. (що підтверджується доданим до клопотання доказом - роздруківкою з вебсайту Укрпошти). 30.11.2020р. ідентичне клопотання надійшло до суду в паперовому вигляді (вх.№11822).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 01.12.2020р., у зв`язку із відпусткою судді Фоміної В.О., для розгляду справи №922/3059/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2020р. поновлено ліквідатору ФОП Довженка О.С., арбітражному керуючому Гриценку І.І. пропущений строк подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ФОП Довженка О.С., арбітражного керуючого Гриценка І.І.; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 24.12.2020р.; встановлено учасникам справи строк до 21.12.2020р. для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо.

21.12.2020р. боржником подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№12866), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляцінйої скарги ліквідатора боржника арбітражного керуючого Гриценко І.І., ухвалу господарського суду Харківської області від 08.10.2020р. у справі №922/3059/16 залишити без змін.

23.12.2020р. боржником подано до апеляційного господарського суду заяву про перенесення судового засідання (вх.№12967).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.12.2020р. відкладено розгляд справи на 26.01.2021р.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2021р., у зв`язку із знаходженням на лікарняному головуючого судді Шевель О.В. та відпусткою судді Крестьянінова О.О., для розгляду справи №922/3059/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Геза Т.Д., суддя Мартюхіна Н.О.

25.01.2021р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із перебуванням у плановій відпустці (вх.№868).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2021р. відкладено розгляд справи на 15.02.2021р.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2021р. у зв`язку із відпусткою судді Мартюхіної Н.О., для розгляду справи №922/3059/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Геза Т.Д., суддя Здоровко Л.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021р. оголошено в судовому засіданні перерву до 10.03.2021р.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2021р. у зв`язку із відпусткою судді Здоровко Л.М., для розгляду справи №922/3059/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Геза Т.Д., суддя Шевель О.В.

10.03.2021р. засобами електронного зв`язку представником боржника направлено на електронну адресу апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із перебуванням представника на стаціонарному лікуванні з її чоловіком, якого 10.03.2021р. було госпіталізовано з двосторонньою пневмонією, проте, вказане клопотання не засвідчено електронним підписом, про що уповноваженими особами Східного апеляційного господарського суду складений акт від 10.03.2021р. №09-29/146.

Враховуючи ту обставину, що клопотання представника боржника надіслано на електронну адресу апеляційного господарського суду без засвідчення його електронним підписом, судова колегія, керуючись положеннями пункту 22. ч.1 Тимчасового порядку обміну офіційними електронними документами, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 15.11.2016р. №231, ст. 6, 12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", дійшла висновку про відсутність правових підстав для його розгляду.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 10.03.2021р. апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 08.10.2020р. у справі №922/3059/16 та направити справу для продовження розгляду.

Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, а також, що явка представників учасників судового процесу у справі про банкрутство у судове засідання не була визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційний скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

09.07.2020р. ТОВ "Спектр-Агро" звернулось до господарського суду Харківської області з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ФОП Довженко Олександра Сергійовича в порядку загальних норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (т.1 а.с.4-18).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.10.2016р. (підготовче засідання) порушено провадження у справі про банкрутство ФОП Довженко Олександра Сергійовича; визнано розмір безспірних вимог ініціюючого кредитора в сумі 786997,92 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; зобов`язано арбітражного керуючого Гриценко І.І. (свідоцтво №1216 від 04.07.2013р.) кандидатура якого була визначена за допомогою автоматизованої системи, надати суду докази в підтвердження організаційної та технічної можливості виконувати повноваження арбітражного керуючого у даній справи (договір оренди офісу, наявність транспортного засобу, квитанція про сплату страхового внеску згідно договору цивільно-правової відповідальності арбітражного керуючого, завантаженість по іншим справам, тощо) (т.1 а.с.62-66).

26.09.2016р. до суду надійшла заява арбітражного керуючого Гриценко І.І. на участь у даній справі (вх. №31688), в якій він просив призначити його ліквідатором боржника, а також сповістив суд, що порушень законодавства при виконанні обов`язків арбітражного керуючого і порушень строків подання інформації за час виконання своїх обов`язків він не має; повідомив, що не є особою, яка згідно з Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є заінтересованою у справі, не є особою, якій заборонено здійснювати цей вид діяльності або займати керівні посади, не має судимості за вчинення корисливих злочинів.

Постановою господарського суду Харківської області від 22.11.2016р. фізичну особу-підприємця Довженко Олександра Сергійовича визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором у справі призначено арбітражного керуючого Гриценка І.І. (т.2 а.с.68-72).

30.12.2019р. ліквідатор боржника арбітражний керуючий Гриценко І.І. звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про визнання недійсним договору, в якій просив суд визнати недійсним договір дарування 4/5 частини комплексу від 07.11.2013р., посвідчений приватним нотаріусом Завадою М.В. за №4598, укладений між фізичною особою ОСОБА_2 та ОСОБА_1, який складається з: нежитлової будівлі адміністративна з гаражем, літ. "А", "А-1", загальною площею 233,1 кв.м.; нежитлової будівлі проміжного газорегуляторного пункту №3 (ПРП-3), літ. "Б", загальною площею 63,0 кв.м. з допоміжними будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (т.15 а.с.1-9).

В обґрунтування наявності підстав для задоволення вказаної заяви ліквідатор посилався на те, що боржник здійснив відчуження нерухомого майна шляхом укладання договору дарування з метою в наступному не виконання рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2014 у справі №922/4748/13 про стягнення на користь ТОВ "Спектр-Агро" заборгованості та для можливості продовжувати використовувати вищевказану територію у своїй господарській діяльності, що підпадає під приписи частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, тому цей правочин, на думку арбітражного керуючого Гриценка І.І., має бути визнаний недійсним.

У відзиві на заяву про визнання недійсним договору дарування, поданому представником боржника до господарського суду Харківської області 28.09.2020р., містяться запереченя проти її задоволення. Крім того, представник боржника зазначав, що арбітражний керуючий звернувся до суду після спливу строку позовної давності, та просив суд застосувати наслідки пропуску позовної давності (т.15 а.с.79-87).

29.09.2020р. ліквідатором боржника арбітражним керуючим Гриценко І.І. подано до господарського суду Харківської області уточнення до заяви про визнання недійсним договору дарування (т.15 а.с.107-114).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.10.2020р. у даній справі відмовлено в задоволенні заяви керуючого реалізацією про визнання недійсним договору дарування частки 4/5 комплексу нежитлових приміщень від 07.11.2013р., з підстав викладених вище (т.15 а.с.120-128).

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційні скарзі доводи апелянта, колегія суддів, зазначає наступне.

Так, згідно із частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Системний аналіз норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення (відкриття) щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство застосовуються переважно при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові 02.10.2019р. у справі №5006/5/39б/2012.

Разом з тим, 21.10.2019р. введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства №2597-VIII від 18.10.2018р., який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.

З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992, №31, ст. 440 із наступними змінами).

Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до регулювання згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство відповідно до положень цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2019р. у справі №924/159/14, від 11.08.2020р. у справі №904/3457/19 та від 27.08.2020р. у справі №904/4928/17.

Постановою господарського суду Харківської області від 22.11.2016р. фізичну особу-підприємця Довженко Олександра Сергійовича визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором у справі призначено арбітражного керуючого Гриценка І.І. (т.2 а.с.68-72). Тобто, вказані процесуальні дії відбулися ще до набуття чинності Кодексом України з процедур банкрута.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2019р. ліквідатор боржника арбітражний керуючий Гриценко І.І. звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про визнання недійсним договору, в якій просив суд з посиланням на приписи частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визнати недійсним договір дарування 4/5 частини комплексу від 07.11.2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Завадою М.В. за №4598, укладений між фізичною особою ОСОБА_2 та ОСОБА_1, який складається з: нежитлової будівлі адміністративна з гаражем, літ. "А", "А-1", загальною площею 233,1 кв.м.; нежитлової будівлі проміжного газорегуляторного пункту №3 (ПРП-3), літ. "Б", загальною площею 63,0 кв.м. з допоміжними будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (т.15 а.с.1-9).

Судовою колегією встановлено, що при вирішенні даного спору господарським судом першої інстанції було застосовано до спірних правовідносин положення Кодексу України з процедур банкрутства. Але, в даному випадку, суттєвим є питання дії закону в часі. Такі питання можуть мати найрізноманітніші форми. Зокрема, визначення норми закону, яку слід застосувати до спірних правовідносин, що виникли у минулому, але на момент виникнення спору та/або розгляду справи в суді (тривалості відповідної процедури банкрутства) така норма втратила чинність або була суттєво змінена (шляхом розширення або звуження правомочностей будь-кого з учасників справи.

Вирішуючи даний спір, обов`язково необхідно враховувати зміст конституційного принципу незворотності дії закону у часі та негайної дії норми процесуального права, а також аналізувати рішення Конституційного Суду України щодо порядку застосування норми права у часі та вже сформовану практику Верховного Суду із зазначеного питання.

Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 Цивільного кодексу України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015р. у справі №3-1085гс15.

Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001р. №3-рп/2001).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Водночас, під час розгляду господарських спорів судам необхідно врахувати положення частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено принцип диспозитивності у господарському судочинстві, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Застосування конкретного способу захисту прав та законних інтересів залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Отже, факт подання юридичною особою або іншими особами до господарського суду відповідної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України, що зумовлює обов`язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування поданої заяви ліквідатор боржника арбітражний керуючий Гриценко І.І. посилався на положення частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства та зазначав, що договір дарування 4/5 частини комплексу від 07.11.2013 року, укладений між фізичною особою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним, з огляду на його укладення боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Судова колегія зазначає, що в рішеннях Конституційного Суду України неодноразово досліджувалися випадки застосування статті 58 Конституції України про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, відповідно до висновку Конституційного Суду, викладеного у Рішенні від 09.02.1999р. №1-рп/99, зазначений конституційний принцип про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, у випадках коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотньої дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Як вбачається з Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, ним не передбачено надання зворотньої дії в часі положенням статті 42 цього Кодексу, як і будь-яким іншим положенням Кодексу.

Отже, до договорів, які укладені до моменту набрання чинності КУзПБ застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину) .

На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у час, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин.

Таким чином, конституційний принцип незворотності дії закону у часі необхідно застосовувати таким чином, що розширення прав учасників провадження у часі на спростування дійсності оспорюваного правочину, який укладено боржником до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство з одного року (за статтею 20 Закону про банкрутство, в редакції, яка діяла до 21.10.2019р.) до трьох років за статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, не свідчить про можливість застосування передбачених даною нормою підстав для визнання недійсними правочинів боржника, незалежно від того, були ці правочини укладені з моменту набрання чинності КУзПБ з 21.10.2019р. чи раніше.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.11.2020р. у справі №911/956/17.

Разом з тим, розглядаючи заяву ліквідатора про визнання недійсним договору дарування частки 4/5 комплексу нежитлових будівель від 07.11.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Завадою М.В. за №4598, укладеного між фізичними особами ОСОБА_2. та ОСОБА_1 місцевий господарський суд встановив наявність підстав для визнання його недійсним у відповідності до частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, який набув чинності лише з 21.10.2019р. та не містив вказівки про надання йому зворотної дії в часі.

До набрання чинності цим Кодексом законодавство України не встановлювало такої спеціальної підстави для визнання недійсним договору дарування, укладеного особою, щодо якої порушено справу про банкрутство протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Отже, станом на час укладання спірного договору дарування частки 4/5 комплексу нежитлових будівель від 07.11.2013р. такі підстави, які господарський суд першої інстанції застосував, надаючи оцінку доводам заявника, не існували. Тому, укладаючи відповідний договір, сторони не порушували будь-який нормативно правовий акт, що був чинним.

З огляду на те, що в даному випадку спірний правочин укладений сторонами у 2013 році, тобто майже за 3 роки до порушення провадження у даній справі про банкрутство, оскаржуваний правочин не може бути визнаний недійсним у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора зі спеціальних підстав, передбачених статтею 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом», яка відповідно має застосуватись до спірних правовідносин.

Частинами 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засада.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статей 6 та 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В матеріалах справи не міститься доказів передачі відповідного майна боржника за спірним договором у період після порушення справи про банкрутство, чи після накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно боржника, чи в період дії заборони його відчужувати.

Крім того, судовою колегією встановлено відсутність доведення порушених прав чи охоронюваних законом інтересів кредитора та боржника, на які послався ліквідатор в своїй заяві, та відсутність прямої вказівки в самому Кодексі України з процедур банкрутства про надання йому зворотної дії в часі, що робить неможливим застосування до спірних правовідносин щодо визнання недійсним вищевказаного договору норм, що набрали чинності лише з 21.10.2019р.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками місцевого господарського суду та вважає, що станом на час укладання оскаржуваного договору від 07.11.2013р. такі підстави, які суд першої інстанції застосував під час розгляду заяви ліквідатора про визнання цього договору недійсним, не існували і, укладаючи відповідний договір, сторони не порушували будь-який нормативно правовий акт, чинний на той час, що виключає можливість визнання недійсним цього договору, з підстав, що визначив ліквідатор в своїй заяві.

Щодо заяви представника боржника про застосування до заяви ліквідатора строку позовної давності (т.15 а.с.79-87), судова колегія зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку із відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі №372/1036/15-ц.

Оскільки під час апеляційного перегляду не було встановлено факту порушення прав кредитора та боржника, на які ліквідатор посилався в своїй заяві, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви представника боржника про застосування строків позовної давності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів. Тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Враховуючи вищевикладене, судовою колегією встановлено, що вимоги викладені ліквідатором боржника арбітражним керуючим Гриценко І.І. в заяві про визнання недійсним договору дарування від 07.11.2013р. є передчасними, оскільки станом на час укладання оскаржуваного договору такі підстави не існували і, укладаючи відповідний договір, сторони не порушували будь-який нормативно правовий акт, чинний на той час. Що виключає можливість визнання недійсним цього договору з тих підстав, що визначив ліквідатор в своїй заяві, та, відповідно, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення відповідної заяви.

Зважаючи, що підстави вирішення спору відрізняються від підстав, зазначених у рішенні суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що не підлягає скасуванню судове рішення суду першої інстанції з тих обставин, що апеляційною інстанцією буде з`ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча, відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Апеляційний господарський суд у мотивувальній частині зазначає власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає за необхідне залишити ухвалу господарського суду Харківської області від 08.10.2020р. у справі №922/4587/13 без змін, однак, з мотивів, визначених у цій постанові.

Таким чином, колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги ліквідатора ФОП Довженка О.С. арбітражного керуючого Гриценка І.І. на ухвалу господарського суду Харківської області від 08.10.2020р. у справі № 922/3059/16

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись ст.ст. 254, 255, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ліквідатора ФОП Довженка О.С., арбітражного керуючого Гриценка І.І. залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 08.10.2020р. у справі №922/3059/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 11 березня 2021р.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя Т.Д. Геза

Суддя О.В. Шевель