НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ  

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26 травня 2010 року                         справа № 2-а-214-10                   м. Нововолинськ

           Нововолинський міський суд Волинської області в складі судді Ференс-Піжук О.Р., розглянувши в судовому засіданні в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного Фонду  України в місті Нововолинську про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої  щомісячної  державної допомоги  дітям війни,  

                                                               встановив :

             ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Нововолинську Волинської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни.

              Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що вона наділена правовим статусом дитини війни, а тому відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» користується правом на одержання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Протягом 2006-2007 року позивачеві така допомога не нараховувалася та не виплачувалася, а за період з січня по грудень 2008 року їй була нарахована та виплачена вказана допомога у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Просить зобов’язати відповідача провести нарахування державної соціальної допомоги дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2006 року до 30 вересня 2008 року та виплатити її в розмірі 3600,00 гривень.

          До початку судового розгляду позивач ОСОБА_1  подала до суду письмову заяву в якій просить суд проводити розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задоволити.

          Відповідач до початку судового розгляду справи подав до суду заперечення проти позову та письмову заяву в якій позовні вимоги не визнає в повному обсязі. Просить суд в задоволенні позову відмовити та проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача.

          Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.          

           Оскільки від всіх осіб, які беруть участь у справі, надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за необхідне проводити розгляд справи в порядку письмового провадження.

            Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в адміністративному позові та в запереченні проти цього позову обставини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задоволити частково.

         В запереченні проти позову відповідач адміністративний позов не визнав та пояснив, що позивачеві як дитині війни правомірно підвищення до пенсії протягом 2006-2007 років не нараховувалося та не виплачувалося. Виплата підвищення до пенсії дітям війни здійснюється не з коштів Пенсійного фонду України, а за рахунок коштів Державного бюджету України в межах видатків, затверджених Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, якими було передбачено виплату підвищення до пенсії позивачеві тільки з 1 січня 2008 року у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Враховуючи також і те, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

       Судом встановлено, що позивач наділений правовим статусом дитини війни, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Нововолинську, протягом 2006-2007 років її  нараховувалася та виплачувалася пенсія за віком без доплати як дитині війни, а протягом 2008 року позивачеві нараховувалася та виплачувалася надбавка до пенсії як дитині війни у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1, виданим відділом пенсійного забезпечення в м. Нововолинську 05.10.1994 року, із проставленим у ньому штампом «Дитина війни» (а.с.3) та довідкою відповідача №245 від 16 лютого 2010  року.

         Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії, щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

         Згідно із п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року виключно п.17 ст.77, а ст.110 Закону викладена у новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджується у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінету Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради з питань бюджету. Оскільки чинним законодавством України не було визначено порядку нарахування та виплатити у 2006 році щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», а Конституційний Суд України не приймав рішень про  неконституційність Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року (з наступними змінами і доповненнями) повністю чи в його окремих частинах, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни за 2006 рік.                              

         Згідно із п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік, з урахуванням ст. 111 цього Закону, відповідно до якої у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.                            

         Проте рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9.07.2007 року у справі №1-29/2007 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону. Положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта. Оскільки дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була відновлена з 9.07.2007 року, а позивачеві у 2007 році не виплачувалося підвищення до пенсії згідно вказаної норми Закону України, то суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення в частині зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 09 липня до 31 грудня 2007 року.

             Відповідно до п. 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, який набрав чинності 1.01.2008 року, текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

              Проте рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі №1-28/2008 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта. Оскільки дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22.05.2008 року, а позивачеві у 2008 році підвищення до пенсії виплачувалося у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 22 травня до 30 вересня 2008 року.

          Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30.04.2002 року №80-2, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25.02.2008 року №5-5 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року) управління Пенсійного фонду України в місті відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Судом встановлено, що позивачеві нараховувалося та виплачувалося підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком за період 01 січня до 31 грудня 2008 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Нововолинську, де позивач перебуває на обліку.

         Таким чином суд приходить до висновку, що саме відповідач зобов’язаний провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 09 липня до 31 грудня 2007 року та з 22 травня до 30 вересня 2008 року.

         Згідно із ст.99 КАС України для звернення до адміністративного  суду за захистом  прав, свобод та інтересів  особи встановлюється річний строк, який  обчислюється із дня ,коли особа дізналася або  повинна була дізнатися  про порушення  своїх прав ,свобод чи інтересів.

          Як встановлено ст.ст. 100,102   КАС України,  якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається  і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом., а пропущений з поважних причин процесуальний строк  може бути поновлений.

           Як   зазначає  позивач, вона  дізналася про порушення своїх прав із преси,  тому своєчасно не  звернулась до суду з позовом. Суд вважає  причину пропуску строку звернення до суду поважною і поновлює  даний процесуальний строк.      

             Керуючись ч. 7 ст. 9,  ч. 3 ст. 122, ст. 160, ч. 3, ст. 163 КАС України, та на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд,

                                                                     постановив:

              Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду.

              Адміністративний позов задоволити частково.

              Визнати відмову управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську щодо нарахування та виплати  ОСОБА_1 до пенсії як дитині війни неправомірною.

            Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в місті Нововолинську  нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з  09 липня 2007  року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 30 вересня 2008 року підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

            В іншій частині позовних вимогі відмовити.

            Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Волинської обалсті через Нововолинський міський суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня отримання копії постанови та подачі апеляційної скарги протягом  двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.  

            Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, передбачений ст.186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги, постанови, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя  підпис

Згідно з оригіналом

Суддя                                                                                                                    О.Р. Ференс-Піжук