Справа 524/5707/19

Провадження № 2/524/48/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2021 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі головуючого судді Андрієць Д.Д., за участю секретаря судового засідання Кулинич М.М., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , представника відповідача - Воронюка В.А., представника відповідачів - Овчаренка В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кременчуці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича іноваційна фірма "ВІЛП", ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про:

?Визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав №11/01 від 10.01.2013 та додаткової угоди від 18.10.2017 до договору купівлі-продажу майнових прав №11/01 від 10.01.2013 щодо квартири АДРЕСА_1 і припинення права власності ОСОБА_3 на квартиру та скасування державної реєстрації такого права;

?Визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав №10/01 від 10.01.2013 та додаткової угоди від 18.10.2017 до договору купівлі-продажу майнових прав №10/01 від 10.01.2013 щодо квартири АДРЕСА_2 і припинення права власності ОСОБА_3 на квартиру та скасування державної реєстрації такого права;

?Визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав №13/01 від 31.01.2013 та додаткової угоди від 29.09.2017 до договору купівлі-продажу майнових прав №13/01 від 31.01.2013 щодо квартири АДРЕСА_3 і припинення права власності ОСОБА_3 на квартиру та скасування державної реєстрації такого права,

ухвалив таке рішення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 03.05.2017 між ним та ТОВ "НВІФ "ВІЛП" укладено договір про спільне закінчення будівництва, предметом якого є діяльність сторін на засадах часткової участі щодо будівництва НОМЕР_1 та 12, 1 та технічного поверхів багатоквартирного будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з подальшим розподілом приміщень між сторонами, а також щодо повернення інвестору коштів, вкладених у будівництво за рахунок продажу приміщень. Відповідно до додаткової угоди, у разі відсутності у нього коштів на останній транш в розмірі 70000 дол.США, продаються його майнові права на одну з квартир в незакінченому будівництвом будинку, що відкладає транш до моменту продажу однієї з квартир.

03.05.2017 між ним та ТОВ "НВІФ "ВІЛП" було укладено договір №03-05/17-1 купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого йому були продані майнові права на 4- кімнатну квартиру, яка знаходиться в секції 1, на 12 поверсі, загальною проектною площею 160 кв.м за суму, що еквівалентна 52800 дол.США.

На виконання умов договору ним було внесено кошти на загальну суму 230000 дол.США, однак ТОВ "НВІФ "ВІЛП" не було виконано зобов`язань за договорами від 03.05.2017, зокрема не складено акту фактичного розподілу приміщень, ні протоколу згідно п.п. 5.1, 5.2 договору, як не було оформлено і інших документів, на підставі яких він мав би можливість оформити за собою право власності на відповідну частину площ. Укладені між ОСОБА_3 та ТОВ "НВІФ "ВІЛП" договори купівлі-продажу порушують його права як особи, за рахунок коштів якої будо збудовано НОМЕР_1 та 12 поверхи будинку. Вважає, що договори купівлі-продажу майнових прав №11/01 від 10.01.2013, №10/01 від 10.01.2013 та №13/01 від 31.01.2013 вчинені із наміром завдати шкоди його інтересам і є зловживанням правом, порушенням моральних засад суспільства. Також вважає, до вказані договори є фіктивними, оскільки сторони не мали наміру створити правові наслідки, що обумовлені цим правочином.

В судовому засіданні позивач та його представники підтримали позов та просили його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Представник позивача зазначив, що після введення будинку в експлуатацію в січні 2018 року, в порушення умов договору про спільне закінчення будівництва, ТОВ "НВІФ "ВІЛП" та ОСОБА_4 ухилились від виконання своїх зобов`язань, при цьому ТОВ "НВІФ "ВІЛП" уклав певні договори та вчинив дії, на підставі яких всі приміщення 1, 11, 12 та технічного поверхів були оформлені іншими особами у свою власність. В результаті таких дій ОСОБА_1 втратив всі інвестовані ним грошові кошти і втратив можливість змусити відповідача виконати свої зобов`язання в натурі, оскільки не можливо розподілити та передати в натурі у власність приміщення, на які право власності зареєстроване вже за іншою особою.

Також представник позивача при вирішення спору просив врахувати редакцію договору про спільне закінчення будівництва, надану позивачем. Зазначив, що укладені договори купівлі-продажу майнових прав та додаткові угоди до них порушують майнові права позивача, які виникли на підставі договору про спільне закінчення будівництва. Звертав увагу на те, що укладені додаткові угоди до договорів купівлі-продажу майнових прав були вчинені на шкоду кредитору відповідача ТОВ "НВІФ "ВІЛП", ними було здійснено своєрідну інтервенцію (втручання) в чужі договірні відносини. Вважає, що укладені між відповідачами договори є фраудаторними і такими, що не відповідають моральним засадам суспільства, інтересам держави і суспільства.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА

В своєму відзиві ТОВ "НВІФ "ВІЛП" зазначило, що проти задоволення позову заперечує. Вказало, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, оскільки договори купівлі-продажу укладені в 2013 році, тобто до укладення договору між ТОВ "НВІФ "ВІЛП", ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про спільне закінчення будівництва. Звертало увагу на те, що редакція договору про спільне закінчення будівництва, яка надається позивачем не відповідає дійсним намірам сторін.

В своєму відзиві ОСОБА_3 вказала, що проти задоволення позову вона заперечує. Звертала увагу на те, що кошти за придбання майнових прав були сплачені із заощаджень. Зазначила, що керівництво ТОВ "НВІФ "ВІЛП" не повідомляло її про будь-який спір щодо нерухомого майна та про те, що на дані квартири можуть претендувати інші особи.

В судовому засіданні представник відповідачів, адвокат Овчаренко В.Ю., вважав позов ОСОБА_1 безпідставним, надуманим. Зазначив, що позивачем було виконано лише 59% зобов`язання відповідно до договору про спільне закінчення будівництва, у зв`язку із цим виникає питання чому ж позивач вимагає від ТОВ "НВІФ "ВІЛП" 100% виконання договору. Вказав, що доводи представника позивача про те, що укладені між ТОВ "НВІФ "ВІЛП" та ОСОБА_3 правочини є фіктивними і фраудаторними не відповідають дійсності, оскільки для визнання правочину фіктивним необхідно встановити умисл двох сторін. Крім того, вважає, що визначені законодавством випадки для визнання правочину фраудаторним також не відносяться до даної справи. Звертав увагу на те, що договором про спільне закінчення будівництва не передбачено передачу майнових прав, сторонами вказаного договору і вказаним договором не було погоджено приміщення чи квартири, які повинні були бути передані позивачу.

Представник відповідача, адвокат Воронюк В.А., проти задоволення позову заперечував.

ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

Третя особа, ОСОБА_4 , в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Зазначив, що у нього немає оригіналу спірного договору, він його передав ОСОБА_5 . Він не пам`ятає як відбувалось підписання договору про спільне закінчення будівництва. Згідно договору він повинен був підшукувати покупців на квартири. Він вживав для цього заходи, але не знайшов жодного покупця.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ ПО СПРАВІ

09 серпня 2019 року судом було постановлено ухвалу про забезпечення позову якою накладено заборону відчуження на майно ОСОБА_3 , а саме: - кватиру АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1544885753104, Загальна площа (кв.м): 95.6, житлова площа (кв.м): 42.5; кватиру АДРЕСА_2 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1544849553104, Загальна площа (кв.м): 108.4, житлова площа (кв.м): 26.9; кватиру АДРЕСА_3 Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1549197753104, Загальна площа (кв.м): 164.8, житлова площа (кв.м): 87.2.

11 листопада 2019 року судом постановлено ухвалу про витребування доказів та накладення на відповідачів штрафу, як засобу процесуального примусу.

06 березня 2020 року судом постановлено ухвалу про витребування доказів, виклик свідка та закриття підготовчого провадження.

08 вересня 2020 року судом постановлено ухвалу за результатами розгляду клопотань ОСОБА_3 та її представників, а також клопотання позивача.

23 жовтня 2020 року судом відмовлено у скасуванні заходів забезпечення.

18 листопада 2020 року судом постановлено ухвалу про повторне витребування доказів.

05 лютого 2021 року судом розглянуті клопотання представників сторін про витребування доказів, зобов`язання подати докази та призначення по справі експертизи та про закриття провадження по справі та вжиття заходів до зменшення розміру суми збитків, які завдаються внаслідок провадження по справі понад розумні строки, вирішивши питання про скасування заходів забезпечення позову.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

03 травня 2017 року між ТОВ "НВіФ "ВіЛП", ОСОБА_1 (інвестор - 1) та ОСОБА_4 (інвестор - 2) було укладено договір про спільне закінчення будівництва. 01.07.2017 ТОВ "НВіФ "ВіЛП", ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду №1 до договору від 03.05.2017 про спільне закінчення будівництва.

Відповідно до умов додаткової угоди від 01.07.2017 сторони погодили доповнити розділ 8 Договору новим пунктом 8.5 такого змісту: «У випадку відсутності коштів у Інвестора-І на останній транш(платіж) у розмірі 70000 дол.США, продаються належні Інвестору-І майнові права на одну із квартир в незакінченому будівництвом будинку, що відкладає транш (платіж) до моменту продажу однієї із квартир.

Виконуючи свої зобов`язання за договором про спільне закінчення будівництва, 23.06.2017, 07.07.2017, 01.08.2017, 30.08.2017, 14.09.2017, 21.09.2017 та 28.09.2017 позивачем було внесено на рахунок ТОВ "НВіФ "ВіЛП" кошти на загальну суму 177200 доларів США.

10.01.2013 між ТОВ "НВіФ "ВіЛП" та ОСОБА_3 було укладено договір №11/01 купівлі-продажу майнових прав квартири, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації - Додатку №1, що є невід`ємною частиною договору.

10.01.2013, 15.02.2013 та 15.03.2013 ОСОБА_3 внесено кошти на загальну суму 380000 грн(т.1, а.с.110)

18.10.2017 між ТОВ "НВіФ "ВіЛП" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору №11/01 купівлі-продажу майнових прав від 10.01.2013 відповідно до змісту якої сторони дійшли згоди: в зв`язку зі зміною об`єкту інвестування внести коригування в додаток №1 до договору купівлі-продажу майнових прав №11/01 від 10.01.2013, а саме читати об`єкт нерухомості - квартира АДРЕСА_5 , загальна площа 95,6 кв.м.

12.04.2018 ОСОБА_3 було видано довідку за вих..№3/04 про здійснення 100% оплати ціни майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 , згідно Договору №11/01 від 10.01.2013 на суму 351750 грн, в тому числі ПДВ.

Також, 10.01.2013 між ТОВ "НВіФ "ВіЛП" та ОСОБА_3 було укладено договір №10/01 купівлі-продажу майнових прав квартири, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації - Додатку №1, що є невід`ємною частиною договору.

11.01.2013, 15.03.2013 та 12.04.2013 ОСОБА_3 внесено кошти на загальну суму 351750 грн.

18.10.2017 між ТОВ "НВіФ "ВіЛП" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору №10/01 купівлі-продажу майнових прав від 10.01.2013 відповідно до змісту якої сторони дійшли згоди: в зв`язку зі зміною об`єкту інвестування внести коригування в додаток №1 до договору купівлі-продажу майнових прав №10/01 від 10.01.2013, а саме читати об`єкт нерухомості - квартира АДРЕСА_7 , загальна площа 108,4 кв.м.

12.04.2018 ОСОБА_3 було видано довідку за вих. №2/04 про здійснення 100% оплати ціни майнових прав на квартиру АДРЕСА_8 , згідно Договору №11/01 від 10.01.2013 на суму 380660 грн, в тому числі ПДВ.

Крім того, 31.01.2013 між ТОВ "НВіФ "ВіЛП" та ОСОБА_3 було укладено договір №13/01 купівлі-продажу майнових прав квартири, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації - Додатку №1, що є невід`ємною частиною договору.

На виконання умов договору від 31.01.2013 ОСОБА_3 сплачено 576800 грн.

29.09.2017 між ТОВ "НВіФ "ВіЛП" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору №13/01 купівлі-продажу майнових прав від 31.01.2013 відповідно до змісту якої сторони дійшли згоди: в зв`язку зі зміною об`єкту інвестування внести коригування в додаток №1 до договору купівлі-продажу майнових прав №13/01 від 31.01.2013, а саме читати об`єкт нерухомості - квартира АДРЕСА_9 , загальна площа 164,8 кв.м.

12.04.2018 ОСОБА_3 було видано довідку за вих. №2/04 про здійснення 100% оплати ціни майнових прав на квартиру АДРЕСА_10 , згідно Договору №13/01 від 31.01.2013 на суму 576800 грн, в тому числі ПДВ.

НОРМИ ПРАВА

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Частина 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В статтях 216, 228 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно із ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

В ст.76 -81 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОЦІНКА СУДУ

Суд відзначає, що вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, необхідним є встановлення наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

На переконання суду, в даній справі позивач, як особа, яка не є стороною оспорюваних ним договорів, повинен довести крім обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, також порушення вчиненими правочинами його прав та законних інтересів.

В даній справі, позивач вважав, що спірні договори купівлі-продажу майнових прав та додаткові угоди до них порушують його права, як інвестора за Договором про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017.

Між ОСОБА_1 та ТОВ "НВіФ "ВіЛП" виник спір щодо редакції договору, тобто умов щодо яких сторонами договору було досягнуто домовленості.

Так, оцінивши подані сторонами докази на підтвердження своєї позиції щодо умов договору від 03.05.2017, суд відзначає наступне.

На виконання вимог ч.6 ст.95 ЦПК України судом було витребувано від ТОВ "НВіФ "ВіЛП", ОСОБА_4 оригінали їх екземплярів договору від 03.05.2017 про спільне закінчення будівництва. Учасниками процесу вказані документи не були подані із посиланням на їх втрату. Крім того, суд зважає на те, що подана відповідачем копія договору не містить підпису ОСОБА_1 ..

З огляду на викладене і враховуючи те, що позивачем ставиться під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, суд вважає за можливе не приймати до уваги поданий відповідачем, ТОВ "НВіФ "ВіЛП", договір про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017(копія).

Отже, оцінюючи зміст поданого позивачем договору про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017, оригінал якого було оглянуто в судовому засіданні, суд відзначає.

Відповідно до п.2 Договору про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 предметом цього договору є діяльність сторін на засадах часткової участі щодо будівництва 11 та 12 поверху Об`єкту і технічного поверху на Земельній ділянці з подальшим розподілом приміщень 11 та 12 та першого і технічного поверху Об`єкту між сторонами згідно умов Договору, а також повернення Інвестору-1 коштів вкладених ним в будівництво в якості інвестора за рахунок продажу приміщень об`єкту. Згідно із п.4 вказаного договору сторони розподіляють між собою прибуток від реалізації приміщень Об`єкту в наступних частках: замовник отримує 45% прибутку, інвестор-1 - 45%, а інвестор-2 - 2-10% прибутку після повернення в повному обсязі коштів вкладених в будівництво Інвестором-1. Протягом 5 днів з моменту здачі об`єкта в експлуатацію з врахуванням п.4.1 Договору сторони складають та підписують Акт про розподіл приміщень, згідно якого бронюється(визначається) частка кожної Сторони в Об`єкті. В п.5.2, 5.3 визначено, що по результатам фактичного розподілу приміщень Об`єкту з врахуванням даних Акту розподілу приміщень повноважні представники Сторін підписують відповідний протокол, який в подальшому є підставою для оформлення кожною з Сторін права власності на відповідну частку в Об`єкті. Розподіл прибутку проводиться між сторонами тільки після повернення Інвестору-1 витрачених ним на інвестиції коштів. Відповідно до п.7.2.5 договору про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 Інвестор-1 має право після завершення будівництва Об`єкту та прийняття його в експлуатацію отримати в натурі у власність частину площ в Об`єкті згідно умов Договору.

Отже, на переконання суду, укладений договір про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 передбачав підписання його сторонами акту розподілу приміщень в Об`єкті, яким, за змістом п.1.1.2 Договору від 03.05.2017, є багатоквартирний будинок з дитячим кафе, що планується побудувати на Земельній ділянці відповідно до погодженої Сторонами кошторисно-проектної документації «під ключ», а також прийнятий в експлуатацію державною комісією, тобто весь будинок, а не, як наголошував позивач та його представник, 1, 11, 12 та технічний поверх в будинку.

У зв`язку із цим, суд не може в повній мірі погодитись із доводами представника відповідача ТОВ "НВіФ "ВіЛП" про те, що договір про спільне закінчення будівництва не передбачав передачу ОСОБА_1 відповідних об`єктів.

Разом із тим, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що у вказаному договорі не було визначено об`єкти та порядок їх розподілу між сторонами договору.

Суд відзначає, що з аналізу змісту договору про спільне закінчення будівництва вбачається, що він є нечітким, містить неточності, які викликають сумніви щодо порядку його виконання, враховуючи також той факт, що між ОСОБА_1 та ТОВ "НВіФ "ВіЛП" також виникли відносини щодо купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

Суд також приймає до уваги те, що за змістом договорів купівлі-продажу майнових прав №10/01, №11/01, №13/01 їх предметами є купівля майнових прав на квартири, детальна характеристика яких наведена у Специфікації - Додатку №1, що є невід`ємною частиною договору. В першій редакції Додатків №1 до вказаних договорів було зазначено, що квартири, майнові права на які були придбані покупцем розташовані на 8-му та 9-му поверхах.

Тобто, на переконання суду, договори купівлі-продажу майнових прав від 10.01.2013 та 31.01.2013 самі по собі не можуть порушувати права ОСОБА_1 , які виникли в останнього згідно умов договору про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017, з огляду на те, що вказані договори були укладені раніше і стосувались квартир, які не були предметом договору про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017.

Разом із тим, вказані висновки суду не можуть застосовуватись і до укладених між відповідачами додаткових угод, з огляду на те, що вказаними додатковими угодами було змінено об`єкти, майнові права на які були придбані відповідачем, ОСОБА_3 , що на переконання суду може свідчити про порушення інтересів позивача.

У зв`язку із наведеним, суд вважає за необхідне проаналізувати доводи позивача та його представника щодо наявності ознак фіктивного та фраудаторного правочину.

Щодо посилання представника позивача на те, що спірні правочини є фраудаторними суд відзначає, що в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 369/11268/16-ц(провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. … Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).»

З огляду на викладену позицію, суд відзначає, що в українському законодавстві фраудаторний правочин може бути вчинений лише в трьох сферах: виконавче провадження, процедура банкрутства та при неплатоспроможності банків.

Разом із тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04 грудня 2019 року по справі № 910/17755/18 зазначив наступне: «Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить. У той же час однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), з одночасним посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.»

Отже правочини, які було вчинено учасниками цивільних відносин із зловживанням правом та очевидно недобросовісно по відношенню до третіх осіб, можуть бути визнані судом недійсним на загальних підставах.

Однак, суд зважає на те, що із змісту наведених правових позицій вбачається, що визнання правочину, який вчинено на шкоду третім особами(фраудаторний правочин) можливо в разі виникнення між сторонами відносин кредитор-боржник. Разом із тим, на переконання суду, відносини між ОСОБА_1 та ТОВ "НВіФ "ВіЛП", які виникли на підставі договору про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 такого характеру не мають, у зв`язку із чим доводи представника позивача в цій частині суд вважає необґрунтованими.

Щодо доводів позивача та його представника стосовно фіктивності правочинів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28 лютого 2018 року по справі № 552/3513/17(провадження № 61-2885 св 18) зазначив наступне: «Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину»

На переконання суду, поведінка відповідачів, пов`язана із внесенням змін до частини договору купівлі-продажу майнових прав відповідала внутрішній волі учасників даних відносин. Зокрема, на думку суду, на це вказує оформлення відповідачем, ОСОБА_3 , права власності на відповідні об`єкти(квартири).

Суд також приймає до уваги те, що позивачем не було надано доказів, які б підтверджували наявність ознак фіктивності у вчинених відповідачами правочинах.

Крім іншого, на переконання суду, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є неефективним, оскільки не призведе до реального відновлення прав позивача з огляду на те, що застосування двосторонньої реституції для правочинів, які порушують публічний порядок, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства є неможливим відповідно до ст.228 ЦК України.

Отже, підсумовуючи вищенаведене суд відзначає, що позивачем не було надано доказів, які б свідчили про фіктивність укладених між відповідачами правочинів(додаткових угод), а також не було доведено порушення своїх прав та інтересів в частині окремого оскарження договорів купівлі-продажу майнових прав, у зв`язку із чим, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Згідно із ст.158 ЦПК України вжиті судом заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 158, 258 - 259, 263 - 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича іноваційна фірма "ВІЛП", ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу майнових прав і додаткових угод до них, припинення права власності та скасування державної реєстрації такого права - залишити без задоволення.

Судові витрати покласти на позивача.

Заходи забезпечення позову у виді заборони відчуження майна ОСОБА_3 , а саме: - кватири АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1544885753104, Загальна площа (кв.м): 95.6, житлова площа (кв.м): 42.5; кватири АДРЕСА_2 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1544849553104, Загальна площа (кв.м): 108.4, житлова площа (кв.м): 26.9; кватири АДРЕСА_3 Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1549197753104, Загальна площа (кв.м): 164.8, житлова площа (кв.м): 87.2 - скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.03.2021

Суддя Д.Д.Андрієць