Справа № 465/6420/15-ц                                Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/811/200/19                        Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:84

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                16 лютого 2021 року                                        м.Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Юзефович Ю.І.,

з участю: представника позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Львівській області, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_4 , про витребування майна та визнання права власності,

                в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, уточненим заявою від 14.04.2017 року (а.с.179 т.1), в якому просила витребувати від ОСОБА_2 приміщення квартири АДРЕСА_1 , площею 30,7 кв.м., та визнати за нею право власності на це приміщення.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_3 посилалась на те, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 18.05.2009 року, вона купила у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , площею 28,5 кв.м., з коморою в підвалі 2,0 кв.м., всього площа нерухомого майна – 30,5 кв.м., однак, рішенням Франківського районного суду м.Львова від 31.07.2012 року у неї було витребувано вказану квартиру на користь ОСОБА_4 , який в подальшому продав її відповідачу ОСОБА_2 .

У зв`язку з тим, що рішення Франківського районного суду м. Львова від 31.07.2012 року, на підставі якого ОСОБА_4 набув у власність спірну квартиру, скасовано рішенням Франківського районного суду м.Львова від 21.04.2015 року у зв`язку з переглядом за нововиявленими обставинами, і цим рішенням відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до неї ( ОСОБА_3 ) про витребування майна, вона просить витребувати належну їй квартиру від ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, на підставі п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, оскільки квартира вибула з її володіння поза її волею.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30.10.2018 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Витребувано від ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 приміщення квартири АДРЕСА_1 , площею 30,7 кв.м.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на приміщення квартири АДРЕСА_1 , площею 30,7 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1103 грн.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_7 , просить його скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаного позову відмовити.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що його право власності на квартиру на час розгляду справи ніким не оспорено, реєстрація права власності не скасована і договір купівлі-продажу від 10.07.2013 року, на підставі якого він купив квартиру у ОСОБА_4 , в судовому порядку не визнаний недійсним, а правові підстави вважати цей договір нікчемним – відсутні.

Крім того, зазначає, що оскільки на час укладення 10.07.2013 року договору купівлі-продажу квартири позивач вже не була власником квартири, твердження позивача про те, що квартира вибула із володіння власника поза її волею, є безпідставними, а відсутність цієї ознаки виключає застосування статті 388 ЦК України.

Звертає увагу, що в площах квартири та у її вартості за договором купівлі-продажу від 18.05.2009 року, укладеним між ОСОБА_5 і позивачем ОСОБА_3 , та за договором купівлі-продажу від 10.07.2013 року, укладеним між ОСОБА_4 та ним ОСОБА_8 , є суттєві розбіжності, тому позивачем не доведено, що в цих договорах йдеться про один і той самий об`єкт нерухомості.

Представник позивача – адвокат Станько Т.Р. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи та вимоги апелянта.

Зазначає, що за змістом ст.388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Звертає увагу, що саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 року (провадження №6-251цс15), постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі №640/8456/16-ц і неодноразово підтриманий Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.12.2018 року (провадження №14-247цс18 та №14-179цс18), постанові від 15.05.2019 року (провадження №14-636цс18).

Безпідставними вважає доводи апелянта про те, що його право власності на майно ніким не оспорено, реєстрація права власності не скасована, а договір купівлі-продажу від 10.07.2013 року не визнано недійсним, оскільки у випадку, коли майно придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, власник майна має право на підставі ст.388 ЦК України звернутись до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним, і обставини добросовісності набувача (кінцевого набувача) спірного майна та обставини дійсності договору купівлі-продажу чи записів про державну реєстрацію права власності, не спростовують підставності та правомірності вимог власника про витребування майна в порядку ст.388 ЦК України в умовах підтвердження факту вибуття майна з володіння власника поза його волею.

Також представник позивача зазначає, що зміна цільового призначення об`єкта, а саме, виключення його з житлового фонду та переведення у нежитловий фонд не може жодним чином вказувати на відсутність предмета віндикації.

Наголошує, що зміна цільового призначення об`єкта нерухомого майна не може розцінюватись як створення нової речі, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 21.03.2018 року (провадження №61-1662св18).

Більше того, переведення спірного приміщення з житлового фонду в нежитловий фонд здійснювалось ще у 2010-2011 роках самою позивачкою ОСОБА_9 , що підтверджується наказом №31 від 28.01.2010 року Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради про надання дозволу на використання власної житлової квартири як нежитлового приміщення та наказом №А-264 від 04.08.2011 року Департаменту містобудування Львівської міської ради про затвердження вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції квартири АДРЕСА_1 під промтоварний магазин.

В судове засідання апеляційного суду інші учасники справи, окрім сторони позивача, не з`явились, про дату, час і місце розгляду всі були належним чином повідомлені, третя особа – ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.213 т.2), однак, з витребуваної апеляційним судом інформації встановлено, що спадкова справа після його смерті не заводилась, а тому правових підстав для вирішення питання залучення до участі у справі його правонаступників немає, від інших учасників справи клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, а тому відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено у їхній відсутності.

Заслухавши пояснення сторони позивача в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 18.05.2009 року, позивач ОСОБА_3 купила у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7-8 т.1).

В цілому квартира складалась з однієї житлової кімнати та кухні, житловою площею 20,6 кв.м., загальною площею 28,5 кв.м., комора в підвалі – площею 2,0 кв.м.

На підставі цього договору купівлі-продажу позивач ОСОБА_3 зареєструвала у встановленому законом порядку право власності на вказану квартиру (а.с.11 т.1).

Наказом департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 28.01.2010 року ОСОБА_3 надано дозвіл на використання власної квартири АДРЕСА_1 , як нежитлового приміщення (а.с.77 т.1).

Наказом департаменту містобудування Львівської міської ради №А-264 від 04.08.2011 року ОСОБА_3 затверджено вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції квартири АДРЕСА_1 під промтоварний магазин з влаштування входу на місці віконного прорізу (а.с.70-71 т.1).

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 31.07.2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 04.02.2013 року (а.с.12-17 т.1), у позивача ОСОБА_3 витребувано вказану квартиру на користь ОСОБА_4 та визнано за останнім право власності на спірну квартиру.

10.07.2013 року між ОСОБА_4 (продавцем) та відповідачем ОСОБА_2 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с.18, 45-46, 211 т.1).

В подальшому, на підставі свідоцтва про право власності від 14.07.2014 року, відповідач ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на магазин (приміщення квартири АДРЕСА_2 (а.с.18, 47 т.1).

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 21.04.2015 року (а.с.20-22 т.1), яке набрало законної сили, скасовано рішення Франківського районного суду м.Львова від 31.07.2012 року за нововиявленими обставинами і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про витребування майна – відмовлено.

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі №6-2233цс16, постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі 640/8456/16-ц).

Отже, скасування рішення суду, на підставі якого ОСОБА_4 набув спірне нерухоме майно у власність, а в подальшому відчужив його відповідачу ОСОБА_2 , є достатньою правовою підставою для пред`явлення позивачем ОСОБА_3 вимоги до відповідача ОСОБА_2 про витребування майна, оскільки вважається, що майно вибуло із власності позивача поза її волею.

При цьому, для витребування майна від добросовісного набувача не має правового значення зміна цільового призначення об`єкта спірного нерухомого майна (правова висновок Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 року у справі 208/2405/15-ц).

Таким чином, суд першої інстанції не допустив порушення норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення спору, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 26 лютого 2021 року.

Головуючий:                                                        Бойко С.М.

Судді:                                                                Копняк С.М.

                                                               Ніткевич А.В.