ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 324/1730/16-ц

провадження № 61-25437св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Антоненко Н. О. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_4 , на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 31 березня 2017 року в складі судді Іванченка М. В. та на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2017 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину будинку.

Позовну заяву мотивувала тим, що з 1995 року до 20 квітня 2006 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , в шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_2 .

21 серпня 2004 року ОСОБА_5 за спільні кошти подружжя придбав будинок АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, його спадкоємцями за законом першої черги є син ОСОБА_2 та мати ОСОБА_3

11 червня 2008 року позивач звернулась до нотаріальної контори як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 про видачу свідоцтва про право на спадщину на будинок, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом відмовлено з тих підстав, що на день смерті спадкодавця у будинку були зареєстровані ОСОБА_6 (брат) та ОСОБА_3 (мати), що унеможливлює видати свідоцтво про спадщину ОСОБА_2 на весь будинок.

Посилаючись на те, що спірний будинок є спільним майном подружжя, а ОСОБА_3 як спадкоємець за законом першої черги після смерті ОСОБА_2 не визнає її право на Ѕ частину будинку, просила суд на підставі статті 392 ЦК України визнати за нею право власності на Ѕ частину будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 31 березня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела, що спірний будинок був придбаний за спільні кошти подружжя, оскільки сам по собі факт придбання майна у шлюбі не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності. Звертаючись до нотаріальної контори від імені свого сина та відповідача у справі ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини, позивач визначила належність будинку померлому, і про своє право на частку у спільному сумісному майні не заявляла.

Позивач пропустила строк звернення до суду з позовом, оскільки до вимоги про поділ спільного майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 відхилено, рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 31 березня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

- за життя ОСОБА_5 спору щодо користування і розпорядження спірним будинком, в якому на момент розірвання шлюбу, так і на момент смерті її колишнього чоловіка, проживала та була зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_1 , не було, а тому не має підстав для відліку строку позовної давності з часу розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ;

- порушення для позивача її права на частку у спільному майні подружжя виникли саме з моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її колишнього чоловіка ОСОБА_5 , оскільки реєстрація за ним спірного будинку призвела до його включення до спадкової маси вцілому, проти чого не заперечувала сама позивач, тому подання позову після спливу восьми років після смерті чоловіка слід вважати пропуском позовної давності;

- позивач, звертаючись з заявою про прийняття спадщини малолітнім сином як спадкоємцем першої черги, підтвердила, що будинок входить до складу спадкового майна вцілому, і вимог про свої права на нього як об`єкт спільної сумісної власності подружжя не заявляла;

- на позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, не поширюються правила про позовну давність, проте підстав для застосування вказаної норми закону у цій справі немає, адже позивач не є власником спірного нерухомого майна.

Аргументи учасників справи

У липні 2017 року представник ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційну скаргу мотивує тим, що суди дійшли помилкового висновку про недоведеність позивачем права спільної сумісної власності подружжя, оскільки сам по собі факт придбання спірного майна у шлюбі є підставою для визнання його спільним майном подружжя; вказує, що предметом позову є визнання права власності на Ѕ частину будинку в порядку статті 392 ЦК України, оскільки таке право позивача заперечується ОСОБА_3 , а тому позовна давність у такій справі не застосовується.

29 серпня 2017 року від ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає відхиленню. Вказує, що позивач подала до суду позов після спливу позовної давності; у 2008 році позивач звертаючись із заявою при прийняття спадщини в інтересах неповнолітнього сина будь-яких вимог про належність їй Ѕ частини спадкового будинку не заявляла.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року зупинено касаційне провадження у даній справі, до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_3 та поновлено касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 28 червня 1995 року по 20 квітня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_2 .

В період шлюбу 21 серпня 2004 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (продавці) з однієї сторони та ОСОБА_5 (покупець) з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчену згоду на придбання вказаного житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , після його смерті відкрилась спадщина, на яку за законом мають право його мати ОСОБА_3 та син ОСОБА_2 .

11 червня 2008 року ОСОБА_1 як законний представник в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до Пологівської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою від імені сина про прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_5 та зазначила, що до складу спадкового майна входить: житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; права на грошові кошти з належними відсотками, що знаходяться в ВАТ «Державний ощадний банк України». У видачі свідоцтва про право на спадщину на все майно ОСОБА_1 як представнику неповнолітнього сина ОСОБА_2 відмовлено, оскільки наявні інші спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Враховуючи, що презумпція спільності права на житловий будинок за життя ОСОБА_9 не спростована, помилковим є висновок суду першої та апеляційної інстанцій про недоведеність ОСОБА_1 участі в купівлі будинку, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на особу, яка її спростовує. Отже, будинок є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у редакції чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суди встановили, що 11 червня 2008 року ОСОБА_1 як законний представник в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до Пологівської державної нотаріальної контори Запорізької області з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_5 та зазначила, що до складу спадкового майна входить, зокрема, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про свої права на будинок як об`єкт спільної сумісної власності подружжя не зазначила.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом про визнання за нею права власності на Ѕ частину будинку в жовтні 2016 року, пропустила позовну давність.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності за вимогою про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку як спільного сумісного майна подружжя розпочався 29 травня 2008 року після смерті її колишнього чоловіка, позов подано до суду у жовтні 2016 року, позивач пропустила строк звернення до суду за захистом порушених прав, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову. Встановивши відсутність порушеного права позивача та пропуск позовної давності, суди не зазначили в оскаржених рішеннях, з яких саме підстав відмовили у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження 14-252цс18) зроблено правовий висновок про те, що, «виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. За таких обставин застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про відмову у визнанні за позивачем права на Ѕ частину будинку, як спільного сумісного майна подружжя, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для зміни їх мотивувальних частин.

За таких обставин рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 31 березня 2017 року та ухвала апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2017 року в частині викладення мотивів відмови у задоволенні вимог про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину будинку підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 31 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Антоненко

Судді Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов