Ухвала

Іменем України

9 березня 2021 року

м. Київ

справа № 542/1305/19

провадження № 51- 1169 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А. М.,

суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше неодноразово судимого, зокрема: вироком Козельщинського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2018 року за ч.3 ст.185, ч.2 ст.289, із застосуванням статей 70, 75 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років із звільненням від покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки, вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 вересня 2019 року за ч.1 ст. 185, ч.2 ст.185, із застосуванням ст.70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, з постановленням виконання самостійно вироку Козельщинського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2018 року,

на вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Козельщинського районного суду Полтавської областівід 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч.3 ст.185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, за ч.2 ст.289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з конфіскацією Ѕ частини всього належного йому майна.

На підставі частин 1 і 4 ст.70 КК за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з конфіскацією Ѕ частини всього належного йому майна. Постановлено вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2018 року виконувати самостійно.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим за незаконне заволодіння транспортним засобом, таємне викрадення чужого майна (крадіжки), поєднаного з проникненням у інше приміщення, вчинених повторно,за таких обставин.

25 серпня 2018 року в темну пору доби, точного часу в ході досудового та судового розгляду не встановлено, ОСОБА_1 маючи злочинний умисел на заволодіння транспортного засобу, впевнившись у відсутності небезпеки викриття зі сторони потерпілої особи та інших осіб, таємно, шляхом вільного доступу, повторно, з корисливих мотивів зайшов на територію домогосподарства ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , скориставшись залишеними ключами у замку запалення транспортного засобу, шляхом увімкнення двигуна, незаконно заволодів мопедом марки Ямаха SA04J-031910, сірого кольору, чим спричинив потерпілій, згідно висновку товарознавчої експертизи №170/18 від 12 жовтня 2018 року матеріальну шкоду в розмірі 7 200,00 грн., та яким розпорядився на власний розсуд.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 11 вересня 2018 року близько 23:00 год. ОСОБА_1 з метою таємного викрадення чужого майна, приїхав до приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» по АДРЕСА_2 , та впевнившись у відсутності небезпеки викриття зі сторони потерпілого та інших осіб, шляхом виривання металевої віконної решітки та пошкодження вікна, проник до приміщення будівлі магазину, звідки таємно викрав з каси магазину грошові кошти в сумі 10 000,00 грн та товарно-матеріальні цінності, чим спричинив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 , згідно висновку товарознавчої експертизи №172/18 від 19 жовтня 2018 року матеріальну шкоду на загальну суму 12 098,00 грн., в подальшому викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

14 жовтня 2018 року близько 03:00 год., ОСОБА_1 з метою таємного викрадення чужого майна, приїхав до приміщення магазину № 34 Новосанжарського районного споживчого товариства по вул. Покровська,13 в с. Стовбина Долина Полтавської області, та впевнившись у відсутності небезпеки викриття зі сторони потерпілого та інших осіб, таємно, шляхом пошкодження грат та вікна, проник до приміщення даної будівлі, звідки таємно викрав товарно-матеріальні цінності, чим спричинив Новосанжарському районному спожитому товариству, згідно висновку товарознавчої експертизи №173/18 від 22 жовтня 2018 року матеріальну шкоду на загальну суму 2 128,00 грн., викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Крім того, цього ж дня, ОСОБА_1 з приміщення магазину № 34 Новосанжарського районного споживчого товариства по вул. Покровська,13 в с. Стовбина Долина Полтавської області,таємно, шляхом пошкодження грат та вікна, таємно викрав товарно-матеріальні цінності, які належать потерпілому фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 , чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1 412,00 грн., викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не погоджуючись з судовими рішеннями суду першої й апеляційної інстанцій, ставить питання про їх перегляд в касаційному порядку з підстави невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, просить пом`якшити йому покарання шляхом зміни судових рішень в частині визначення розміру покарання та виключити додаткове покарання у виді конфіскації майна.

На обґрунтування своїх доводів засуджений зазначив у скарзі про те, що:

- судами не в повному обсязі враховано смерть матері, що в його родині є четверо дітей і двоє онуків, що його співмешканка на початку 2018 року перебувала на лікуванні у зв`язку з тяжкою хворобою, на яке були втрачені кошти, через що у нього з`явилися борги, тому він знову вчинив злочини;

- у вчинених кримінальних правопорушеннях щиро кається, відшкодував завдану потерпілим злочинами матеріальну шкоду, має задовільну характеристику з місця проживання;

- в судових засіданнях в суді першої інстанції не було захисника,тому у нього не було можливості зібрати належним чином документи на підтвердження його доводів касаційної скарги, а в суді апеляційної інстанції захисник брав участь, однак через хворобу жодних довідок не витребував.

Мотиви Суду

Висновків суду про доведеність винуватості та правильності кваліфікації дій у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не оскаржує.

Доводи ОСОБА_1 у скарзі щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, на думку Суду, є необґрунтованими на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував пом`якшуючі покарання обставини, якими визнав активне сприяння розкриттю злочину та відшкодування шкоди шляхом повернення викраденого майна, відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Поряд з цим судом враховано:

- ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст.12 КК відноситься до категорії тяжких, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий та має непогашені та незняту судимість за вчинення злочинів проти власності, знову вчинив нові умисні корисливі злочини, а отже висновків щодо своєї протиправної поведінки не зробив.

Урахувавши зазначені обставини та положення статей 50, 65 КК, наявність пом`якшуючих обставин та відсутність обставин, які обтяжують покарання, думку прокурора про призначення покарання з реальним відбуттям у виді позбавлення волі, суд першої інстанції дійшов висновку за необхідне обрати обвинуваченому покарання за ч.3 ст.185, ч.2 ст.289 КК у виді позбавлення волі, яке буде достатнє для виправлення та перевиховання обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових злочинів. Відбувати покарання обвинувачений повинен лише в умовах ізоляції від суспільства.

Крім того, суд не знайшов підстав для застосування положень ст. 69 КК та призначення покарання нижче від найнижчої межі, ніж передбачено санкціями ч.3 ст.185, ч.2 ст.289 КК.

При цьому суд у вироку зазначив, що при призначенні покарання врахував вчинення обвинуваченим тяжких злочинів із корисливих спонукань, а тому дійшов висновку про необхідність застосувати додаткову міру покарання у виді конфіскації, а саме 1\2 частини всього майна, що є його власністю.

Крім суд у вироку зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КК, остаточне покарання обвинуваченому необхідно призначити з врахуванням вироку Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 вересня 2019 року, оскільки за правилами частин першої - третьої цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

У суді апеляційної інстанції кримінальне провадження переглядалось за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1 під час розгляду якого, суд належним чином перевірив й спростував доводи апеляційної скарги обвинуваченого, які аналогічні доводам касаційної скарги.

Так, не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений в апеляційній скарзі просив дослідити матеріали кримінального провадження та взяти до уваги пом`якшуючі обставини, а саме: щире каяття, сприяння розкриттю злочинів, добровільне відшкодування збитків, повернення майна потерпілим, задовільну характеристику з місця проживання, та те, що має на утриманні неповнолітню дитину, просив застосувати до нього положення ст.69 КК, пом`якшити призначене судом покарання та виключити з вироку додаткову міру покарання у виді конфіскації Ѕ частини майна.

Як вбачається із ухвали, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з конфіскацією Ѕ частини всього належного йому майна, та зазначив, що призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65, ч.4 ст. 70 КК, оскільки суд першої інстанції виконав вимоги вказаних норм кримінального закону, достатньо врахувавши ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, має непогашені судимості, та вчинив нові корисливі тяжкі злочини.

Крім того, апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги обвинуваченого в частині наявності підстав для пом`якшення йому покарання та щодо врахування обставин - лікування його співмешканки від тяжкої хвороби і смерть матері, які обґрунтовано суд першої інстанції не визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим тяжких корисливих злочинів.

Суд апеляційної інстанції зазначив в ухвалі, що судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання враховано обставини, що пом`якшують покарання, а саме активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди шляхом повернення викраденого майна, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

При цьому апеляційний суд, врахувавши ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_1 злочинів, які відповідно до ст. 12 КК є тяжкими, наявність у обвинуваченого судимостей за вчинення тяжких корисливих злочинів, кількість злочинних епізодів, що викрадене майно ним повернуто недобровільно, а внаслідок розкриття злочинів працівниками правоохоронних органів, дійшов висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_1 є суспільно небезпечною особою, яка постійно вчиняє корисливі злочини, та не знайшов підстав для пом`якшення покарання або застосування покарання нижче нижчої межі, а призначене обвинуваченому покарання вважав необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Крім того, апеляційний суд слушно також врахував положення ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якими передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права», у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) зазначено, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

З урахуванням установлених судами першої й апеляційної інстанцій обставин вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, ступінь їх тяжкості, даних про його особу, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності (і як убачається зі змісту наданої копії вироку суду першої інстанції має шість непогашених судимостей, в тому числі за вчинення корисливих злочинів), доводи касаційної скарги про необхідність врахування обставин - смерті матері, тривалого лікування співмешканки від тяжкої хвороби, вчинення злочинів внаслідок наявності боргів, наявність в його родині дітей та онуків, в цілому не спростовують правильність висновків суду першої й апеляційної інстанцій в частині призначеного йому покарання за ч.3 ст.185, ч.2 ст.289 КК, з реальним його відбуттям в місцях позбавлення волі, та Суд не вбачає підстав для пом`якшення обвинуваченому основного покарання та виключення із вироку суду першої інстанції додаткового покарання.

Твердження у скарзі обвинуваченого щодо відсутності в судових засіданнях у суді першої інстанції захисника, у зв`язку з чим ним не зібрано належним чином доказів на підтвердження пом`якшуючих обставин, та що в суді апеляційної інстанції захисник брав участь, однак через хворобу жодних довідок не витребував, Суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді кримінального провадження судами обох судових інстанцій перевірялись обставини, зокрема щодо лікування його співмешканки від тяжкої хвороби, смерті матері,які, з врахуванням даних про його особу, визнані судом такими, що не вплинули на ступінь тяжкості вчинених ним злочинів.

При цьому засудженим не наведено належних доводів щодо фактів подання ним відповідних клопотань чи звернень про надання йому захисника під час розгляду провадження судом першої інстанції та щодо оскарження дій захисника в частині надання неналежної правової допомоги в суді апеляційної інстанції, і яким чином ці порушення вплинули на законність судових рішень в частині призначеного йому покарання.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.К. Маринич Н.О. Марчук