Справа № 444/372/20                                Головуючий у 1 інстанції: Оприск З.Л.

Провадження № 22-ц/811/1810/20                        Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:77

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар - Юзефович Ю.І.,

з участю апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта адвоката Заяць О.І., представника відповідача Гуменюк С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Заяць Ольги Ігорівни на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 квітня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Оприска З.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Жовківське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

       10 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

       Позов обґрунтовував тим, що з 2015 року він працював у ДП «Жовківське лісове господарство», з 22.01.2015 року працював майстром зміни на лісокомплексі, з 02.11.2015 року переведений на посаду майстра зміни цеху переробки деревини, з 08.08.2017 року переведений на посаду майстра виробничої дільниці лісокомплексу. 11.01.2020 року його звільнено з роботи із займаної посади майстра виробничої дільниці лісокомплексу у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідно до Наказу №2-К від 11.01.2020 року. Зазначив, що звільнення він вважає незаконним та таким, що порушує його трудові права.

       Так, листом відповідача від 22.10.2019 року № 01/496 він персонально попереджений про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з скороченням штату працівників. Одночасно йому запропоновано переведення на іншу посаду - верстатника деревообробних верстатів з оплатою праці відповідно до тарифної ставки. Щодо переведення на іншу посаду він не заперечував, однак для зайняття запропонованої посади верстатника деревообробних верстатів у нього відсутня відповідна кваліфікація, про що він повідомив відповідача письмово листом від 26.12.2019 року. У даному листі, адресованому відповідачеві, він також висловив прохання повідомити його про наявність на підприємстві всіх вакантних посад, а також просив повідомити про надання згоди на скорочення його посади або відмови в наданні такої згоди первинною профспілковою організацією ДП «Жовківське лісове господарство», оскільки він є членом зазначеної профспілкової організації. 05.12.2019 року за його участю відбулось засідання профспілкової організації Державного підприємства «Жовківське лісове господарство», на якому розглядалось подання адміністрації Державного підприємства «Жовківський лісгосп» про надання згоди на його звільнення відповідно до наказу № 230 від 11.10.2019 року «Про скорочення посад та внесення змін до штатного розпису підприємства на 2020 рік». За результатами засідання профспілкової організації прийнято рішення (протокол № 22 від 05.12.2019 року) про те, що профспілкова організація Державного підприємства «Жовківське лісове господарство» не надає згоду адміністрації лісгоспу на звільнення ОСОБА_1 . Про прийняте рішення про ненадання згоди на його звільнення профспілковою організацією було письмово повідомлено уповноважений орган відповідача повідомленням від 09.12.2019 року.

       Вказав, що він не заперечував щодо переведення його на іншу посаду, більше того, просив відповідача повідомити його про наявність на підприємстві всіх вакантних посад, звернувся до відповідача із даним проханням письмово, однак його лист від 26.12.2019 року відповідачем проігноровано і відповіді йому не надано.

       Вважає, що його звільнення із займаної посади було проведено незаконно, оскільки: відбулося з порушенням вимог частини першої статті 43 КЗпП України за відсутності згоди первинної профспілкової організації, членом якої він є; відбулося з порушенням частини другої статті 40 та частини третьої статті 49 КЗпП України, оскільки відповідачем не повідомлено його про наявність на підприємстві всіх вакантних посад та не запропоновано йому іншої роботи згідно вакантних посад, які були на підприємстві.

       Внаслідок незаконного звільнення з роботи відповідачем порушено гарантоване позивачу Конституцією (стаття 56) право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя, чим завдано моральної шкоди.

       Зазначив, що факт порушення його трудових прав у зв`язку із незаконним звільненням призвів до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що стало наслідком здійснення ним додаткових зусиль для організації свого життя, внаслідок незаконного звільнення він був позбавлений доходів, що завдало йому сильних душевних хвилювань, ускладнило утримання ним сім`ї, стало причиною роздратованості. Такими незаконними діями відповідача принижено його честь і професійну гідність, негативне ставлення відповідача до нього обговорюється всім колективом підприємства, він переніс нервові переживання, дискомфортно почуває себе серед колишніх колег по роботі та друзів, був змушений звертатися за правовою допомогою до адвоката та ніс додаткові витрати у зв`язку із цим.

       Просив визнати незаконним та скасувати Наказ № 2-К від 11.01.2020 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади майстра виробничої дільниці лісокомплексу у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на роботі у Державному підприємстві «Жовківське лісове господарство» на посаді майстра виробничої дільниці лісокомплексу з дати звільнення - 11 січня 2020 року; стягнути з Державного підприємства «Жовківське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період від дати звільнення - 11.01.2020 року і до дати винесення рішення у даній справі; моральну шкоду в розмірі 5 000, 00 гривень; та судові витрати.

       Оскаржуваним рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 30 квітня 2020 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Жовківське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю.

       Не погоджуючись з даним рішення позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Заяць О.І., оскаржив таке в апеляційному порядку.

        В апеляційній скарзі зазначає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не перевірив усіх доводів позивача, наведених у позовній заяві та у письмових додаткових поясненнях, а також у поясненнях, висловлених у ході судового розгляду справи, не надав належної правової оцінки поданим доказам, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для її вирішення, допустив неповноту в з`ясуванні таких обставин та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з чим оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, не відповідає вимогам законності, обґрунтованості.

       Вимоги обґрунтовує тим, що в матеріалах справи відсутні докази у підтвердження змін в організації виробництва і праці, зокрема скорочення штату працівників. Документи, які містяться в матеріалах справи, видані самим відповідачем, що викликає сумнів у їх достовірності та переконливості. Економічне обґрунтування необхідності скорочення, яке міститься в матеріалах справи не підтверджене жодними доказами. Лист позивача від 06.02.2020 року, до відповідача, у якому позивач просив письмово повідомити чим обумовлені зміни в організації виробництва і праці на підприємстві відповідача і надати докази таких змін – залишено відповідачем без відповіді. Отже, відсутні підстави вважати, що у відповідача мало місце скорочення штату працівників, оскільки скорочено лише одну посаду – посаду, яку займав позивач.

       Вказує також на те, що звільнення відбулось з порушенням ч.2 ст.40 та ч.3 ст. 49? КЗпП України, оскільки відповідачем не були запропоновані всі наявні у відповідача вакансії (зокрема тракториста і лісоруба, про існування яких стало відомо із звітності Ф. 3-ПН, які подавались відповідачем у Жовківську районну філію Львівського обласного центру зайнятості щодо наявних у відповідача вакансій.

       При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті ст. 49? КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд мав виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. При цьому роботодавець зобов`язаний запропоновувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

       Вищевказаних правових висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 року у справі №199/6635/17 (провадження №61-48165св18, у постанові від 27 березня 2019 року у справі №212/9737/15-ц (провадження №61-41972св18) та у постанові від 11.04.2018 року у справі №520/10385/16-ц.

       Окрім того, зазначає, що відповідачем не було враховане переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового та необґрунтованого висновку про те, що позивач не користувався переважним правом на залишення на роботі на підставі лише копії Протоколу №1 засідання спеціальної комісії від 18.10.2019 року, з якого вбачається, що комісія ухвалила надати переважне право на залишення на роботі на посаді майстра виробничої дільниці працівнику ОСОБА_2 , виходячи лише з кваліфікації працівника, при цьому не врахувавши продуктивність праці окремо та кваліфікацію і продуктивність праці кожного з працівників за сукупністю цих двох показників.

       Звертає також увагу на те, що звільнення відбулось з порушенням вимог ч.3 ст. 43 КЗпП України – за відсутності згоди первинної профспілкової організації, членом якої є позивач. За результатами засідання профспілкової організації прийнято рішення (протокол №22 від 05.12.2019 року) про те, що Профспілкова організація Державного підприємства «Жовківське лісове господарство» не надає згоду адміністрації лісгоспу на звільнення ОСОБА_1 . Відмова обґрунтована відсутністю достатньої кількості голосів членів профспілкового комітету для надання такої згоди, оскільки «проти» звільнення висловилось двоє членів профспілки, четверо «утримались» і «за» звільнення не було віддано жодного голосу присутніх членів профспілкової організації.

       Враховуючи викладене просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 20 квітня 2020 року та постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1–3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що позивач з 2015 року працював у ДП «Жовківське лісове господарство», з 22.01.2015 року працював майстром зміни на лісокомплексі, з 02.11.2015 року переведений на посаду майстра зміни цеху переробки деревини, а з 08.08.2017 року переведений на посаду майстра виробничої дільниці лісокомплексу.

Наказом ДП «Жовківське лісове господарство» № 230 від 11.10.2019 року вбачається з 01.01.2020 року внесено зміни до штатного розпису цехового персоналу підприємства, зокрема, скорочено одну посаду «майстер виробничої дільниці».

З копії штатного розпису цехового персоналу ДП «Жовківський лісгосп» на 2020 рік убачається, що для лісокомплексу передбачено 1 штатна посада майстра виробничої дільниці.

Зі змісту персонального попередження ДП «Жовківське лісове господарство» ОСОБА_1 № 01/496 від 22.10.2019 року, яке ним отримано, вбачається, що відповідач повідомив позивача про скорочення його посади, одночасно запропоновано переведення на посаду верстатника деревообробних верстатів, у разі прийняття пропозиції про переведення відповідач просив позивача подати відповідну заяву до відділу кадрів.

Рішенням спеціальної комісії (протокол № 1 від 18.10.2019 року) ухвалено надати переважне право на залишення на роботі на посаді майстра виробничої дільниці працівнику з більш високою кваліфікацією ОСОБА_2 .

З копії повідомлення від 09.12.2019 року ДП «Жовківське лісове господарство», що 05.12.2019 року відбулося засідання профспілкового комітету за участю ОСОБА_3 . Повідомлено, що профспілкова організація не надає згоди адміністрації лісгоспу на звільнення ОСОБА_3 у зв`язку із тим, що не було набрано достатньої кількості голосів членів профспілкового комітету для надання такої згоди. Зазначено, що ОСОБА_4 запропоновано посаду сортувальника матеріалів та виробів із деревини Лісокомплексу, в подальшому, коли він здобуде професію верстатника працюватиме верстатником деревообробних верстатів.

Як убачається із заяви ОСОБА_3 тимчасово виконуючому обов`язки директора ДП «Жовківський лісгосп» від 11.01.2020 року, йому було запропоновано у відділі кадрів переведення на посаду сортувальника матеріалів та виробів з деревини лісокомплексу, а в подальшому (при умові проходження навчання по підготовці верстатників та отримання відповідного посвідчення верстатника) переведення на посаду верстатника деревообробних верстатів цього ж підрозділу. В заяві позивачем повідомлено, що він відмовляється від переведення на запропоновану посаду. Наведене підтверджується актом про відмову ОСОБА_1 від переведення на іншу посаду № 1 від 11.01.2020 року.

Наказом ДП «Жовківське лісове господарство» № 2-к від 11.01.2020 року ОСОБА_1 , майстра виробничої дільниці лісокомплексу, звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників у відповідності до п.1 ст. 40 КЗпП України з 11.01.2020 року.

У пункті 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмово заявою про таке переведення.

Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України.

Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед працівників які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі №6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 зроблено висновок, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

Статтею 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

У частині шостій статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі № 163цс14 зазначив, що аналіз вищезазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення може бути зроблений судом після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, ділових і професійних якостей працівника (див. постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15).

Судом першої інстанції встановлено, що в ДП «Жовківське лісове господарство» дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників, зокрема, скорочено одну посаду майстра виробничої дільниці лісокомплексу, яку обіймав позивач; відповідачем дотримано двомісячний строк попередження позивача про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням штату працівників; виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України, запропонувавши позивачу усі наявні вакантні посади на підприємстві, від яких він відмовився; ДП «Жовківське лісове господарство» обґрунтовано не врахувало доводи первинної профспілкової організації, викладені в рішенні про відмову в наданні згоди на звільнення позивача, адже таке взагалі не вмотивовано, а обґрунтовано відсутністю необхідної кількості голосів – членів первинної профспілкової організації за надання згоди на звільнення позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги, що позивачу не були запропоновані усі наявні у відповідача вакансії, колегія суддів виходить з того, що такі і не мали бути запропоновані позивачу, оскільки не відповідали спеціальності та кваліфікації позивача, вимагали спеціальної підготовки (верстатник деревообробних верстатів) та відповідних дозволів (тракторист), саме у зв`язку із цим відповідач був позбавлений можливості запропонувати позивачу іншу вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю на підприємстві. Посада лісоруба, на яку вказує, як на вакантну позивач, була зайнята, ще до моменту вручення йому повідомлення про майбутнє вивільнення, а від переведення на вакантну посаду сортувальника матеріалів та виробів з деревини, позивач відмовився, що ним не заперечується.

Ураховуючи те, що підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, доводи апеляційної скарги про те, що на підприємстві не відбулося скорочення чисельності штату працівників є безпідставними, адже питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників лежить поза межами компетенції суду та є дискреційним повноважень роботодавця.

В частині доводів апеляційної скарги про неврахуванням відповідачем переважного права позивача на залишення на роботу, колегія суддів їх також відхиляє, виходячи з такого.

При вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

У позовній заяві позивач не виклав своїх мотивів у цій частині. Незважаючи на це, на переконання колегії суддів, як роботодавцем, так і судом першої інстанції вірно враховано, що рішення комісії про надання переваги на залишення на роботі не позивачу, а працівнику ОСОБА_2 є переконливим, що саме останній має більш високу кваліфікацію та продуктивність праці у порівнянні з позивачем, адже ОСОБА_2 на перевагу має три вищі освіти відповідних напрямків підготовки як «Деревооброблювальні технології», «Технології виробництва з деревини», «Лісове господарства», в той час як ОСОБА_1 здобуто вищу освіту за напрямком «Облік і оподаткування», що не відповідає профілю підприємства.

Щодо продуктивності праці, колегія суддів приймає до уваги наступне. Відповідно до посадової інструкції до завдань та обов`язків майстра виробничої дільниці ОСОБА_2 налажать здійснення керівництва виробничо-господарською діяльністю нижнього складу та цеху переробки. В той же час, до завдань та обов`язків майстра виробничої дільниці ОСОБА_1 входить лише керівництво працівниками цеху переробки. Тобто об`єм завдань та обов`язків, а відтак і виконуваної роботи ОСОБА_2 є значно більшим ніж у ОСОБА_1 .

Доводи про те, що у позивача на утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей та непрацездатний батько є юридично неспроможними, оскільки враховуються при рівній кваліфікації та продуктивності праці, що у даному випадку не встановлено.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки під час вирішення справи ним правильно застосовано до даних правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

       Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом першим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

       Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Заяць Ольги Ігорівни – залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 квітня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2021 року.

Головуюча        Копняк С.М.

Судді:        Бойко С.М.

                                                       Ніткевич А.В.