Постанова

Іменем України

02 березня 2021 року

м. Київ

справа № 750/5469/18

провадження № 51-6103км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Волевач О.В.,

прокурора Матолич М.Р.,

захисників Сапона К.Л., Лєскова В.О.,

засуджених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 липня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від

15 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270010001872, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше

не судимого,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Києва, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 4 ст. 358, ч. 2

ст. 289 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України та в даній частині обвинувачення виправдано.

Цим же вироком ОСОБА_1 засуджено до покарання за:

- ч. 4 ст. 358 КК України у виді арешту строком на шість місяців;

- ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

За цим же вироком ОСОБА_2 засуджено до покарання за:

- ч. 1 ст. 358 КК України у виді арешту строком на п`ять місяців;

- ч. 4 ст. 358 КК України у виді арешту строком на шість місяців;

- ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 , визнано винуватим у тому, що він у невстановлений органом досудового розслідування місці та час, розуміючи протиправність своїх дій, діючи умисно, самостійно вклеїв свою фотокартку на

5 сторінці у паспорті серії НОМЕР_1 громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим здійснив підроблення офіційного документу.

Разом з цим, 14 березня 2018 року, приблизно о 15:00, ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 прибули до приміщення підрозділу TOB «АВКТОКРЕДИТ ПЛЮС», що розташований за адресою: пр. Миру, 192, м. Чернігів, де, у подальшому ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 , перебуваючи у приміщенні вказаного підприємства, з метою оформлення лізингового договору на автомобіль марки «HYUNDAI», модель «SANTA FE», р. н. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , діючи умисно, розуміючи, що офіційний документ - паспорт серії НОМЕР_1 громадянина України, виданий на ім`я

ОСОБА_3 , є завідомо підробленим, використали вказаний документ, що виразилось в наданні працівникам TOB «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» завідомо підробленого паспорта серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 , з вклеєною фотокарткою ОСОБА_2 .

Крім цього, 14 березня 2018 року, приблизно о 16:45, ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: пр. Миру, 192, м. Чернігів, діючи умисно, незаконно, використовуючи завідомо підроблений документ - паспорт серія НОМЕР_1 громадянина України, виданий на ім`я ОСОБА_3 , - шляхом обману, оскільки знали наперед, що не будуть сплачувати кошти за придбаний на праві лізингу автомобіль марки «HYUNDAI», модель «SANTA FE», р. н. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , всупереч волі власника, заволодів вказаним транспортним засобом, який належить TOB «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС», шляхом запуску двигуна та руху по автодорозі Київ-Чернігів-Нові Яриловичі в напрямку м. Києва та який був зупинений працівниками поліції під час руху по вказаній автодорозі.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо нього у зв`язку з відсутністю достатніх доказів доведеності його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 289 КК України.

В обґрунтування своїх вимог стверджує про недоведеність наявності об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, оскільки надання одного документу, що посвідчує особу, одночасно двома особами є неможливим, а тому висновок суду про те, що він використав підроблений документ шляхом надання його працівникам ТОВ «АВТОКРЕДИД ПЛЮС» не ґрунтується на матеріалах даного кримінального провадження.

Крім цього, засуджений вказує на недоведеність його вини належними та допустимими доказами у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та наявності попередньої змови із засудженим ОСОБА_2 на вчинення вказаного злочину.

Водночас стверджує, що визнавши його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, суд врахував недопустимий доказ, а саме протокол про результати аудіо-, відео контролю особи від 23 березня 2018 року з доданим до нього оптичним носієм, який був отриманий з порушеннями порядку встановленого ст. ст. 104, 106, 107, 252 КПК України.

При цьому зазначає, що апеляційний суд розглянув кримінальне провадження із порушенням ст. 419 КПК України, на доводи, викладені в його апеляційній скарзі, вичерпної відповіді не дав, а також в ухвалі не зазначив підстав, на яких скаргу визнано необґрунтованою.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам засуджених через м`якість.

В обґрунтування своїх доводів прокурор вказує на те, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України, оскільки належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 75 КК України при визначенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання, що призвело до м`якості призначеного останнім покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та засудженого не надходило.

У судовому засіданні прокурор підтримав подану касаційну скаргу та заперечував проти касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 , а засуджені та їх захисники підтримали подану касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та заперечували проти касаційної скарги прокурора.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, засуджених та їх захисників, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 - частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону згідно зі ст. 412 КПК України є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Що стосується доводів касаційних скарг засудженого та прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, то вони є обґрунтованими з огляду на таке.

Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 289 КК України та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 4 ст. 358, ч. 2

ст. 289 КК України.

Не погоджуючись із вказаним вироком, захисник засудженого ОСОБА_1. подав апеляційну скаргу - в якій він просив скасувати вирок місцевого суду та закрити кримінальне провадження щодо його підзахисного у зв`язку з відсутністю достатніх доказів доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих останньому кримінальних правопорушень.

На обґрунтування своїх вимог захисник вказував на недоведеність наявності об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України та на відсутність кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України: «за попередньою змовою групою осіб» на яке посилається сторона обвинувачення, оскільки судом не встановлена наявність «попередньої змови». Також зазначав про неналежне з`ясування судом обставин вчинення злочинів та недопустимість окремого доказу у провадженні.

При перевірці матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.

За змістом ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду щодо законності та обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 цього Кодексу при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Залишаючи вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 липня

2020 року без зміни, а апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_1.- без задоволення, апеляційний суд зазначених вимог закону не дотримався.

В результаті перевірки матеріалів даного кримінального провадження було встановлено, що суд апеляційної інстанції при розгляді вказаних вище апеляційних скарг не навів суті всіх зазначених доводів в ухвалі, ретельно їх не перевірив, не дав відповідей на усі доводи у скаргах і не мотивував належним чином свого рішення про залишення їх без задоволення, не дав вичерпної відповіді, стосовно того, на яких підставах, він визнав доводи, наведені в апеляційних скаргах прокурора та захисника, неспроможними.

При цьому взагалі поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність наявності в діях ОСОБА_1 , об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, оскільки надання одного документу, що посвідчує особу, одночасно двома особами є неможливим.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні лише формально послався на наявність у дія ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, належним чином не перевірив зазначених доводів сторони захисту і не надав на них вмотивованих відповідей.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 14 березня 2018 року за договором лізингу, оформленому на підставі підробленого паспорта громадянина України на ім`я померлого ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заволоділи транспортним засобом «HYUNDAI», модель «SANTA FE», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 .

Захисник у своїй апеляційній скарзі акцентував увагу на тому, що відповідно до показань ОСОБА_4 , ОСОБА_5 саме засуджений ОСОБА_6 пред`являв підроблений ним паспорт громадянина України на ім`я померлого ОСОБА_3 для укладення договору лізингу на автомобіль з метою незаконного заволодіння транспортним засобом.

Також вказував на те, що свідок ОСОБА_4 можливо називав ОСОБА_2 іменем з підробленого паспорту, а ОСОБА_1 можливо чув, що того називають не його іменем, не свідчить, про обізнаність його підзахисного про наявність у ОСОБА_2 підробленого документу, про можливість його використання, а також про те, що ОСОБА_1 розумів, що ОСОБА_2 укладає договір на іншу особу, а тому вирок ґрунтується на припущеннях.

В свою чергу, апеляційний суд відхиляючи доводи сторони захисту, наведені у поданій апеляційній скарзі, дійшов передчасного висновку про те, що хоча ОСОБА_1 особисто не вчиняв підробку паспорта, не передавав підроблений офіційний документ в руки працівникам ТОВ «АВТОКРЕДИД ПЛЮС» для оформлення договору фінансового лізингу автомобіля, проте це не виключає того, що він був обізнаний про деталі злочину та про те, що паспорт на ім`я померлого ОСОБА_3 , наданий ОСОБА_2 , є підробленим та виготовлений останнім з метою незаконного заволодіння транспортним засобом.

На переконання колегії судів, суд першої інстанції мотивуючи свої висновки про винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та наявність між ними співучасті на вчинення інкримінованих їм кримінальних правопорушень, належним чином його не аргументував та навів не категоричні судження, а лише припущення. Водночас апеляційний суд зазначених порушень, допущених судом першої інстанції, не усунув та безпідставно залишив вирок місцевого суду без зміни.

Водночас ч. 2 ст. 17 КПК України передбачено, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Поза розумним сумнівом мають бути доведені всі елементи, які є важливими для правової кваліфікації діяння, зокрема, в даній справі такий елемент об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, як використання ОСОБА_1 завідомо підробленого документу з урахуванням положень ст. ст. 26, 27 КК України.

Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні.

Обов`язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може ігнорувати обставин, які встановлені під час судового розгляду, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

У даному кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не дотримався зазначених вимог закону, не дав аргументованих відповідей, підтверджених переконливими доказами, на доводи апеляційної скарги сторони захисту про співучасть ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України з урахуванням того, що виконавцем (співвиконавцем), зокрема визнається особа, яка своїми діями разом з іншими співучасниками безпосередньо у повному обсязі (чи частково) виконала склад злочину, передбачений певною статтею Особливої частини КК України.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та не проаналізував доводи апеляційної скарги захисника про відсутність попередньої змови між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, на наявність якої посилається сторона обвинувачення.

Так, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне скоєння цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовились про його спільне вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його скоєння до моменту виконання його об`єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії готування до злочину, а також у процесі замаху на злочин.

Як убачається з ч. 2 ст. 28 КК України, домовленість має стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбуватися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.

Незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце тоді, коли в ньому брали участь принаймні дві особи, які домовились про спільне його вчинення. Відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом при цьому настає для всіх співучасників, незважаючи на те, що транспортним засобом керував один з них.

Так, апеляційний суд на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, у своїй ухвалі зазначив, щозасуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були знайомі між собою, та тривалий час, як пояснювали суду, не спілкувалися, а тому сумнівним є той факт, що потрапивши у скрутне матеріальне становище, ОСОБА_2 вирішив запросити в якості водія мало знайомого чоловіка ОСОБА_1 . Крім того, інформація про місце перебування та з`єднання телефонів обвинувачених свідчить про їх активне спілкування у період часу, що передує вчиненню злочинів. При цьому, суд обмежився формальним переліченням доказів, зокрема документів, які були наведені у вироку суду першої інстанції.

За таких обставин, поза увагою апеляційного суду залишились доводи сторони захисту про відсутність попередньої змови між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 навчинення зазначеного кримінального правопорушення, які були наведені у апеляційній скарзі захисника. В ній також не наведено підстав чи норм закону, виходячи з яких ці доводи визнано неспроможними.

Разом з цим, визнаючи допустимим доказом на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень - протокол про результати аудіо-, відео контролю особи під час перебування ОСОБА_2 в ІТТ ГУНП в Чернігівській області від 23 березня 2018 року, яким зафіксовано зізнання ОСОБА_2 співкамернику про те, що він власноручно вклеював свою фотокартку до паспорту на чуже ім`я і діяв за вказівками

ОСОБА_1 , який був затриманий разом з ним, а також, що ОСОБА_1 за роботу (незаконне заволодіння транспортним засобом) йому обіцяв п`ять тисяч гривень, що з урахуванням його матеріального стану є суттєвою грошовою сумою, суд зробив формальний висновок щодо допустимості цього доказу, належним чином не перевіривши відповідних доводів апеляційної скарги сторони захисту, а також не проаналізувавши даний доказ у взаємозв`язку з іншими доказами у кримінальному провадженні з урахуванням того, що зазначене вище зізнання було заперечено самим ОСОБА_2 під час судового розгляду.

Достатність доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину передбачає наявність у кримінальному провадженні такої сукупності доказів, яка не викликає сумнівів у достовірності встановлених фактів, що мають значення для кримінального провадження.

Колегія суддів зазначає, що апеляційному суду належало ретельно перевірити доводи апеляційної скарги сторони захисту про недостатність доказів у їх сукупності для доведення винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Водночас з матеріалів кримінального провадження слідує, що прокурор оскаржив вирок районного суду в частині призначеного засудженим

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання. У своїй апеляційній скарзі прокурор просив вирок суду скасувати у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених через м`якість. Доводи апеляційної скарги прокурора мотивовані тим, що суд першої інстанції безпідставно звільнив засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням.

За матеріалами кримінального провадження, апеляційний суд звільнив

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, але свого рішення належним чином не обґрунтував і не навів переконливих мотивів, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання у виді позбавлення волі, а послався переважно на дані про особу засуджених.

На переконання колегії суддів, є передчасним висновок апеляційного суду про те, що призначене засудженим покарання із застосуванням ст. 75 КК України з урахуванням обставин скоєного, тяжкості вчинених злочинів, даних про особу засуджених та відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання сприятиме меті покарання - виправлення засуджених і попередження вчинення нових злочинів.

Водночас не отримали належної оцінки суду тяжкість вчиненого засудженими злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, обставини та наслідки його скоєння, вартість викраденого автомобіля.

Отже, судом апеляційної інстанції під час розгляду даного кримінального провадження допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог статті 438 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 - частковому задоволенню.

З урахуванням зазначеного та підстав, з яких ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, наведені вище обставини мають бути ретельно перевірені апеляційним судом, адже для забезпечення законності кримінального провадження, суд зобов`язаний неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Водночас правильна оцінка судом доказів у кримінальному провадженні має велике значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими і засуджено, призначене останнім покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м`яким.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук В.В. Наставний С.В. Яковлєва