Головуючий суду 1 інстанції - Соболєв Є.О.

Доповідач -Луганська В.М.

Справа № 408/3479/19-ц

Провадження № 22-ц/810/871/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Луганської В.М.

суддів: Гаврилюка В.К., Коновалової В.А.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк»

на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 15 вересня 2020 року ухвалене судом у складі судді Соболєва Є.О.

за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У квітні 2019 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з зазначеними вимогами в обґрунтування яких зазначило, що між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 48/2012-Р від 24 лютого 2012 року, відповідно до умов якого банк надав відповідачу грошові кошти у сумі 145980,00 грн з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 17,6 % річних, за користування коштами, що не повернуті у терміни, передбачені договором процентна ставка встановлюється в розмірі 22,6 % річних.

Строк повернення кредитних коштів - до 23 лютого 2019 року (п.1.3.1 кредитного договору).

В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 48/2012-Р від 24 лютого 2012 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 48/2012-Р/П1 та укладено між банком та ОСОБА_3 договір поруки № 48/2012-Р/П2 за умовами п. 1.1. яких поручителі зобов`язалися в повному обсязі нести солідарну відповідальність перед банком за виконання в повному обсязі позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконав та не повернув кредитні кошти у визначений кредитним договором строк, у зв`язку з чим станом на 04 квітня 2019 року за ним утворилася заборгованість за кредитним договором у сумі 127392,07 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 110986,66 грн; нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом за період з 01.07.2014 року по 30.04.2015 року в сумі 16405,41 грн.

У зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 127392,07 грн та судові витрати.

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 15 вересня 2020 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 48/2012-Р від 24.02.2012 року, яка утворилась за період з квітня 2016 року по 23 лютого 2019 року у сумі 83451,45 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 48/2012-Р від 24.02.2012 року, яка утворилась за період з квітня 2016 року по 23 лютого 2019 року у сумі 83451,45 грн,

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором 48/2012-Р від 24.02.2012 року, строк сплати якої настав за період до квітня 2016 року у сумі 43940,62? грн, яка складається із: боргу за кредитом в розмірі - 27535,21? грн; відсотків за користування кредитом - 16405,41 грн.

В частині позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором строк сплати якої настав до квітня 2016 року відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з вказаним рішенням ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення в частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором строк сплати якої настав до квітня 2016 року та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення вимог позивача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до договору поруки договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до припинення забезпеченого ним зобов`язання позичальника договором. Оскільки зобов`язання позичальника за кредитним договором не виконано, то станом на момент звернення до суду із позовом, зобов`язання поручителя за договором поруки урахуванням умов пунктів 5.1. та 5.2. договору поруки, продовжують існувати.

Крім того, скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п.1.3.2. кредитного договору закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, ш лишились невиконаними з буд-яких причин.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повідомлялися про апеляційне провадження у справі (ухвалу про відкриття провадження) в порядку передбаченому ч. 2 ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 11 січня 2021 року при відкритті апеляційного провадження відповідачам роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі, проте від відповідачів відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 127392,07 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921 * 100 = 192100 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно апеляційної скарги позивачем рішення суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором строк сплати якої настав до квітня 2016 року.

Рішення суду в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 48/2012-Р від 24.02.2012 року, яка утворилась за період з квітня 2016 року по 23 лютого 2019 року у сумі 83451,45 грн, стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 48/2012-Р від 24.02.2012 року, яка утворилась за період з квітня 2016 року по 23 лютого 2019 року у сумі 83451,45 грн та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк», заборгованості за кредитним договором 48/2012-Р від 24.02.2012 року, строк сплати якої настав за період до квітня 2016 року у сумі 43940,62? грн, яка складається із: боргу за кредитом в розмірі - 27535,21? грн; відсотків за користування кредитом - 16405,41 грн не оскаржується учасниками справи, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором строк сплати якої настав до квітня 2016 року.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в частині позовних вимог до поручителів суд виходив з того, що з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом, що виникла за період з серпня 2014 по березень 2016 року позивач звернувся до суду після спливу вказаного у п. 5.2. договорів строку дії поруки, а стосовно вимоги стягнення заборгованості за процентами - за весь період, оскільки останнє нарахування відбулось 30.04.2015, то строк пред`явлення вимоги до поручителів щодо останнього платежу по процентах сплинув 01 травня 2018 року.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором строк сплати якої настав до квітня 2016 року, відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено та ніким із сторін не оспорюється, що 24 лютого 2012 року між ПАТ АБ «Укргазбанк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 48/2012-Р від 24 лютого 2012 року, відповідно до умов якого банк надав відповідачу грошові кошти у сумі 145980,00 грн з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 17,6 % річних, за користування коштами, що не повернуті у терміни, передбачені договором процентна ставка встановлюється в розмірі 22,6 % річних.

Строк повернення кредитних коштів - до 23 лютого 2019 року (п.1.3.1 кредитного договору).

Відповідно до п. 3.1 договору позичальник здійснює повернення суми кредиту щомісячно з 1-го по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту шляхом сплати рівних один одному платежів у розмірі 3053, 00 грн.

В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань за кредитним договором станом на 04 квітня 2019 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором у сумі 127392,07 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 110986,66 грн; нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом за період з 01.07.2014 року по 30.04.2015 року в сумі 16405,41 грн.

В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 48/2012-Р від 24 лютого 2012 року між банком, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 48/2012-Р/П1 та укладено між банком, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договір поруки № 48/2012-Р/П2 за умовами п. 1.1 яких поручителі зобов`язалися в повному обсязі нести солідарну відповідальність перед банком за виконання в повному обсязі позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Пунктами 1.1 та 1.2 договору поруки № 48/2012-Р/П1 та договору поруки № 48/2012-Р/П2 передбачено, що поручителі поручаються перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № 48/2012-Р від 24 лютого 2012 року та несуть солідарну відповідальність за порушення виконання зобов`язань по кредитному договору.

Згідно з пунктом 5.2. договору поруки № 48/2012-Р/П1 та з пунктом 5.2. договору поруки № 48/2012-Р/П2, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк виконання не зазначений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення цього договору.

Отже сторони під час укладення зазначених договорів поруки встановили строк припинення поруки, який становить три роки з дня настання строку виконання зобов`язання.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України, в редакції на час укладення договору поруки, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання невстановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

В частині першій статті 251 ЦК України зазначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Оскільки право кредитора і обов`язок поручителя по закінченню договору поруки припиняються, тому жодних дій щодо реалізації права в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року за № 1411/3467/12, постанові від 27 березня 2019 року за № 200/15135/14-ц, постанові від 03 липня 2019 року за № 1519/2-3165/11.

Умови укладених між сторонами договорів поруки про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом строку, встановленого договором поруки не пред`явить вимоги до поручителя.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ураховуючи положення кредитного договору № 48/2012-Р від 24 лютого 2012 року та договорів поруки № 48/2012-Р/П1 та № 48/2012-Р/П2, дійшов правильного висновку про те, що сторони встановили не лише строк дії кредитного договору і договорів поруки, який становить три роки від дня настання виконання зобов`язання, а й строки виконання боржником й поручителями окремих зобов`язань (внесення щомісячних ануїтетних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням .

Як зазначалося вище умовами кредитного договору № 48/2012-Р від 24 лютого 2012 року передбачено повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами щомісячними платежами в розмірі 3053,00 грн з останнім строком погашення 23 лютого 2019 року.

Судом встановлено, що до серпня 2014 року відповідач не мав прострочення погашення кредиту та процентам. Віднесення заборгованості на прострочену відбулось 29 жовтня 2014 року, остання дата нарахування процентів 30 квітня 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом банк звернувся до суду 25 квітня 2019 року, що підтверджується штампом на поштовому конверті.

За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що з вимогою до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором, строк сплати якої настав до квітня 2016 року позивач звернувся до суду після спливу вказаного у п. 5.2. договорів поруки строку дії поруки (три роки), тому за правилами частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука щодо вказаних щомісячних платежів припинилась, оскільки умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу частинами (щомісячними платежами), а по процентам строк звернення до суду сплинув 01 травня 2018 року

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором строк сплати якої настав до квітня 2016 року відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджується з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскільки зобов`язання позичальника за кредитним договором не виконано, то станом на момент звернення до суду із позовом, зобов`язання поручителів за договорами поруки з урахуванням пунктів 5.1 та 5.2 договорів поруки продовжують існувати, не заслуговують на увагу з огляду на викладені вище обставини.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до цитування позивачем пунктів як кредитного договору № 48/2012-Р від 24 лютого 2012 року та договорів поруки № 48/2012-Р/П1, № 48/2012-Р/П2 без взаємозв`язку зі встановленими судом обставинами, та без викладення в апеляційній скарзі обставин щодо неповноти та (або) неправильності встановлених судом обставин, які мають значення для справи, і в чому полягають неправильні висновки суду.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором строк сплати якої настав до квітня 2016 року, оскільки з вимогою про стягнення позивач звернувся до суду 25 квітня 2019 року, тобто після спливу вказаного у п.5.2. договорів поруки строку дії поруки.

В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення.

Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 15 вересня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту 02 березня 2021 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді В.К. Гаврилюк

В.А. Коновалова