ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2010 р. м. Вінниця Справа № 2-а-794/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової І.А.
при секретарі судового засідання: Балан М.А.
за участю:
позивача : ОСОБА_1
представника відповідача : Березюк С.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації"
про: визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Комунального підприємства «Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» про визнання неправомірними дій; зобов’язання вчинити державну реєстрацію права власності на цілий житловий будинок «А» з прибудовою на ганком «А1», загальною площею 77,1 м2, житловою площею 31,2 м2, та господарські будівлі і споруди: сарай «Б», погріб «п/Б», шия погріба «ш/п», убиральню «В», погріб «п/Г», сарай «б», огорожу «1», ворота «№2», хвіртку «№3», криницю «№4», розташованого в АДРЕСА_1, згідно рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29.01.2009 р. та ухвали Липовецького районного суду Вінницької області від 3.11.09 р.; відшкодування судових витрат, які складаються з судового збору, витрат на правову допомогу та повязаних з прибутям до суду.
Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що відповідно до рішення та ухвали Липовецького районного суду Вінницької області за позивачем визнано право власності на житлові та нежитлові будівлі. З метою реєстрації права власності позивач звернулась до відповідача, однак отримала відмову у реєстрації, мотивовану тим, що судові рішення не є правовстановлюючими документами.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулась до суду.
В процесі розгляду даної справи позивачем було зменшено та збільшено позовні вимоги, а саме, просила скасувати рішення реєстратора про відмову в реєстрації та зменшила вимоги в частині відшкодування судових витрат, які складаються з витрат на правову допомогу та пов"язаних з прибутям до суду.
Зважаючи те, що статтею 51 КАС України, зокрема, регламентоване право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог в будь-який час до закінчення судового розгляду, заяви представника позивача про зменшення та збільшення позовних вимог прийнято судом до розгляду.
Представник відповідача позов не визнала, обґрунтовуючи свою позицію тим, що будівлі збудовані самочинно, в матеріалах інвентаризаційної справи відсутні документи, підтверджуючі відповідність самочинно збудованих об’єктів архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам. Оскільки спадкодавцеві, у відповідності до норм чинного законодавства, на момент відкриття спадщини не належало право власності на самочинно збудовані будівлі та споруди, то самочинно зведені об'єкти нерухомого майна не можуть входити до складу спадщини. За таких обставин, на думку відповідача у КП "ВООБТІ" відсутні законні підстави для проведення реєстрації житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_1, а відтак в задоволенні позову слід відмовити ( заперечення № 684 від 16.03.2010 року (а.с. 18-19)).
Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулись до Комунального підприємства «Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації»з метою реєстрації права власності житлового будинку з господарськими будівлями розташованого за АДРЕСА_1, на підставі рішення Липовецького районного суду Вінницької області.
Рішенням реєстратора про відмову в реєстрації № 169 від 25 грудня 2009 року позивача було повідомлено про відсутність законних підстав для реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, оскільки документи підтверджуючі правомірність проведеного будівництва на об’єкти не надані.
Так, згідно матеріалів інвентаризаційної справи на земельній ділянці розташовані самочинно збудовані: прибудова літ. «А1», сарай літ. «Г», погріб літ. «п/Г». Загальна площа будинку без самочинно зведених приміщень складає -55,4 м2. Станом на 25.12.2009 р. документи, підтверджуючі правомірність проведеного будівництва зазначених об’єктів до КП «ВООБТІ»не надані, таким чином зазначені будівлі до спадкового майна не входять.
Вказане рішення мотивоване положеннями статті 376 ЦК України, відповідно до якої нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього та нормами пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7.02.2002 р. № 7/5, згідно якого реєстрації підлягають права власності тільки на об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об’єкти.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням позивач його оскаржила до адміністративного суду.
Суд вирішуючи спір у даній справі виходить та керується наступним.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
В силу пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»(далі –Закон 1952-IV) до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Також пунктом 7 Прикінцевих положень цього ж Закону передбачено, що до приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 1.3. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445 (далі –Тимчасове положення) реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Отже, відповідач при виконанні делегованих повноважень владного суб’єкта здійснює владні управлінські функції, тобто передбачені законом дії у сфері діяльності публічної влади і у розумінні пункту 1 статті 3 КАС України лише на основі норм діючого законодавства України.
Таким чином, комунальне підприємство “Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації” є підприємством, яке в межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці виконує делеговані йому повноваження щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та є суб'єктом владних повноважень, тому спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому слід зауважити, що наявний у справі спір не стосується права власності на об'єкт нерухомості - житловий будинок з господарськими будівлями розташований за АДРЕСА_1. в даному випадку оскаржуються дії та рішення суб’єкта владних повноважень, а отже, даний спір підпадає під визначення адміністративної справи в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки комунальні підприємства БТІ, як вже зазначалось, виконують делеговану в силу закону публічно-правову функцію, а самі спірні відносини є публічно-правовими.
Оцінюючи правомірність відмови у державній реєстрації та прийняття оскаржуваного рішення, суд враховує наступне.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», відповідно до статті 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Відповідно до статей 17 - 19 вказаного Закону державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав. Для державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно до місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права. Підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, зокрема, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.
Статтею 24 Закону передбачено, що у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо: заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі; із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію права власності відповідно до правочину про відчуження нерухомого майна було подано після державної реєстрації обмежень, вчинених щодо цього майна; заявлене право власності або інше речове право вже зареєстроване. Відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Разом з тим, порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні визначений Тимчасовим положенням «Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 6/5 від 28.01.2003 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 р. за N 66/7387 (далі –Тимчасове положення).
Пунктом 1.12 Тимчасового положення передбачено, що рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації прав приймає реєстратор прав власності на нерухоме майно, що є працівником БТІ, який безпосередньо здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно. При цьому, в пункті 2.1, зокрема, вказано, що для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи, серед яких, згідно Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна, є: рішення судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна.
Отже, з наведеного вбачається, що одним із правовстановлюючим документів, що є підставою для реєстрації права власності є судове рішення про визнання такого.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при звернені до відповідача з відповідною заявою про реєстрацію права власності було надано рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29.01.2009 р. (набрало законної сили 9.02.2009 р.) у справі № 2-63/2009 за позовом ОСОБА_1 до Турбівської селищної ради, яким визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на цілий житловий будинок «А»з прибудовою та ганком «А1»загальною площею 77,1 м2, житловою площею 31,2 м2, та господарські будівлі і споруди: сарай «Б», погріб «п/б», шия погріба «ш/п», убиральня «В», погріб «п/г», сарай «Г», сарай «б», огорожу «№1», ворота «№2», хвіртку «№3», криницю «№4», розташовані в АДРЕСА_1 та ухвалу суду у даній справі, якою виправлено допущену у резолютивній частині рішення описку та замість «погріб «п/б», погріб «п/г»» зазначено: «погріб «п/Б», погріб «п/Г»».
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»передбачає обов’язковість державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що чинне законодавство визначає одним із правовстановлюючих документів на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна, рішення судів про визнання права власності на такі об’єкти, суд вважає, що позивачем було надано необхідні документи, на підставі яких має проводитись реєстрація прав власності, а тому, під час розгляду заяви позивача стосовно реєстрації права власності на нерухоме майно у відповідача були відсутні визначені законом підстави для відмови в державній реєстрації права власності на нерухоме майно.
Посилання представника відповідача на пункт 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 19.09.1975 р. «Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України»в даному випадку є помилковим та судом до уваги не береться, оскільки в ньому йдеться про випадки, коли вирішуються/розглядаються справи про визнання права власності на самовільно споруджені жилі будинки або прибудівлі, тоді як предметом спору у даній справі не є визнання права власності, а оскаржується рішення суб’єкта владних повноважень. З аналогічних підстав не враховуються посилання відповідача на статті 331, 376, 1218 Цивільного Кодексу України, якими регулюється питання щодо складу спадщини, набуття права власності на новостворене нерухоме майно, наслідки самочинної забудови.
Частина 3 статті 182 Цивільного кодексу України передбачає, що відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
З набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України судове провадження у справах про оскарження дій суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
“На підставі” означає, що суб’єкт владних повноважень має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, встановлених законами.
“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
З приписів статей 71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого рішення, доказів, які б спростовували доводи позивача, суду не надав, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно положень статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовольнити повністю.
Визнати неправірними дії Комунального підприємства "Вінницьке обласне об"єднане бюро технічної інвентаризації" щодо відмови в державній реєстрації права власності.
Скасувати рішення Комунального підприємства «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» про відмову в реєстрації № 169 від 25.12.2009 року.
Зобов’язати Комунальне підприємство «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» вчинити державну реєстрацію права власності на цілий житловий будинок «А» з прибудовою на ганком «А1», загальною площею 77,1 м2, житловою площею 31,2 м2, та господарські будівлі і споруди: сарай «Б», погріб «п/Б», шия погріба «ш/п», убиральню «В», погріб «п/Г», сарай «б», огорожу «1», ворота «№2», хвіртку «№3», криницю «№4», розташованого в АДРЕСА_1, згідно рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29.01.2009 р. та ухвали Липовецького районного суду Вінницької області від 3.11.09 р.
Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) 3,40 грн. судового збору.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 05.05.10
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна
28.04.2010