Справа № 766/15213/18

н/п 2/766/6441/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді                                                        Майдан С.І.,

за участю секретаря                                                        Романенко І.О.,

позивача                                                                 ОСОБА_1 ,

представника позивача                                                 ОСОБА_2 ,

представника відповідача                                                 ОСОБА_3 ,

представника третьої особи Південного міжрегіонального

управління Міністерства юстиції (м.Одеса)                        Шаповал Ю.Є.,

представника третьої особи Пісоцької С.І.                        Білецького О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової Олени Григорівни, треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору: Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на ту обставину, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 09.10.2012 року було укладено шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_8 ». Під час шлюбу ними було збудовано за спільні кошти житловий будинок, загальною площею 219,4 кв.м., житловою площею 116,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер у с.Залізний Порт Голопристанського району Херсонської області. Після чого, позивач звернувся до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової О.Г. із заявою від 12.08.2016 року №68, відповідно до якої прийняв спадщину та просив видати свідоцтво про частку у справі спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу. Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Дергільова О.Г. повідомила ОСОБА_1 в листі від 31.07.2017 року, що згідно п.1, 2 Глави 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 підстави для видачі свідоцтва про право власності у спільному майні подружжя відсутні. З огляду на те, що лист приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової О.Г. від 31.07.2017 року за своєю суттю не є нотаріальною дією, позивач звернувся із заявою про видачу свідоцтва від 11.06.2018 року, згідно якого просив видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя на Ѕ частку житлового будинку, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а у разі неможливості видати таке свідоцтво – видати постанову про відмову вчиненні нотаріальної дії. За результатами розгляду заяви, відповідачем було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.06.2018 року, з тих підстав, що відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 14.07.2015 року – житловий будинок закінчений будівництвом в травні 2005 року та ОСОБА_1 не було надано документа, що підтверджує наявність будинку до спільної сумісної власності подружжя. Позивач вважає постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.06.2018 року, що винесена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О.Г. незаконною з огляду на таке. Зазначений житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , оскільки закінчений будівництвом 14.07.2015 року та державну реєстрацію права власності здійснено 28.07.2015 року. Технічну інвентаризацію новозбудованих (реконструйованих) та наявних об`єктів виконують за рахунок замовників комунальні підприємства – бюро технічної інвентаризації. На підстав матеріалів технічної інвентаризації складаються інвентаризаційні справи та технічні паспорти. Однак, Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації не передбачає порядку та відповідно процедури визначення року побудови об`єкта. Таким чином, технічний паспорт та декларація не є абсолютним підтвердження року побудови житловий будинок з господарськими будівлями. При цьому, право власності на спірний будинок у спадкодавця виникло тільки у липні 2015 року після реєстрації цього права. Крім того, у розумінні ст.331 ЦК України спадкодавець та його дружина були власниками матеріалів, використаних у будівництві ще з часу реєстрації шлюбу з 2012 року. У зв`язку з викладеним, позивач просить визнати незаконною та скасувати постанову приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової О.Г. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.06.2018 року, а саме у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на житловий будинок, загальною площею 219,4 кв.м., житловою площею 116,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача на користь позивача всі судові витрати.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 10.08.2018 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 21.01.2019 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як спадкоємців померлого ОСОБА_6 .

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 21.09.2019 року витребувано у приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової Олени Григорівни завірену належним чином копію спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 03.10.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник третьої особи - Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надав до суду пояснення на позовну заяву ОСОБА_1 . Згідно якого зазначив, що 12.09.2017 року до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, через Міністерство юстиції України, надійшло звернення позивача. За результатами розгляду цього звернення заявнику надано вичерпну відповідь у строки, встановлені вимогами чинного законодавства, а також 28.09.2017 року повідомлено Міністрерство юстиції України про результати розгляду звернення з наданням матеріалів перевірки. 10.08.2018 року до управління юстиції надійшло чергове звернення від ОСОБА_1 , за результатами розгляду якого заявнику 07.09.2018 року надано відповідь. Також, 21.08.2018 року до управління юстиції, через Міністерство юстиції України, надійшло чергове звернення ОСОБА_1 ,за результатами розгляду якого надано відповідь. У зв`язку з тим, що під час розгляду звернень ОСОБА_1 на дії приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової О.Г., які надійшли до управління юстиції 10.08.2018 року та 21.08.2018 року, було виявлено окремі порушення та недоліки, приватному нотаріусу направлено лист від 07.09.2018 року щодо необхідності вжиття заходів, передбачених вимогам ст.51 Закону України «Про нотаріат». Стосовно розгляду чергового звернення ОСОБА_1 , яке надійшло до управління юстиції 26.09.2018 року через Міністерство юстиції України, повідомляє, що під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 10.08.2018 року було встановлено, що заявницею 29.07.2016 року до приватного нотаріуса подано заяву, у тексті якої зазначено, що «заява про прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття», а також у зазначеній заяві було прохання видати свідоцтво про право власності у спільному майні подружжя після спливу шестимісячного строку з дня смерті спадкодавця. Приватний нотаріус Дергільова О.Г. у своєму поясненні зазначила, що під час прийняття заяви ОСОБА_1 було роз`яснено усі права та обов`язки, як дружини та спадкоємця за законом. До того ж, вимогами законодавства України не передбачено обов`язку нотаріуса зазначити у тексті заяви про видачу свідоцтва про прво власності у спільному майні подружжя зміст усіх статей законодавства, які роз`яснювалися заявнику під час прийняття заяви. Отже, після встановлення майна, яке є спільним майном подружжя та подання відповідних заяв ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на Ѕ частку в спільному майні подружжя, приватним нотаріусом були видані свідоцтва про право власності на грошові вклади. Оскільки, у матеріалах спадкової справи відсутні документи, які підтверджують, що автомобіль є спільним майном подружжя, свідоцтво про право власності на Ѕ частку автомобіля не видавалося, натомість приватним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. На заяву ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право власності на Ѕ частку житлового будинку, приватним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Що стосується перевірки факту належного відкриття спадщини, то цей факт перевірявся управлінням юстиції під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 11.09.2017 року. Зокрема, за результатами перевірки було встановлено, що на підтвердження місця відкриття спадщини нотаріусом прийнято та долучено до справи документ – довідку від 24.04.2017 року, згідно якої останнім місцем реєстрації ОСОБА_6 зазначено м.Херсон. Тому, керуючись підпунктом 1.2 пункту 1 глави 10 розділу ІІ Порядку, приватним нотаріусом Дергільовою О.Г. заведено спадкову справу щодо майна померлого ОСОБА_6 . За результатами розгляду звернень ОСОБА_1 підстави для вжиття до нотаріуса заходів, встановлені вимогами ст.12 Закону України «Про нотаріат», відсутні.

Представник третьої особи ОСОБА_4 – ОСОБА_9 надав до суду пояснення. Зазначив, що із позовними вимогами ОСОБА_1 не згодні, вважають їх неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню. Позивач зазначає, що звернулася до приватного нотаріуса із заявою від 11.06.2018 року, в якій просила видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, а саме на Ѕ частки вказаного житлового будинку, а у разі неможливості видати таке свідоцтво – видати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Приватним нотаріусом Дергільовою О.Г. від 14.06.2018 року винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 14.07.2015 року, будівництво будинку закінчено у травні 2005 року та ОСОБА_1 не було надано документа, що підтверджує належність будинку до спільної сумісної власності подружжя. Представник третьої особи вважає, що відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є законною та не підлягає скасуванню. З декларації про готовність об`єкта до експлуатації, наданої позивачем до позовної заяви, вбачається, що початком будівництва є лютий 2002 року, а закінченням будівництва є травень 2005 року. Тобто, будинок збудовано в період, коли позивач не перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 , а почалось будівництво за два з половиною роки до того періоду, за який просить встановити факт сумісного проживання однією сім`єю без укладання шлюбу позивача в іншому провадженні. Спірний будинок не було збудовано за спільні кошти подружжя, а збудовано ОСОБА_6 задовго до того, як він одружився з позивачем, то вказаний житловий будинок не є та ніколи не був спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_1 і остання не має права на спірний будинок. Відтак, позивач не має жодного права на частку вказаного будинку, а тому постанова приватного нотаріуса є правомірною. Тому, вважають, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Представник відповідача надав до суду відзив, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Як вбачається з матеріалів справи, Дергільовою О.Г., приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу, на підставі заяви про прийняття спадщини за заповітом, поданої ОСОБА_5 від 05.08.2016 року за №63, було заведено спадкову справу №29/2016 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_6 , 05.08.2016 року за №64 була подана заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини за заповітом після померлого батька ОСОБА_6 . Померлим ОСОБА_6 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Ноздрачовою В.Д. від 23.05.2016 року, за №218, в якому заповідач усе належне йому майно заповів в рівних частках донькам: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 25.04.2017 року за №20 була подана заява ОСОБА_5 про видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку, розташовану за цією адресою. 25.04.2017 року за №21 була подана заява ОСОБА_4 про видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку, розташовану за цією адресою. Також, 12.08.2016 року за №68 була подана заява ОСОБА_1 про виділ Ѕ частки у спільному майні подружжя та видачу свідоцтва про право власності у спільному майні подружжя. Як вбачається з поданих позивачем приватному нотаріусу Дергільовій О.Г. документів, шлюб ОСОБА_6 з ОСОБА_1 був зареєстрований 09.10.2012 року. Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Херсонській області 14.07.2015 року, та технічного паспорту на житловий будинок, зазначений житловий будинок закінчений будівництвом у травні 2005 року, тобто до реєстрації шлюбу померлого з ОСОБА_1 , а тому не може бути віднесений до спільної сумісної власності подружжя. В зв`язку з чим підстави для видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майна подружжя згідно п.1 глави 11 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року №296/5, у приватного нотаріуса були відсутні. Крім того, як вбачається з матеріалів спадкової справи 25.04.2017 року, тобто до прийняття оскаржувальної постанови, нотаріусом вже буди видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на спірне майно померлого.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, в якій просив позовну заяву задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що залучення декларації, як такої, що не має відношення до спадкової справи, є порушенням вимог глави 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року. Житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності, тому нотаріус зобов`язана була видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя (на Ѕ частину будинку), а потім здійснювати розподіл спадщини за заповітом. Аналогічна правова позиція викладена у відповідях Міністерства юстиції України від 10.09.2018 року та Головного територіального управління у Херсонській області від 28.09.2017 року, від 07.09.2018 року. Крім того, Головне територіальне управління у Херсонській області у своїй відповіді від 07.09.2018 року зазначило, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на зазначений житловий будинок, винесена приватним нотаріусом з порушенням вимог ч.3 ст.49 Закону України «Про нотаріат» та п.4 гл.13 розділу 1 Порядку.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Представник третьої особи - Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в судовому засіданні вважав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав викладених у поясненнях.

Представник третьої особи ОСОБА_4 – ОСОБА_9 в судовому засіданні вважав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав, викладених у поясненнях.

Третя особа - ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася у встановленому законом порядку.

Третя особа - ОСОБА_5 та її представник в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися у встановленому законом порядку.

Заслухавши осіб, що приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

За приписами ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, свобод чи інтересів фізичних осіб , прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи або витребуваних судом доказів.

Судом встановлено, що згідно актового запису про шлюб №325, зробленого 09.10.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні, між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 09.10.2012 року зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_8 ».

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.07.2015 року, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_6 .

Згідно актового запису про смерть №264, зробленого 29.07.2016 року Голопристанським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

12.08.2016 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової О.Г. із заявою про прийняття спадщини та зазначила, що спадкове майно було придбане з померлим у шлюбі, тому ставить питання про виділ Ѕ частини у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу.

Згідно листа №01-16/1236 від 31.07.2017 року приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової О.Г. щодо видачі свідоцтва про право власності у спільному майні подружжя, повідомлено ОСОБА_1 , що згідно п.1, 2 Глави 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року №296/5, підстави для видачі зазначеного свідоцтва відсутні.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Херсонській області 14.07.2015 року, та технічного паспорту на житловий будинок, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , закінчений будівництвом у травні 2005 року.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.06.2018 року, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Дергільова О.Г. у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не було надано документа, що підтверджує належність вказаного житлового будинку до спільної сумісної власності подружжя.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 09.04.2018 року №120032882 та №120032931, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка за цією адресою на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину.

З матеріалів спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О.Г. після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , 1951 р.н., вбачається, що на підставі заяви про прийняття спадщини за заповітом, поданої ОСОБА_5 від 05.08.2016 року за №63, було заведено спадкову справу №29/2016 після ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . 05.08.2016 року за №64 була подана заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини за заповітом після померлого батька ОСОБА_6

12.08.2016 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової О.Г. із заявою про прийняття спадщини та зазначила, що спадкове майно було придбане з померлим у шлюбі, тому ставить питання про виділ Ѕ частини у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу.

Померлим ОСОБА_6 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Ноздрачовою В.Д. від 23.05.2016 року, за №218, в якому заповідач усе належне йому майно заповів в рівних частках донькам: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 25.04.2017 року за №20 була подана заява ОСОБА_5 про видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_2 , та земельну ділянку, розташовану за цією адресою. 25.04.2017 року за №21 була подана заява ОСОБА_4 про видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_2 , та земельну ділянку, розташовану за цією адресою.

Відповідно до ст.50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальні дії або відмова у їх вчиненні оскаржуються до суду, право на оскарження нотаріальної дії або відмови у їх вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Частиною 1 ст.1 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною 2 ст.1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта.

Закону України «Про нотаріат» поділяє об`єкти судового оскарження в межах нотаріального процесу на три групи: нотаріальні дії; відмова у вчиненні нотаріальних дій; нотаріальні акти.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про нотаріат» нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Обов`язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачені ч.3 ст.49 Закону України «Про нотаріат», де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні.

Як випливає з п.9 ч.1 ст.49 Закону України «Про нотаріат», підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії можуть встановлюватися тільки цим Законом.

Перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій, зазначений у ст.49 Закону України «Про нотаріат», не є вичерпним.

За наявності умов, передбачених 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріуса може відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Підпунктом 4.21 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки.

Підпунктом 4.4 пункту 4 глави 1 розділу II Порядку, встановлено, що правочин щодо розпорядження майном може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружися у разі, якщо з документа, що посвідчує право власності, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування, або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо.

Пунктами 4.14., 4.18 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку передбачено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Також, підпунктом 2.3 пункту 2 глави 11 розділу II Порядку передбачено, що при видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя на житловий будинок, квартиру та інше нерухоме майно нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього.

Якщо документ, що посвідчує право власності на майно, що підлягає реєстрації, повертається спадкоємцеві (свідоцтво про реєстрацію чи технічний паспорт на автомототранспортний засіб, іншу самохідну машину або механізм, судновий білет чи договір комерційної концесії тощо), нотаріус перевіряє документ, про що робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину або на примірнику свідоцтва, який залишається у справах нотаріуса. Допускається приєднання до матеріалів спадкової справи, засвідчених у порядку, передбаченому Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 №3253/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 23.12.2010 за №1318/18613 (із змінами), фотокопій документів, що посвідчують право власності на майно, які повертають спадкоємцям. (Підпункт 4.19 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку).

У зв`язку з вищевикладеного вбачається, що саме на нотаріуса покладено обов`язок, з`ясувати наявність права у пережившого з подружжя на Ѕ частку у спадковому майні спадкодавця.

Норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, потрібно установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в його набутті.

Правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок колишнього подружжя, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення нового шлюбу.

Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу.

Тому сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, шлюб ОСОБА_6 з ОСОБА_1 був зареєстрований 09.10.2012 року. Свідоцтво про право власності на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було видано померлому ОСОБА_6 28.07.2015 року. Підставою для видачі вищевказаного свідоцтва про право власності, відповідно до наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації, стали подані ОСОБА_6 державному реєстратору Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Херсонській області 14 липня 2015 року, та технічний паспорт на житловий будинок. З Декларації про готовність об`єкта до експлуатації та технічного паспорту на спірний житловий будинок вбачається, що початок будівництва будинку зазначено 2003 рік, а закінчення будівництва будинку - травень 2005 року, тобто до реєстрації шлюбу померлого з ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової О.Г. були відсутні підстави для видачі позивачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя згідно п.1 глави 11 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 № 296/5.

Крім того, Верховний суд в постанові за № 645/4220/16-ц, зазначив, що саме органи державної влади зобов`язані забезпечити належну експертизу щодо законності правочинів з нерухомим майном ( в т.ч. і нотаріусу під час вчинення нотаріальних дій). Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

З матеріалів спадкової справи також вбачається, що нотаріусом 25.04.2017 року вже були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом за р.№ 902, 903, 904, 905 на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на спірне майно померлого, а саме житловий будинок АДРЕСА_2 , та на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, суд вважає, що позивачем обрано не ефективний спосіб поновлення порушеного права, з наступних підстав.

Згідно з ч.5 ст.55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п.75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьев проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Способи захисту права, як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Ряд положень Конвенції отримали своє відтворення у нормах ЦПК України, що регулює судовий захист прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб. Такими положеннями є, наприклад, право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом (ст.6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст.13 Конвенції) тощо.

Отже, суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З вищевикладеного вбачається, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Як вбачається з вимог позовної заяви, позивач просить суд визнати незаконною та скасувати постанову приватного нотаріуса ХМНО Дергільової Олени Григорівни від 14.06.2018 р., якою було відмовлено позивачеві у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, проте, не зазначає, яким саме чином може бути поновлено або захищено її право, у випадку задоволення позову та скасування вищевказаної постанови.

Згідно матеріалів спадкової справи 25.04.2017 року, тобто до прийняття оскаржуваної постанови, нотаріусом вже були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом за р.№ 902,903,904,905 на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на спірне майно померлого.

Згідно ст.1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Тобто, вищезазначена стаття передбачає можливі випадки зміни свідоцтва про право на спадщину. Нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва, якщо є згода спадкоємців, які прийняли спадщину, та цього потребують обставини справи. Якщо такої згоди спадкоємці не дають, то спадкоємець може звернутися до суду.

Також, відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також інших випадках, встановлених законом.

За таких обставин, передбачений статтями 1300, 1301 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 року (справа № 758/5329/15 провадження № 61-18376св18)

Тобто, навіть у випадку скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, порушене право позивача, не буде поновлено, т.я. на вищевказане майно, ще до винесення оскаржуваної постанови, вже були видані свідоцтва про право на спадщину донькам померлого ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які на теперішній час ніким не оскаржені та не визнані недійсними.

З урахуванням викладеного, приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О.Г. не було допущено порушення норм законодавства, тому суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні основних позовних вимог, судові витрати за сплату судового збору та на правову допомогу стягненню з відповідача не підлягають, судовий збір необхідно залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.12,13,76,81, 89, 141, 259, 263-265, 355, 430 ЦПК України, ст.ст.3, 21, 61, 74 Сімейного кодексу України, ст.ст.331, 1223, 1233-1236, 1264, 1268, 1300, 1301 ЦК України, ст.ст.49, 50 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової Олени Григорівни, треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору: Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Херсонського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою Херсонського міського суду Херсонської області: https://court.gov.ua/sud2125/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                 С.І. Майдан

Повний текст рішення суду виготовлений 01.03.2021 року.

Суддя                                 С.І. Майдан