Постанова

Іменем України

23 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 742/642/18

провадження № 51-5459км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого суддіБущенка А.П.,

суддівАнтонюк Н.О., Шевченко Т.В.,

за участю: секретаря судового засідання засудженого захисників прокурора Червінської М.П., ОСОБА_1, Жайворонка І.В. і Денисенка С.В., Матюшевої О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого, захисників Жайворонка І.В. і Денисенка С.В. на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 7 червня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Обставини справи

1. Чернігівський районний суд Чернігівської області вироком від 7 червня 2019 року засудив ОСОБА_1 за частиною 1 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

2. Суд визнав доведеним, що 16 листопада 2017 року близько 15:30 до квартири ОСОБА_1 АДРЕСА_2 зайшов ОСОБА_2 , з яким виникла сварка, що переросла в бійку, під час якої ОСОБА_2 заподіяв ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень. Останній виштовхав ОСОБА_2 із квартири та зачинив вхідні двері зсередини. Після цього близько 15:40 ОСОБА_1 вийшов у загальний коридор та завдав ОСОБА_2 трьох ударів дерев`яною палицею в голову, заподіявши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких той помер на місці події.

3. Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 27 вересня 2019 року залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Доводи касаційної скарги

4. У касаційних скаргах захисники Денисенко С.В. та Жайворонко І.В., посилаючись на пункти 1, 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просять скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК.

5. Засуджений у скарзі просить закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. А в разі невстановлення судом підстав для закриття провадження просить перекваліфікувати його діяння на статтю 118 КК чи пом`якшити призначене покарання.

6. Сторона захисту наполягає, що дії засудженого суди неправильно кваліфікували як умисне вбивство, адже версію обвинувачення про обставини справи, а саме послідовність подій, часові межі, причини конфлікту, не підтверджено належними доказами. Захисники вважають, що підзахисний заподіяв смерть потерпілому, перебуваючи у стані необхідної оборони, з метою відвернення протиправного насильницького вторгнення у своє житло та захисту від нападу ОСОБА_2 , який, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп`яніння, увірвався до житла засудженого та завдав йому тілесних ушкоджень.

7. Захист стверджує, що принаймні один з трьох ударів, завданий потерпілому, було спричинено в помешканні засудженого. І це, на думку захисників, підтверджується показаннями свідка обвинувачення ОСОБА_4 , достовірність показань якої загалом сторона захисту ставить під сумнів. Також захист зазначає, що суди безпідставно не врахували показань свідка ОСОБА_5 .

8. Окрім того, засуджений та захисники вказують на недопустимість протоколу огляду місця події та похідних від нього доказів. Вони зазначають, що огляд житла засудженого проведено без ухвали слідчого судді, а заяви про дозвіл на такий огляд були підписані засудженим під тиском працівників правоохоронних органів уже після фактичного проведення цієї слідчої дії. Висновок трасологічної експертизи від 9 лютого 2018 року №92, на думку захисників, також є недопустимим доказом, оскільки експерт досліджував диск з фотографіями, що не був долучений до протоколу огляду місця події.

9. Апеляційний суд, як вважає сторона захисту, не усунув порушень, допущених судом першої інстанції, а його ухвала не відповідає вимогам статті 419 КПК.

Позиції учасників касаційного розгляду

10. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

11. Засуджений та захисники підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити.

12. Прокурор заперечила проти задоволення касаційних скарг та просила Суд залишити оскаржені судові рішення без зміни.

Оцінка Суду

13. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, Суд дійшов висновку, що подані скарги належить задовольнити частково.

14. Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційних скаргах, чи було додержано судами першої й апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.

15. Згідно з усталеною судовою практикою, узагальненою, зокрема, у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», основним критерієм для відмежування складів злочинів, передбачених статтею 115 та частиною 2 статті 121 КК, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві, на відміну від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, її настання охоплюється умислом винного. Питання про умисел вирішується з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, зокрема і його способу, знаряддя злочину, кількості, характеру та локалізації заподіяних тілесних ушкоджень і причин припинення посягання.

16. Частина 2 статті 17 КПК передбачає, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожен елемент складу злочину, який визначає його кваліфікацію за кримінальним законом.

17. У цій справі сторона захисту, не заперечуючи причетності засудженого до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, послідовно стверджувала, що в засудженого не було умислу на вбивство потерпілого.

18. Захист посилався на те, що конфлікт з потерпілим виник внаслідок неправомірних дій останнього, який у нетверезому стані увірвався до житла засудженого та напав на нього. Також засуджений стверджував, що не готував заздалегідь знаряддя для злочину, а взяв дерев`яну палицю, що стояла в коридорі біля комори; хоча поряд із нею був молоток, гостра стамеска, але він схопив те, що першим потрапило під руку.

19. Таким чином, розбіжності між позиціями сторін обвинувачення і захисту стосувалися спрямованості умислу засудженого. Отже, сторона обвинувачення мала довести поза розумним сумнівом цей елемент суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, який визначає кваліфікацію за статтею 115 КК, і надати докази, які спростовували б версію сторони захисту про відсутність умислу на вбивство.

20. Як видно з вироку, суд першої інстанції визнав доведеним, що засуджений діяв з умислом на позбавлення життя потерпілого, пославшись лише на кількість та локалізацію завданих ударів, а також на те, що свідок ОСОБА_4 свідчила, що чула ніби засуджений казав: «Я його вб`ю».

21. Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції. Зокрема, Суд не переконаний, що використання немасивної дерев`яної палиці завдовжки близько 40 см безсумнівно свідчить про намір засудженого завдати смертельних поранень потерпілому. Також стороною обвинувачення не було надано пояснення тому факту, що засуджений не використав під час події інші доступні йому предмети, використання яких з більшою вірогідністю призводить до смертельних поранень, ніж дерев`яна палиця, хоча за версією обвинувачення, визнаною судом доведеною, засуджений мав певний проміжок часу між нападом потерпілого і застосуванням палиці, коли він перебував сам у квартирі та міг безперешкодно обрати більш небезпечне знаряддя вчинення злочину.

22. Дії засудженого після вчиненого, який після події намагався викликати швидку, а також викликав поліцію, вказують на те, що в засудженого був відсутній умисел на вбивство потерпілого і цей наслідок його дій став для нього несподіванкою.

23. Такі обставини, встановлені в судовому засіданні, не свідчать поза розумним сумнівом про спрямованість його умислу саме на позбавлення життя потерпілого.

24. Апеляційний суд також не навів доводів, які б спростовували версію сторони захисту про відсутність умислу на убивство, а лише погодився з оцінкою подій, яку зробив суд першої інстанції.

25. Разом із тим висновки судів попередніх інстанцій про те, що дії засудженого перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого, не оспорюються. Суд вважає, що засуджений, завдаючи сильних ударів у голову, передбачав або свідомо допускав, що може заподіяти тяжких тілесних ушкоджень, що відповідає диспозиції частини 2 статті 121 КК.

26. Виходячи з наведеного, Суд вважає за необхідне змінити кваліфікацію діяння засудженого з пункту 13 частини 2 статті 115 КК на частину 2 статті 121 КК.

27. Що ж стосується доводів сторони захисту про перебування засудженого у стані необхідної оборони, то колегія суддів дійшла висновку, що з огляду на встановлені фактичні обставини справи ця версія сторони захисту не підтвердилась.

28. Відповідно до частини 1 статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Частиною 2 статті 36 КК передбачено, що кожен має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади для захисту від суспільно небезпечного посягання.

29. Водночас вирішення питання, чи перебував засуджений у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання.

30. Колегія суддів вважає, що з огляду на встановлені фактичні обставини справи, а саме те, що, виштовхавши потерпілого із свого помешкання і зачинивши двері, засуджений фактично припинив протиправне посягання з боку потерпілого, а отже вже не перебував у стані необхідної оборони.

31. Навіть якщо визнати, як стверджує захист, що перший удар було заподіяно ще в приміщенні квартири ОСОБА_1 і це охоплюється винятком, передбаченим частиною 5 статті 36 КК, однак подальші дії засудженого свідчать про наявність прямого умислу на завдання тілесних ушкоджень та виключають стан необхідної оборони.

32. Що стосується доводів сторони захисту про недопустимість протоколу огляду місця події, то Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що поліцейські потрапили до житла засудженого за його власним викликом поліції у зв`язку з нападом. Суд переконаний, що поведінка засудженого під час проведення огляду не давала підстав ставити під сумнів його згоду на проведення цієї слідчої дії. Крім того, Суд зазначає, що сторона захисту активно використовувала докази, отримані під час цього огляду для доведення своєї версії щодо завдання ударів у квартирі засудженого під час нападу на нього з боку потерпілого.

33. З приводу недопустимості висновку трасологічної експертизи від 9 лютого 2018 року №92 Суд зазначає, що невиконання формальних вимог закону щодо виготовлення додатків та їх упакування саме собою не свідчить про недопустимість того чи іншого доказу в ситуації, коли достовірність цих доказів ніким не оспорюється.

34. Призначаючи засудженому покарання, Суд доходить висновку про можливість призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено санкцією частини 2 статті 121 КК, з урахуванням положень статті 69 КК.

35. Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили наявність принаймні кількох обставин, що пом`якшують покарання, а саме з`явлення із зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також добровільне відшкодування завданої матеріальної шкоди потерпілій, однак не врахували цих обставин при призначенні покарання. Матеріали провадження свідчать про те, що засуджений ніколи не заперечував своєї причетності до події і обставин справи, а лише висловлював незгоду з правовою кваліфікацією його дій, що не може поставити під сумнів щирість його каяття за наслідки вчинених ним дій.

36. Окрім зазначених пом`якшуючих обставин, Суд також вважає, що хоча у справі не встановлено факту перебування засудженого у стані сильного душевного хвилювання, однак немає підстав ставити під сумнів показання засудженого про те, що несподіване насильство з боку потерпілого у власному житлі засудженого викликало в нього гостру емоційну реакцію, що негативно вплинуло на здатність повністю контролювати свої дії та передбачати їх наслідки. Суд вважає, що ці обставини знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому доходить висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого, захисників Жайворонка І.В. і Денисенка С.В. задовольнити частково.

Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 7 червня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з частини 1 статті 115 КК на частину 2 статті 121 КК і призначити йому за цим законом із застосуванням статті 69 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

А.П. Бущенко Н.О. Антонюк Т.В. Шевченко