Справа № 214/878/21

2/212/1757/21

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

01 березня 2021 року                         м. Кривий Ріг

Суддя Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Чорний І.Я. ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої діями та бездіяльністю державних органів, -

                                               В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України, Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої діями та бездіяльністю державних органів.

Предметом поданого позову є дії судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу ОСОБА_2 , під час розгляду іншої цивільної справи за участю позивача ОСОБА_1 , щодо вирішення питання участі в судовому засіданні представників останнього та відшкодування у зв`язку з цим матеріальної та моральної шкоди.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, вважаю за необхідне зазначити настпне.

Частиною 6 ст.1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

За змістом частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу; втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди під час розгляду конкретної справи, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). (див., наприклад, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 62-65), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 24-26)).

Беручи до уваги принцип незалежності суду, засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17). Якщо на підставі рішення суду за таким позовом держава мала виплатити стороні відшкодування через помилку, допущену у здійсненні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання позову (див. також: пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15).

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 38 ЦПК України у вказаній редакції). Близькі за змістом приписи є у частині другій статті 48 і в частині четвертій статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц). Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя.

Отже, застосування положення ч.6 ст.1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

На підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Поняття «справа, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства», стосується як справ, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих справ, які взагалі не можуть розглядатися у суді.

Згідно зі ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Разом з тим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання Держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи не применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення у справі «ПринцЛіхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини» («Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany») від 12 липня 2001 року, заява № 42527/98, § 44).

З урахуванням викладеного та зважаючи на те, що спір, за вирішенням якого позивач ОСОБА_1 звернувся до суду, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у відкритті провадження у даній справі слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 20, 186, 315, 352-355 ЦПК України, -

                                               У Х В А Л И В:

відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої діями та бездіяльністю державних органів.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів до суду апеляційної інстанції через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу з дня отримання копії ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя                                                         І. Я. Чорний