Справа № 462/1817/19                                Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н.М.

Провадження № 22-ц/811/3950/19                 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.

секретаря: Матяш С.І.

з участю: представника Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» - Васильчикова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 жовтня 2019 року,-

ВСТАНОВИВ:

у березні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся з позовом до ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», КП «Реєстрація майна та бізнесу», в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) від 12.01.2018 року права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», здійсненого КП «Реєстрація майна та бізнесу» в особі Бойко Христини Романівни та зобов`язати КП «Реєстрація майна та бізнесу» поновити запис про право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із зазначенням власника ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 10 грудня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» уклали кредитний договір № 5882510, за яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 180 000,00 доларів США для придбання нерухомості, а саме будинку загальною площею 121,6 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Для забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ОСОБА_1 та ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» цього ж дня укладено договір іпотеки № 5882512, згідно умов якого позивач передав в іпотеку банку житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_1 порушив зобов`язання з повернення суми кредиту, ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» в позасудовому порядку, шляхом проведення реєстрації на підставі договору іпотеки у КП «Реєстрація майна та бізнесу» без будь-яких попереджень та погоджень переоформив на себе право власності на вищезазначений будинок, чим порушив його майнові права та норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Зазначає, що не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки, оскільки таке нерухоме майно використовується, як місце його постійного проживання, а загальна площа будинку не перевищує 250 кв. м. Крім цього, посилається я нате, що ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» порушено загальний строк давності на здійснення реєстрації будинку на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», оскільки відповідач вправі був здійснити реєстрацію права власності на будинок, як предмет іпотеки, на своє ім`я до 11.04.2015 року. Просить врахувати те, що КП «Реєстрація майна та бізнесу» не вчиняло нотаріальних дій, передбачених ст. 34 Закону України «Про нотаріат» при укладені договору іпотеки, а відтак не мало права здійснювати реєстрацію будинку на користь ПАТ ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк». Крім того, КП «Реєстрація майна та бізнесу» не перевірило отримання ОСОБА_1 письмової вимоги банку про усунення порушень основного зобов`язання та повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, як цього вимагає чинне законодавство та не провело оцінку майна. З наведених підстав просив визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) від 12.01.2018 року права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», здійсненого КП «Реєстрація майна та бізнесу» в особі Бойко Христини Романівни та зобов`язати КП «Реєстрація майна та бізнесу» поновити запис про право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із зазначенням власника ОСОБА_1 .

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє  ОСОБА_2 , задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) від 12.01.2018 року права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», здійсненого Комунальним підприємством «Реєстрація майна та бізнесу» в особі Бойко Христини Романівни.

Зобов`язано Комунальне підприємство «Реєстрація майна та бізнесу» поновити запис про право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із зазначенням власника ОСОБА_1 .

Стягнуто судові витрати у розмірі 768 грн. 40 коп. солідарно з ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» на користь  ОСОБА_1 .

Рішення суду оскаржило АТ «Перший Український Міжнародний Банк», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт не заперечує, що сторони в в укладеному між ними договорі іпотеки домовилися про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору, що передбачено у договорі іпотеки - п. 4.4, 4.7 «Застережень про задоволення вимог іпотекодержателя», які за своєю природою вважаються договором про задоволення вимог іпотекодержателя і є правовою підставою для реалізації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Зазначає, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на дані правовідносини, оскільки прийняття у власність АТ «Перший Український Міжнародний Банк» в рахунок погашення боргу за кредитним договором нерухомого майна було здійснено на підставі узгодженого сторонами договору, а не примусово. Вказує, що вимога про намір здійснити державну реєстрацію іпотечного майна на своє ім`я, в якій АТ «Перший Український Міжнародний Банк» вимагав протягом тридцяти календарних днів усунути порушення кредитного договору, надсилалася і була отримана позивачем, однак ним проігнорована. На думку апелянта, до даних правовідносин строки позовної давності не можуть бути застосовані, оскільки реалізація прав іпотекодержателя, визначених іпотечним застереженням, не обмежується строком позовної давності, оскільки є позасудовим порядком звернення стягнення на предмет іпотеки. Вважає, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації, а скасування запису про проведену державну реєстрацію. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» - Васильчикова І.В.на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти.

Судом установлено, що відповідно до кредитного договору від 10.12.2007 №5882510, укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було надано кредит 180 000,00 доларів США строком до 10.12.2027. Між сторонами укладена додаткова угода до кредитного договору № 7805622 від 08.07.2009 та додаткова угода - № 8597899 від 15.01.2010. Цільове призначення кредиту - придбання нерухомого майна (житлового будинку, реєстраційний номер: 7849285, загальною площею: 121,6 кв.м житловою площею: 58,8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно умов даного договору відповідач зобов`язався повертати кредитні кошти у строки, визначені договором, сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також інші обов`язкові платежі згідно кредитного договору.

Відповідно до п.2.1.1.1. кредитного договору, з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між позивачем та відповідачем 10.12.2007 було укладено Договір іпотеки №5882512, що посвідчений Стефанюк О.І., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №5744, згідно якого відповідач передав позивачу в іпотеку житловий будинок, реєстраційний номер:7849285, загальною площею: 121,6 кв.м житловою площею: 58,8 кв.м, що розташований за вищевказаною адресою.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору чи вимог цього Кодексу, а згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановлено, що відповідач допустив порушення виконання зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11.04.2012 у цивільній справі №2-3972/11, яке набрало законної сили, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 189 171,15 доларів США, 245 116,89 гривень та 2 823,00 грн судових витрат.

Підпунктами 4.1.1.-4.1.2. Пункту 4.1. Договору іпотеки передбачено, що позивач вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця у разі: невиконання чи неналежного виконання основного зобов`язання; невиконання вимоги іпотекодержателя про дострокове виконання основного зобов`язання, зробленої на підставі закону, кредитного договору чи цього договору.

Відповідно до вимог ст.ст. 575, 589 ЦК України іпотека є окремим видом застави. У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Пункт 4.7. договору іпотеки №5882510 від 10 грудня 2007 року передбачає застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до п.4.7.1 у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов`язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Згідно з п.4.7.2 зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «ПУМБ» 02.11.2015 року за вих. №1583 направив ОСОБА_1 вимогу (попередження стосовно ухвалення рішення Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» про прийняття предмету іпотеки у свою власність), отриману ним 17.11.2015 року, у якій, у зв`язку з порушенням боржником зобов`язань за кредитним договором та з наявністю заборгованості у розмірі 265052.77 дол. США, вимагав від ОСОБА_1 усунути порушення зобов`язань за кредитним договором, а у випадку невиконання законних вимог банку, банк буде змушений через 30 днів з дня отримання цієї вимоги розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки (прийняття предмету іпотеки у свою власність).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 111045245, сформованим 18.01.2018 року державним реєстратором Львівської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Бойко Х.Р., вбачається, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121.6 кв.м, житловою площею 58.8 кв.м, що складається з чотирьох житлових кімнат та кухні, 12.01.2018 року, є Публічне акціонерне товариство «Перший міжнародний банк», підстава виникнення права власності: договір іпотеки, серія та номер 5882512, виданий 10.12.2007, видавник: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Стефанюк Оксана Ігорівна; вимога, серія та номер:1583, видана 02.11.2015 року, видавник ПАТ «ПУМБ»; рекомендоване повідомлення про вручення, серія, номер:0530013075220, виданий 17.11.2015 року, видавник: Укрпошта; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:39261140 від 18.01’.2018 року 15:44:54, ОСОБА_3 , Львівська філія комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», Львівська область.

Тобто, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 було зареєстроване державним реєстратором Львівської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Бойко Х.Р. за ПАТ «ПУМБ» на підставі Закону України «Про іпотеку» і договору іпотеки №5882510 від 10 грудня 2007 року.

Відповідно до вимог ст.ст. 575, 589 ЦК України іпотека є окремим видом застави. У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 року справа №644/3116/18, провадження №14-45цс20 дійшла до наступних висновків:

«Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі – Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі – Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів іноземній валюті» № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження».

У постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на іпотечне майно, яка використовується як місце постійного проживання, не може бути примусово звернуто стягнення в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що державний реєстратор не врахував положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кредит є споживчим, а тому примусове відчуження в період дії мораторію житлового будинку без згоди на те іпотекодавця шляхом реєстрації за ПАТ «ПУМБ» права власності, суперечить чинному законодавству.

Матеріалами справи безспірно підтверджується, що житловий будинок було передано в іпотеку ПАТ «ПУМБ» в рахунок споживчого кредиту для придбання нерухомості, якою є житловий будинок АДРЕСА_1 , площа якого становить 121.6 кв.м., тобто, є меншою ніж 250.0 кв.м, житловий будинок використовується для постійного проживання ОСОБА_1 та членів його сім`ї, іншого житла немає.

За вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який передбачає тимчасову заборону на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, але вимоги закону залишились поза увагою державного реєстратора Львівської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Бойко Х.Р., у якої були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «ПУМБ».

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про обмеження прав ПАТ «ПУМБ» на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки та вважає правильними, обгрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що застереження в договорі іпотеки про задоволення вимог іпотекодержателя за своєю правовою природою вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя і є правовою підставою для реєстрації за іпотекодерджателем права власності на нерухоме іпотечне майно, однак така примусова реєстрація без згоди іпотекодавця в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тимчасово заборонена. Тобто, кредитор, по суті, не втрачає права на здійснення за ним державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, однак таке право кредитора в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є законодавчо обмеженим

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про безпідставність посилання суду в мотивувальній частині оскаржуваного рішення на позовну давність, однак помилкові висновки суду першої інстанції щодо позовної давності, не можуть бути достатньою підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» – залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 жовтня 2019 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 01.03.2021 року.

Головуючий: Шеремета Н. О.

Судді: Крайник Н. П.

Мельничук О.Я.