Справа № 2-338/ 2010р.

                                                              Р І Ш Е Н Н Я

                                                   І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

12 травня 2010 року  Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:                                 головуючого                       судді  

                                            при секретарі                                                                    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Славута цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультативно-діагностичний центр «Надія» про визнання незаконним звільнення з роботи, зміну формулювання причин звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати та індексації, стягнення компенсації за невикористану відпустку,

                                                                в с т а н о в и в.

    ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультативно-діагностичний центр «Надія» , в якому просить визнати незаконним наказ № 2 від 25.01.2010 року про її звільнення з роботи за прогул, зобов’язати відповідача виплати їй середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути з відповідача в її користь заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2009 року по час розгляду справи судом та провести відповідну індексацію .

В ході судового розгляду позивачка змінила позовні вимоги, просить визнати незаконним наказ № 2 від 25.01.2010 року про її звільнення з роботи за прогул, змінити формулювання причин звільнення та вказати підставою звільнення її з роботи ліквідацію підприємства, стягнути з відповідача в її користь заробітну плату за період з листопада 2009 року по день розгляду справи судом та стягнути компенсацію за невикористану відпустку.

При цьому ОСОБА_1 пояснила, що з серпня 2004 року працювала в ТОВ КДЦ «Надія» санітаркою, 07.06.2005 року – переведена на посаду адміністратора ТОВ КДЦ «Надія». Наказом директора ТОВ КДЦ «Надія» ОСОБА_2 від 25.01.2010 року вона звільнена з роботи відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України через прогул на підставі акту перевірки дотримання розпорядку дня від 08.01.2010 року. Проте, вважає означений наказ незаконним, оскільки 08.01.2010 року прогулу не здійснювала, протягом всього робочого дня була на робочому місці, що стверджується показами свідків. Тому просить оспорюваний наказ визнати незаконним. Копію наказу про звільнення вона отримала 04 лютого 2010 року і з цього часу не виходила на роботу. У грудні 2009 року на зборах трудового колективу адміністрацією ТОВ КДЦ «Надія» попереджено всіх працівників про майбутню ліквідацію підприємства. 04 лютого 2010 року працівниками відділу податкової міліції Славутської об’єднаної державної податкової інспекції опечатано приміщення Славутського відділення ТОМ КДЦ «Надія» та фактично припинено його роботу. Зборами засновників прийнято рішення про ліквідацію ТОВ КДЦ «Надія» та створено ліквідаційну комісію. Тому вона вважає, що підстав для поновлення на роботі у зв’язку з визнанням незаконним наказу № 2 від 25.01.2010 року немає і просить змінити формулювання причин її звільнення з роботи та вказати підставою звільнення п. 1 ст. 40 КУпП України. За період з 01 листопада 2009 року по день звільнення їй не виплачена відповідачем заробітна плата. Тому, провівши власні розрахунки, просить стягнути з відповідача в її користь невиплачену заробітну плату за період з 01 листопада 2009 року по день звільнення 04.02.2010 року та стягнути середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні по день розгляду справи судом з урахуванням індексації в розмірі 4321 грн 80 коп, а також стягнути з відповідача в її користь компенсацію за невикористану відпустку за період з 26.08.2004 року по день звільнення в цілому за 108 днів в сумі 3172 грн 46 коп, за виключенням 2007 року , оскільки компенсація за невикористану відпустку за 2007 рік їй виплачена.

Відповідач – директор ТОВ КДЦ «Надія» ОСОБА_2 позов не визнав і пояснив, що 08.01.2010 року він особисто встановив факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці у Славутському відділенні ТОВ КДЦ «Надія», про що склав акт. ОСОБА_1 пояснювала, що 07.01.2010 року вона була в родичів у Кривому Розі, Дніпропетровської області, а отже відповідно до розкладу руху потягів не могла повернутись в м. Славуту до початку робочого дня 08.01.2010 року. На його пропозицію позивачка не надала письмові пояснення з приводу відсутності на робочому місці 08.01.2010 року. Тому вважає безпідставними позовні вимоги про визнання незаконним наказу № 2 від 25.01.2010 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. У грудні 2009 року на зборах трудового колективу дійсно попереджено працівників про наступну ліквідацію підприємства. Проте рішення про ліквідацію прийняте в березні 2010 року. А тому не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про зміну формулювання підстав звільнення позивачки. В період з 01 листопада 2009 року по день звільнення ОСОБА_1, працюючи адміністратором Славутського відділення ТОВ КДЦ «Надія» та отримуючи кошти від клієнтів, отриману виручку в касу підприємства не здавала, а забирала в рахунок заробітної плати, тому вважає, що підстав для задоволення її вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати немає. У зв’язку з викраденням у серпні 2009 року бухгалтерської документації ТОВ КДЦ «Надія» за період з 01.01.2006 року по 01.08.2009 року, немає можливості встановити факти перебування ОСОБА_1 у відпустці. Однак, відповідно до заяв позивачці надавались дні в рахунок відпустки у 2008 році, у 2009 році, виплачена компенсація за невикористану відпустку за 2007 рік. Тому вважає вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку безпідставними і необґрунтованими. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази, суд знаходить, що позов слід задоволити частково з таких підстав.

В даному разі має місце трудовий спір, який регулюється нормами КЗпП України.

Як вбачається з трудової книжки позивачки, з 26 серпня 2004 року вона працювала санітаркою, а з 07.06.2005 року переведена адміністратором Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультативно-діагностичний центр «Надія» (а.с. 22-23).

Як вбачається з наказу № 2 від 25 січня 2010 року, ОСОБА_1 – керівника Славутського підрозділу звільнено із займаної посади з 28 січня 2010 року через прогул за  п. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі акту перевірки дотримання розпорядку дня від 08.01.2010 року (а.с. 4).

Суд вважає означений наказ незаконним з наступних підстав.

ОСОБА_1 звільнена з посади, яку не займала, так як відсутні будь-які докази про переведення ОСОБА_1 на посаду керівника Славутського підрозділу.

Крім цього, підставою звільнення позивачки  з роботи став акт від 08.01.2010 року про те, що ОСОБА_1 08.01.2010 року протягом дня на роботу не з’явилась. Проте, означений акт не відповідає вимогам документознавства та офіційного діловодства, складений одноосібно керівником підприємства без посилання на об’єктивні дані, що підтверджують дану обставину, та без зазначення часу та місця його складення (а.с.7 зворот).

Відповідно до ст.. 149 КЗпП України у разі застосування до працівника дисциплінарного стягнення ( в даному разі у виді звільнення з роботи за прогул), власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Як вбачається з матеріалів справи, директор ТОВ КДЦ «Надія» ОСОБА_2  13.01.2010 року зажадав письмових пояснень від ОСОБА_1 про причини її відсутності на роботі 08.01.2010 року і запропонував надати їх до 14.01.2010 року, повторно – 21.01.2010 року (а.с.7, 8), але виніс наказ про її звільнення до надання позивачкою письмових пояснень , які складені 22.01.2010 року та надійшли в адміністрацію товариства 28.01.2010 року у зв’язку з віддаленістю Славутського підрозділу від центрального офісу .

Допитані судом свідки ОСОБА_4 та  ОСОБА_5, які працюють в одному приміщенні з Славутським підрозділом ТОВ КДЦ «Надія», показали, що 08.01.2010 року ОСОБА_1 протягом всього робочого дня була на робочому місці.

Свідок ОСОБА_6, яка працювала лікарем-стоматологом в Славутському підрозділі ТОВ КДЦ «Надія», показала, що 08.01.2010 року ОСОБА_1 була на робочому місці з 9-00 год до 18-00 год.

Свідок ОСОБА_7 показала, що 08.01.2010 року у зв’язку із службовими справами заїжджала в Славутський підрозділ ТОВ КДЦ «Надія» і ОСОБА_1 була на робочому місці.

Наведені докази дають підстави вважати, що ОСОБА_1 дійсно протягом дня 08.01.2010 року була на робочому місці в Славутському підрозділі ТОВ КДЦ «Надія».

Суд не бере до уваги наданий відповідачем розклад руху потягів по залізнодорожних станціях Славута-1, Київ-пасажирський, Кривому Розі Ріг, так як достовірних відомостей про поїздку позивачки в м. Кривий Ріг та про  спосіб її повернення в м. Славуту в період 07.01. – 08.01. 2010 року немає.

Суд також не бере до уваги  квиток на автобус від 08.01.2010 року, наданий відповідачем як доказ його знаходження у вказаний день в м. Славута, так як в даному квитку відсутні відомості про особу, якій він виданий (а.с.38).

На підставі наведеного суд вважає позовні вимоги про визнання незаконним наказу № 2 директора ТОВ КДЦ «Надія»  ОСОБА_2 від 25.01.2010 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України такими, що підлягають задоволенню.

Судом досліджено документи про виплату працівникам ТОв КДЦ «Надія» заробітної плати за період з вересня 2009 року по січень 2010 року включно. Протягом вказаного періоду заробітна плата виплачувалась на підставі табелів обліку використання робочого часу та розрахунково-платіжних відомостей (а.с.55-71, 105-109).

З розрахунково-платіжних відомостей за серпень, вересень, жовтень 2009 року вбачається, що ОСОБА_1 отримувала мінімальну заробітну плату (а.с. 107-109, 60-65).

Проте, відповідно до розрахунково-платіжних відомостей за листопад, грудень 2009 року та січень 2010 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в значно меншому розмірі, ніж мінімальний розмір заробітної плати, встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» та Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 року. Крім цього, в означених відомостях відсутні підписи позивачки про отримання заробітної плати, що свідчить про обґрунтованість її вимог щодо стягнення невиплаченої заробітної плати за листопад – грудень 2009 року, січень 2010 року.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача про те, що ОСОБА_1 самовільно з виручки підприємства взяла кошти в рахунок заробітної плати , про що свідчать її підписи в щоденних звітах про рух коштів за листопад, грудень 2009 року та січень 2010 року, оскільки, як вбачається з акту перевірки територіальною державною інспекцією праці у Хмельницькій області додержання законодавства про працю № 22-06-12/245 від 11 березня 2010 року, проведеною перевіркою повноти надходження коштів в касу підприємства за серпень-грудень 2009 року було встановлено розходження між отриманими підрозділом коштів від пацієнтів і фактично зданими в касу товариства. У зв’язку з тим, що існує розбіжність між нарахованими сумами заробітної плати і фактично одержаними (зокрема взятими із виручки), тому контролюючому органу не представилось можливим встановити конкретні суми заробітних плат, належних працівникам без проведення додаткового встановлення фактів, що лежать за межами компетенції посадових осіб ТДПІ ( а.с.86).

У зв’язку з цим, та враховуючи, що доказом виплати заробітної плати працівникам є розрахунково-платіжні відомості, на яких відсутні підписи позивачки про отримання заробітної плати за листопад-грудень 2009 року та січень 2010 року, суд вважає підставними позовні вимоги про стягнення заробітної плати за означений період.

Крім цього, суд враховує, що нормативно-правовим документом, яким визначаються умови оплати праці, ставки заробітної плати, посадові оклади при обчисленні заробітної плати працівників сфери охорони здоров’я є Умови оплати праці закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України та наказом Міністерства охорони здоров’я України від 05.10.2005 року № 308/519 (із змінами)  «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення».

Визначені згідно з Умовами посадові оклади (тарифні ставки), є державними гарантіями мінімальних рівнів оплати праці для конкретних професійно-кваліфікаційних груп працівників, які перебувають в трудових відносинах із закладами охорони здоров’я та установами соціального захисту населення всіх форм власності, при додержанні встановленої законодавством про працю тривалості робочого часу та виконанні працівником посадових обов’язків.

З табелів обліку робочого часу   вбачається, що в листопаді, грудні 2009 року, січні 2010 року ОСОБА_1 відпрацювала всі робочі дні по 8 год, тобто позивачкою дотримано встановлену законодавством про працю тривалість робочого часу. Відповідачем не надано спростування даних, вказаних в означених табелях.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 року, Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» мінімальна заробітна плата у листопаді-грудні 2009 року встановлена в розмірі 744 грн, у січні  2010 року – 869 грн.

Відповідно до ст.. 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або змін.

Судом встановлено, що відповідач не приймав рішення про зміну діючих умов праці в бік погіршення і не повідомляв позивачку про зміну умов праці, а отже, нарахування позивачці заробітної плати в листопаді-грудні 2009 року та січні 2010 року в розмірі меншому ніж мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законом, про що свідчать розрахунково-платіжні відомості за вказаний період, є порушенням трудових прав позивачки.

Таким чином, розмір заробітної плати позивачки за листопад-грудень 2009 року повинен становити по  744 грн в місяць, а за січень 2010 року – 869 грн.,  всього за вказаний період - 2357 грн 00 коп  без урахування індексації, прибуткового податку і інших обов’язкових платежів, що не входить до компетенції суду, і позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позивач ОСОБА_1 пояснила, що фактично припинила виконання посадових обов’язків адміністратора ТОВ КДЦ «Надія» 04 лютого 2010 року у зв’язку з припиненням роботи Славутського підрозділу ТОВ КДЦ «Надія» на вимогу Славутської ОДПІ та у зв’язку з врученням їй 04.02.2010 року оспорюваного наказу про звільнення від 25.01.2010 року. Проте, заробітну плату за період з 01 по 04 лютого 2010 року, яка становить 161 грн 64 коп виходячи з середньоденного розміру мінімальної заробітної плати, та розрахункові кошти, в тому числі компенсацію за невикористані відпустки, відповідач їй не виплатив.

Судом встановлено, що в ТОВ КДЦ «Надія» у серпні 2009 року викрадені бухгалтерські документи за 2006-2008 роки та перше півріччя 2009 року, що стверджується актом перевірки бухгалтерських та інших документів у приміщенні бухгалтерії (а.с.89),  довідкою Шепетівського МВ УМВС України в Хмельницькій області (а.с.39),  ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Хмельницької області від 29.10.2009 року (а.с.88).

Тому суду не представляється можливим встановити наявність наказів про надання ОСОБА_1 відпусток за період  2006 -2008 рр, перше півріччя 2009 року.

Проте, з оглянутих відомостей про виплату заробітної плати позивачці за період з серпня 2004 року по 01.01.2006 року встановлено, що у вказаний період ОСОБА_1 у відпустці не перебувала. Із заяв ОСОБА_1 за 2008 рік вбачається, що їй надавалось в рахунок відпустки 9 робочих днів, проте відомості про оплату вказаних днів відпустки відсутні. З розпорядження директора ТОВ КДЦ «Надія» від 05.09.2009 року вбачається, що позивачці надано 5 днів відпустки в рахунок чергової відпустки з 08.09. по 12.09.2009 року (а.с.110). А відповідно до резолюції на заяві ОСОБА_1 від 27.11.2007 року, їй виплачена компенсація за невикористану у 2007 році відпустку (а.с.     ).

Свідки ОСОБА_8 та  ОСОБА_9 – бухгалтера ТОВ КДЦ «Надія» - показали, що ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку та відпускні кошти не виплачувались.

Наведене дає підстави вважати, що позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку за період з 26 серпня 2004 року по 04 лютого 2010 року підлягають задоволенню за виключенням компенсації за 2007 рік. Однак, у зв’язку з відсутністю бухгалтерських документів про розмір отримуваної позивачкою заробітної плати та кількість відпрацьованого часу за період з січня 2006 року по серпень 2009 року, не представляється можливим визначити розмір такої компенсації. Тому суд вважає за можливе задоволити позовні вимоги в цій частині частково шляхом зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити означену компенсацію.  

При здійсненні розрахунку заборгованості по заробітній платі за листопад-грудень 2009 року, січень 2010 року позивачкою здійснено нарахування компенсації за невикористану відпустку. Однак, суд вважає недоведеним розмір нарахованої компенсації, тому позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку у визначеній позивачкою сумі (а.с.90-91) задоволенню не підлягають.

З довідки відділу податкової міліції Славутської об’єднаної державної податкової інспекції від 20.04.2010 року вбачається, що стоматологічний кабінет ТОВ КДЦ «Надія» в м. Славута по вул.. Я.Мудрого, 11 (юридична адреса Славутського підрозділу ТОВ КДЦ «Надія») було опечатано 04.02.2010 року (а.с.       ).  

22 березня 2010 року засновниками ТОВ КДЦ «Надія» прийняте рішення про ліквідацію товариства (а.с.94).

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України  « Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП ). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п.1 ст.40 КЗпП  у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Підстав для виплати позивачці заробітної плати за час вимушеного прогулу суд не вбачає. Однак, у зв’язку з неможливістю поновити її на роботі у зв’язку з ліквідацією підприємства, суд знаходить за необхідне з мінити формулювання підстав та дату звільнення   ОСОБА_1 та визнати її звільненою за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 04.02.2010 року.

Відповідно до ст.. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Станом на 04.02.2010 року середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становив 806 грн 50 коп ( 744+869 : 2).

Згідно із ст.. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З моменту звільнення ОСОБА_1 по день розгляду справи судом ( з 05.02.2010 року по 12.05.2010 року) середній заробіток ОСОБА_1 становить 2419 грн 50 коп (806,50 х 3 міс).

На підставі наведеного, керуючись ст..ст. 8, 10, 14, 18, 212, 213, 215   ЦПК України, ст..ст. 235, 116-117 КЗпП України, суд

                                                     в и р і ш и в .

Позов задоволити частково.

Скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультативно-діагностичний центр «Надія» ОСОБА_2 № 2 від 25.01.2010 року в частині звільнення ОСОБА_1 - керівника Славутського підрозділу із займаної посади з 28 січня 2010 року через прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Змінити формулювання підстав та дату звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Славутського підрозділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультативно-діагностичний центр «Надія» і визнати її звільненою згідно з  п. 1 ст. 40 КЗпП України з 04 лютого 2010 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультативно-діагностичний центр «Надія» в користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату з 01 листопада 2009 року по 04 лютого 2010 року в розмірі 2518 грн 64 коп  без урахування індексації, прибуткового податку і інших обов’язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультативно-діагностичний центр «Надія» в користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 806 грн 50 коп та  2419 грн 50 коп середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без урахування прибуткового податку і інших обов’язкових платежів.

Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Консультативно-діагностичний центр «Надія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 26 серпня 2004 року по 04 лютого 2010 року.

Протягом десяти днів з моменту проголошення рішення  сторони можуть подати заяву про його апеляційне оскарження та протягом наступних двадцяти днів подати апеляційну скаргу на рішення суду в апеляційний суд Хмельницької області через Славутський міськрайонний суд.  

Суддя  

  Справа № 2-572/2009р.

 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

  19 травня 2009 року                Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

 головуючого-судді:                                    Болотіна С.М.

секретаря:                                         Кузьминчук М.В.

      розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шепетівка справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Шепетівський завод культиваторів» про стягнення заробітної плати не виплаченої при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

  в с т а н о в и в :  

      ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відкритого акціонерного товариства «Шепетівський завод культиваторів» (далі – ВАТ) про стягнення заробітної плати не виплаченої при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що працювала на ВАТ на посаді заступника начальника відділу економіки. В порушення вимог ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України “Про оплату праці” відповідач  не виплачував їй заробітну плату в повному обсязі. На даний час вона звільнилася з підприємства, однак відповідач не провів з нею розрахунків і заборгованість з заробітної плати відповідача перед позивачем на день звернення до суду складає 9791грн. 50коп.  

Крім того, стверджує, що на підставі укладеної угоди з ВАТ виконувала обов’язки начальника кадрів товариства і відповідач не провів їй оплату наданих послуг, в сумі 332грн., яку вона просить стягнути на свою користь.

     В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала в повному обсязі та дала аналогічні пояснення викладеним в позові, просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час розрахунку при звільненні та всі передбачені законом виплати.        

Представник відповідача ОСОБА_2 позов визнала повністю та пояснила, що у зв’язку з важким матеріальним становищем підприємства, дійсно позивачу не виплачена заборгованість по заробітній платі у повному обсязі, яку підприємство по мірі надходження коштів буде погашати.  

       Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді заступника начальника відділу економіки ВАТ «Шепетівський завод культиваторів». Наказом № 148 „К” від 06.10.2008 року з 06.08.2008 року звільнена з роботи з ВАТ за згодою сторін.

Крім того, на виконання договору № 61 від 23 травня 2008 року, позивачка, виконувала обов’язки начальника відділу кадрів, а ВАТ взяло на себе зобов’язання оплатити названу роботу в повному обсязі. Однак, взятих на себе зобов’язань товариство не виконало.

З дня звільнення ОСОБА_1 з роботи, по даний час, відповідач, в порушення вимог чинного законодавства не провів з нею розрахунку при звільненні в повному обсязі, заборгованість з якого на день звернення до суду складає 12116грн. 52коп.  

 Головуючий:                С.М. Болотін

- 2 -

      Факт невиплати позивачці прокомпенсованої заробітної плати та оплати обов’язків начальника відділу кадрів в сумі 12116грн. 52коп. стверджується довідкою  відповідача  №  102  від  15.05.05р., а також поясненнями сторін.  

Зазначена сума заборгованості підлягає стягненню на користь позивачки з відповідача в повному обсязі.

     Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпПУ в разі невиплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівникові сум у строки визначені законом, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

     Як встановлено судом ВАТ у визначені законом строки з ОСОБА_1 повного розрахунку не провело, а тому на користь позивачки з ВАТ підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 9862грн. 65коп. (2545,13грн. (зарплата за два останні місяці роботи, що передували звільненню) : 40 днів (кількість відпрацьованих робочих днів) = 63,63грн. – з/плата за один робочий день. 63,63грн. х 155 днів (затримки виплати розрахунку) = 9862грн. 65коп.).  

Оскільки, відповідно до Закону України від 20.12.2005 року № 3242-ІV, який набрав чинності з 05.01.2006 року, ч. 3 ст. 117 КЗпПУ, яка визначала зменшення розміру середнього заробітку на суму заробітної плати за новим місцем роботи втратила чинність.

При цьому, судом для визначення середнього заробітку позивачкою за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до положень постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100 із змінами та доповненнями, взято заробітну плату та кількість відпрацьованих робочих днів останньою в серпень-вересень 2008 року.  

Виходячи з наведеного, на підставі ст. ст. 116-117, 2371 КЗпП України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 84,  212, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд,-

  в и р і ш и в :  

     Позов задовольнити.

     Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Шепетівський завод культиваторів», зі всіх поточних рахунків на користь ОСОБА_1 9791грн. 50коп. (дев’ять тисяч сімсот дев’яносто одну грн. 50коп.) заборгованості по заробітній платі, 1993грн. 02коп. (одну тисячу дев’ятсот дев’яносто три грн. 02коп.) компенсації заробітної плати, 332грн. (триста тридцять дві грн.) оплати за виконання обов’язків начальника кадрів згідно договору, а всього 12116грн. 52коп. (дванадцять тисяч сто шістнадцять грн. 52коп.).  

     Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Шепетівський завод культиваторів” на користь ОСОБА_1 9862грн. 65коп. (дев’ять тисяч вісімсот шістдесят дві грн. 65коп.) середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні без урахування прибуткового податку і інших обов’язкових платежів.

     Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Шепетівський завод культиваторів» на користь держави 51 грн. (п`ятдесят одну грн.) судового збору.

Стягнути з відповідача відкритого акціонерного товариства «Шепетівський завод культиваторів» на користь Шепетівського УДК код ЄДРПОУ 23565207, р/р 31211259700006, банк ГУДКУ в Хмельницькій області, МФО 815013 – 30грн. (тридцять грн.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області.

     Рішення в частині стягнення заробітної плати у сумі 9791грн. 50коп., враховуючи, що відповідач в даній частині позов визнав повністю і підприємство перебуває в стадії банкруцтва звернути до негайного виконання.

     Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області.

           Головуючий:

в с т а н о в и в.

    В січні 2009 року ОСОБА_10 звернувся в суд з позовом, в якому просить поновити його на посаді завідуючого фельдшерським пунктом с. Полянь, Славутського району, стягнути з відповідача Полянської сільської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 грудня 2008 року по день ухвалення рішення суду та стягнути із Славутської центральної районної лікарні 1000 грн моральної шкоди, посилаючись на те, що його було звільнено роботи по ініціативі адміністрації Славутської ЦРЛ наказом головного лікаря від 31.12.2008 року без законних підстав та з порушенням встановленого трудовим законодавством порядку звільнення. Зокрема: в наказі про його звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України не наведені конкретні факти порушення ним трудової дисципліни чи невиконання трудових обов’язків, коли вони мали місце; при обранні виду дисциплінарного стягнення не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок та попередню роботу; адміністрація Славутської ЦРЛ не витребувала від нього письмових пояснень з приводу неналежного виконання трудових обов’язків. Вважає, що діями адміністрації Славутської ЦРЛ йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає в порушенні його трудових прав, в психологічних стражданнях, порушенні життєвих зв’язків, необхідності відшукувати кошти для проживання. Просить позов задоволити повністю.

    Представник відповідача - Славутської ЦРЛ ОСОБА_12 позов не визнав і пояснив,  що протягом 2008 року ОСОБА_10, працюючи на посаді завідуючого фельдшерським пунктом с. Полянь, двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності у виді доган за порушення трудової дисципліни та невиконання трудових обов’язків. У грудні 2008 року знову надійшла доповідна записка  від безпосереднього керівника ОСОБА_10 – головного лікаря Кривинської дільничної лікарні – про неналежне виконання ОСОБА_10 своїх трудових обов’язків, а саме: відсутність журналу амбулаторного прийому хворих, викликів, щомісячного планування профщеплень, незадовільне ведення форми 63, часта відсутність на робочому місці.   Від дачі письмових пояснень з приводу означеної доповідної ОСОБА_10 відмовився, 24.12.2008 року подав заяву про його звільнення з роботи за власним бажанням, однак наступного дня відкликав подану заяву. Адміністрація Славутської ЦРЛ звернулася з поданням про згоду на звільнення ОСОБА_10 з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України до профкому працівників лікарні. 26.12.2008 року профком дав згоду на звільнення ОСОБА_10 з роботи з ініціативи адміністрації лікарні. 31.12.2008 року головним лікарем Славутської ЦРЛ виданий наказ про звільнення  позивача з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з  неналежним відношенням до трудових обов’язків, відсутністю на робочому місці. Оскільки протягом 2008 року ОСОБА_10 двічі оголошувалась догана, належних висновків він не зробив і знову допустив неналежне виконання трудових обов’язків, адміністрація лікарні вважала за необхідне  звільнити його з роботи. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача – Полянської сільський голова ОСОБА_13 позов не визнав і пояснив, що відповідно до положення про сільські фельдшерсько-акушерські пункти оплату праці працівників фельдшерського пункту в с. Полянь здійснює сільська рада за рахунок коштів місцевого бюджету. Табелі виходу на роботу заповнює завідуючий фельдшерським пунктом і подає в бухгалтерію сільської ради. Завідувач фельдшерським пунктом с. Полянь ОСОБА_10 зарекомендував себе як недобросовісний працівник: часто запізнювався на роботу без поважних причин, у сільську раду часто надходили усні скарги від жителів села про неналежне виконання функціональних обов’язків завфапом. Протягом 2008 року ОСОБА_10 двічі оголошувалась догана, але належних висновків він не зробив, продовжив порушувати трудову дисципліну. Вважає звільнення ОСОБА_10 з роботи законним, а позовні вимоги безпідставними, просить відмовити в задоволенні позову.

Третя особа на стороні відповідача – головний лікар Славутської центральної районної лікарні ОСОБА_14 пояснив, що звільнення ОСОБА_10 з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства. Вважає позов безпідставним, просить відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін, третьої особи на стороні відповідача, дослідивши докази, суд знаходить, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

З 22 березня 2005 року ОСОБА_10 перебував у трудових відносинах із Славутською центральною районною лікарнею, працював на посаді завідуючого фельдшерським пунктом с. Полянь, Славутського району , про що свідчить наказ головного лікаря № 36-к від 28.03.2005 року про прийняття його на роботу (а.с.6 та трудова книжка (а.с.7).

Наказом головного лікаря Славутської ЦРЛ № 17-Б від 18 лютого 2008 року ОСОБА_10 оголошено догану за систематичні порушення трудової дисципліни, незадовільне виконання своїх функціональних обов’язків (а.с.15). В наказі визначено, за які саме порушення позивачу оголошено догану та долучено доповідні записки заступника головного лікаря від 13.02.2008 року (а.с.16), Полянського сільського голови від 13.02.2008 року (а.с.17), акт перевірки відпрацьованого робочого часу завідуючого фапом ОСОБА_10 (а.с.18), пояснююча записка ОСОБА_10 щодо запізнення на роботу 13.02.2008 року (а.с.19)

Наказом головного лікаря Славутської ЦРЛ № 118-А від 13.10.2008 року ОСОБА_10 оголошено догану за неналежне виконання своїх функціональних обов’язків та зобов’язано його усунути недоліки в роботі у десятиденний термін (а.с.22). До наказу долучено доповідну головного лікаря Кривинської лікарської амбулаторії ОСОБА_15 (а.с.23), пояснююча ОСОБА_10 від 27.10.2008 року (а.с.24).

Означені накази ОСОБА_10 не оскаржувались.

17.12.2008 року головним лікарем Кривинської лікарської амбулаторії ОСОБА_15 було подано доповідну головному лікарю Славутської ЦРЛ щодо невиконання функціональних обов’язків завідуючим фапом с. Полянь ОСОБА_10, а саме: відсутній журнал амбулаторного прийому, викликів, щомісячного планування профщеплень, незадовільно заповнені ф.63, ОСОБА_10 часто відсутній на робочому місці (а.с.21).

Відповідно до посадової інструкції завідувача фельдшерсько-акушерським пунктом, фельдшера, затвердженої головним лікарем Славутської ЦРЛ 31.01.2005 року, завідувач ФП, ФАП здійснює керівництво ФП, ФАП відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів, складає графік роботи та табель обліку використаного робочого часу працівників ФП, ФАП, несе відповідальність за стан роботи та рівень медичного обслуговування хворих тощо, веде медичну документацію (додається).

Суд також ознайомився з Правилами внутрішнього трудового розпорядку для медичних працівників Славутського району (додаються).

Свідок ОСОБА_16 – заступник головного лікаря, пояснив, що на роботу  завідуючого фапом с. Полянь були неодноразові нарікання головного лікаря Кривинської лікарської амбулаторії ОСОБА_15, яка здійснювала особистий контроль за роботою означеного фельдшерського пункту, зокрема, щодо невиходу на роботу без поважних або надуманих причин, запізнення, відсутність або неналежне ведення документації. З ОСОБА_10 він неодноразово проводив бесіди, протягом року йому двічі оголошувалась догана. У грудні 2008 року йому надійшла для розгляду доповідна головного лікаря Кривинської лікарської амбулаторії ОСОБА_15 про порушення трудової дисципліни ОСОБА_10 Він по телефону запропонував ОСОБА_10 з’явитись до нього в кабінет для дачі письмових пояснень. Однак, ОСОБА_10 з’явився в Славутську ЦРЛ 24.12.2008 року зранку, від дачі письмових пояснень відмовився, про що був складений акт.

Свідок ОСОБА_17 показала, що зранку 24 грудня 2008 року вона бачила в адміністративному приміщенні Славутської ЦРЛ ОСОБА_10 Цього ж дня у відділі кадрів вона підписала акт про те, що ОСОБА_10 відмовився від письмових пояснень з приводу доповідної головного лікаря Кривинської ЛА ОСОБА_15

Свідок ОСОБА_18 показала, що відповідно до своїх повноважень вона здійснювала особистий контроль за діяльністю фельдшерського пункту с. Полянь.  З 2005 року завідуючим фельдшерським пунктом с. Полянь працював ОСОБА_10 Однак, до своїх функціональних обов’язків він відносився недобросовісно: медичну документацію не вів, журнал викликів та прийому хворих не заповнював, журнал профщеплень відсутній. Від жителів села надходили усні скарги про те, що ОСОБА_10 не з’являвся за викликом, відсутній на робочому місці, графіку роботи ФАПу не дотримувався, запізнювався на роботу без поважних причин. Вона неодноразово проводила з ним бесіди, викликала в Кривинську лікарню, сама приїжджала на ФАП, писала доповідні на ім’я головного лікаря Славутської ЦРЛ, протягом року ОСОБА_10 оголошено дві догани, однак, належних висновків він не зробив. Тому 17.12.2008 року вона черговий раз подала доповідну записку головному лікарю Славутської ЦРЛ для вжиття заходів щодо ОСОБА_10, який систематично не виконує функціональних обов’язків, порушує трудову дисципліну. Свою доповідну вона підтримала на засіданні профкому медичних працівників 26.12.2008 року.

Свідок ОСОБА_19 показала, що їй було відомо про доповідну головного лікаря Кривинської лікарської амбулаторії ОСОБА_15 з приводу невиконання посадових обов’язків завідуючим фапом с. Полянь ОСОБА_10 Вона знала, що доповідна знаходилась на розгляді у заступника головного лікаря ОСОБА_16 ОСОБА_16 запропонував ОСОБА_10 дати письмові пояснення з приводу доповідної від 17.12.2008 року. 24 грудня 2008 року зранку ОСОБА_10 з’явився в адмінприміщення Славутської ЦРЛ, однак, від дачі письмових пояснень відмовився, про що вона склала акт, підписаний нею, заступником головного лікаря ОСОБА_16, економістом ОСОБА_17, та подав заяву  головному лікарю про звільнення його з роботи за власним бажанням. 25 грудня 2008 року ОСОБА_10 повідомив, що він відмовляється від заяви про звільнення його з роботи за власним бажанням. Тому головним лікарем було подане подання профкому працівників лікарні для вирішення питання про згоду на звільнення ОСОБА_10 з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

З акту № 13 від 24.12.2008 року вбачається, що завідуючий фапом с. Полянь ОСОБА_10 відмовився від надання пояснень з приводу доповідної від 17.12.2008 року (а.с.54).

Як вбачається із заяви ОСОБА_10 від 24.12.2008 року, він дійсно цього числа подав письмову заяву головному лікарю Славутської ЦРЛ про звільнення його із займаної посади за власним бажанням з 31.12.2008 року (а.с.55).

За поданням головного лікаря Славутської ЦРЛ 26.12.2008 року профспілковим комітетом медичних працівників Славутської ЦРЛ надано згоду на звільнення ОСОБА_10 з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с.20, 38 ). З виписки з протоколу розширеного засідання профкому медичних працівників № 10 від 26.12.2008 року вбачається, що позивач був присутній на засіданні профкому, цей факт не заперечив в судовому засіданні позивач ОСОБА_10 та ствердили свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_20 (а.с.20).

Наказом головного лікаря Славутської ЦРЛ № 153-К від 31.122008 року ОСОБА_10 був звільнений з роботи за систематичне невиконання трудових обов’язків за п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с.53).

ОСОБА_10 ствердив суду, що з наказом про звільнення ознайомлений 31.12.2008 року, розрахунок з ним проведений в повному розмірі, про що свідчить також довідка Полянської сільської ради від 18.01.2009 року № 151 (а.с.5).

Відповідно до ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: п. 3 систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 ст. 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно винесене. Профспілковий орган повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмові формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

На підставі наведеного суд знаходить, що звільнення ОСОБА_10 за п. 3 ст. 40 КЗпП України проведено на законних підставах та з дотриманням порядку звільнення з роботи працівника по ініціативі власника підприємства, установи, організації, або уповноваженого ним органу.

Позивачем не надано жодного переконливого доказу щодо заподіяння йому моральної шкоди винними діями відповідача.

Таким чином вимоги позивача про поновлення його на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди  - безпідставні і в їх задоволенні слід відмовити.                                                        

Керуючись ст.ст.  8, 10, 14, 18, 88, 209, 212-215 ЦПК України,  ст.ст. 40 п. 3, 43 КЗпП України, суд