Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 травня 2010 року Єнакіївській міський суд Донецької області у складі головуючого судді Куція Є.М.
при секретарі Макаренко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Єнакієве справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності.
В обгрунтування своїх позовних вимог вказала, що як встановлено у рішенні Єнакіївського міського суду від 17 листопаду 2008 року, яке вступило в законну силу, не було оскаржено та строк оскарження за яким сплинув 18 грудня 2008 року, вони проживали однією сім'єю з ОСОБА_2 у період з липня 2004 року по листопад 2007 року, мали спільний бюджет, вели спільне господарство. Від фактичних шлюбних відносин в них народився син - ОСОБА_4, народжений ІНФОРМАЦІЯ_1, який на цей час знаходиться на її утриманні.
30 серпня 2005 року вони придбали квартиру за договором купівлі-продажу, яка розташована у АДРЕСА_1. Догляд за дитиною унеможливив оформлення квартири на її ім'я чи її, як співвласниці і тому квартира була оформлена на ОСОБА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу від 30 серпня 2005 року, зареєстрованого Першою Єнакіївською державною нотаріальною конторою. Але вони спільно вели переговори з продавцем цієї квартири, не одноразово виїжджали до неї, так як вона мешкає у Волгоградській області. Ці обставини може підтвердити сама продавець - ОСОБА_5, що мешкає у АДРЕСА_2
Заробіток ОСОБА_2 на той час складав близько 700 гривен, вони знімали та оплачували квартиру, потрібно було харчуватися, придбати дитячі харчі та одяг, підгузки та інші необхідні для дитини речі. Вона не працювала, але щомісяця отримувала грошові перекази із-за кордону, що підтверджується довідкою, наданою філією «Відділення Промінвестбанку в м. Єнакієве Донецької області» про отримання грошових переводів. Частину цих коштів вона надавала до сімейного бюджету, а іншу відкладувала на придбання квартири, а згодом і оплачувала її ремонт.
Після розлучення восени 2007 року вони почали вести переговори про розподіл квартири, так як їй з дитиною потрібно було десь жити. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в добровільному порядку надати їй ключі та документи на квартиру відмовлялись. Мати її чоловіка - ОСОБА_3, знаючи, що квартира та ремонт в ній робились за її кошти, сказала, що добровільно можливість користуватися її частиною спільної власності, вони їй та дитині не нададуть. Той факт, що квартира та ремонт зроблені за її кошти, підтверджується довідкою, наданою філією «Відділення Промінвестбанку в м.Єнакієве Донецької області» про отримання грошових переводів, та також засвідчити цей факт можуть її брат ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Влітку 2008 року вона була вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав та прав своєї неповнолітньої дитини. Судом було визнано факт спільного проживання однією сім'єю, факт батьківства та утримані аліменти на дитину.
При підготовки та подання позову про розподіл сумісно нажитого (спільного) майна вона отримала довідку з БТІ м. Єнакієве від 9 вересня 2008 року про те, що за період спільного проживання вони придбали квартиру, яка оформлена та зареєстрована за ОСОБА_2
Однак, вже в судовому процесі, ОСОБА_2 надав довідку від 4 листопада 2008 року, що спірна квартира належить вже ОСОБА_3, а тому їй стало відомо, що її право власності порушено, а саме: спірна квартира була подарована згідно з договором дарування ОСОБА_2 ОСОБА_3 ще 14 січня 2008 року, але фактично дар був прийнятий лише у листопаді 2008 року, після того, як почався розгляд питання про розподіл спільно нажитого майна в судовому порядку. Ці обставини підтверджуються довідко БТІ м.Єнакіїве від 24 листопада 2008 року про наявність зареєстрованої нерухомості.
Вважає, що таким чином, укладання договору дарування ОСОБА_2 мало на меті ні що інше, як приховати спільне майно від розподілу.
Крім того, у договорі дарування від 14 січня 2008 року значиться, що «внаслідок дарування не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких дарувальник зобов’язаний утримувати за законом або договором». Але це ж не відповідає дійсності, так як цей договір порушує її права та права її дитини.
Отже, квартира, що була придбана ними з ОСОБА_2 у період спільного проживання однією сім'єю, є спільною власністю, а тому вона є співвласницею вищевказаної квартири, а тому має щодо неї відповідні права, передбачені ЦК України.
Просить суд звернути увагу на те, що вона ніколи ніякої згоди в письмовому вигляді, а тим більше нотаріально завіреної, ніколи не давала, що має підтверджуватися наявними матеріалами у нотаріальній справі по оформленню договору дарування, а тому ОСОБА_2 не мав повноважень на здійснення незаконного правочину щодо дарування квартири, що є спільною сумісною власністю.
Крім того, просить суд звернути увагу і на те, що окрім її прав як співвласника, були порушені права її малолітньої дитини, батьком якої є ОСОБА_2, оскільки згідно зі ст. 27-2 Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, ратифікованій Верховною Радою України, батько або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, а відповідно до ч. 2 та 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні приміщень та купівлі нового житла, а ст. 177 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органів опіки та піклування здійснювати правові дії відносно її майнових прав, а саме укладати договори, які підлягають нотаріальному засвідченню і (або) державній реєстрації, у числі договори про розподіл або обміну жилого дома, квартири , тим більше договори дарування.
Крім того, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.
Отже правочин, який був укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є незаконним, тому що він порушує її права співвласника та права її малолітньої дитини. Крім того, цей Договір дарування від 14 січня 2008 року, був укладений не з метою обдарування ОСОБА_3, а з метою приховання майна від розподілу, а також є таким, що не направлений на настання наслідків, передбачених ст. 717 ЦК України. Тому даний Договір дарування також суперечить положенням ст. 203 ЦК України.
Так як спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності, вона як співвласниця відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України має рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, яке належить їй на праві спільної сумісної власності. На сьогоднішній час вартість квартири згідно з договором дарування від 14 січня 2008 року складає 13 156 гривень.
В разі розподілу майна, який є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, вона має право на свою частку, належну їй за законом, але вважає, що на підставі ч. 2 ст. 70 Сімейного кодексу України суд має відступити від рівності часток подружжя, так як ОСОБА_2 намагався приховати майно від розподілу, чим порушив її законні права та інтереси та її малолітньої дитини, та визнати за нею право власності на 2/3 вказаної квартири, так як дитина знаходиться на її утриманні, а вона не має постійного самостійного заробітку з причини постійного догляду за дитиною та ведення домашнього господарства (вартість 2/3 квартири від загальної вартості складає 8 771 гривен), оскільки відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року до складу майна, що підлягає поділу включається майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження, приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Просить визнати договір даруванні від 14 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Єнакіївського міського нотаріального округу Ткач І.В., недійсним.
Поділити майно, що є їхньою з ОСОБА_2 спільною сумісною власністю, виділивши їй 2/3 квартири, яка розташована у АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 2/3 квартири, яка розташована у АДРЕСА_1.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнали, вважають, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Третя особа – державний нотаріус Першої Єнакіївської державної нотаріальної контори Ткач І.В. у судовому засіданні пояснила, що договір купівлі-продажу квартири від 30 серпня 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 дарування та договір дарування від 14 січня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені з додержанням всіх діючих норм законодавства, без порушення чиїх-то прав.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Згідно ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом, Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у суспільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, мас бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно п.4 ст.369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 30 серпня 2005 року уклади договір купівли-продажу квартири АДРЕСА_1, згідно якого продавець ОСОБА_5 продала, а покупець ОСОБА_2 купив належну продавцеві квартиру і цей договір було посвідчено державним нотаріусом Першої Єнакіївської державної нотаріальної контори, зареєстровано у реєстрі за № 1-4801, зареєстровано у БТІ м.Єнакієве 12 жовтня 2005 року.
Згідно договору дарування ОСОБА_2 подарував своєї матері ОСОБА_3 вказану квартиру АДРЕСА_1, який було укладено 14 січня 2008 року та зареєстровано у Перший Єнакіївський державній нотаріальній конторі за реєстровим № 1-61.
У судовому засіданні державний нотаріус Першої Єнакіївської державної нотаріальної контори Ткач І.В. пояснювала, що під час реєстрації договору купівлі-продажу, оформляв цей договір сам ОСОБА_2 і питання про оформлення квартири ще на когось не ставилося.
Доводи позивачки про те, що 30 серпня 2005 року вони придбали квартиру за договором купівлі-продажу, яка розташована у АДРЕСА_1, однак догляд за дитиною унеможливив оформлення квартири на її ім'я чи її, як співвласниці і тому квартира була оформлена на ОСОБА_2, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а ні поясненнями ОСОБА_1, а ні матеріалами справи та до наступного часу цей договір не був оскаржений позивачкою.
У судовому засіданні було встановлено, що дійсно рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 17 листопада 2008 року ОСОБА_2 було визнано батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнуті аліменти на утримання сина у розмірі 1\4 частини всіх видів його доходів.
Однак, також було встановлено, що ОСОБА_1 у вересні 2008 року зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна та встановлення факту сумісного проживання, однак справа призначалася до розгляду неодноразово 4 лютого, 24 лютого та 16 березня 2009 року але позивачку до судового засідання не з’являлася з невідомих причин, а тому 16 березня 2009 року справа за позовом ОСОБА_1 про розподіл майна та встановлення факту сумісного проживання ухвалою Єнакіївського міського суду була залишена без розгляду і позивачкою не оскаржувалася.
Крім того, позивачка ще раз зверталася до суду з позовом про встановлення факту сумісного проживання, однак 23 грудня 2009 року Єнакіївським міським судом по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання однією сім’єю була винесена ухвала про залишення позову без розгляду у зв’язку з відмовою позивачки від позову.
Таким чином, посилання позивачки ОСОБА_1 на те, що судом встановлено факт сумісного проживання її з ОСОБА_2 однією сім’єю, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, а посилання позивачки на описову частину рішення суду від 17 листопада 208 року не є доказом, оскільки вирішувалися позовні вимоги про встановлення батьківства та стягнення аліментів з ОСОБА_2
Посилання позивачки на те, що договором дарування були порушені її справа як співвласника квартири, та права її малолітньої дитини також не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.
Як пояснювала державний нотаріус Першої єнакіївської державної нотаріальної контори Ткач І.В., під час посвідчення договору дарування перевірялося хто проживає у спірній квартирі чи прописано, було встановлено, що ОСОБА_2 у шлюбі не знаходиться.
Не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні і посилання позивачки на те, що вона у покупку та ремонт квартири вкладала свої гроші, які отримувала з закордону, оскільки у матеріалах справи є довідка тільки про отримання грошових коштів по системі переказів «Money Gram», але не має ні жодної довідки про те коли знімалися ці кошти, у якому розмірі та не наведено жодного доказу як саме витрачалися ці кошти, а тому, посилання позивачки на те, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, є безпідставними.
Крім того, намагаючись визнати договір дарування від 14 січня 2008 року недійсним, маючи у своєму розпорядженні довідки та договори купівлі-продажу та дарування, позивачка майже не знає на якої вулиці розташована спірна квартира, оскільки у позову вона просить визнати право власності на 2\3 частини квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Суд, у відповідності з вимогами ст.212 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачка не надала доказів того, що діями відповідачів були порушені її права та права її дитини, а тому у суду не має підстав для визнання договору дарування від 14 січня 2008 року недійсним та визнання за нею права власності на 2\3 частини спірної квартири, оскільки позовні вимоги є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 213, 214, 215, 256, 259 ЦПК України, ст. ст. 74 Сімейного кодексу України, ст.203. ч. 3,4 ст.ст. 368, 369, 717 ЦК України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності – відмовити
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано до Єнакіївського міського суду Донецької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Єнакіївський міський суд Донецької області протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя