Справа № 465/5482/18                Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я. 

Провадження № 22-ц/811/2344/20            Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. 

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

10 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 

головуючого судді Мельничук О.Я., 

суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.

при секретарі Ждан К.О.

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представників відповідача Огородний В.Ю., ОСОБА_3 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Франківського районного суду міста Львова від 28 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання незаконними, скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення з роботи, поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И В :

В вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в подальшому уточнив, просить, визнати незаконним, скасувати наказ командира військової частини № НОМЕР_1 від 08.08.2018 року № 174-аг, «Про результати службового розслідування» щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності; визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2018 № 51-ос щодо звільнення його з роботи; поновити його на посаді начальника Окремої команди воєнізованої охорони військової частини НОМЕР_1 та стягнути з військової частини № НОМЕР_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням його з роботи, за період з 16.08.2018 до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування уточненого позову зазначив, що він є підполковником запасу Державної прикордонної служби України. З червня 2010 року на підставі наказу начальника Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом від 07.06.2010 № 21-ос працював на посаді начальника окремої команди воєнізованої охорони військової частини № 9507. В лютому 2015 року на підставі Указу Президента України мобілізований до ДПС України та виконував завдання в зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. Після демобілізації в квітні 2016 року продовжив виконувати посадові обов`язки начальника КВО військової частини № НОМЕР_1 .

Впродовж всього періоду роботи на вказаній посаді він сумлінно виконував свої посадові обов`язки, що дозволило забезпечити належне виконання завдань персоналом КВО.

Однак, наказом командира військової частини № НОМЕР_1 від 08 серпня 2018 № 174 аг його притягнуто до дисциплінарної відповідальності з формулюванням в наказі: «за невиконання розпорядження начальника Окремого відділу нагляду за будівництвом від 03.08.2018...».

Вже через тиждень - 15 серпня 2018 року наказом командира військової частини № 51-ос (по особовому складу) його звільнено з роботи з формулюванням в наказі: "у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором».

Накази командира військової частини № НОМЕР_1 від 08 серпня 2018 № 174 аг та від 15 серпня 2018 № 51-ос вважає незаконними та необгрунтованими. Вказує, що підставою притягнення його до дисциплінарної відповідальності був висновок службового розслідування від 06 серпня 2018 року про невиконання ним відповідного розпорядження командира військової частини № НОМЕР_1 . З тексту наказу також вбачається, що службове розслідування за фактом невиконання ним розпорядження командира військової частини, було проведено на підставі наказу командира військової частини від 06 серпня 2018 року № 172-аг. Про факт видання цього наказу він дізнався в момент надання його для ознайомлення висновку службового розслідування від 06 серпня 2018 року. Зі змісту цього висновку, з яким він ознайомився разом з наказом про призначення службового розслідування, випливало, що він навмисно відмовився виконувати письмове розпорядження командира. Зазначає, що територія, яка підлягає охороні, не визначена на місцевості - довідкою, яку виконав на цьому ж рапорті, він проінформував командира про неможливість виконання вказівки щодо надання уточнюючої інформації, яка стосується несення служби зміною воєнізованої охорони (алгоритму її несення, схеми постів та підсилення). Зазначену обставину вважав достатнім обгрунтуванням об`єктивної неможливості в конкретному випадку виробляти будь-які пропозиції щодо внесення змін для порядку організації служби воєнізованою охороною в тій частині, яка безпосередньо визначається параметрами охоронюваної території.

Однак, його аргументи, викладені в письмовому вигляді, були кваліфіковані як відмова від виконання розпорядження старшого начальника.

Враховуючи те, що вказані обставини були проігнорованими, а у нього не відібрано будь  яких пояснень , просить визнати даний наказ незаконним та скасувати його.

Окрім того, зі змісту наказу про його звільнення вбачається, що його звільнено з роботи відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. Підставою такого формулювання звільнення, - вбачається з наказу,- є рапорт капітана ОСОБА_4 від 14.08.2018 року № 142 про невиконання ним розпорядження командира від 13 серпня 2018 року та згаданий раніше наказ від 08 серпня 2018 року № 174-аг.

Зазначає, що Рапортом від 09 серпня 2018 року старший інженер військової частини звернувся до командира з клопотанням зобов`язати його надати письмові пояснення щодо походження, належності та підстав зберігання на території військової частини залізобетонних плит в кількості 7 шт. На вказаному рапорті командир військовою частини наклав резолюцію, якою зобов`язав його до 14.08.2018 року надати письмові пояснення, які він надав 13.08.2018.

14 серпня йому було вручено копію його ж службової записки з резолюцією командира адресованої капітану ОСОБА_4 , якому доручено до 17:00 год. 14 серпня 2018 року отримати від нього письмове пояснення щодо надання документів, підтверджуючих придбання керамзитобетонних плит та укладання договору схову з військовою частиною на зберігання. Виконавцю доручення командира - капітану ОСОБА_4 , він повідомив, що будь- яких документів, які підтверджують легітимність набуття плит, на робочому місці не має, залишати робоче місце - не може, оскільки побоюється звинувачення в відсутності на робочому місці в робочий час.

Наступного дня - 15 серпня 2018 року йому довели наказ командира військової частини № НОМЕР_1 від цієї дати № 51-ос (По особовому складу) про звільнення з роботи з 16 серпня 2018 року «у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором» відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП .

Вважає даний наказ незаконним та просить скасувати його, оскільки жодних пояснень у нього відібрано не було, часу на представлення витребуваних документів не надано.

У зв`язку із незаконним звільненням, просить також поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи із дня звільнення по час постановлення рішення у справі.

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 28 липня 2020 року уточнений позов ОСОБА_1 доОкремого відділутехнічного наглядуза будівництвом(військовачастина № НОМЕР_1 )про визнаннянезаконним ,скасування наказівпро накладеннядисциплінарного стягненнята звільненняз роботи,поновлення нароботі- задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ командира військової частини № НОМЕР_1 від 08.08.2018 року № 174-аг, «Про результати службового розслідування» щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Визнано незаконним та скасовано наказ командира військової частини № НОМЕР_1 від 15.08.2018 № 51-ос щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Окремої команди воєнізованої охорони військової частини № НОМЕР_1 з 16 липня 2018 року.

Стягнуто з Військової частини № НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_3 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням його з роботи, за період з 16.08.2018 до дня поновлення на роботі в сумі 154979 ( сто п"ятдесят чотири тисячі дев"ятсот сімдесят дев"ять) гривень 04 копійки.

Стягнуто з Військової частини № НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1549 ( одна тисяча п"ятсот сорок дев"ять) гривень 79 копійок.

Допущено до негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку в межах місячного платежу.

Рішення суду оскаржив відповідач - Окремий відділ технічного нагляду за будівництвом (Військова частина № НОМЕР_1 ). Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Вважає, що винесенню наказу командира військової частини № НОМЕР_1 від 08.08.2018 року №174-аг передувало отримання письмових пояснень від позивача та з`ясування всіх обставин вчинення останнім дисциплінарного проступку. Також зазначає, що на позивача, як на працівника військової частини, поширює свою дію виключно Кодекс законів про працю України. Вважає оспорюваний позивачем наказ від 15.08.2018 року №51-ос «По особовому складу» щодо звільнення з роботи з 16.08.2018 року ОСОБА_1 , таким, що є правомірним. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Франківського районного суду міста Львова від 28 липня 2020 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Також просить вирішити питання судових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача на підтримання доводів апеляційної скарги та пояснення позивача і його представника на їх спростування, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом (Військова частина № НОМЕР_1 ) до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих обставин, що позивача було незаконно притягнуто до дисциплінарної відповідальності 08.08.2018 року, в зв`язку з чим наказ про звільнення позивача № 51-ос від 15 серпня 2018 року є безпідставним та таким, що підлягає скасування з поновленням позивача на роботі. Поновляючи позивача на роботі суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП України середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням його з роботи.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.

Положеннями ст. 43 Конституції України кожному гарантується право на працю та захист від незаконного звільнення. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Принципом верховенства права, визнається, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Згідно ст.ст. 148, 149 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

При звільненні працівника з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.40КЗпП власник або уповноважений ним орган повинен навести конкретні факти грубого порушення чи систематичного невиконання працівником трудових обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, яку шкоду завдано внаслідок такого порушення.

Згідно положень Пленуму ВСУ викладених у Постанові № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з роботи на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є дисциплінарним стягненням за порушення трудової дисципліни, яке фактично є наслідком чергового (в череді вчинених раніше) порушення трудової дисципліни з боку працівника.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є підполковником запасу Державної прикордонної служби України. З червня 2010 року на підставі наказу начальника Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом від 07.06.2010 № 21-ос працював на посаді начальника Окремої команди воєнізованої охорони військової частини № 9507. В лютому 2015 року на підставі Указу Президента України був мобілізований до ДПС України та виконував завдання в зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. Після демобілізації в квітні 2016 року продовжив виконувати посадові обов`язки начальника КВО військової частини № НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини № НОМЕР_1 від 08.08.2018 року № 174-аг, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарного стягнення у вигляді догани. Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності був висновок службового розслідування від 06 серпня 2018 року про невиконання ним відповідного розпорядження командира військової частини № НОМЕР_1 . З тексту наказу також вбачається, що службове розслідування за фактом невиконання розпорядження командира військової частини, було проведено на підставі наказу командира військової частини від 06 серпня 2018 року № 172-аг.

Матеріалами справи підтверджується, що вказане розпорядження командира було виконане на рапорті старшого інженера інженерного відділу військової частини № НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року та надане позивачу для ознайомлення 06 серпня 2018.

Відповідно до висновку службового розслідування за фактом невиконання розпорядження начальника Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом від 03.08.2018 року про підготовку інформації для внесення змін до наказу начальника окремого відділу технічного нагляду за будівництвом від 19.12.2018 року № 272-аг « Про організацію несення служби зміною воєнізованої охорони у 2018 році» начальником команди воєнізованої охорони Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом працівником ОСОБА_1 № 60/273 від 06.08.20198 року, встановлено, що позивач не погоджується із фактом невиконання ним розпорядження командира військової частини, зазначивши, що вивчення питання потребує значного часу. Однак, всупереч вказаним поясненням, що зроблені позивачем 07.08.2018 року, відповідачем не запропоновано позивачу надати письмові обґрунтовані пояснення щодо дисциплінарного проступку.

Також встановлено, що в основу оскаржуваного наказу відповідачем було покладено результати службового розслідування. Разом із тим, позивачу не було надано права надати свої пояснення, що підтвердив у суді позивач та не спростовували представники відповідача.

Крім цього, представниками відповідача не представлено доказів, що згідно функціональних обов"язків чи трудового договору на позивача покладався обов"язок одноособово визначати територію охорони та розробляти схеми - маршрути патрульних, як це вимагалось командиром.

Рапортом від 09 серпня 2018 року старший інженер військової частини звернувся до командира з клопотанням зобов`язати ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо походження, належності та підстав зберігання на території військової частини залізобетонних плит в кількості 7 шт.

На вказаному рапорті міститься резолюція, якою зобов`язано позивача до 14.08.2018 року надати письмові пояснення .

Наказом командира частини № НОМЕР_1 від 15.08.2018 року № 51-ос ОСОБА_1 звільнено з роботи відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. Підставою такого формулювання звільнення, - вбачається з наказу,- є рапорт капітана ОСОБА_4 від 14.08.2018 року № 142 про невиконання розпорядження командира від 13 серпня 2018 року та згаданий наказ від 08 серпня 2018 року № 174- аг.

Службовою запискою від 13 серпня 2018 року на адресу командира частини позивач надав свої письмові пояснення згідно яких зазначив, що ряд плит (керамзитобетонних) були придбані ним у встановленому порядку як майно, що отримано від демонтажу об`єктів військової частини, а також - що ним вживаються заходи по їх вивезенню.

Із резолюції зазначеної на службовій записці командиром військової частини зобов"язано ОСОБА_1 представити підтверджуючі документи на придбання плит до 17 год. 00 хв. 14.08.2018 року.

15 серпня 2018 року позивача ознайомлено із наказом № 51-ос про звільнення з роботи з 16 серпня 2018 року «у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором» відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП .

Колегія суддів погоджується, що даний наказ видано без будь - якого службового розслідування, а формулювання підстав звільнення позивача не відповідає фактичним обставинам та підставам, що визначені законом.

При звільненні працівника з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.40КЗпП власник або уповноважений ним орган повинен навести конкретні факти грубого порушення чи систематичного невиконання працівником трудових обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, яку шкоду завдано внаслідок такого порушення.

Для правомірного розірвання трудового договору на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: 

порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; 

невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності;

невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Таким чином, підставою для застосування п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України може бути, зокрема, невиконання лише тих розпоряджень керівника, що становлять посадовий обов`язок працівника, та які передбачені його трудовим договором та/або посадовою інструкцією

Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що відповідач притягуючи позивача до дисциплінарної відповідальності вдруге, всупереч ст. 149 КЗпП України, не надав позивачу можливості надати свої письмові пояснення. Більш того, встановив строк для пред`явлення правовстановлюючих документів до 17:00 год. 14.08.2018 року (а.с.11), при цьому розуміючи, що документи мають приватний характер, а позивач перебуває на робочому місці та зобов`язаний підпорядковуватись правилам внутрішнього трудового розпорядку та бути присутнім на робочому місці.

Для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, яке полягало у звільненні його з роботи за п.3 ст. 40 КЗпП України, в його діях повинно бути наявне систематичне невиконання, без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до нього раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Оскільки, наявні підстави для висновку про незаконність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності 08.08.2018 року, наказ про звільнення позивача № 51-ос від 15 серпня 2018 року підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на роботі, оскільки відсутня систематичність невиконання, без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку з сторони позивача.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України, дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України, працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

З огляду на встановлені судом обставини, оспорюваний позивачем наказ від 15.08.2018 року № 51-ос щодо його звільнення з роботи з 16.08.2018 року підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню з 16.08.2018 року на роботі на посаді начальника Окремої команди воєнізованої охорони військової частини № 9507.

Положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При визначенні розміру середньоденної заробітної плати необхідної для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд керується положення Постанови КМУ від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

   Здійснений судом розрахунок розміру середньої заробітньої плати за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням позивача 16.08.2018, судом правильно визначено початок вимушеного прогулу який тривав 474 робочі дні, є правильним та таким що відповідає нормам чинного законодавства на момент ухвалення оскаржуваного рішення.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом (Військова частина № НОМЕР_1 ) жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 28 липня 2020 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, 

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом (Військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду міста Львова від 28 липня 2020 року - залишити без змін. 

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 01 березня 2021 року

       Головуючий:                    О.Я. Мельничук

       Судді:                            О.М. Ванівський

                                   Н.П. Крайник