донецький апеляційний господарський суд
вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40
УХВАЛА
Іменем України
22.08.2006 р. справа №2/270а
Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Величко Н.Л. |
суддів | Агапова О.Л., М'ясищева А.М., |
при секретареві судового засідання | Максіна В.В. |
за участю представників сторін: |
від позивача: | Старіков А.В. - по довір., |
від відповідача: | Ястремський В.П. - по довір., Шаталова В.І. - по довір., Макарова Т.І. - по довір. Рузаєва І.О. - по довір., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Державної податкової інспекції у м.Маріуполі |
на постанову господарського суду | Донецької області |
від | 30.05.2006 року |
по справі | №2/270а |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" м.Маріуполь |
до | Державної податкової інспекції у м.Маріуполі |
про | Про визнання повністю недійсним податкового повідомлення - рішення від 26.07.05р. №0000212330/0 та визнання частково недійсними податкових повідомлень-рішень від 20.05.05р. №0000132330/0 та від 26.07.05р. №0000132330/2 |
Відкрите акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь" м. Маріуполь (далі ВАТ) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі (далі ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 26.07.05р. №0000212330/0 та визнання частково недійсними податкових повідомлень-рішень від 20.05.05р. №0000132330/0 та від 26.07.05р. №0000132330/2 ( з урахуванням уточнень т.4 а.с. 88).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 05.08.05р. порушено провадження у справі №2/270а.
Ухвалою суду від 20.09.05р. провадження у справі зупинено, до розгляду господарським судом справи №2/253а, яка пов’язана з розглядом даної справи.
Ухвалою від 04.04.06р. провадження у справі №2/270а поновлено.
Постановою господарського суду Донецької області від 30.05.2006р. у справі № 2/270а (суддя Ханова Р.Ф.) позовна заява задоволена.
Загальний строк розгляду становив 9 місяців 25 днів, процесуальний строк –2 місяця 11 днів.
ДПІ подана апеляційна скарга, у якій вона просить скасувати постанову суду, через невірне застосування норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на наступне.
1. Господарським судом невірно застосовані п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 та п.п.5.6.1 п.5.6 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (далі Закон про прибуток), оскільки підприємством до складу валових витрат у 4-му кварталі 2004 року були віднесені витрати, непов’язані з веденням господарської діяльності, а саме виплати за видами оплати: 328 грн. –сума премій „за участь у соціальному житті міста”, та 330 грн. –виплати матеріальної допомоги працівникам комбінату –матерям, які знаходяться у відпустці по нагляду за дітьми у віці до 3-х років.
2. Невірно застосовано п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону про прибуток, оскільки підприємство безпідставно зменшило валовий доход на суму 1458793 грн. простроченої кредиторської, погашення якої відбулося у наступних податкових періодах чи провадилось списання цих сум згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, також у наступних періодах.
3. Судом при прийнятті постанови порушені п.п.8.3.2 п.8.3, п.п.8.4.2 п.8.4, п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8, п.п5.2.10 п.5.2 ст. 5 Закону про прибуток оскільки, підприємством у 4 кварталі 2003 р. було збільшено вартість основних фондів 1 групи на 3949869 грн., внаслідок того, що зазначені основні фонди були введені в експлуатацію у січні 2004р., що підтверджується актами прийому –передачі основних засобів форми №ОЗ –1. На думку податкової інспекції, збільшення сукупної балансової вартості активів на 3949869 грн. обумовило завищення 10 % ліміту, в межах якого можливе включення вартості здійсненого позивачем поліпшення до складу валових витрат.
4. Невірно застосовані п.п.5.3.2 п.5.3 ст. 5, п.п.8.1.1, п.п8.2.1, п.п.8.2.2 ст. 8, п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону про прибуток виходячи з того, що підприємством до складу валових витрат віднесені витрати, які підлягають амортизації, згідно із ст. 8 і 9 та п.п.7.9.4 наведеного Закону за 9 місяців 2003р. у сумі 20518 грн., що є вартістю двох біг - бордів (рекламних щитів). У зв’язку з чим балансова вартість станом на 01.01.04р. у податковому обліку збільшена на 20260 грн., валові витрати на поліпшення основних фондів збільшено на 2026 грн.
5. Крім цього, невірно застосовано п.п5.2.5 п.5.2 ст. 5 Закону про прибуток на підставі того, що підприємством в порушення наведеного підпункту та п.п7.7 ст. 7 „Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища”, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.99р. №162/379, віднесено до складу валових витрат збір, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, у сумі перевищення встановлених лімітів у розмірі 289928,64 грн., у т.ч.: за 2003 рік –58642, 54 грн.; за 2004 рік –231286, 10 грн.
У відзиві на скаргу позивачем вказано на її безпідставність по всім спірним епізодам.
Як встановлено судом першої інстанції і визнається сторонами.
Працівниками Державної податкової інспекції у м. Маріуполі було здійснено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ „МК „Азовсталь” за період з 01.07.03р. по 31.12.04р., висновки якої викладені в акті від 15.04.05 року № 6/23-111/00191158 (надалі - акт перевірки) (том 1 арк. справи 17-132).
На підставі висновків акту перевірки відповідачем 20.04.05р. прийняте спірне податкове повідомлення–рішення № 0000132330/0 (том 1 арк. справи 14) згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 підпункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі Закон № 2181), яким визначено податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: податок на прибуток приватних підприємств загальною сумою 6427100 грн., в тому числі 3878500 грн. основного платежу та 2548600 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
За наслідками адміністративного оскарження, скарга позивача залишена без задоволення, та прийняте податкове повідомлення –рішення № 0000132330/2 від 26.07.05р. (том 1 арк. справи 16).
Зазначені податкові повідомлення–рішення оскаржуються позивачем частково щодо визначення податку на прибуток у сумі 3 780 384 грн. 99 коп., та застосування штрафних (фінансових) санкцій у повній сумі, а саме у розмірі 2 548 600 грн. (з урахуванням уточнень т.4 а.с.88)
Правовою підставою визначення податкового зобов’язання спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми підпунктів 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпунктів 5.2.5, 5.2.10 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.2 пункту 5.3, підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5, підпункту 8.1.1 пункту 8.1,підпунктів 8.2.1,8.2.2 пункту 8.2,підпункту 8.3.2 пункту 8.3 статті 8, підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Закону про прибуток.
Штрафні (фінансових) санкції застосовані на підставі п.п. 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181.
Судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
1.Висновками пунктів 1-7 акту перевірки (том 1 арк. справи 128) визначені порушення, які стали підставою для донарахування податку на прибуток податковим органом.
Пунктом 1 висновків акту перевірки визначено, що у порушення підпункту 5.3.1 пункту 5.3, підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону про прибуток позивачем завищено валові витрати за 2004 рік на 1532759 грн. 97 коп. Суть зазначеного порушення викладена у акті перевірки (том 1 арк. справи 80-82, том 4 арк. справи 7), і являє собою виплати, які здійснив позивач працівникам підприємства у вигляді премії за участь у соціальному житті міста та матеріальної допомоги працівникам комбінату, які знаходяться у відпустці по догляду за дітьми у віці до трьох років.
Відповідач вважає зазначені виплати не пов’язаними з веденням господарської діяльності, внаслідок чого вони не включаються до складу валових витрат.
Позивач з висновками відповідача стосовно безпідставного віднесення сум матеріальної допомоги у розмірі 15442 грн. 10 коп. (том 4 арк. справи 7), (за даними позивача зазначена сума складає 18366 грн. 01 коп. (том 4 арк. справи 88)) погодився, з огляду на приписи підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону про прибуток. Безпідставність віднесення до складу валових витрат сум премії, виплаченої за участь у соціальному житті міста, у сумі 1517317 грн. 87 коп. позивачем оскаржується, з посиланням на приписи вищезазначеного підпункту, оскільки виплата зазначеної премії є витратами на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з ним.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону про прибуток валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 наведеної статті передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.
Перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат, визначений пунктом 5.3 зазначеного Закону. Серед них підпунктом 5.3.1 даного пункту передбачені потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності, до них віднесене фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках передбачених нормами цього Закону.
Особливості визначення складу валових витрат на оплату праці визначені пунктом 5.6 статті 5 зазначеного Закону. Підпунктом 5.6.1 цього пункту передбачено, що з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі –працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавство, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
У спірних відносинах виплата премії за участь у соціальному житті міста була здійснена виключно працівникам, які перебувають з позивачем у трудових відносинах, зазначений факт не спростовується сторонами.
Постановою Генерального директора комбінату та профспілкового комітету ВАТ „МК „Азовсталь” №68/68 від 23.12.03р., якою затверджено „Положення про преміювання робітників комбінату „За участь у соціальному житті міста” (том 2 арк. справи 130-131), підписаного відповідно до пункту 3 статті 247 Кодексу Законів про працю України. Відповідно до п.1.3 Положення джерелом коштів на преміювання по даному Положенню є кошти на оплату праці, нарахування премій здійснюється щомісячно по виду нарахування 328 (п.п.1.4.1 п.1.4 Положення).
Оскільки підприємство сплачує дані премії з фонду оплати праці, судова колегія вважає, що виплачувана премія є витратами на оплату праці фізичних осіб, з якими позивач знаходиться у трудових відносинах, як один із передбачених видів заохочувань та підпадає під витрати визначені п.5.6. ст. 5 Закону про прибуток.
Відповідачем не доведено, що зазначені виплати не включаються до складу валових витрат. Пунктом 5.11 статі 5 зазначеного Закону передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Враховуючи зазначене, судова колегія вважає безпідставним виключення зі складу валових витрат суми 1517317 грн. 87 коп.
2. Пунктом 2 висновків акту перевірки (том 1 арк. справи 128) передбачено, що у порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону про прибуток позивачем занижено валовий дохід за 2003 рік на суму 1 736 181 грн., та завищено валовий дохід у 2004 році на 277 388 грн. по простроченій кредиторській заборгованості.
Суть порушень по спірній операції викладена у акті перевірки (том 1 арк. справи 77-79) та полягає у тому, що у порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону про прибуток позивач безпідставно зменшив валовий дохід на суму 1458793 грн. (1736181 грн. –277388 грн.) простроченої кредиторської заборгованості, погашення якої відбулося у наступних податкових періодах чи провадилось списання цих сум згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства також у наступних податкових періодах (том 1 арк. справи 79,55-56, том 4 арк. справи 5-6,8-9). Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, списання за мировими угодами в межах справ про банкрутство не мало місця.
За доводами податкового органу порушення полягає у тому, що позивач у 4 кварталі 2002 року, у 1, 2, 3 кварталах 2003 року, 2 та 3 кварталах 2004 року включив до складу валових доходів відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону про прибуток прострочену кредиторську заборгованість по наступним кредиторам: Відкрите акціонерне товариство “Маріупольгаз” у сумі 1 187 751 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю “Азовімпекс” у сумі 318 996 грн., Відкрите акціонерне товариство “Великоанадольський вогнетривкий комбінат” у сумі 165 800 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю “Кисеньмонтаж” у сумі 117 809 грн., Закрите акціонерне товариство “Криоспекир” у сумі 90 000 грн., ІЧМ АН ім. З.І. Некрасова у сумі 7 200 грн., Закрите акціонерне товариство “Укртехнопромснаб” у сумі 60 284 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю “Хімпромсоюз” у сумі 23 238 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю “Аква-Техна” у сумі 174 551 грн., Приватне Підприємство “АВМ- 95” у сумі 19 260 грн., а у 3 кварталі 2003 року, у 4 кварталі 2003 року та у 4 кварталі 2004 року передчасно поновило кредиторську заборгованість, чим безпідставно зменшило валовий дохід на суму простроченої кредиторської заборгованості, яка була включена до складу валового доходу у зв’язку із закінченням терміну позовної давнини.
Позивачем дані доводи спростовуються, посилаючись на те, що вся кредиторська заборгованість, про яку йде мова у спірних відносинах, виникла до 1 січня 2003 року, внаслідок чого порядок урегулювання безнадійної заборгованості, визначений статтею 12 Закону про прибуток, в редакції Закону України № 349-4 від 24 грудня 2002 року, відповідно до пункту 5 Перехідних положень останнього до нього не застосовується (том 1 арк. справи 6-7), а також на те, що віднесена ним до складу валових доходів кредиторська заборгованість не мала ознаки безнадійності, внаслідок чого була виключена зі складу доходів у наступних податкових періодах (том 4 арк. справи 19-78), крім заборгованості, яка виникла за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю “Азовімпекс”. Ним надані докази стягнення зазначеної заборгованості контрагентами, та докази примусового стягнення за виконавчими документами, якими доводить, що зазначена заборгованість була стягнена.
Аналізуючи спірну операцію, судова колегія виходить з того, що обчислення (донарахування) податку або іншого платежу (визначення об’єктів і ставок оподаткування ) здійснюється на підставі тих норм законодавства, що були чинними у податкові періоди, за які здійснюється таке обчислення (донарахування).
Як вбачається з акту перевірки (том 1 арк. справи 77-79), додатку № 6 до нього (том 4 арк. справи 5-6) та розшифровки кредиторської заборгованості по контрагентам позивача (том 4 арк. справи 8-9), та не спростовується сторонами, позивач відніс до складу валового доходу підприємства у 4 кварталі 2002 року, 1-3 кварталах 2003 року, 2 та 4 кварталах 2004 року кредиторську заборгованість відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону про прибуток, як дохід отриманий з інших джерел у вигляді безповоротної фінансової допомоги, за ознаками пункту 1.22 статті 1 наведеного Закону, як суму заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності. Термін виникнення зазначеної заборгованості припадає на період з грудня 1999 року по січень 2001 року.
З 1 січня 2003 року були внесені зміни до вищезазначеного Закону Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 24 грудня 2002 року № 349-4, яким запроваджені шляхом внесення змін до статті 12 нові правила щодо безнадійної заборгованості, але пунктом 5 розділу 2 “Перехідні положення” Закону України № 349-4 визначено, що порядок урегулювання безнадійної заборгованості, визначений статтею 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств (у редакції цього Закону), застосовується для цілей оподаткування щодо заборгованості, віднесеної до складу валових витрат продавця або до страхового резерву кредитора, після набрання чинності цим Законом.
У спірних відносинах позивач є покупцем. Порядок відображення сумнівної, безнадійної заборгованості у податковому обліку покупця викладений у 2 розділі Узагальнюючого податкового роз’яснення щодо застосування пункту 12.1 статті 12 Закону про прибуток (том 3 арк. справи 133-137), передбачає те, що у випадку коли строки, визначені абзацами “а” чи “б” підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 зазначеного Закону, минули до 1 січня 2003 року, збільшення валових доходів покупця не відбувається. Якщо у наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно або за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує валові витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.
Судова колегія, приймає до уваги посилання позивача на неможливість розповсюдження підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону про прибуток (в редакції Закону України № 349-4) на спірні відносини, та одночасно зазначає, що зазначені норми не стосуються предмету доказування.
Зазначене порушення припущене при застосуванні норм статті 4 Закону про прибуток”, яка визначає поняття та склад валового доходу.
В матеріалах справи наявні розшифровка кредиторської заборгованості по контрагентам позивача (том 4 арк. справи 8-9), реєстр кредиторської заборгованості з первинними документами за спірними господарськими операціями (том 4 арк. справи 23-78). З аналізу вищезазначених документів вбачається, що по 9 контрагентам позивач безпідставно включив до складу валових витрат суми кредиторської заборгованості у період з 1 липня 2003 року по 31 грудня 2004 року, оскільки зазначена заборгованість була визнана ним в претензійному порядку або стягнута в судовому порядку, і вважати її такою, що залишилась не стягнутою після закінчення строку позовної давності, не можна.
Відповідачем під час проведення перевірки зазначені обставини не досліджувались, документи не аналізувались, визначення зазначених сум встановлювалось аналітичним шляхом, без дослідження господарських операцій, що не спростовано сторонами у судовому засіданні.
Суттю спірної господарської операції є наявність чи відсутність у позивача підстав для включення сум до складу валових доходів підприємства за ознакою безповоротної фінансової допомоги внаслідок збігу терміну позовної давності, та корегування валових доходів в наступних податкових періодів внаслідок помилковості такого віднесення.
Відповідно до п.п.1.22.1 п.1.22 ст. 1 Закону про прибуток, безповоротна фінансова допомога, це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
В розумінні цивільного законодавства строк позовної давності, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Засобами матеріально–правового захисту зазначених прав та інтересів є як позовне, так і претензійне провадження (так зване досудове, яке встановлюється за домовленістю сторін, але в межах зазначеного строку). Контрагенти позивача скористались як претензійним зверненням, так і судовим захистом, а саме шляхом пред’явлення позовів до суду, але здійснили це в межах трирічного загального терміну позовної давнини, який існував за нормами Цивільного Кодексу УРСР, до 1 січня 2004 року. За наслідками задоволених претензій та судових рішень були відкриті виконавчі провадження, тому зазначені суми не є нестягнутою заборгованістю після закінчення строку позовної давнини. Таким чином позивач безпідставно включив до складу валових доходів 4 кварталу 2002 року, 1-3 кварталу 2003 року, 2 кварталу 2004 року, та 3 кварталу 2004 року прострочену кредиторську заборгованість по наступним кредиторам: Відкрите акціонерне товариство “Маріупольгаз” у сумі 1 187 751 грн., Відкрите акціонерне товариство “Великоанадольський вогнетривкий комбінат” у сумі 165 800 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю “Кисень монтаж” у сумі 117 809 грн., Закрите акціонерне товариство “Криоспекир” у сумі 90 000 грн., ІЧМ АН ім.. З.І. Некрасова у сумі 7 200 грн., Закрите акціонерне товариство “Укртехнопромснаб” у сумі 60 284 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю “Хімпромсоюз” у сумі 23 238 грн., Приватне Підприємство “АВМ- 95” у сумі 19 260 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю “Аква-Техно” у сумі 174 551 грн.
Порядок узгодження сум податкових зобов’язань визначений статтею 5 Закону №2181. Пунктом 5.1 зазначеної статті передбачені правила самостійного узгодження податкового зобов’язання. За її правилами податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Абзацом 2 зазначеного пункту передбачено, що зазначене податкове зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Абзацом 2 зазначеного пункту передбачено, що платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь –який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.
Відповідно до вищезазначених приписів Закону, а також розділу 2 “Порядок виправлення самостійно виявлених помилок” Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 29 березня 2003 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 квітня 2003 року за №271/7592), позивач виправив помилки щодо безпідставного віднесення до складу валових доходів вищезазначених сум шляхом зменшення валових доходів 3, 4 кварталів 2003 року та 4 кварталу 2004 року (том 2 арк. справи 1-19,36-47), внаслідок чого висновки податкового органу щодо передчасного поновлення кредиторської заборгованості за вищезазначеними контрагентами є безпідставними, крім Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовімпекс” у сумі 318 996 грн., що не заперечується позивачем.
Відновлена заборгованість була погашена шляхом перерахування грошових коштів. Після оплати позивачем не було проведено коригування ні валових доходів, ні валових витрат.
Факт безпідставного зменшення валового доходу на суму простроченої кредиторської заборгованості, яка була включена до складу валового доходу у зв’язку із закінченням терміну позовної давнини відповідачем не доведений. Жодного порушення формування даних декларацій 3,4 кварталів 2003 року та 4 кварталу 2004 року відповідачем не доведено.
3. Пунктом 3 акту перевірки (том 1 арк. справи 128) визначено, що у порушення підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону про прибуток позивачем за 2004 рік завищено валові витрати на поліпшення основних фондів на 393 000 грн.
Позивачем спростовується висновок акту перевірки (том 1 арк. справи 5-6), посилаючись на дотримання ним порядку та розмірів формування валових витрат, пов’язаних з поліпшенням основних засобів.
Відповідачем в акті перевірки вказано (том 1 арк. справи 82,85) на те, що підприємством у 4 кварталі 2003 року було збільшено вартість основних фондів 1 групи на 3949869 грн., внаслідок того, що зазначені основні фонди були введені в експлуатацію у січні 2004 року, що посвідчується актами прийому-передачі основних засобів форми № ОЗ-1. Збільшення сукупної балансової вартості активів на 3949869 грн., на думку відповідача, обумовило завищення 10 % ліміту, в межах якого можливе включення вартості здійснених позивачем поліпшень до складу валових витрат.
Відповідно до підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5 Закону про прибуток до складу валових витрат, у тому числі включаються суми витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів у межах встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону.
Підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 зазначеного Закону (у редакції Закону України від 24 грудня 2002 року № 349-4, із змінами внесеними згідно із Законом № 1957-4 від 1 липня 2004 року), передбачено, що платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Відповідно до додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства (том 2 арк. справи 37) сукупна балансова вартість на початок звітного року складає 1667261.7 тисяч грн.., фактичні обсяги поліпшення наростаючим підсумком 166726726.2 тисяч грн., саме зазначена сума визначена рядком 04.10 К1 декларації (том 2 арк. справи 36).
Доводом податкової інспекції щодо даного епізоду є те, що частина об’єктів 1 групи, вартість яких увійшла до складу сукупної балансової вартості активів на початок року були об’єкти введені в експлуатацію у січні 2004 року, що підтверджується актами введення в експлуатацію затвердженими саме у січні. Зазначена обставина спростовується інвентарними картками основних засобів (том 2 арк. справи 36-88), з огляду на які введення зазначених об’єктів в експлуатацію відбувалося з 1953 року по грудень 2003 року.
Посилання відповідача на дату затвердження актів прийому-передачі основних засобів не приймається судовою колегією з огляду на те, що акти форми № ОЗ-1 запроваджені наказом Міністерства статистики України № 352 від 29 грудня 1995 року, який не пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції України, і не є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України.
Відповідно до п.п.8.3.2 п.8.3 ст. 8 Закону про прибуток, для розрахунку балансової вартості основних фондів в цілях нарахування амортизації, група основних фондів (чи вартості окремого об’єкту) збільшується на суму витрат, понесених на придбання таких основних фондів, здійснення капітального ремонту.
Витрати по придбанню будівництву, ремонту, реконструкції зазначених в акті об’єктів були понесені впродовж 2002 –2003р.р., що підтверджується даними аналітичного обліку по бухгалтерському рахунку 1511 „Незакінчене капітальне будівництво” та актами робочих комісій про прийняття об’єктів до експлуатації.
Зазначені в актах основні фонди фактично були введені в експлуатацію в грудні 2003р., на підставі актів прийому –передачі, типова форма №ОС - 1.(т.3 а.с. 13 –35, 89 - 110). Позивачем вказано на те. Що перелік об’єктів і копії актів прийому –передачі, типової форми №ОС –1, були надані відповідачу при проведенні перевірки.
Акт прийому –передачі, типова форма №ОС – 1, є первинним документом для відображення господарчої операції по придбанню об’єктів, в бухгалтерському та податковому обліку.
Відображення в обліку операцій по введенню до експлуатації об’єктів здійснюється в періоді, зазначеному в графі „дата введення до експлуатації (місяць, рік)” акта прийому –передачі. В даному випадку у всіх актах, датою введення зазначений грудень 2003р.
Крім, цього на зворотній стороні актів прийому –передачі, зазначена дата фактичної передачі об’єкта - грудень 2003р., та відмітка бухгалтерії про відкриття інвентарної картки. В матеріалах справи наявні інвентарні картки, які були відкриті на кожний з об’єктів основних фондів, з датою яка відповідає даті актів прийому –передачі (т.3 а.с. 36-88).
Таким чином, віднесення позивачем до складу валових витрат, витрат на поліпшення основних фондів відповідає вимогам п.п.5.2.10 п.5.2 ст. 5 та п.8.7 ст. 8 Закону про прибуток.
Відповідно й нарахування амортизації по вищевказаним об’єктам основних фондів, введеним в експлуатацію в грудні 2003р., відповідає вимогам ст. 8 Закону про прибуток.
Факт здійснення капітального ремонту та інших поліпшень основних засобів, станом на 1 січня 2004 року, його (їх) сума, перебування зазначених засобів у експлуатації, відповідачем не оскаржується.
Правомірність неврахування вартості здійсненого капітального ремонту при розрахунку балансової вартості груп основних фондів, з посиланням на норми зазначеного Закону, відповідачем не доведена.
4. Пунктом 4 висновків акту перевірки (том 1 арк. справи 86,128) передбачено, що позивачем у порушення підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону про прибуток до складу валових витрат віднесено витрати, які підлягають амортизації, згідно зі статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону за 9 місяців 2003 року у сумі 20500 грн., що являють собою вартість двох біг –бордів (рекламних щитів).
Позивач (том 1 арк. справи 6) доводить, що вартість рекламних щитів не включалася ним до складу валових витрат 9 місяців 2003 року, і не могла включатися оскільки щити були оприбутковані на складі на рахунку 15300000 “МНМА на складі” по гр. 062, дані зазначеного рахунку не беруться до формування валових витрат.
Відповідачем, крім визначення теоретичних норм, жодного доказу, що вартість щитів включалася до складу валових витрат не надано. На вимогу суду першої інстанції позивачем були надані всі первині документи, які стали підставою для формування валових витрат 9 місяців 2003 року. Дані документи були досліджені апеляційним судом, та встановлено, що вони повністю підтверджують формування валових витрат позивачем за 9 місяців 2003 року, без вартості двох біг - бордів. Враховуючи наведене, висновок відповідача щодо включення позивачем до складу валових витрат 9 місяців 2003 року 20518 грн. є хибним.
5. У пункті 5 висновків акту перевірки (том 1 арк. справи 83,128) зазначено, що у порушення підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону про прибуток та пункту 7.7 “Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища”, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 року № 162/379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 року за № 544/3837 підприємством віднесено до складу валових витрат збір, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, у сумі перевищення встановлених лімітів у розмірі 290000 грн., у тому числі 2003 рік - 59000 грн., за 2004 рік - 231000 грн. В ході розгляду справи встановлено, що у спірних відносинах має місце понадлімітне розміщення відходів (том 4 арк. справи 93).
Нормами підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону про прибуток передбачено те, що до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), установлених Законом України ”Про систему оподаткування” (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов’язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, за винятком податків, зборів (обов’язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.
Збір за забруднення навколишнього природного середовища належить до загальнодержавних податків відповідно до статті 14 Закону України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року № 1251-12.
Приписами статті 72 КАСУ передбачені підстави звільнення від доказування, серед них визначені обставини, встановлені рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Постанова господарського суду Донецької області від 12 січня 2006 року у адміністративній справі № 2/253а набрала чинності з прийняттям ухвали Донецьким апеляційним господарським судом 27 березня 2006 року (том 2 арк. справи 94-98). Зазначеною постановою встановленні обставини щодо безпідставності висновків податкового органу щодо розміщення відходів.
Враховуючи викладене, підстави для зменшення валових витрат за зазначеною спірною операцією відсутні.
6. Пунктом 6 акту перевірки (том 1 а.с. 86,128) визначено, що у порушення підпункту 8.3.2 пункту 8.3, підпункта 8.4.2 пункту 8.4 статті 8 Закону про прибуток, підприємством було віднесено до складу амортизаційних відрахувань сума 47500 (47544 грн. 97 коп.) по об’єктам 1 групи, які були введені в експлуатацію у січні 2004 року. Доводи відповідача спростовується обставинами зазначеними при розгляді пункту 3 висновків акту перевірки.
Пунктом 7 висновків акту перевірки визначено, що відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1, підпункту 8.2.1, 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону про прибуток, сума валових витрат у розмірі 20518 грн. підлягає віднесенню (збільшенню групи) до складу 1 групи основних фондів у 3 кварталі 2003 року та нарахуванню амортизації з 4 кварталу 2003 року. У результаті вищевикладеного підприємством занижено амортизаційні відрахування у 2003 році у сумі 256 грн. 48 коп., у 2004 році у сумі 994 грн. 34 коп.
Зазначений висновок оскаржується позивачем, шляхом надання доказів віднесення зазначених рекламних щитів до малоцінних необоротних активів (том 4 а.с. 3). З огляду на зазначене висновки податкового органу щодо заниження амортизаційних відрахувань є безпідставними.
Судова колегія приймає до уваги посилання позивача на неправомірність застосування штрафних (фінансових) санкцій внаслідок їх застосування протягом дії мораторію запровадженого в межах справи про банкрутство, з огляду на наступне.
Сума донарахованих санкцій відповідно до п.п.17.1.3, 17.1.6 Закону №2181 за період з 01.07.03р. по 31.12.04р. нарахована виключно в період дії мораторію.
Господарським судом Донецької області стосовно позивача було порушено справу про банкрутство № 33/27Б ухвалою від 12 лютого 2002 року (том 2 арк. справи 87), та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Провадження у справі № 33/27Б про банкрутство було припинено 31 березня 2004 року (том 2 арк. справи 88).
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 1 квітня 2004 року стосовно позивача порушено справу про банкрутство № 27/7Б, та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів (том 2 арк. справи 89). Провадження у зазначеній справі припинено 4 січня 2005 року (том 2 арк. справи 90).
Наведене доводить, що період за який здійснена перевірка повністю припадає на період дії мораторію в межах справи про банкрутство.
Стосовно посилання позивача на дію мораторію у межах справи про банкрутство суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” термін “мораторій на задоволення вимог кредиторів” вживається у цьому Законі у тому значенні, що це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосований до прийняття рішення про введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі, про що зазначається в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство (стаття 11, абзац 1 частини 4 статті 12 цього Закону).
Таким чином, з моменту введення мораторію боржник не може виконувати грошові зобов’язання та зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), що виникли до введення мораторію, а заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов’язань , не діють.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується штраф і пеня, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов’язаний з його суттю. Тобто, за змістом цієї норми боржник повинен виконувати зобов’язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються. У спірних відносинах суттєвим є термін дії мораторію, протягом якого до позивача безпідставно застосований штраф. З урахування зазначеного суд не приймає посилання відповідача на те, що протягом дії мораторію не застосовується виключно штраф щодо несвоєчасної сплати.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо визнання частково недійсними податкових повідомлень-рішень, що оспорюються.
Податковим повідомлення –рішення № 0000212330/0 від 26.07.05р., що оспорюється, визначена сума податкового зобов’язання за платежем: податок на прибуток у вигляді штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 333400 грн. (том 1 арк. справи 15).
Спірним повідомленням–рішенням податковим органом до позивача застосовані штрафні (фінансових) санкції на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними фондами”.
Відповідно до норм зазначеного підпункту штрафні санкції застосовуються у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього закону. У спірних відносинах таке самостійне донарахування суми податкового зобов’язання відповідачем не здійснене, внаслідок чого підстави для застосування штрафу відсутні. Крім того, зазначений штраф застосований за період дії мораторію.
При розгляді скарги судова колегія виходить з того, що згідно п.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на зазначене, судова колегія вважає, що відповідач не довів правомірності прийняття спірних повідомлень –рішень та не вбачає підстав для скасування постанови господарського суду.
На підставі викладеного, керуючись Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст.195, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
У Х В А Л И В:
Постанову господарського суду Донецької області від 30.05.2006р. у справі №2/270а залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в місячний строк.
Головуючий: Н.Л. Величко
Судді: О.Л. Агапов
А.М. М'ясищев
Надруковано: 5 примір.
1 –позивачу
1 –відповідачу
1 –до справи
1 –ДАГС
1 - господарському суду